Рішення

від 28.11.2024 по справі 512/787/24

САВРАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у.н.с.512/787/24

Провадження №2-а/512/11/24

с-ще Саврань

"28" листопада 2024 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Брюховецького О.Ю.

за участю секретаря Тімановського А.Г.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Савченка С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Савранського районного суду Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн. та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що постановою №13991 від 04.08.2024 по справі про адміністративне правопорушення за 4.3 ст. 210-1 КУпАП на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 17 000 грн. за порушення вимог статті 1, частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абз. 8 п. 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів». ОСОБА_1 вважає, що вище вказана постанова є протиправною, а тому підлягає скасуванню за відсутності події адміністративного правопорушення.

Позивач вказує на те, що суб`єктом владних повноважень у вищевказаній постанові зазначено, що громадянин ОСОБА_1 15.07.2024 відмовився від вручення повістки, в результаті чого було складено акт відмови про вручення повістки, а ОСОБА_1 подано в розшук.

Разом з тим, позивач стверджує, що 30.07.2024, біля 10 години 10 хвилин, під час дії особливого періоду до ІНФОРМАЦІЯ_2 був доставлений працівниками поліції військовозобов?язаний громадянин ОСОБА_1 .

Згідно медичної довідки № 421 д від, 26.09.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 11.07.2024 по 18.07.2024 знаходився на амбулаторному лікуванні.

Таким чином, працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 не могли вручити йому повістку 15.07.2024, відповідно, він не міг відмовитися від її отримання, так як в цей період знаходився на лікуванні, а тому дана обставина спростовує сам факт його відмови від отримання повістки, що свідчить про відсутність події адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 стверджує, що працівники поліції не доставляли його 30.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Жодних протоколів про його затримання не складалось та ним не підписувалось. Більш того, ОСОБА_1 вказує, що не мав умислу ухилятися від обов`язку прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки з 29.07.2024 почав проходити медичне обстеження на визначення придатності до військової служби.

Таким чином, позивач вважає, що рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки у постанові про адміністративне правопорушення не конкретизовано, які саме дії та виконати покладені на неї обов`язки зобов`язана була вчинити особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Крім того, ОСОБА_1 в позовній заяві зазначив, що справу про адміністративне правопорушення було розглянуто за його відсутності, що є порушенням вимог закону, в результаті неповідомлення його про час та місце розгляду справи, що позбавило позивача прав передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та мати професійну правову допомогу.

ОСОБА_1 в позовній заяві вказав, що копію постанови №13991 від 04.08.2024 ним отримано 20.09.2024 при ознайомленні з постановою про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2024. Згідно виписки з історії хвороби №1708-1067 у період з 02.08.2024 по 14.08.2024 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні Савранської лікарні. Тому, вищевказані обставини позбавили його можливості звернутися у встановлений законом строк до суду на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення. Враховуючи викладене позивач просить поновити йому строк звернення до суду з даним позовом.

Автоматизованою системою документообігу суду було визначено суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому дану справу.

Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 30.09.2024 поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження у справі, та призначено судове засідання на 09.10.2024.

09.10.2024 відповідач по справі не з`явився в зв`язку з чим судове засідання відкладено на 29.10.2024.

Разом з тим, 10.10.2024 до суду надійшло клопотання представника відповідача про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи і надання строку для підготування та надіслання відзиву по даній справі (а.с.21).

29.10.2024 відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.26).

Крім того, 25.10.2024 до суду надійшла заява представника позивача адвоката Савченка С. М., який діє на підставі ордеру серія ВН №1418209 від 09.10.2024, про відкладення слухання справи на іншу дату в зв`язку з його зайнятістю в іншій справі (а.с.27).

У зв`язку з вищевказаним, слухання справи відкладено на 12.11.2024.

Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 12.11.2024 клопотання представника ІНФОРМАЦІЯ_2 про продовження процесуального строку для подання відзиву в адміністративній справі задоволено та продовжено строк на подання такого до 28.11.2024 (а.с.41).

Разом з тим, слухання справи відкладено на 28.11.2024.

В судовому засідання 28.11.2024 позивач та його представник позовні вимоги підтримали просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача,який належнимчином повідомленийпро дату,час тамісце слуханнясправи (а.с.43), у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Приписами статті 268 КАС встановлено, що у справах, визначенихстаттями 273-277,280-283-2,285-289цього Кодексу,щодо поданняпозовної заявита продату,час імісце розглядусправи суднегайно повідомляєвідповідача таінших учасниківсправи шляхомнаправлення текступовістки доелектронного кабінету,а зайого відсутності-кур`єром абоза відомимисуду номеромтелефону,факсу,електронною поштоючи іншимтехнічним засобомзв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

В матеріалах справи міститься роздруківка про надсилання Савранським районним судом Одеської області на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) повістки про виклик до суду (а.с.43).

Таким чином, відповідач в судове засідання не з`явився та своїм правом про надання відзиву на позов не скористався.

Станом на 28.11.2024 відзив на даний позов чи будь-які інші пояснення до суду не надходили.

Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.

За приписами статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, за приписами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що 04.08.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 винесено постанову №13991 про накладення адміністративного стягнення відносно позивача ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн. (а.с.10).

У вказаній постанові зазначено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перебував у розшуку, 30.07.2024 близько 10 годин 10 хвилин під час дії особливого періоду, був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перевірки документів було встановлено, що ОСОБА_1 15.07.2024 було вручено повістку від якої він відмовився та в подальшому було складено відповідний акт та подано ОСОБА_1 у розшук. Після чого даний громадянин був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги статті 1 та частину 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзац 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Таким чином, за вказане правопорушення позивача ОСОБА_1 оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

В матеріалах справи міститься довідка ФОП ОСОБА_3 медичний кабінет «Здоров`я» №421 від 26.09.2024 згідно якої ОСОБА_1 з 11.07.2024 по 18.07.2024 знаходився на амбулаторному лікуванні, а також виписку з історії хвороби та картку №608 обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного, визначення придатності до військової служби (а.с.12, 13, 14).

Крім того, матеріали справи містять копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №75992914 про стягнення з ОСОБА_1 штраф у розмірі 17000,00 грн., на користь держави (а.с.15).

До оскаржуваної постанови не додано жодних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Позивач в адміністративному позові вважає спірну постанову протиправною та зазначає, що при її складанні допущені грубі порушення.

Правомірність та обґрунтованість даної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Отже, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП стало те, що він 15.07.2024 відмовився від отримання повістки, при розгляді матеріалів справи уповноваженою особою ОСОБА_1 свою провину в інкримінованому йому правопорушенні не визнавав, посилаючись на невідповідність фактичним обставинам справи та відсутність події адміністративного правопорушення. Крім того, на думку позивача єспірним питанням у даному випадку розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За положеннями статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний, зокрема, з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП, при цьому позивач заперечив отримання повістки, за якою повинен був з`явитися до відповідача для визначення призначення на особливий період.

Частина 1 статті 210-1 КУпАП визначає адміністративним правопорушенням порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3 ст. 210-1 КУпАП).

Відповідно до примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Згідно з абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває на теперішній час.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до частини 1 статті 22 цього Закону громадяни, зокрема, зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Так, з оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 15.07.2024 відмовився від повістки за якою повинен був з`явитися до відповідача для визначення призначення на особливий період.

Процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.

Відповідно до пункту 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.

Пунктом 40 Порядку передбачено, що під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.

Пунктом 41 Порядку встановлено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ, у разі вручення повістки, особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

У ході судового розгляду встановлено, що на підтвердження здійснення виклику позивача до РТЦК відповідачем не надано доказів, зокрема самої повістки від якої відмовився позивач та акту відмови позивача від отримання повістки, а також, будь-яких відеозаписів вручення повістки та доведення акту відмови від отримання повістки до ОСОБА_1 не надано.

Доказів ведення відеофіксації із застосуванням технічних приладів під час вручення повістки позивачу відповідачем також не надано, посилань на здійснення такої відеофіксації не наведено.

На підставі викладеного, враховуючи вимоги пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, суд вважає недоведеним факт належного оповіщення військовозобов`язаного ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на визначену дату.

Щодо доводів позивача про відсутність події адміністративного правопорушення, суд зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваної постанови ОСОБА_1 15.07.2024 відмовився від вручення повістки, в результаті чого складено відповідний акт, а ОСОБА_1 оголошено у розшук.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься довідка ФОП ОСОБА_3 медичний кабінет «Здоров`я» №421 від 26.09.2024 згідно якої ОСОБА_1 з 11.07.2024 по 18.07.2024 знаходився на амбулаторному лікуванні, а також виписку з історії хвороби та картку №608 обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного, визначення придатності до військової служби (а.с.12, 13, 14).

Відповідно до статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці(військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період,направлення для проходження медичного огляду;

Відповідно до статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (фото або відеозаписом правопорушення).

Утім, ІНФОРМАЦІЯ_6 не надав до матеріалів справи жодних доказів, що свідчили б про відмову від отримання позивачем повістки.

Крім того, відповідачем не надано навіть відзив на позов.

Частина 2статті 77 КАС Українипередбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характерКодексу про адміністративні правопорушення(пункт 21 рішення).

Крім того, урішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд Українидійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. (пункт 4.1)

Оскільки суб`єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

За таких обставин справи, суд констатує, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не довів правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3статті 210-1 КУпАП, що є підставою для скасування спірної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Щодо твердження позивача про невідповідність рішення фактичним обставинам справи.

Як вбачається з оскаржуваної постанови позивач порушив вимоги статті 1, частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» та абзацу 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів».

Згідно статті 1, частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» та абзацу 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів» встановлено, що призовники, військовозобов?язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров?я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв?язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов?язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Відповідно до абзацу 8 пункту І «Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів» призовники, військовозобов?язані та резервісти повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов?язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"

Вищезазначені норми закону встановлюють перелік конкретних дій, невиконання яких тягне за собою юридичну відповідальність.

Разом з тим, у постанові про адміністративне правопорушення не конкретизовано, які саме дії зобов?язана була вчинити особа, яка притягається до відповідальності, на виконання вищевказаних норм закону, і тим самим виконати покладені на неї обов?язки.

При цьому, як вбачається з постанови, суть правопорушення полягає у відмові особою, яка притягається до відповідальності, отримати повістку та прибути у подальшому до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, відповідачем у своєму рішенні були зазначені порушення одних норм закону, а притягнуто до відповідальності фактично за порушення інших норм чинного законодавства.

З огляду на викладене суд, погоджується з твердженням позивача про наявність істотних суперечностей між фактичними обставинами справи та висновком суб?єкта владних повноважень, що позбавило його права на здійснення належного захисту від інкримінованих обставин, оскільки є незрозумілим, які саме, на думку відповідача, порушення закону ним були допущені, що стало підставою для прийняття рішення про накладення адміністративного стягнення.

Щодо позиції позивача стосовно розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 268 КУПАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності справу може бути розглянуто лише у випадках коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місце його вчинення.

Положеннями частиною 1 статті 277 КУПАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

У відповідності до частини 1 статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Згідно зі статтею 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N? 742/3757/16-а, від 31 січня 2019 року у справі №760/10803/15-а, та від 19 вересня 2019 року у справі № 686/21230/16-а.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 482/9/17 колегія суддів враховує, що особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

Законодавство покладає обов`язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

Верховний Суд дійшов висновку, що обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти особу, що якої застосовується адміністративне стягнення не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи.

Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Такий обов`язок вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду страви.

Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.

У даному випадку справу про адміністративне правопорушення було розглянуто за відсутності позивача. У встановленому законом порядку про час та місце розгляду справи не повідомлявся. Жодних повісток чи викликів не отримував. Про наявність винесеної постанови про накладення адміністративного стягнення стало відомо після відкриття виконавчого провадження.

Крім того, у день розгляду справи та винесення оскаржуваної постанови перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою з історії хвороби № 1708-1067, згідно якої у період з 02.08.2024 по 14.08.2024 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні КНП «Савранська лікарня» (а.с.13).

Таким чином, в порушення вимог закону, в результаті неповідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся за його відсутності, що позбавило його прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та мати професійну правову допомогу.

Статтею 1 КУпАП визначено, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Тобто, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму дії або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати, як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, особа може бути притягнена до адміністративної відповідальності за наявності доказів вини цієї особи у вчиненні адміністративного правопорушення (проступку).

Згідно з пунктом 1 статті 247 КпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення та складу адміністративного правопорушення в діях відповідної особи.

Слід зазначити, що наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Крім цього, суд враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 246КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Однак, у матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які докази провини правопорушника, окрім копії постанови про адміністративне правопорушення, що розцінюється судом як односторонність та неповнота при складанні вищевказаної постанови.

Суб`єкт владних повноважень - відповідач у справі зобов`язаний подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, незалежно від того, на чию користь вони можуть бути використаніна користь відповідача чи навіть позивача.

Враховуючи вищевикладене та належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а також пропозицію надати відзив на адміністративний позов, суд вважає, що останній мав можливість реалізувати зазначене процесуальне право з метою виконання процесуального обов`язку, покладеного на нього приписами частини другої статті 77 КАС України, однак не довів правомірності оскаржуваної постанови №13991 від 04.08.2024.

Суд бере до уваги твердження позивача, яке не спростоване відповідачем, про те, що 15.07.2024 йому не вручалась повістка про виклик до шостого ІНФОРМАЦІЯ_2 за відсутності належних та допустимих доказів.

Будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП суду не надано.

Єдиним доказом вчинення позивачем адміністративних правопорушень є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення вимог статті 1 та частину 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзац 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатись як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.

Отже, відповідачем в порушення вимог статті 77 КАС України не надано доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Однак оскаржувана постанова встановленому критерію щодо належного доведення вини особи не відповідає та не містить належних та допустимих доказів на підтвердження порушення ОСОБА_1 вимог частини 3 статті 210-1 КУпАП.

На підставі викладеного, суд зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень вимог статті 1 та частину 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзац 8 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наведеній у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а (адміністративне провадження № К/9901/21241/18), яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно достатті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 280 КУпАП,орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана: по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідностатті 9 КУпАПє протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, а по-друге, відповідно достатті 252 КУпАПдослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відтак, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Судувід23жовтня2019 року (справа№ 357/10134/17 - К/9901/32368/18).

Крім того, відповідно до статті 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку щодо недоведеності відповідачем, всупереч приписамКАС України, правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відсутності доказів, щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, у зв`язку з чим оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Вина позивача ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення ґрунтується виключно на даних з постанови у справі про адміністративне правопорушення, факт вчинення якого заперечується самим позивачем.

Статтею 72 КАС Українивстановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів показаннями свідків.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже,суд дійшовдо висновку,що виносячиоскаржувану постановуначальник ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 у спосібвизначений закономне діяв,доказівна підтвердженнятого,що позивачемдійсно булопорушеновимоги статті1,частини 11статті 38Закону України«Про військовийобов?язок івійськову службу»,абзац 8пункту 1«Правил військовогообліку призовників,військовозобов?язаних тарезервістів» та в його діях міститься склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбаченанормами частини 3статті 210-1 КУпАПдо суду не надано.

За приписами частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Отже, викладені вище обставини у їх системному зв`язку свідчать, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, є недоведеним, а відтак оскаржувана постанова №13991 від 04.08.2024 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП є необґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Частиною сьомою статті 139 КАС України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вимог частини 1 статті 139 КАС України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача по сплаті судовий збір в сумі 1211 грн. 60 коп.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 9, 72, 77, 80, 90,139, 205, 229, 241-246,250,251,255,257, 268, 286 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову № 13991 від 04.08.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , у вигляді штрафу у сумі 17 000 грн, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ЄДРПОУ АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Учасники справи можуть ознайомитись з текстом судового рішення в електронній формі на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень у мережі Інтернет - http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Савранський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.Ю. Брюховецький