Постанова

від 02.12.2024 по справі 490/8997/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.12.24

22-ц/812/1804/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/8997/24

Провадження № 22-ц/812/1804/24 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

02 грудня 2024 року м. Миколаїв справа №490/8997/24

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Травкіною В.Р.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про день час і місце судового засідання,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2024 року, постановлену суддею Гуденко О.А., в приміщенні цього суду в м. Миколаєві, повний текст якої складено в той же день, у цивільній справі за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської області, Адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

встановив:

07 жовтня 2024 року Миколаївська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення за власний рахунок капітальної прибудови до квартири АДРЕСА_1 та скасування реєстрації змін (виправлення) розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 липня 2021 року, індексний номер рішення 59541067, щодо об`єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 594461048101).

09 жовтня 2024 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , будучи власником квартири, може розпорядитись нею на власний розсуд, що в подальшому може призвести до неможливості реального виконання судових рішень та захисту інтересів Миколаївської міської ради, а тому є необхідність у вжитті заходів забезпечення позову.

Підставами пред`явлення позову є порушення відповідачем вимог законодавства щодо будівництва капітальної прибудови до квартири на земельній ділянці комунальної власності.

Так, за результатами комісійного обстеження та перевірки було виявлено факт самочинного капітального будівництва на прибудинковій території багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_2 , а саме прибудови до приміщення квартири АДРЕСА_3 (довжина 7 м, ширина 3,1 м, висота 4,1 м), яка належить ОСОБА_1 .

Позивач просив суд:

- накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 ;

- заборонити ОСОБА_1 відчужувати або іншим чином розпоряджуватися квартирою АДРЕСА_1 ;

- заборонити державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб`єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 ;

- заборонити ОСОБА_1 здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці комунальної власності по АДРЕСА_2 у т.ч. подавати відповідні документи для реєстрації до органів державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду;

- заборонити Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (адреса: вул. Адміральська 20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 41256954) та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію будівель та споруд, які розміщені на земельній ділянці комунальної власності по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2024 року заяву задоволено частково.

Заборонено ОСОБА_1 здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці комунальної власності по АДРЕСА_2 , у тому числі подавати відповідні документи для реєстрації до органів державного архітектурно - будівельного контролю і нагляду;

Заборонено Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20 м. Миколаїв 54001, ідентифікаційний код юридичної особи 41256954) та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію будівель та споруд, які розміщені на земельній ділянці комунальної власності по АДРЕСА_2 .

Відмовлено в іншій частині вимог заяви про забезпечення позову.

Судове рішення мотивовано тим, що між сторонами існує спір з приводу прибудови до квартири відповідача на земельній ділянці комунальної власності, а тому невжиття заходів забезпечення позову може дійсно утруднити або зробити неможливим виконання в майбутньому рішення за даним позовом у разі подальшої забудови спірної земельної ділянки комунальної власності та здійснення реєстрації дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію будівель та споруд, які розміщені на земельній ділянці комунальної власності будь-якими органами державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду - та з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання прийнятого за цим позовом рішення, в разі задоволення позовних вимог. Суд вважав за необхідне застосувати заходи забезпечення позову у спосіб, визначений заявником, шляхом накладення заборон.

Що стосується вимог заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження квартири, то суд вважав ці вимоги неспівмірними з позовними вимогами та необґрунтованими.

26 жовтня 2024 року Миколаївська міська рада подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду в частині відмови у накладенні арешту на квартиру та інших заборон скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що невжиття усіх заходів забезпечення позову та відчуження відповідачем об`єкту нерухомого майна квартири на користь інших осіб після закінчення підготовчого засідання в даній справі унеможливить змінити предмет позову, залучити належного відповідача та призведе до неможливості реального виконання рішення суду, необхідності подання нового позову вже до нового власника майна, відповідною призведе да тривалого не поновлення прав власника земельної ділянки та нераціонального витрачання бюджетних коштів на оплату судового збору за пред`явлення нового позову.

Відзивів на апеляційну скаргу учасники справи не подали.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення за власний рахунок капітальної прибудови до квартири АДРЕСА_1 та скасування реєстрації змін (виправлення) розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 липня 2021 року, індексний номер рішення 59541067, щодо об`єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 594461048101).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки 395107838 від 16 вересня 2024 року квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1

29 липня 2021 року до реєстру були внесені зміни до загальної площі квартири 39,9 кв.м., житлова 26,5 кв.м. на загальну площу 49,9 кв.м., житлову 26,5 кв.м.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3-5 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.[…] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:

«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах №914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.

63. У справі № 910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, зазначив: «У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду».

64. З урахуванням наведених Великою Палатою Верховного Суду мотивів цієї постанови підстав для відступу від висновків, що містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та на які послався Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, немає».

Встановивши, що з наданих позивачем доказів вбачається наявність спору між сторонами щодо правомірності користування земельною ділянкою комунальної власності на якій розміщена капітальна прибудова до квартири відповідача, законності реєстрації внесення змін в об`єкті нерухомого майна квартири, колегія суддів вважає, що відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав позивача, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору. Тому колегія судів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру.

За обставин цієї справи такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, які спрямовані на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти: ОСОБА_1 відчужувати або іншим чином розпоряджатися квартирою, а також органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього. Відмовляючи у задоволенні заяви у цій частині колегія суддів враховує, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів. Однак заява про забезпечення позову в цій частині не містить належного обґрунтування співмірності таких заходів із заявленими позивачем вимогами про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасуванні реєстрації змін розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до вищевказаного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру відповідача, оскільки у випадку її відчуження це може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення.

На думку колегії суддів, обраний вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є співмірним до позовних вимог і жодним чином не порушує прав інших осіб, які не є учасниками даної справи. До того ж, арешт спірного майна є тимчасовим, а тому не є таким, що порушує права власника, а є лише обмежувальним заходом встановленим законом, та необхідним для вирішення судового спору.

При цьому, колегія зауважує, що питання про обґрунтованість чи необґрунтованість заявлених позовних вимог Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 не вирішується судом на даній стадії.

За такого, аргументи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у повному обсязі, колегія суддів вважає частково обґрунтованими.

З урахуванням підстав та змісту заяви Миколаївської міської ради у справі, яка переглядається, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, колегія суддів дійшла висновку, що районний суд мав вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно. Оскільки суд першої інстанції не вчинив вказаної процесуальної дії, то вказане слід виправити судовим рішенням апеляційної інстанції.

За такого, колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення у зазначеній частині відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви Миколаївської міської ради в частині накладення арешту на квартиру відповідача, а в іншій - залишенню без змін.

Невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням, може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких Миколаївська міська рада звернулася до суду, та вплинути на виконання цього рішення.

Керуючись статтями 367, 375, 376, 382 ЦПК України апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2024 року в частині невжиття заходів забезпечення позову Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом накладення арешту на квартиру скасувати на ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Накласти арешт на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 594461048101), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст судового рішення складено 02 грудня 2024 року.