Рішення

від 19.11.2024 по справі 761/4501/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/4501/21

Провадження № 2/761/6264/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.

за участю секретаря Решти Д.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Друга Київська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синьовид Ірина Олексіївна про визнання договору іпотеки недійсним, скасування записів та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:

- витребувати від ОСОБА_4 1/2 частку спірної квартири та повернути указане майно у власність ОСОБА_2 ;

-визнати недійсним договір іпотеки, укладений 01 червня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О., за реєстровим № 290;

-скасувати в Державному реєстрі іпотек запис про іпотеку № 42261774 від 01 червня 2021 року на квартиру АДРЕСА_1 , внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 58483899 від 01 червня 2021 року;

-скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження №42259555 від 01 червня 2021 року на дану квартиру, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 58481138 від 01 червня 2021 року.

Позов мотивований тим, що з 2007 року він є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 .

06 лютого 2018 року під час внесення інформації щодо права власності на вказану частку квартири він дізнався, що право власності на всю спірну квартиру належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу від 07 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., за реєстровим № 453.

Після звернення до Шевченківського управління поліції Головного управління поліції в м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення він дізнався, що 06 липня 2012 року невідомою особою від імені державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Костенка Л.Ю. був посвідчений договір дарування належної йому частки квартири, укладений від його імені з ОСОБА_3 .

07 липня 2017 року ОСОБА_3 відчужив вказану квартиру ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., за реєстровим № 453, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Після цього, 28 березня 2018 року укладено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., за реєстровим № 238, а також зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

01 червня 2021 року укладено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О., за реєстровим № 287, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 .

В цей же день - між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О., зареєстрований за № 290, та внесено запис щодо іпотеки квартири до Державного реєстру іпотек. В свою чергу, договір іпотеки від 01 червня 2021 року є недійсним, оскільки укладений, в тому числі, на належну йому частку в даній квартирі без його на те згоди та без виділення його частки в натурі.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17.01.2024 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.09.2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05.07.2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду міста Києва від 18.03.2024 року в провадження судді Романишеної І.П. надійшла вищевказана цивільна справа.

Ухвалою суду від 19.03.2024 року прийнято до розгляду цивільну справу та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 25.04.2024 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.

Витребувано у Київського державного нотаріального архіву оригінал договору дарування 50/100 квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , засвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Костенко Л.Ю. 06.07.2012р., засвідчена копія якого приватним нотарісом КМНО Бригідою В.О. долучена до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 09.05.2024 року повторно витребувано у Київського державного нотаріального архіву оригінал договору дарування.

Ухвалою суду від 22.05.2024 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу документів, проведення якої доручити експертам Київського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України.

11.06.2024 року на адресу суду від судового експерта Київського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України надійшло клопотання щодо надання вільних (в тому числі виконаних в період з 2011-2013 роки), умовно-вільних та експериментальних зразків підписів та почерку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно ухвали суду від 11.06.2024 року поновлено провадження у вищезазначеній справі та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 19.06.2024 року задоволено клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів.

05.08.2024 року до суду від Київського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України надійшли матеріали справи та висновок експерта за результатами проведення експертизи.

Ухвалою суду від 12.08.2024 року провадження у справі поновлено та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 28.08.2024 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив вимоги задовольнити в повному обсязі. Крім того, вказав на необхідність винесення окремої ухвали, оскільки вважає, що органом досудового розслідування допущено бездіяльність в межах кримінального провадження.

Відповідачі та треті особи, в жодне судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином про новий розгляд даної цивільної справи, процесуальним правом на подання заяв по суті справи не скористалися.

Заслухавши доводи представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі, з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

Право власності на спірну частку (50/100) квартири АДРЕСА_2 позивач набув на підставі договору дарування від 17.07.2007 року, укладеного з ОСОБА_8 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2897.

07.04.2017 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_6 , з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., зареєстрований в реєстрі за №453.

Відповідно до п.1.2. указаного договору відчужувана 1/2 частки квартири належала ОСОБА_9 на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району 14 вересня 1995 року згідно із розпорядженням (наказом) від 14 вересня 1995 року № 8801, та зареєстрована в Бюро технічної інвентаризації міста Києва на праві приватної спільної часткової власності 5 вересня 1996 року і записана у реєстрову книгу за № 2791/7701. Реєстрація права власності на відчужувану частку квартири проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1219705680391; номер запису про право власності: 19879183.

1/2 частка квартири належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування 50/100 часток квартири, посвідченого ОСОБА_10 , державним нотаріусом Другої київської нотаріальної контори 06 липня 2012 року за № 11-587. Реєстрація права власності на відчужувану частку квартири проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1219705680391; номер запису про право власності: 19879289.

28 березня 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 238.

01.06.2021 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу вказаної вище квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І. О., зареєстрований в реєстрі за № 287.

01.06.2021 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, відповідно пункту 1.1 якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у забезпечення виконання зобов`язань за договором позики грошей, посвідченого Синьовид І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 01 червня 2021 року за реєстровим № 287, нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_2 . Іпотека відповідно до цього договору забезпечує повне виконання грошових зобов`язань ОСОБА_4 за договором позики від 01 червня 2021 року, укладеним між ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І.О. за реєстровим № 289.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 наголосив, що він не укладав договір дарування належної йому 1/2 частки квартири, не підписував цей договір, нікому не доручав його підписувати від його імені та не мав наміру дарувати належну частку квартири сторонній особі. Вказував, що договір дарування є неукладеним, а тому не створює жодних юридичних наслідків, та не припиняє право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч.1, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) ч.2 ст.207 ЦК України.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 22.01.2020 року у справі №674/461/16-ц.

Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи (Вказаний висновок наведено у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 15 листопада 2024 року у справі № 933/602/23).

В ході судового розгляду було виконано вимоги статті 417 ЦПК України, оскільки судом було враховано висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, які викладені у постанові від 17.01.2024 року, зокрема, витребувано та досліджено оригінал договору дарування 50/100 частини квартири АДРЕСА_2 від 06.07.2012 року, призначено за клопотанням представника позивача почеркознавчу експертизу.

Судом встановлено відсутність волевиявлення у ОСОБА_2 на укладення договору дарування 50/100 частини квартири АДРЕСА_2 від 06.07.2012 року, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи від 25.07.2024 року №СЕ-19/111-24/32578-ПЧ.

Вказаним висновком встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 та рукописний запис « ОСОБА_2 » в графі «ДАРУВАЛЬНИК» договору дарування 50/100 частини квартири АДРЕСА_2 від 06.07.2012, що виконаний на бланку з серійним номером ВРР №318961, виконані не ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а іншою особою.

Суд вважає, що вказаний висновок експерта є належним доказом на підтвердження того, що позивач 06.07.2012 року не підписував договір дарування 50/100 часток квартири, а тому він не виявляв свою волю до вчинення цього правочину відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України.

Більш того, що згідно листів Другої київської державної нотаріальної контори за вих. №129/01-16 від 17 березня 2021 року та № 5304/01-16 від 30.12.2021 року договір дарування спірної частки квартири від 6 липня 2012 року державним нотаріусом Костенко Л.Ю. не посвідчувався; останній не використовував печатку нотаріуса для посвідчення згаданого договору, реєстрацію цього правочину у реєстрі за № 11-587 не проводив. При цьому зазначено, що в реєстрі за № 11-587 в 2012 році була зареєстрована інша нотаріальна дія, яка не стосується цієї квартири.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12018100100001458, 08 лютого 2018 року до указаного реєстру були внесені відомості у порядку статті 214 КПК України на підставі заяви ОСОБА_2 від 7 лютого 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, у зв`язку з тим, що невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа майном 1/2 часткою квартири, що знаходиться за вказаною адресою.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц Великою Палатою Верховного Суду також зроблено правовий висновок про те, що у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (п.6.49, 6.50).

Оскільки судом встановлено факт неукладення ОСОБА_2 договору дарування спірної частки квартири від 06 липня 2012 року, то відповідно всі наступні правочини, за принципом «плодів отруйного дерева» не мають правового значення, жодним чином не спростовують ту обставину, що позивач є законним власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ч.1 ст. 330 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зроблено висновок, що:

«можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним. Однак для того, щоб захід втручання у право мирного володіння майном узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що набуття майна не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння майном за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті.

У цій справі спір щодо майна є між приватними особами. З позовом про витребування квартири звернулися її власники. З огляду на гарантії захисту, які Конституція України й інші нормативні акти надають власникові майна, Велика Палата Верховного Суду вважає, що легітимна мета у втручанні суду у право кінцевого набувача на мирне володіння квартирою існує. Ураховуючи те, що у ОСОБА_4 не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), він не мав законних підстав відчужувати цю квартиру ОСОБА_5 . Відтак, позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь усіх співвласників квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власників, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечними договорами були або мали бути відомими ОСОБА_5 . Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія - передбачуваною. Судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження таких прав вимоги на користь фізичних осіб є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття квартири з володіння її власників. Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що ОСОБА_4 не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати. Придбавши квартиру у такої особи, ОСОБА_5 як її покупець теж не набув право власності на неї. Зареєструвавши це право за собою, він став її володільцем, а право володіння разом із правами користування та розпорядження квартирою надалі належать позивачам як її власникам. Йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця. З огляду на вказане за обставин цієї справи витребування з володіння ОСОБА_5 квартири на користь позивачів як співвласників є пропорційним меті захисту права приватної власності останніх. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує відсутність встановлених судами попередніх інстанцій фактів, які би могли впливати на право на повагу до приватного та сімейного життя кінцевого набувача квартири.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку витребування квартири з володіння кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Такий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_4 , в якого він придбав квартиру, зокрема, про стягнення сплаченої її вартості».

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, враховуючи встановлену судом обставину, що законним власником спірної частки квартири є саме ОСОБА_2 , проте не за його волевиявленням належне майно було відчужено на користь ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що наявні законні підстави для задоволення вимоги про витребування від останнього власника ОСОБА_4 1/2 квартири та повернення її у власність позивача.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним, суд зазначає таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України).

За статтею 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц).

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладення правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.08.2021 року №910/3372/19.

Відповідно до ч. 1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 зазначеного вище Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що право розпоряджання своїм майном належить власникові. Передача майна в іпотеку є різновидом розпорядження власником своїм майном.

Відповідно до ст.578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Згідно з ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку» у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку. Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників.

Як було встановлено судом 01.06.2021 року був укладений договір іпотеки між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид І.О., зареєстрований в реєстрі за № 290.

Оскільки судом встановлено, що законним власником спірної частки квартири є саме позивач ОСОБА_2 , який не надавав свою згоду на передачу квартири в іпотеку, то відповідно ОСОБА_4 не був наділений правом укладати вказаний договір, адже згідно загальновизначеним принципом права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet» ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Отже, укладення іпотечного договору за наведених обставин, порушує вимоги ст.576 ЦК України та ст.6 Закону України «Про іпотеку», що в силу вимог ст.215 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним.

Водночас вимоги про скасування записів про державну реєстрацію іпотеки та про державну реєстрацію обтяження, є похідними вимогами від вимог про витребування майна та визнання недійсним договору іпотеки, а тому їх задоволення судом забезпечує позивачу ефективне поновлення порушених прав в частині можливості вільно розпоряджатися належним майном.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 753/11640/16, від 17 травня 2023 року у справі №522/5582/16-ц.

Водночас суд констатує, що ОСОБА_2 не було пропущено строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом, адже матеріалами справи підтверджено, що саме 06.02.2018 року він дізнався від нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Ковтюк А.І. про те, що вищевказана квартира на праві власності належить ОСОБА_6 (підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер документа 112982852).

Щодо клопотання представника позивача про постановлення окремої ухвали, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.262 ЦПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7.07.2020 у справі № 438/610/14-ц вказала, що постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки у їхній діяльності під час вирішення спору.

Інститут окремої ухвали направлений на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала (п.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №990/131/22).

У рамках обставин цієї справи суд не вбачає законних підстав, які б зумовлювали постановлення окремої ухвали з урахуванням зазначених у судовому засіданні доводів представника позивача, адже на їх підтвердження (тривалої бездіяльності органу досудового розслідування в кримінальному провадженні №12018100100001458), не надано жодних вихідних даних щодо перебігу кримінального провадження за допомогою яких, суд мав би можливість перевірити стверджувальну представником позивача обставину та встановити очевидне, зухвале та систематичне порушення вимог закону з боку органу досудового розслідування - Шевченківського ГУ НП у м.Києві, при цьому в матеріалах справи відповідні документи відсутні (окрім як копія витягу з ЄРДР та відповіді Шевченківської окружної прокуратури щодо стану досудового розслідування).

Таким чином, законних підстав для постановлення окремої ухвали судом не вбачається, оскільки матеріали справи не містять достатніх та об`єктивних даних для цього, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання представника позивача про постановлення окремої ухвали слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Підсумовуючи викладене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин розподіл судових витрат вирішується в порядку ч.2 ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 178, 259, 263-265, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 та повернути її у власність ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 01.06.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид Іриною Олексіївною, зареєстрований в реєстрі за № 290.

Скасувати в Державному реєстрі іпотек запис про іпотеку № 42261774 від 01.06.2021р. на квартиру АДРЕСА_2 , внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид Іриною Олексіївною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:58483899 від 01.06.2021р.

Скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження №42259555 від 01.06.2021 на квартиру АДРЕСА_2 , внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид Іриною Олексіївною на підставі рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 58481138 від 01.06.2021р.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 7 269 (сім тисяч двісті шістесят дев`ять) грн. 89 коп. витрат на проведення експерного дослідження.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_2 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

ОСОБА_3 : АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

ОСОБА_4 : АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

ОСОБА_5 : АДРЕСА_6 ;

ОСОБА_6 : АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

ОСОБА_7 : АДРЕСА_8 ;

Друга Київська державна нотаріальна контора: м. Київ, вул. Саксаганського, 45;

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович: 02068, м. Київ, пр-т Григоренка, 15, прим.3;

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синьовид Ірина Олексіївна: 04074, м. Київ, вул. Сокальська, 1, прим. 29.

Повний текст рішення складено 02.12.2024 року.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА