Постанова

від 26.11.2024 по справі 755/18869/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/18869/21

провадження № 22-ц/824/15386/2024

головуючий у суді І інстанції Сенько М.Ф.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ВОЛЗ КЕПІТАЛ» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ВОЛЗ КЕПІТАЛ», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами «ЕЙВІ ІНВЕСТМЕНТ» про захист прав споживача, визнання пункту договору недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ВОЛЗ КЕПІТАЛ», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами «ЕЙВІ ІНВЕСТМЕНТ», про захист прав споживача, визнання пункту договору недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів, за яким просила на захист прав споживача визнати недійсним пункт 7.2 договору купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 від 2 квітня 2021 року, що був укладений нею з АТ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" (АТ «ЗНВКІФ «ВОЛЗ КЕПІТАЛ»), та стягнути з АТ «ЗНВКІФ «ВОЛЗ КЕПІТАЛ» на її користь 56 803,05 грн, як такі що набуті без належної на те правової підстави.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до АТ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" про захист прав споживача, визнання пункту договору недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів задоволено.

Визнано недійсним пункт 7.2. договору купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 від 2 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ".

Стягнуто з АТ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" на користь ОСОБА_1 56 803 грн 05 коп, як таких, що набуті без достатньої правової підстави, та 10 500 грн судового збору, а всього стягнуто 67 303 грн 05 коп.

Стягнуто з АТ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" на користь держави 1 816 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник АТ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" - Чебан М.Г.звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що сторони діяли в межах чинного законодавства та відповідно до умов договору.

Звертає увагу, що станом на 10 серпня 2021 року відповідач нарахував позивачці до сплати черговий платіж у розмірі 278 324 грн, що еквівалентно 10 000 доларам США. Станом на 9 серпня 2021 року позивач оплатила 72 395,52 грн. Заборгованість по оплаті чергових платежів на 11 серпня 2021 року становила 6 676,78 доларів США. З 11 серпня 2021 року відповідно до умов п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату чергових платежів позивачці було нараховано неустойку у розмірі 2 127,75 доларів США за 15 днів прострочення з розрахунку 141,85 доларів США за добу. Отже всі дії відповідача були здійснені в межах чинного законодавства України та договору.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем застосовано до позивача штрафну санкцію, яка не передбачена ЦК України, у зв`язку із чим вона є протиправною, такою що не ґрунтується на Законі, а відтак, цей пункт підлягає визнанню судом недійсним, оскільки застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 19 вересня 2019 року у справі № 904/5770/18.

Вказує, що своїм підписом на договорі позивачка фактично підтвердила своє ознайомлення з умовами графіку оплати коштів, зокрема і з умовами взаєморозрахунків.

Звертає увагу, що при укладенні договору сторони врегулювали свої правовідносини на власний розсуд та виклали п. 7.2. у редакції, як зазначено в договорі, встановивши відповідальність від розміру ціни Договору, про що погодились, підписали договір та виконували його. Договір є чинний, дійсний, правомірний, визнавався та виконувався сторонами та підстави для визнання його несправедливим, частково недійсним - відсутні. Тому, суд першої інстанції припустився помилки щодо тлумачення норм матеріального права, адже цивільне, господарське законодавство, в тому числі й Закон України «Про захист прав споживачів», та судова практика допускають договірне регулювання порядку та способи визначення розміру неустойки з урахуванням принципу свободи договору.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні представникАТ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" - Чебан М.Г.просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 та третя особа ТОВ "Компанія з управління активами «ЕЙВІ ІНВЕСТМЕНТ» в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову та електронну адреси, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення та звідом про доставку поштової кореспонденції суду.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає в повній мірі.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним пункт 7.2. договору купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 від 2 квітня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" суд першої інстанції виходив із того, що пункт 7.2. договору суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов, та вимогам частини 1 статті 203 ЦК України.

Колегія апеляційного суду з таким висновком погоджується у повному обсязі, оскільки такий висновок ґрунтується на встановлених матеріалах справи із правильним застосуванням норм матеріального права.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що 2 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та АТ «ЗНВКІФ «ВОЛЗ КЕПІТАЛ» укладено договір купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 2.1. договору, продавець (відповідач) зобов`язується передати покупцю (позивач), а покупець зобов`язується прийняти й оплатити дериватив: Форвардний контракт №38LL6 від 2 лютого 2021 року з поставкою базового активу, форма: документарна, продавець за форвардним контрактом - ТОВ «ЕДВАНС БУД» Код в ЄДР 42750580, строк дії форвардного контракту відповідно до статті 2 розділу IV форвардного контракту, строк виконання зобов`язань за деривативом - відповідно до пунктів 5.1. 5.2 статті 5 розділу 11, пунктів 4.3, 4.4 статті 4 розділу III форвардного контракту.

Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 договору, дериватив - форвардний контракт, який визначено в п. 2.1 цього договору, далі також - форвардний контракт, який являє собою цивільно-правовий договір, за яким ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕДВАНС БУД», ідентифікаційний код юридичної особи 42750580, що є продавцем форвардного контракту, зобов`язується у майбутньому в установлений форвардним контрактом строк передати у власність покупця базовий актив, а покупець зобов`язується прийняти базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену форвардним контрактом, на визначених в форвардному контракті умовах.

Відповідно до пункту 1.2. договору, об`єкт - житлова квартира в будинку, номер 38 (тридцять вісім), поверх 5 (п`ять), кількість кімнат 1 (один), проектна площа 27,99 (двадцять сім цілих 99 сотих) кв.м.

Відповідно до пункту 1.3. договору будинок - житловий будинок з проектним № 6 у складі будівництва об`єктів громадського і комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгів на АДРЕСА_1 (VI черга будівництва), що здійснюється на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:75:489:0001 площею 64.144 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка надана в оренду Відкритому акціонерному товариству «АГРОФІРМА «ТЕПЛИЦІ УКРАЇНИ» (на сьогодні - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АГРОФІРМА «ТЕПЛИЦІ УКРАЇНИ») (код за ЄДРПОУ 03359730) на підставі Договору оренди земельної ділянки №75-6-00416 від 21.08.2008 року, укладеного між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «АГРОФІРМА «ТЕПЛИЦІ УКРАЇНИ» (на сьогодні - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АГРОФІРМА «ТЕПЛИЦІ УКРАЇНИ») (код за ЄДРПОУ 03359730), зареєстрованого Головним управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.08.2008 року за № 75-6-00416 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до пункту 1.4. договору базовий актив - об`єкт з характеристиками, визначеними в форвардному контракті, що набуваються покупцем у власність після завершення будівництва та прийняття будинку в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3.1. договору, за придбання деривативу покупець сплачує продавцю вартість деривативу, що складає суму грошових коштів, розмір, порядок та умови сплати якої встановлюються цим розділом договору (далі - ціна договору).

На дату укладення цього договору сторони визначили ціну договору 789 600,42 грн (сімсот вісімдесят дев`ять тисяч шістсот гривень 42 копійки), що на дату укладення цього договору еквівалентно 28 369,69 дол. США (двадцять вісім тисяч триста шістдесят дев`ять доларів 69 центів), без ПДВ, згідно із офіційним курсом української гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 2 квітня 2021 року (27,8324 грн.).

Відповідно до пункту 3.2.1. договору, сторони дійшли згоди що, за цим договором допускається розстрочка оплати і погодили графік чергових платежів, відповідно до якого 25 квітня 2021 року позивач сплатила 400 810,22 грн, а до 10 серпня 2021 року була зобов`язана сплатити 10 000 дол. США.

Відповідно до пункту 7.2. договору, за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором покупець сплачує продавцю суму боргу та неустойку у розмірі 0,5 % від розміру ціни договору, визначеної в гривнях на момент укладення цього договору та встановленої у п. 3.2 договору, за кожний день такого порушення (прострочення) строків виконання грошових зобов`язань.

9 серпня 2021 року позивач сплатила на користь Відповідача всі наявні у неї грошові кошти у сумі 72 395,52 грн (що підтверджено відповідною квитанцією), що становило 2 697,84 доларів США за курсом НБУ на день платежу.

26 серпня 2021 року позивач зняла кошти у сумі 8 101,84 доларів США з депозиту, що підтверджується довідкою ПАТ КБ «ПРИВАТ БАНК» №7LS2ND2JE0O5Q04R від 26 серпня 2021 року та в той же день зарахувала їх на рахунок відповідача.

В день зняття коштів з депозиту, 26 серпня 2021 року, та на наступний день, позивач сплатив на користь відповідача 248 876,81 грн, що становило 9 316,29 доларів США, (що підтверджено відповідними квитанціями).

Після отримання платежів відповідачем направлено на електронну адресу позивача вимогу про сплату пені за прострочення виконання зобов`язання за 15 днів серпня 2021 року у сумі 56 803,05 грн, що було еквівалентно 2 127,75 доларів США, відповідно до пункту 7.2. договору

Вказаним пунктом договору встановлено, що за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором покупець сплачує продавцю суму боргу та неустойку у розмірі 0,5 % (нуль цілих п`ять десятих відсотка) від розміру ціни договору, визначеної в гривнях на момент укладення цього договору та встановленої у п. 3.2 договору, за кожний день такого порушення (прострочення) строків виконання грошових зобов`язань.

Згідно з ст. 549 ч.1 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, як зазначено вище в пункті 7.2. договору, відповідальність за прострочення виконання зобов`язань зі сплати чергового платежу розраховується не від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, а від загальної ціни договору, що суперечить правовій конструкції цього виду відповідальності, зазначеній в частині 3 статті 549 ЦК України та принципу добросовісності.

Розмір нарахованої пені, відповідно до положень пункту 7.2. договору, не залежить від суми невиконаних зобов`язань за договором, і є максимальним, навіть якщо прострочена заборгованість становить 1 гривню.

Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем застосовано до позивача штрафну санкцію, яка не передбачена ЦК України, у зв`язку із чим вона є несправедливою, такою що не ґрунтується на Законі, а відтак, цей пункт підлягає визнанню судом недійсним.

До того ж, є правильним висновок суду про те, що розмір пені 0,5 відсотка в день від ціни договору є несправедливим, тобто таким, що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та ЦК України.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, предметом договору купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 від 2 квітня 2021 року є нерухоме майно, а саме житлова квартира під номером АДРЕСА_2 у складі будівництва об`єктів громадського і комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгів на АДРЕСА_1 .

Позивач є внутрішньо переміщеною особою із міста Донецьк, не є суб`єктом підприємницької діяльності. Квартира придбавалась позивачем для особистих потреб з метою проживання в ній.

Відповідно до положень пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами (далі - Закон про захист прав споживачів) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Правочин укладений у споживчих цілях і на нього розповсюджується дія зазначеного вище Закону.

Крім того, договір містить положення про розстрочення платежу, що є видом кредитування.

Відповідно до статті 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Таким чином розстрочення платежу є формою кредитування і на нього також розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Конституційний суд України у своєму Рішенні №7-рп/2013 від 11 липня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив таке.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Кодексу). Згідно з частиною другою статті 627 Кодексу у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу).

Як зазначено в положеннях пунктів 22, 23 статті 1, частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами (далі - Закон про захист прав споживачів) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Кодексу зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону про захист прав споживачів між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Кодексом також передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов`язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

За змістом статті 204 ЦК України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, мають безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України N9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до пункту 7 Постанови, судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК.

Відповідно до пункту 9 Постанови, згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

На переконання колегії суддів, висновок суду першої інстанції про те, що пункт 7.2. договору суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов, та вимогам частини 1 статті 203 ЦК України, а відтак він визнається судом недійсним є правильним і не спростованим відповідачем.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до договору купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 від 2 квітня 2021 року, вбачається, що відповідальність за порушення умов договору передбачена тільки для позивача. В той же час, договір не містить умов щодо відповідальності відповідача за порушення його умов.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що пункт 7.2. договору суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов, та вимогам частини 1 статті 203 ЦК України

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про те, що вимога про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 56 803,05 грн є похідною від вимоги про визнання недійсним пункту 7.2. договору і застосовується судом в даному випадку, як наслідок визнання правочину (в частині пункту 7.2. договору) недійсним.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та надав належну оцінку всім доказам, рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального права.

Таким чином, викладені у апеляційній скарзі доводи апелянта не спростовують правильність висновку суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, тому рішення суду, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 268, 374, 375, 379, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ВОЛЗ КЕПІТАЛ» залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба