Рішення

від 02.12.2024 по справі 741/893/24

НОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 741/893/24

Провадження № 2/741/354/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 02 грудня 2024 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Носівської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок в порядку спадкування,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину земельних ділянок площами 0,2404 га, кадастровий номер 7423810000:02:003:1444, та 3,1685 га, кадастровий номер 7423810000:02:003:0419, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Носівської міської ради Чернігівської області. Вона (позивач) є спадкоємцем ОСОБА_2 першої черги за законом, спадщину прийняла, але нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначені земельні ділянки.

ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину земельних ділянок площами 0,2404 га, кадастровий номер 7423810000:02:003:1444, та 3,1685 га, кадастровий номер 7423810000:02:003:0419, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Носівської міської ради Чернігівської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

У судове засідання позивач та її представник адвокат Гунько О.Ю. не з`явилися, представник подав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив їх задовольнити, розгляд справи проводити без його участі та участі позивача.

У судове засідання представник Носівської міської ради Чернігівської області не з`явився, подав до суду заяву, в якій зазначив, що міська рада визнає позовні вимоги, не заперечує проти задоволення позову, просив розгляд справи проводити без участі їх представника.

Суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності учасників справи за наявними у справі доказами, оскільки в даному випадку відсутні підстави, передбачені ст. 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Частиною 1 ст. 206 ЦПК України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті визнання Носівською міською радою Чернігівської області позову та дослідити всі обставини справи.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 за життя набув право власності на 1/2 частину земельних ділянок площами 0,2404 га, кадастровий номер 7423810000:02:003:1444, та 3,1685 га, кадастровий номер 7423810000:02:003:0419, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Носівської міської ради Чернігівської області, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 14-33).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 8).

Відповідно до ст.ст. 1216-1219 ЦК України спадкування - це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов`язків спадкодавця до його спадкоємців; спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Частинами 2 та 4 ст.1236 ЦК України встановлено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Частинами 1 та 2 ст. 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У судовому засіданні встановлено, що 12 серпня 1999 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що за законом він матиме право, заповів ОСОБА_3 . 29 квітня 2021 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким всі відкриті на його ім`я рахунки (в т.ч. поточні, депозитні, карткові та ін..), вклади, як у національній так і в іноземних валютах у будь-яких банківських установах з відповідними відсотками та компенсаціями на день його смерті, заповів ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи (а.с. 53; зворот а.с. 68 - а.с. 69).

Таким чином, спадкування після смерті ОСОБА_2 здійснюється за заповітами, складеними 12 серпня 1999 року та 29 квітня 2021 року.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як особи, визначені у заповіті, мають право на спадкування після смерті ОСОБА_2 .

З копії спадкової справи № 58/2022 до майна померлого ОСОБА_2 (а.с. 47-104) вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 прийняли спадщину. На ім`я ОСОБА_1 нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 29 квітня 2021 року, на грошові вклади з відповідними відсотками та компенсаціями, не отримані грантові суми відшкодування та не отриману суму згідно реєстру акцептових вимог кредиторів.

Ураховуючи те, що заповітом від 24 квітня 2021 року не охоплено спадкове майно у вигляді 1/2 частини земельних ділянок площами 0,2404 га, кадастровий номер 7423810000:02:003:1444, та 3,1685 га, кадастровий номер 7423810000:02:003:0419, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Носівської міської ради Чернігівської області, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_2 за заповітом, не має права на спадкування зазначених земельних ділянок.

Крім цього, варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Пунктами 2 та 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Системний аналіз ст.ст. 48 та 175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі.

При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Відповідачем у цій справі зазначено лише орган місцевого самоврядування, натомість інший спадкоємець ОСОБА_2 за заповітом, а саме ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, не залучена до участі у справі в якості відповідача.

У ході судового розгляду позивач та її представник не заявляли клопотання про залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості співвідповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вищезазначене свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Ураховуючи вищевикладене, проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Доводи позивача та її представника про те, що ОСОБА_1 має право на спадкування цих земельних ділянок, як спадкоємець першої черги за законом, є необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи та вимогам цивільного законодавства України, яке регулює питання спадкування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , до Носівської міської ради Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04061984, місцезнаходження: м. Носівка Ніжинського району Чернігівської області, вул. Центральна, 20, про визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок в порядку спадкування відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв