Рішення

від 02.12.2024 по справі 160/17935/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 рокуСправа №160/17935/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №325838-2412-0463-UA12020010000033698, №325839-2412-0463-UA12020010000033698 від 10.04.2024р., -

УСТАНОВИВ:

04.07.2024р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 16.07.2024р., просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №325838-2412-0463-UA12020010000033698, №325839-2412-0463-UA12020010000033698 від 10.04.2024р., винесені відповідачем.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем йому було нараховане грошове зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у сумі 56364,42 грн. на підставі двох договорів оренди земельних ділянок від 02.12.2008р. №4363, від 07.07.2010р. №250, які розташовані за адресами: АДРЕСА_1 . Проте, позивач вважає, що таке нарахування йому вищезгаданої суми орендної плати за землю є протиправним, оскільки його право власності на нерухоме майно, яке розташоване на згаданих вище земельних ділянках, ним відчужене третім особам, право власності на таке майно за позивачем припинилося з моменту укладення договору купівлі-продажу з 21.04.2011р. та до нового власника цього нерухомого майна автоматично перейшли права та обов`язки зі сплати орендної плати за землю згідно до вимог ст.120 Земельного Кодексу України та ст.377 ЦК України. Тому, на переконання позивача, з моменту припинення за ним права власності на нерухоме майно та з моменту державної реєстрації права власності на це нерухоме майно за покупцем, обов`язки щодо плати за землю у позивача були відсутні. Також позивач вказав і на те, що наведені висновки викладені і у постанові Верховного Суду від 27.02.2020р. у справі №804/4665/18 та у низці рішень суду першої інстанції між тими ж самими сторонами, прийнятими у період з 2018р. по 2023р., але не враховані відповідачем безпідставно (а.с.1-6, 60-68).

Ухвалою суду 24.07.2024р. було відкрито адміністративне провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 23.08.2024р. та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 календарних днів з моменту отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати копії оспорюваних ППР, засвідчених належним чином у справу згідно до вимог ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.114).

На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду, 05.08.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем було подано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю посилаючись на те, що на підставі договорів оренди земельних ділянок від 02.12.2008р. №4363, від 07.07.2010р. №250, розташованих за адресами: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 1210100000:02:133:0135), АДРЕСА_3 (кадастровий номер 1210100000:02:135:0315) та згідно листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 29.01.2024р. №2/11-18 позивач є платником орендної плати з фізичних осіб за вказаними земельними ділянками у 2024 році, відповідних документів згідно до п.п.6.5 п.6, п.п.12.6 п.12 договору оренди про відчуження нерухомого майна не надав для внесення відповідних змін у договори оренди земельних ділянок, тому було визначено податкове зобов`язання позивачеві на підставі інформації від Дніпровської міської ради, а відповідно, відповідач вважає доводи позивача щодо протиправності застосування положень п.288.1 ст.288 ПК України при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень необґрунтованими та безпідставними (а.с.126-131).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.12.2024р. строк розгляду даної справи було продовжено на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 02.12.2024р. (а.с.142).

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 02.12.2024р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наданих учасниками справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

30.01.2024р. за вх.№9871/5 на адресу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов лист Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 29.01.2024р. №2/11-18 «Про перелік орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік станом на 01.01.2024р.» з додатками, за яким, зокрема, ОСОБА_1 (позивач у справі) є платником орендної плати з фізичних осіб, а саме:

- на підставі договору оренди земельної ділянки від 02.12.2008р. №4363 за земельну ділянку площею 0,0627 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 1210100000:02:133:0135) до 26.01.2024р.;

- на підставі договору оренди земельної ділянки від 07.07.2010р. №250 за земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 1210100000:02:135:0315) до 18.08.2025р. (а.с.135-138).

10.04.2024р. згідно наведеної вище інформації та п.286.5 ст.286 ПК України відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №325838-2412-0463-UA12020010000033698, за яким позивачеві було визначено грошове зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2024 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , у сумі 7391,23 грн. (а.с.113);

- №325839-2412-0463-UA12020010000033698, за яким позивачеві було визначено грошове зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2024 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , у сумі 48973,19 грн. (а.с.112).

Правомірність прийняття відповідачем вищезазначених податкових повідомлень-рішень від 10.04.2024р. є предметом спору у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Підпунктом14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК Українивстановлено, що плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності

За змістом підпунктів14.1.72і 14.1.73 пункту14.1 статті 14 ПК України, земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів269.1.1і 269.1.2 пункту269.1 статті 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт287.6 статті 287 ПК України).

У частинах 1-2статті 120 Земельного кодексу Українивстановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 125 ЗК Українипередбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення часини 1статті 377 ЦК України.

За положеннями частини 3 статті 7 Закону України«Про оренду землі», до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У розумінні положень підпунктів14.1.72,14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів269.1.1,269.1.2пункту269.1, пункту269.2 статті 269, підпунктів270.1.1,270.1.2пункту 270.1 статті 270, пункту287.7статті 287 ПК України, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), сформулював правову позицію: якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати орендної плати, на якій розташоване набуте ним майно.

А відповідно, у даних правовідносинах підлягають дослідженню питання наявності у позивача - ОСОБА_1 права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на згаданих вище земельних ділянках, а також наявності у нього статусу платника орендної плати за земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_1 у 2024 році.

Так, судом встановлено, що 02.12.2008р. між Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0627 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 1210100000:02:133:0135) за №4363 на якій знаходяться нежитлові будівлі, будівля підприємства торгівлі, що належали позивачеві на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 15914541 згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11756718 виданого КП «ДМБТІ» 06.09.2006р. (а.с.36-43).

29.03.2011р. між ОСОБА_1 (продавцем) та ТОВ «21 СТОРІЧЧЯ» (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. за № в реєстрі 178 (а.с.32-35).

За згаданим договором покупець набув право власності на нежитлову будівлю, будівлю підприємства торгівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 159,2 кв.м. (п.1 договору).

Згідно до п.14 вказаного договору купівлі-продажу, встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації відповідно до ст.334 ЦК України.

Згаданий вище договір купівлі-продажу був зареєстрований 21.04.2011 року.

Окрім того, 07.07.2010р. між Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) та ОСОБА_1 (орендарем) був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0300 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 1210100000:02:135:0315) за №250 на якій знаходяться нежитлова будівля, будівля торгівельного комплексу, які належали позивачеві на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зареєстрованого в реєстрі прав власності за реєстраційним номером 19302344 згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15084765, виданого КП «ДМБТІ» 02.07.2007р. (а.с.9-21).

29.03.2011р. між ОСОБА_1 (продавцем) та ТОВ «21 СТОРІЧЧЯ» (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. за № в реєстрі 175 (а.с.28-31).

За згаданим договором покупець набув право власності на нежитлову будівлю, будівлю торгівельного комплексу, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 133,0 кв.м. (п.1 договору).

Згідно до п.14 вказаного договору купівлі-продажу, встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації відповідно до ст.334 ЦК України.

Згаданий вище договір купівлі-продажу був зареєстрований 21.04.2011 року.

А отже, із наведеного слідує, що з моменту реєстрації договору купівлі-продажу, право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 у ОСОБА_1 (позивача у справі) припинилося з 21.04.2011р.

Таким чином, із аналізу встановлених обставин, суд приходить до висновку, що станом на день прийняття оспорюваних податкових-рішень 10.04.2024р. позивач не був власником вищенаведеного нерухомого майна, а відповідно, і не мав статусу платника орендної плати за наведеними вище земельні ділянки у 2024 році, оскільки з моменту реєстрації права власності такий обов`язок по сплаті орендної плати перейшов до нового власника об`єкта нерухомості з 21.04.2011р., яким став покупець - ТОВ «21 СТОРІЧЧЯ».

Вказане, у свою чергу, виключає правомірність нарахування позивачу податкових зобов`язань з орендної плати з фізичних осіб за 2024 рік за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Також судом встановлено, що вищенаведені обставини уже були предметом спору між тими з сторонами при розгляді адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області за результатами якої була прийнята постанова Верховного Суду від 27.02.2020р. у справі №804/4665/18 за правовими висновками якої було встановлено, що з моменту набуття права власності ТОВ «21 СТОРІЧЧЯ» на будівлі, що розташовані на орендованих позивачем земельних ділянках, для нього така оренда землі вважається припиненою, що свідчить про відсутність у позивача обов`язку щодо плати за землю з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «21 СТОРІЧЧЯ».

Наведена постанова Верховного Суду від 27.02.2020р. у справі №804/4665/18 набрала законної сили 27.02.2020р.

Частиною 4ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

А отже, враховуючи наведене, обставини встановлені постановою Верховного Суду у наведеній справі, у яких брали участь ті самі особи (позивач ОСОБА_1 та податкова служба) та позивач стосовно якого уже встановлені вказані вище обставини, суд приходить до висновку, що за наявності наведених правових висновків, які є обов`язковими для врахування не тільки судом, а й відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, а відповідно, оспорювані податкові повідомлення-рішення від 10.04.2024р. були прийняті безпідставно всупереч вимогам ст.14, ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України та вимог ст.129-1 Конституції України, тому вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2ст. 77 КАС Українивизначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем у ході судового розгляду даної справи у відзиві на позов не було наведено жодних обгрунтованих підстав та не надано жоднихналежних, достатніх та достовірних доказів, які б свідчили про правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 10.04.2024р., з урахуванняманалізу обставин, встановлених судом та правових висновків Верховного Суду, які відповідачем були безпідставно проігноровані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом аргументи відповідача з приводу того, що у разі відчуження будівель та споруд, позивач мав обов`язок протягом місяця з моменту настання таких змін звернутися до міської ради для внесення відповідних змін у договір оренди або для розірвання договору оренди земельної ділянки згідно п.п.6.5 п.6, п.п.12.6 п.12 договору оренди, оскільки недотримання позивачем наведених приписів договорів оренди земельних ділянок не свідчить про те, що позивач є платником орендної плати земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 у 2024р., тобто, після відчуження та припинення його права власності на нерухоме майно, розташоване на цих земельних ділянках з 21.04.2011 року в силу наведених вище приписів ст.120 Земельного кодексу України, ст.377 ЦК України, ч. 3 ст. 7 Закону України«Про оренду землі» та вимог пункт287.6 статті 287 ПК України.

Решта доводів відповідача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно дост.19 Конституції Україниоргани державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно до ч.2ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарженнярішень,дійчибездіяльностісуб`єктіввладнихповноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняттявідповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 10.04.2024р., суд приходить до висновку, щовстановлені судом обставини, які слугували підставами дляприйняттяспірного рішення, є протиправними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а томуоспорювані рішення є такими, що прийнятіне у спосіб, що передбаченийКонституцієюта законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 10.04.2024р. були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасуваннятаких податкових повідомлень-рішень.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачаслід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноваженьГоловного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача понесені ним згідноквитанції про сплату №№92ТВ-FQSK-RBEE від 01.07.2024р. судові витрати по сплаті судового збору у розмірі1211 грн. 20 коп.(а.с.8).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №325838-2412-0463-UA 12020010000033698, №325839-2412-0463- UA 12020010000033698 від 10.04.2024р. задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №325838-2412-0463-UA 12020010000033698, №325839-2412-0463- UA 12020010000033698 від 10.04.2024р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області(49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн.20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва