Рішення

від 27.11.2024 по справі 703/2506/23

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/2506/23

2/703/85/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Дегтярь Л.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог Виконавчий комітет Смілянської міської ради (Центр надання адміністративних послуг) та ІНФОРМАЦІЯ_3 про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення,-

встановив:

Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом в якому просять суд виселити ОСОБА_5 з належного їм будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та зняти його з реєстрації місця проживання у цьому будинку.

Позов мотивований тим, що в частині будинку яка належить ОСОБА_2 зареєстрований та проживає з 08 листопада 2011 року ОСОБА_5 , з яким вона намагалась створити родину. Однак родина не склалась та тривалий час вони проживають окремо, вона вимагала від ОСОБА_5 знятись з реєстрації у її будинку та припинити проживати у належній їй власності. Однак, не зважаючи на її вимоги, ОСОБА_5 до теперішнього часу проживає у будинку та ігнорує її вимоги про звільнення житла та припинення користування її житлом. Зазначає, що ОСОБА_5 проживає у її будинку проти її волі, поводить себе неповажно та грубо, зловживає алкогольними напоями в зв`язку з чим часто знаходиться у стані алкогольного сп`яніння. Вказує, що відповідач влаштував у будинку пожежу, оскільки не погасив газову плиту, що негативно вплинуло на її психічний та моральний стан, оскільки не може реалізувати своє право на особисте життя. Зазначає, що відповідач не бере участі в утриманні житла, пошкоджує його, ремонтувати відмовляється, відмовляється сплачувати комунальні послуги, чим завдає їй значних матеріальних збитків. Окрім того вказує на те, що оскільки співвласник будинку ОСОБА_6 помер, а його частка залишилась не переоформлена, вона не може зняти з реєстрації відповідача в органах ЦНАПу, оскільки потрібна згода всіх співвласників будинку. В зв`язку з цим просить суд виселити відповідача із будинку та зняти його з реєстрації.

Ухвалою судді від 07 червня 2023 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду у підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 03 серпня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позов підтримала, просила суд виселити ОСОБА_5 із належного їй будинку та зняти його з реєстрації. Пояснила суду, що відповідач був її співмешканцем, вони намагались побудувати родину, однак стосунки не склались. На даний час він заважає їй будувати особисте життя, вчиняє сварки, вживає алкогольні напої, не прибирає та не утримує майно. Зазначила, що в даному будинку проживає її донька з родиною та відповідач постійно вчиняє сварки з донькою. Вважає, що оскільки у відповідача у власності є будинок в с. Шевченко, Черкаського району то він може проживати там, а не жити у чужій власності.

Позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, до суду надійшли заяви про підтримання вимог позову та розгляд справи у їх відсутність.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не надав.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Смілянської міської ради в судове засідання не з`явився, до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника міської ради.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, в наданій до суду заяві вказав, що просить проводити розгляд справи у його відсутність.

В судовому засіданні, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи, оскільки належним чином повідомлений відповідач, повторно не з`явився у судове засідання.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_2 , заслухавши покази свідків, приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 332724294 від 18 травня 2023 року власниками будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 3/10 частини, ОСОБА_6 1/5 частина, ОСОБА_8 3/10 частини, ОСОБА_4 3/10 частини та ОСОБА_2 1/5 частини.

Позивач ОСОБА_2 , як на підставу позову посилається на те, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрований та проживає у належній їй частині будинку на даний час без її згоди, порушує її право власності, поводить себе неповажно та грубо і відмовляється виконувати її вимогу про виселення та зняття з реєстрації.

З копії паспорту серії НОМЕР_1 виданого Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 28 жовтня 1997 року вбачається, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрований з 08 листопада 2011 року по АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 , як на підставу позову зазначала зокрема і те, що відповідач вчиняє відносно неї та її доньки ОСОБА_9 , яка проживає у будинку сімейне насильство, неналежно утримує майно та здійснює порчу майна, яке належить їй, що на її думку підтверджують пояснення свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , а також постанови суду відповідно до яких ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної відповідальності за сімейне насильство.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що йому відомо про те, що ОСОБА_5 був співмешканцем ОСОБА_1 та в них були досить складні стосунки. Йому відомо про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були постійні сварки та бійки. Зазначив, що він є знайомим ОСОБА_1 та йому про ці обставини відомо лише з її слів, оскільки сам особисто він цього не бачив.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила суду, що вона є донькою позивачки ОСОБА_1 та проживає по АДРЕСА_1 де проживає також ОСОБА_5 . Пояснила те, що ОСОБА_5 зловживає спиртними напоями та вчиняє сварки як з нею так і з її матір`ю ОСОБА_1 . ОСОБА_5 часто зловживає алкогольними напоями та на цьому фоні вчиняє бійки з нею та через це вона постійно змушена викликати працівників поліції. Зазначила, що ОСОБА_5 часто не пускає її до хати та вона вважає, що оскільки в нього є у власності будинок у с. Шевченкове то він повинен виїхати з їх будинку та проживати у батьківській хаті.

Суд аналізуючи пояснення свідків, приходить до висновку, що вони жодним чином не підтверджують позовних вимог та не можуть слугувати підставою для задоволення позову.

З копії постанови Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 квітня 2021 року вбачається, що відносно ОСОБА_5 було складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 173 - 2 КУпАП за те, що він 02 березня 2021 року перебуваючи за місцем свого проживання вчинив відносно громадянина ОСОБА_12 насильство в сім`ї. З даної постанови суду вбачається, що провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 173 - 2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

З копії постанови Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року вбачається, що відносно ОСОБА_5 було складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 173 - 2 КУпАП за те, що він 27 квітня 2017 року за місцем свого проживання, вчинив сварку із своєю падчирицею ОСОБА_13 . З даної постанови суду вбачається, що провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 173 - 2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

З копії постанови Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2017 року вбачається, що відносно ОСОБА_5 , було складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 173 - 2 КУпАП за те, що він 25 січня 2017 року за місцем свого проживання вчинив відносно співмешканки ОСОБА_2 умисні дії психологічного характеру. З даної постанови суду вбачається, що провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 173 - 2 КУпАП закрито в зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

З копії постанови Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року вбачається, що відносно ОСОБА_5 , було складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 173 - 2 КУпАП за те, що він 30 травня 2021 року перебуваючи за місцем свого проживання вчинив сварку з ОСОБА_9 , виражався нецензурною лайкою, завдав їй психологічної травми. З постанови вбачається, що ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173 - 2 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу.

З оглянутих судом копій постанов не вбачається притягнення відповідача ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім`ї саме відносно позивачів, як вони про те заявляли в позовній заяві так і зокрема відносно позивача ОСОБА_1 , як вона на це вказувала під час судових засідань.

Таким чином твердження позивача ОСОБА_1 про вчинення відповідачем ОСОБА_5 сварок, бійок та насильства в сім`ї, не підтверджуються матеріалами справи та зокрема і наданими до позовної заяви копіями постанов суду.

Крім того позивачі в позовній заяві, як на підставу позову, вказали про те, що відповідач не бере участі в утриманні житла, пошкоджує його, ремонтувати відмовляється, не сплачує комунальні послуги та вчинив пожежу у будинку. На думку позивачів вказані факти підтверджуються копіями рахунків за комунальні послуги та фотокартками.

Із оглянутих в судовому засіданні копій рахунків за комунальні послуги, не можливо встановити факт не сплати за них відповідачем, оскільки вони містять лише інформацію про використання комунальних послуг та нарахування за них оплати по АДРЕСА_1 . Жодних даних про те, які та скільки комунальних послуг використав відповідач у зазначеному будинку матеріали справи не містять. Окрім того не сплата відповідачем комунальних послуг, не може бути підставою для виселення його з будинку, оскільки у разі їх сплати позивачами, а використання їх відповідачем, позивачі не позбавленні права звернення до суду з позовом про відшкодування коштів, сплачених за використанні відповідачем комунальні послуги.

З наданих позивачами фотокарток не можливо встановити, які факти вони підтверджують.

З даних фотокарток не можливо встановити, де, ким та коли вони були здійсненні, яким чином предмет позову та відповідач безпосередньо пов`язаний із даними фотознімками.

Суд приходить до висновку, що надані позивачами копії рахунків за комунальні платежі та фотокартки, не підтверджують позовних вимог.

Доказів зловживання алкогольними напоями, псування речей у будинку та влаштування в ньому пожежі, матеріали справи не містять. Відповідно зазначені позивачами дані в позовній заяві не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ст. 77 ЦПК України вказує на те, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Оглянувши надані позивачами, як докази, на підтвердження своїх позовних вимог, копії постанов суду, копії рахунків за комунальні платежі та фотокартки, суд не бере їх до розгляду, як докази, оскільки вони не містять в собі інформації щодо предмету доказування та не стосуються суті спору.

Статтею 47 Конституції України передбачено право кожного на житло і закріплено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Позивач ОСОБА_1 , як на підставу свого позову, вказувала суду на те, що вона є власницею частини будинку, однак не може там проживати, через те, що відповідач робить спільне життя з ним не можливим, вчиняючи постійні сварки, ображаючи її не цензурною лексикою та застосовуючи як фізичне так і психологічне насильство. В судовому засіданні пояснила, що в будинковолодінні наразі проживає її донька ОСОБА_9 з родиною, в яких також виникають постійні сварки та конфлікти з відповідачем ОСОБА_5

Ч. 2,4 статті 3 Сімейного Кодексу України, вкзано на те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підстав, не заборонених законом і таких, що не суперечить моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1,4 ст.156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку повинні бережно відноситись до жилого будинку. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані приймати участь у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території проведення ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

Вимогами ст.386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.16, 386, 391 ЦК України.

Згідно зі ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.

Ст. 310 ЦК України зазначає, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 4 статті 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.157 ЖК України, членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно з ч.1 ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність за статтею 116 ЖК України настає при руйнуванні чи псуванні житлового приміщення, або використанні його не за призначенням, або систематичному порушенні правил співжиття. Під систематичністю розуміється вчинення двох і більше правопорушень. При цьому необхідно, щоб така поведінка винної особи була предметом розгляду органів місцевого самоврядування, поліції, прокуратури, суду, громадських організацій тощо, а застосовані заходи попередження, громадського впливу виявились безрезультатними.

Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Закон встановлює в якості умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій). Передбачається, що руйнація або псування здійснювалися із вини наймача.

Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи - наймач даного приміщення чи хто-небудь із членів його сім`ї, що сумісно проживають із ним опікуни, попечителі, піднаймачі, тимчасові жильці та інші, які спільно проживають.

Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.

До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі.

Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов`язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір`ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку.

Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.17 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (з наступними змінами), при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, тощо.

Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім`ї на підставі ст.116 ЖК України без надання іншого житлового приміщення, і відповідно до правил ст.29 ЦПК України про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.

Позивачами доказів про застосування до відповідача ОСОБА_5 заходів запобігання та громадського впливу до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач ОСОБА_5 є колишнім членом сім`ї позивача ОСОБА_1 та з 08 листопада 2016 року зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 , де однією із співвласників є ОСОБА_1 .

Між тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів саме систематичного порушення правил співжиття, які свідчать про те, що стосовно відповідача ОСОБА_5 повноважними органами застосовувалися заходи попередження або громадського впливу і це не дало позитивних результатів та при цьому відповідачем повторно порушувалися правила співжиття.

Таким чином, судом не встановлена систематичність порушення ОСОБА_5 правил співжиття з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що робить неможливим для них проживання з ним в одному будинку.

Також слід зазначити, що за умовами норми ст.116 ЖК України, підставою виселення вказаних осіб може стати не будь-яке порушення правил співжиття, а лише таке, котре відбувається в жилому приміщенні і стосується відносин щодо користування жилими приміщеннями осіб, які проживають у них. Тому, для виселення за цією підставою необхідно встановити систематичність протиправних дій і безрезультатність застосування до правопорушника заходів попередження і громадського впливу.

Одні лише факти звернення до відповідних органів зі скаргами різного змісту, крім порушення правил співжиття, без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.

Окрім того, суд зазначає, що покази свідків сприймає критично, оскільки вважає, що вони не є належними, допустимими та достовірними, оскільки жоден із допитаних свідків в судовому засіданні, особисто не був присутній під час вчинення відповідачем дій, які є предметом спору у даній справі, нічого особисто не бачив, а лише знають певні факти зі слів позивача, а зі слів свідка ОСОБА_14 конфлікт з відповідачем був особисто у неї.

Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обставини, на які посилаються позивачі, як на підставу для виселення відповідача (порушення правил співжиття, неможливість спільного проживання, через сварки, конфлікти та фізичне і психологічне насильство), мають бути доказані письмовими доказами, а не показами свідків.

Окрім іншого, як на підставу для виселення відповідача з будинку АДРЕСА_1 позивачі вказують і на те, що у відповідача ОСОБА_5 є у власності будинковолодіння АДРЕСА_2 , а тому він має можливість проживати у вказаному будинку та відповідно має інше місце проживання.

Оглянувши в судовому засіданні копію рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2013 року, судом встановлено, що за відповідачем ОСОБА_5 визнано право власності на будинковолодіння АДРЕСА_2 .

Суд, зазначає, що наявність у відповідача у власності іншого житла не є підставою для його вислення з спірного будинковолодіння.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 80 ЦПК України вказує на те, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене, врахувавши позицію позивача ОСОБА_1 , заслухавши пояснення свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи, що позивачками не надано належних та допустимих доказів, що відповідач систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для інших осіб спільне проживання з ним в одному будинку, у зв`язку з чим до ОСОБА_5 вживалися заходи попередження або громадського впливу, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для виселення відповідача, передбачених ст.157, 116 ЖК України та, відповідно, про відмову у задоволенні позовних вимог про його виселення та зняття з реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В зв`язку з тим, що позов до задоволення не підлягає, відповідно і вимоги про стягнення з відповідача судових витрат до задоволення не підлягають.

Керуюючись ст. 12, 76, 77, 78, 79, 81, 89, 265 , 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

вирішив:

В позові ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог Виконавчий комітет Смілянської міської ради (Центр надання адміністративних послуг) та ІНФОРМАЦІЯ_2 про виселення з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 29 листопада 2024 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький