Ухвала

від 02.12.2024 по справі 200/1420/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 грудня 2024 року

м. Київ

справа №200/1420/24

адміністративне провадження № К/990/42549/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 200/1420/24 за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області (далі - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - відповідач 2), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області Діріної О.А. , які полягають у видачі наказу № 39-к/к від 22.02.2024 в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області зробити перерахунок з 25.01.2024 та виплачувати ОСОБА_1 (таб. № 1018) надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби у розмірі 50 відсотків посадового окладу на підставі наказу № 16-к від 04.07.2016, виданого відповідно зі статтею 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, який набув чинності 01.05.2016.

Рішенням від 11.06.2024 Донецького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2024, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області «Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок» № 39-к/к від 22.02.2024 в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з 25.01.2024 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, на підставі наказу керівника апарату Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області «Про встановлення надбавки за вислугу років» № 16-к від 04.07.2016, виданого відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючи з оскаржуваними судовими рішеннями, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області подало касаційну скаргу до Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з протиправним, на думку позивача, наказу керівника апарату суду № 39-к/к від 22.02.2024 в частині встановлення позивачу надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу, а також зобов`язання відповідача зробити перерахунок з 25.01.2024 та виплатити надбавку за вислугу років на державній службі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 відкрито провадження у справі № 200/1420/24 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зауважили, що норма частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» - норма спеціального Закону щодо спірних правовідносин на відміну від пункту 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який діє лише у межах бюджетного року (2024 року), що свідчить про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» як пріоритетної норми.

Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Тому, колегією суддів не може бути взято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Натомість підстав, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України скаржником не наведено.

При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності заяви у справі Azyukovska v. Ukraine, № 26293/18), в якій заявницею оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності, указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996, № 21920/93; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997, № 26737/95).

На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

З огляду на те, що суддя Загороднюк А.Г. перебував на лікарняному, питання про відкриття провадження у справі вирішується у перший робочий день судді.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 200/1420/24 за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов