Рішення

від 02.12.2024 по справі 240/5883/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. Житомир справа № 240/5883/24

категорія 109010000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області, який діє в інтересах держави в особі Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, до Ружинської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У березні 2024 року Керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області звернувся у суд з позовом в інтересах держави в особі Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації (далі позивач, Управління) до Ружинської селищної ради (далі відповідач, Ружинська сільрада) про визнання протиправною бездіяльності щодо не укладення з Управлінням охоронного договору на пам`ятку архітектури місцевого значення з охоронним №242 «Кінотеатр» та зобов`язання протягом одного місяця з дати набранням рішення суду законної сили укласти такий договір.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач у порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», не вчиняє дії щодо укладення охоронного договору з Управлінням протягом місяця з моменту отримання у власність пам`ятки архітектури місцевого значення «Кінотеатр», що розташований по вул. Соборна, 41 у смт. Ружин. При цьому указує, що пред`явлення прокуратурою позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту, як державного інтересу, який полягає у попередженні порушень пам`ятко охоронного законодавства відповідачем, забезпечення укладення ним охоронного договору на пам`ятку архітектури місцевого значення «Кінотеатр», з метою встановлення режиму використання пам`ятки та відповідальності за порушення такого режиму, так і суспільного інтересу, який полягає в охороні та збереженні культурних пам`яток для нинішнього і майбутніх поколінь.

Ухвалою суду від 28 березня 2024 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачам строку для подання відзивів на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, клопотань про проведення розгляду справи у судовому засіданні не подали.

17 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Наголошує, що Управління не зверталося до Ружинської сільради з приводу укладення охоронного договору. При цьому, Ружинскій сільраді не було відомо, що указаний об`єкт взятий на державний облік і охорону нововинайдених та новозбудованих пам`яток архітектури, будь-які відомості про це у Ружинській селищній раді відсутні та про такі обставини відповідні органи її не повідомляли. Заразом, Ружинська селищна рада просить зупинити провадження до моменту отримання офіційної відповіді з Міністерства культури та інформаційної політики України щодо Подання про незанесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України пам`ятку архітектури місцевого значення з охоронним №242 «Кінотеатр».

Ухвалою суду від 24 квітня 2024 року призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі на 14 травня 2024 року.

03 травня 2024 року до суду надійшла відповідь прокуратури на відзив, у якій просить у зупиненні провадження відмовити з оглядну на те, що таке не відповідає як завданню адміністративного судочинства, так і змісту статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, а також суперечить частині 2 статті 64 Конституції України, відповідно до якої право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Зауважує, що з листа Управління від 11 березня 2024 року прокуратурі стало відомо про ухилення відповідача від виконання обов`язку по укладенню охоронного договору та невжиття позивачем дій щодо звернення до суду з відповідним позовом. Отже, незважаючи на наявну інформацію про встановлені прокурором порушення чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини, позивачем не вживаються заходи (у тому числі шляхом звернення до суду з позовом), спрямовані на укладення охоронного договору. Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18, зазначає, що сам факт не звернення належного позивача до суду свідчить про те, що орган виконавчої влади неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

На спростування твердження відповідача про відсутність у нього інформації про те, що «Кінотеатр» взятий на державний облік і охорону нововинайдених та новозбудованих пам`яток архітектури зауважує, що згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 грудня 2018 року у справі №826/4605/16, саме на власника пам`ятки, а не на орган охорони культурної спадщини, покладений обов`язок укладення охоронного договору, і саме перший повинен бути його ініціатором. Додаткового наголошує, що під час розгляду Житомирським окружним адміністративним судом справи №240/18194/23, відповідачем у якій також виступала Ружинська сільрада, серед доказів на обґрунтування позову було додано перелік пам`яток архітектури міського значення, які взято на державний облік на підставі розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації від 18 лютого 2000 року №76 та перебувають у комунальній власності Ружинської селищної територіальної громади. Проте, незважаючи на те, що відповідач з липня 2023 року був обізнаний з таким розпорядженням до моменту звернення до суду з цим позовом жодних дій, направлених на укладення охоронного договору на пам`ятку архітектури місцевого значення з охоронним №242 «Кінотеатр» не вчинив.

13 травня 2024 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких Ружинська сільрада звертає увагу на те, що об`єкт нерухомого майна «Кінотеатр» не занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. При цьому те, що він включений до переліку будівель, об`єктів і споруд, що пропонуються для занесення до реєстру пам`яток архітектури Житомирської області місцевого значення ще не надає підстав для укладення охоронного договору.

У судовому засіданні, суд вирішив витребувати додаткові докази у справі, у зв`язку з чим 14 травня 2024 року постановив ухвалу, якою зобов`язав Міністерство культури та інформаційної політики України надати суду протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання цієї ухвали, інформацію щодо стадії та строків розгляду Подання Ружинської селищної ради про незанесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України пам`ятки архітектури місцевого значення з охоронним №242 «Кінотеатр» від 12 березня 2024 року №02-32/23/277 та зупинено провадження у справі №240/5883/24 до дати отримання судом витребуваної інформації.

Вимоги зазначеної ухвали Міністерством культури та інформаційної політики України виконані не були, що обумовило необхідність 16 вересня 2024 року постановлення судом ухвали про поновлення провадження у справі та окремої ухвали для вжиття заходів процесуального реагування.

31 жовтня 2024 року до суду від Департаменту культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікацій України на виконання вимог ували суду надійшли витребуванні докази, у зв`язку з чим суд постановив ухвалу про призначення справи до розгляду у судовому засіданні на 19 листопада 2024 року.

У судовому засіданні прокурор позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті спору. Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала. Представник позивача у судове засідання не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини не прибуття суду не повідомив.

На підставі положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на надходження клопотання представників сторін 19 листопада 2024 року судом постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження, яке внесена до протоколу судового засідання.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Суд установив, що на території Ружинської об`єднаної територіальної громади в смт. Ружин по вул. О. Бурди, 41, розташована пам`ятка архітектури місцевого значення «Кінотеатр».

Відповідно до розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації від 18 лютого 2000 року №76 «Про взяття на державний облік і охорону нововинайдених та новозбудованих пам`яток архітектури» вказаний об`єкт взятий на державний облік та охорону, як пам`ятка архітектури місцевого значення з охоронним номером 242.

На підставі рішення виконавчого комітету Ружинської селищної ради від 25 червня 2012 року за №90 право власності на будівлю кінотеатру по вул. О. Бурди, 41 в смт. Ружин визнано за територіальною громадою сіл, селища району в особі Ружинської районної ради.

На зазначену будівлю кінотеатру площею 643,8 кв.м 23 липня 2012 року видано свідоцтво про право власності серія НОМЕР_1 . Власник територіальна громада сіл, селища Ружинського району в особі Ружинської районної ради.

У зв`язку з ліквідацією районних рад, на підставі рішення ХХХ сесії VII скликання Ружинської районної ради від 15 жовтня 2020 року «Про вихід зі складу засновника та передачу єдиних (цілісних) майнових комплексів іншого майна із спільної власності територіальних громад сіл, селища Ружинського району до комунальної власності Ружинської селищної ради», зі спільної власності територіальних громад сіл, селища Ружинського району до комунальної власності Ружинської селищної ради безоплатно передано майно, яке обліковується на балансі Сектору культури, молоді та спорту Ружинської районної державної адміністрації, серед яких будівля кінотеатру, що знаходиться по вул. О. Бурди, 41 (на сьогодні - вул. Соборна, 41) у смт. Ружин Бердичівського району.

У подальшому, на підставі рішення І сесії VIII скликання Ружинської селищної ради від 15 грудня 2020 року №20 зазначену будівлю кінотеатру прийнято в комунальну власність (вказане рішення є загальнодоступним на офіційному сайті Ружинської селищної ради https://ruzhynska-gromada.gov.ua/docs/).

Відповідно до передавального акта від 04 січня 2021 року, складеного членами комісії з реорганізації Сектору культури, молоді та спорту Ружинської районної державної адміністрації, зазначене нерухоме майно передано в комунальну власність Ружинської селищної ради.

12 березня 2024 року Ружинська сільрада подала до Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації Подання про вилучення пам`ятки з Реєстру відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки такий об`єкт не має цінності з мистецького, архітектурного, археологічного, естетичного, історичного, наукового чи художнього погляду та має бути вилучений.

Листом Управління культури та туризму Житомирської обласної державної військової адміністрації від 18 березня 2024 року №414-1.14/04-24 до Міністерства направила матеріали Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області з рекомендацією щодо незанесення до Державного реєстру нерухомих пам?яток України пам?ятки архітектури місцевого значення «Кінотеатр» (смт Ружин, вул. Соборності, 41), охоронний номер 242 (взято на державний облік розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 18 лютого 2000 року №76).

При цьому, на засіданні Експертної комісії з питань обліку об`єктів культурної спадщини Міністерства 23 липня 2024 року, за участю представників Управління культури та туризму Житомирської обласної державної (військової) адміністрації, було розглянуте питання стосовно оцінки об`єктів культурної спадщини у Житомирській області щодо відповідності/невідповідності критеріям (ознакам) пам`ятки, в тому числі і щодо об`єкта культурної спадщини «Кінотеатр», розташованого у с-щі Ружин по вул. Соборності, 41, за результатами якого було ухвалене рішення відправити облікову документацію на об`єкти культурної спадщини в Житомирській області на доопрацювання з повторним поданням на розгляд Експертної комісії.

Поданим 31 жовтня 2024 року листом на виконання ухвали суду про витребування доказів, Департаментом культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікацій України підтверджено, що станом на дату надання цього листа доопрацьовані матеріали щодо об`єкта культурної спадщини «Кінотеатр» за адресою с-ще Ружин, вул. Соборності, 41 до МКСК не надходили.

З моменту набуття права власності на цей об`єкт Ружинською селищною радою не вжито заходів щодо укладення охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини, відсутність якого також підтверджується листами

Уважаючи таку бездіяльність протиправно, прокурор звернувся з відповідним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частинами 4 та 5 статті 54 Конституції України закріплено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66 Конституції України).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1805-ІІІ).

Згідно з абзацами 2 та 3 преамбули до згаданого Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У абзацах 3 та 6 статті 1 Закону України №1805-ІІІ надано визначення таким термінам:

об`єкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

пам`ятка культурної спадщини (далі пам`ятка) об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 6 цього ж Закону до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам`ятки.

До повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону (пункт 11 частини 2 статті 6 Закону України №1805-ІІІ).

За приписами абзаців 1, 3 частини 2, частини 3 статті 14 вищенаведеного Закону об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 14 Закону України №1805-ІІІ наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2013 року за № 528/23060, затверджено Порядок обліку об`єктів культурної спадщини.

Пункти 8, 9 цього Порядку визначають, що про набуття правового статусу щойно виявленого об`єкта уповноважений орган у десятиденний строк з дня прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку надсилає власнику цього об`єкта або уповноваженому(ній) ним органу (особі) відповідне повідомлення рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Власник об`єкта культурної спадщини або уповноважений(а) ним орган (особа) зобов`язаний вжити заходів щодо укладення охоронного договору у місячний строк з дня отримання повідомлення уповноваженого органу.

Часиною 1 статті 17 Закону України №1805-ІІІ встановлено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

За правилами статті 23 названого Закону усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

На реалізацію наведеної бланкетної норми 28 грудня 2001 року Урядом прийнято постанову №1768, якою затверджений Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (далі Порядок №1768).

Нормами пунктів 1, 2 названого Порядку передбачено, що охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Надаючи оцінку аргументам учасників справи, суд виходить з такого.

Важливість забезпечення особливої охорони нерухомих об`єктів культурної спадщини та пріоритетності цього завдання для держави України неодноразово підкреслювались у правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21.

У цій постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 117 130) наводились мотиви про те, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).

Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдає шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).

З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04 жовтня 1988 року № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.

Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під «культурною спадщиною» розуміються, зокрема, твори архітектури.

Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» № 165-V від 20 вересня 2006 року, визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.

Частина 2 статті 1 вказаної вище Конвенції до архітектурної спадщини відносить, зокрема, архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак.

Частинами 1 та 2 статті 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи встановлено, що кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Частина 2 статті 4 цієї ж Конвенції визначає, зокрема, що кожна Сторона зобов`язується запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

Відповідно частин 1 3 статті 10 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка: передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської територій, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт; заохочує програми реставрації та підтримання в належному стані архітектурної спадщини; розглядає збереження та освоєння архітектурної спадщини і освітницьку діяльність, пов`язану з нею, як один з головних напрямів політики в галузі культури, охорони навколишнього середовища і загального планування.

Отже охорона нерухомих об`єктів культурної спадщини є завданням держави України, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід`ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції.

Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19 вересня 2013 року № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції щодо:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти «b», «c», «d» статті 1 Конвенції).

Згідно зі статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти «a», «b», «e», «f», «g» цієї статті Конвенції).

Вищенаведені положення актів міжнародного права аналізувались Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2023 року у справі № 380/13557/21, прийнятій у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

У цій постанові Верховний Суд підкреслював, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність.

Наголошувалось, що збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних і головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Акцентувалась увага й на тому, що Україна взяла міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах.

Тому під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами Конституції України, міжнародних договорів, ратифікованих у встановленому порядку, а також спеціального закону, а саме Закону України №1805-ІІІ, зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

У пункті 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України №1805-ІІІ, який набрав чинності 12 липня 2000 року, зазначається, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Поряд із цим, відповідно до пункту 4 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 16 грудня 2004 року №2245-IV об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

З огляду на викладене суд уважає помилковим твердження відповідача про те, що до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру пам`яткм архітектури місцевого значення з охоронним №242 «Кінотеатр», у нього не виникає обов`язку по укладенню охоронного договору на такий об`єкт.

Також аргументи відповідача про відсутність у нього обов`язку укласти охоронний договір на «Кінотеатр» спростовуються й нормами частини 1 статті 23 Закону України №1805-ІІІ, які містять імперативні прямі приписи про те, що усі власники, зокрема пам`яток або уповноважені ними органи (особи), незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Тобто ці норми безальтернативно та беззастережно встановлюють обов`язок для усіх власників пам`яток укласти охоронний договір в порядку, встановленому законом.

Оскільки № 1768 затверджено на виконання норм саме статті 23 Закону України №1805-ІІІ, це дає суду підстави для висновку про те, що дія вказаного нормативно правового акту Уряду поширюється й на правовідносини щодо укладення охоронних договорів на «Кінотетр».

Аналіз положень пункту 2 Порядку №1768 та пункту 9 розділу ІІ Порядку №158 засвідчує, що вони не є тими нормами, на підставі яких у власника пам`ятки виникає обов`язок укласти щодо такого об`єкта охоронний договір, оскільки такий обов`язок прямо випливає з частини першої статті 23 Закону України №1805-ІІІ.

З огляду на предмет правового регулювання пункту 2 Порядку №1768 та пункту 9 розділу ІІ Порядку №158, суд констатує, що ці норми встановлюють часові межі виконання закріпленого у статті 23 Закону України №1805-ІІІ за власником пам`ятки обов`язку укласти охоронний договір.

Названі положення законодавства встановлюють строк у один місяць для укладення власником пам`ятки охоронного договору. Цей строк встановлюється або з моменту отримання такого об`єкту у власність, або, якщо статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини надано пізніше, з дня отримання власником повідомлення уповноваженого органу про набуття правового статусу щойно виявленого об`єкта.

У справі, що розглядається, суд установив, що У зв`язку з ліквідацією районних рад, на підставі рішення ХХХ сесії VII скликання Ружинської районної ради від 15 жовтня 2020 року «Про вихід зі складу засновника та передачу єдиних (цілісних) майнових комплексів іншого майна із спільної власності територіальних громад сіл, селища Ружинського району до комунальної власності Ружинської селищної ради», зі спільної власності територіальних громад сіл, селища Ружинського району до комунальної власності Ружинської селищної ради безоплатно передано майно, яке обліковується на балансі Сектору культури, молоді та спорту Ружинської районної державної адміністрації, серед яких будівля кінотеатру, що знаходиться по вул. О. Бурди, 41 (на сьогодні - вул. Соборна, 41) у смт. Ружин Бердичівського району.

У подальшому, на підставі рішення І сесії VIII скликання Ружинської селищної ради від 15 грудня 2020 року №20 зазначену будівлю кінотеатру прийнято в комунальну власність (вказане рішення є загальнодоступним на офіційному сайті Ружинської селищної ради https://ruzhynska-gromada.gov.ua/docs/).

Відповідно до передавального акта від 04 січня 2021 року, складеного членами комісії з реорганізації Сектору культури, молоді та спорту Ружинської районної державної адміністрації, зазначене нерухоме майно передано в комунальну власність Ружинської селищної ради.

Також суд зауважує на інформацію, яка міститься у Комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду». У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала справа №240/18194/24 за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації до Ружинської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Предметом правової оцінки у зазначеній справі виступала бездіяльність Ружинської селищної ради щодо не укладення з Управлінням культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації охоронного договору на об`єкт культурної спадщини, пам`ятки архітектури місцевого значення з охоронним №241 «Будинок культури», що підтверджується розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 18 лютого 2000 року №76.

Оскільки відповідач у зазначеній справі є користувачем системи «Електронний суд», позовна заява з доданими до неї документами, у тому числі копія розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації від 18 лютого 2000 року №76, були доставлені відповідачу 23 червня 2023 року о 15 годині 20 хвилин, інформація про що міститься в Комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду».

Отже, починаючи з 23 червня 2023 року відповідач обізнаний про те, що «Кінотеатр» віднесений до пам`яток архітектури місцевого значення.

Суд відзначає, що необізнаність відповідача про такий статус «Кінотеатра» не є обставиною, яка припиняє або скасовує обов`язок укласти щодо такого об`єкту охоронний договір.

Беручи до уваги значення культурної спадщини для суспільства й важливість забезпечення її належної охорони для майбутніх поколінь, пріоритетність цього напряму діяльності для держави в особі її органів влади та органів місцевого самоврядування, суд уважає, що ухилення власника пам`ятки від отримання інформації про наявність у майна такого статусу, недобросовісне ставлення власника об`єкта культурної спадщини до визначених законом обов`язків щодо його охорони, або вчинення інших дій, допущення бездіяльності у цих відносинах зі сторони суб`єктів права власності на пам`ятку, не повинні створювати загрози збереженню культурної спадщини чи призводити до завданню їй шкоди, унеможливлювати реалізацію державою заходів, спрямованих на її охорону.

Суд констатується, що відповідач був обізнаний про набуття «Кінотеатром» статусу пам`ятки щонайменше з 23 червня 2023 року, однак необґрунтовано продовжує заперечувати наявність у нього обов`язку укласти охоронний договір.

Суд не оминає увагою й норми статті 66 Конституції України, якими встановлено конституційний обов`язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Релевантними до спірних у цій справі правовідносин є й приписи частини 3 статті 13 Основного Закону України, згідно з якими власність зобов`язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Зміст наведених норм Конституції України у взаємозв`язку з викладеними у цьому рішенні положеннями законодавства у сфері охорони культурної спадщини дозволяє стверджувати, що власник нерухомого майна пам`ятки зобов`язаний виконувати усі покладені на нього обов`язки, які випливають з такого правового статусу майна, у тому числі укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини, яким у спірних відносинах виступає Управління.

Здійснення права власності на нерухоме майно, яке має правовий статус об`єкта культурної спадщини, без укладення охоронного договору щодо нього у встановленому законом порядку, не забезпечує належної охорони такого об`єкта та створює загрозу його збереженню, порушує громадський інтерес до культурної спадщини, який визнається Україною відповідно до взятих на себе міжнародних зобов`язань.

Узагальнюючи все вище викладене, суд дійшов висновку про те, що стороною позивача доведено наявність у відповідача обов`язку укладення у спірних правовідносинах охоронного договору, а судовим розглядом справи встановлено невиконання такого обов`язку і його заперечення відповідачем. З обставин цієї справи також убачається, що відповідач не демонструє наміру добровільно укласти охоронний договір.

Згідно з обставинами справи, які існують станом на дату ухвалення рішення, відповідач обізнаний з наданням «Кінотеатру» статусу пам`ятки, однак у встановлений законом строк закріпленого за ним обов`язку укласти охоронний договір на такий об`єкт не виконав, заперечуючи наявність у нього такого обов`язку взагалі.

Тож основні обставини, які охоплюються предметом доказування у цьому спорі, стосуються не стільки обставини щодо доведення факту обізнаності відповідача про набуття належною йому будівлею статусу пам`ятки, скільки обставини щодо наявності у нього обов`язку укласти охоронний договір на це об`єкт.

Ураховуючи, що наявність у Ружинської сільради вище зазначеного обов`язку прямо передбачена законом і доведена під час розгляду цієї справи, суд визнає обґрунтованість заявлених у цьому позові вимог та наявність підстав для його задоволення.

Наведені відповідачем аргументи такого висновку не спростовують і не містять у собі вагомих і переконливих міркувань, які б дозволяли вважати інакше, ставили б під сумнів правильність застосування судом норм матеріального права та законність ухваленого ним судового рішення по суті спору.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області, який діє в інтересах держави в особі Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Ружинської селищної ради щодо не укладення з Управлінням культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації охоронного договору на пам`ятку архітектури місцевого значення з охоронним №242 «Кінотеатр», на умовах і в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768.

Зобов`язати Ружинську селищну раду протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення з охоронним №242 «Кінотеатр», на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

02.12.24