Ухвала

від 02.12.2024 по справі 160/3074/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 грудня 2024 року

м. Київ

справа №160/3074/24

адміністративне провадження № К/990/45722/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі №160/3074/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 статті 165 Закону України «Про судоустрій та судовий статус суддів» включно з додатковою грошовою винагородою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року з лютого 2023 року, повинно бути на рівні не нижчому ніж рівень місячного грошового забезпечення поліцейського;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення відповідно до пункту 2 статті 165 Закону України «Про судоустрій та судовий статус суддів» включно з додатковою грошовою винагородою передбаченою постановою Кабінету Міністрів України №168 28 лютого 2022 року починаючи з лютого 2023 року в розмірах не менше ніж нарахована та виплачена поліцейським, які несуть службу в м. Дніпро.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

28 листопада 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі №160/3074/24. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року справу №160/3074/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник зазначає, що питання порушене у справі має фундаментальне значення для формування єдиної судової практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 2 статті 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у подібних правовідносинах.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.

Також скаржник вказує, що ця справа становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується забезпечення соціальних гарантій працівників Служби судової охорони, що впливає на їхні права на рівне грошове забезпечення порівняно з поліцейськими.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Проте, касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Результат вирішення кожної подібної справи залежить виключно від індивідуальних обставин спору та різного в кожному конкретному випадку об`єму доказів. А отже, вирішення однієї справи з такої категорії не буде мати визначального значення для решти випадків. Таким чином, обставини, на які посилається скаржник, не свідчать про наявність такого критерію як «суспільний інтерес».

Також скаржник, посилаючись на підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, зазначає, що суд першої інстанції відніс цю справу до категорії справ незначної складності помилково.

Проте, як слідує з ухвали про відкриття провадження у справі суд першої інстанції не визначав цю справу як справу незначної складності, а розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.

Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо помилковості розгляду судом першої інстанції справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки за загальним правилом будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України) і ця справа до таких категорії не відноситься, а тому суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі №160/3074/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кашпур

Судді: В.М. Соколов

С.А. Уханенко