Рішення

від 30.10.2024 по справі 308/11270/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/11270/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області:

під головуванням судді Іванова А.П.,

при секретарі судового засідання Боті О.І.,

за участю представника позивача

Ужгородської окружної прокуратури - прокурора Ніроди М.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом керівника Ужгородської місцевої прокуратури (правонаступник Ужгородська окружна прокуратура) до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради, про скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, про скасування державної реєстрації права власності,

встановив:

20.03.2018 позивач Ужгородська місцева прокуратура (правонаступник Ужгородська окружна прокуратура) в особі керівника Кириленка Д. звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , в якому просить:

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.39 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882;

Скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235 площею 0,0300 га, вартістю 315231 грн. від 13.11.2015 №47592203;

Скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235 площею 0,03 га.

07.12.2024 заступником керівника Ужгородської окружної прокуратури змінено предмет позову (п. 3) й викладено такий в редакції:

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235 площею 0,03 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за даними органу досудового розслідування 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 відбулась з порушення вимог Конституції та законодавства України, а тому рішення прийняті на цій сесії підлягають скасуванню. Так, перед початком сесії 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно з роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. Згодом, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно з роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради. Натомість серед присутніх значаться депутати ОСОБА_3 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49), які як встановлено, не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 та персональну участь в голосування не приймали. Таким чином, на думку сторони позивача, участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною, відтак, зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними. Більш того за зміну порядку денного, а саме включення до нього семи нових проектів рішень, зокрема проекту рішення № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», голосували «за» вищевказані депутати, які фактично були відсутні. Аналогічно, без відповідного кворуму, відбулось голосування за рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_7 для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , яку згодом відчужено за договором купівлі-продажу ОСОБА_8 . Крім того позивач зазначає, що ОСОБА_9 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання), взяв участь у голосуванні і голосував за рішення №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», тому в силу вимог ст. 67 ЗУ «Про запобігання корупції» підлягає скасуванню.

Позивач зазначає, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території, а тому оскільки ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті лише на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили) передача земельних ділянок відбулась з порушенням ст. ст. 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Окрім цього в позові вказано, що оскільки за генеральним планом міста Ужгорода, оспорювана земельна ділянка не відносилась до земель житлової забудови, прийняття рішення Ужгородською міською радою про затвердження проекту із землеустрою земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку прийнято всупереч вимогам ст. 39 ЗК України та ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Прийняттям рішення про передачу земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку порушено також порушено вимоги санітарно-захисних зон в частині допустимої відстані від існуючої автозаправної станції та ліній електропередачі. Натомість як вбачається із геодезичних схем, більша частина оспорюваної земельної ділянки розміщена саме у 50 метровій зоні від АЗС. Враховуючи те, що відведення земельної ділянки було здійснене для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, яке спрямоване на будівництво об?єктів постійного перебування людей, і в зонах, що не можуть відводитись для таких цілей, то оспорюваним рішенням порушено також і вимоги ч. 1 ст. 112, ч.ч. 1, 2 ст. 114 Земельного кодексу України.

Враховуючи те, що органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура, наділена повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень та набуває статусу позивача.

09.11.2018 представник Ужгородської міської ради Гомза Д. подала відзив на позовну заяву, в якій заперечує щодо задоволення позову. Зазначає, що обставини, на які посилається позивач, в частині того, що сесія міської ради відбулася з порушенням, не встановлені обвинувальним вироком суду, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення; оскаржуване рішення було б прийняте Ужгородською міської радою і за відсутності ОСОБА_9 , саме на останнього покладається обов`язок повідомляти про конфлікт інтересів, а тому за невиконання такого обов`язку не можуть нести відповідальність інші особи, зокрема Ужгородська міська рада; Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради була надано висновок №3527 від 12.12.2014 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який було погодженого ГУ Держземагенства у Закарпатській області, а тому в Ужгородської міської ради були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; прийняттю рішення Ужгородської міської ради про затвердження проектів землеустрою й передання у власність громадянам земельних ділянок під №1882 передувало рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1881, яким прийнято план зонування території міста.

26.11.2024 представник ОСОБА_1 адвокат Леміш О.О. подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у кримінальному провадженні №42017071030000030 від 09.03.2017 фактично перевірено законність оскаржуваного рішення й постановлено закрити кримінальне провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а тому в позові просить відмовити.

19.12.2018 позивач Ужгородська місцева прокуратура (правонаступник Ужгородська окружна прокуратура) в особі керівника Кириленка Д. подав відповідь на відзиви, в якому зазначив про наявність права прокурора на звернення до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень, оскільки у Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру відсутні повноваження щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, з метою усунення порушень земельного законодавства.

29.12.2018 представник Ужгородської міської ради Гомза Д. подала заперечення на відповідь на відзив, в яком зазначила щодо відсутності підстав для представництва у даній справі прокурором.

27.11.2023 та 08.08.2024 представник ОСОБА_1 адвокат Кукарека К.С. подала додаткові пояснення у справі, у яких виклала заперечення щодо задоволення позовних вимог.

Стверджує, що спірна земельна ділянка обтяжена майном ОСОБА_1 . Так, 12.12.2022 об`єкт нерухомого майна Торгово-офісного комплексу загальною площею 1480,3 м. кв., який частково розташований на спірній земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:34:0235, площею 0,0300 га. введено в експлуатацію, а 30.12.2022 зареєстровано об`єкт нерухомого майна, що у відповідності до норми ст. 377 ЦКУ, ст. 120 ЗКУ породило у ОСОБА_1 право на земельну ділянку під самою забудовою. Окрім цього Зазначає, Що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки.

Розміщення на спірній земельній ділянці частини об`єкту нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 робить неможливим повернення вказаної земельної ділянки у володіння та користування територіальної громади шляхом скасування права власності останнього на спірну ділянку, а тому позовні вимоги не є ефективним способом захисту.

Зазначила, що вимога, висунута позивачем, щодо скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку відповідача ОСОБА_1 з підстав порушення межі охоронної зони ЛЕП та АЗС є безпідставною. Наявними матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 володіє, користується та розпоряджається земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235 площею 0,0300 га з цільовим призначенням на будівництво та обслуговування будівель торгівлі, на якій звів, вів у експлуатацію та зареєстрував право власності на об`єкт нерухомого за реєстраційним № 2677066921100 - будівля торговоофісного комплексу площею 1480,3 м. кВ. за адресою АДРЕСА_2 . Зведення вказаного об`єкту нерухомого майна відбулося з врахуванням всіх вимог ДБН та містобудівних умов і обмежень у відповідності до затвердженої проектної документації.

В судовому засіданні представник Ужгородської окружної прокуратури підтримав розглядуваний позов, просив такий задовольнити з підстав, що в ньому викладені.

В судове засідання представник Ужгородської міської ради не з`явився, однак з вищеописаних матеріалів справи видно позицію вказаного органу - заперечення щодо задоволення позову.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, його представник адвокат Кукарека К.С. просила відмовити у задоволенні вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки така використовується за призначенням.

Вислухавши представника позивача, врахувавши пояснення та заперечення учасників процесу та їх представників, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши надані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235, площею 0,0300 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 та передано її у власність ОСОБА_1 .

Витягом із технічної документації на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235, площею 0,0300 га, по АДРЕСА_2 , функціональне використання - землі житлової забудови, встановлено грошову оцінку з/д у сумі 315231 грн.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №68451383 від 19.09.2016) власником земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235, площею 0,0300 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_2 ОСОБА_1

В додаткових відомостях вказано про зміну цільового призначення земельної ділянки на підставі рішення ОМС V сесії VІІ скликання від 14.07.2016.

Підстава виникнення права - свідоцтво про право власності, серія та номер 47592203, виданий 13.11.2015, рішення ОМС V сесії VІІ скликання від 14.07.2016 Ужгородської міської ради.

Рішенням V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 14.07.2016 №283 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235, площею 0,0300 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_2 зі зміною цільового призначення.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №323251342 від 17.02.2023) зокрема на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235 знаходиться будівля, торгово-офісний комплекс, загальною площею 1480,3 м. кв. за адресою АДРЕСА_2 . Право власності на об`єкт нерухомості належить ОСОБА_1 .

Щодо неповноважності 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради при прийнятті рішення №1882 від 09.11.2015 в частині у зв`язку з відсутністю депутатів.

З листа від 23.11.2017, адресованого керівнику Ужгородської місцевої прокуратури, видно, що старшим слідчим СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_10 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №420150700030000163 від 25.11.2015 за ознаками злочину ч. 1 ст. 366 КК України. Вказаний слідчий повідомив про виявлення у ході здійснення досудового розслідування факту здійснення не особистого голосування окремими депутатами органу місцевого самоврядування на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради від 09.11.2015 та надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування із можливістю виготовлення копій з документів кримінального провадження №42015070030000163.

Згідно з роздруківки ПТК «Віче» о 10 год. 06 хв. 09.11.2015 шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів; 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. - 33 депутати Ужгородської міської ради, зокрема ОСОБА_3 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49).

Відповідно до листа №394 від 13.04.2016 командира військової частини НОМЕР_1 , з 05.11.2015 по 08.12.2015 ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Згідно з інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі №5/13-93 від 07.04.2016 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 з 08.11.2015 по 12.11.2015 перебував за межами Державного кордону України, Лях Єлізавета з 08.11.2015 по 20.11.2015.

Свою відсутність на зазначеній сесії ОСОБА_6 підтвердив у розмові з журналістом телеканалу «Тиса», а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час допиту у режимі телефонної розмови про, що слідчим складено відповідні рапорти.

Відсутність даних депутатів підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015, який міститься у матеріалах кримінального провадження.

За інформацією ПрАТ «ВФ Україна», отриманої на виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2017 у справі №308/11513/17, за номером НОМЕР_2 , яким користувався ОСОБА_3 , задокументовано відсутність даного депутата в місті Ужгороді 09.11.2015 у період часу з 8.57 по 17.13 год.

До матеріалів позовної заяви також долучені інформації ПрАТ «ВФ Україна», на виконання ухвал Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2017 у справі №308/11513/17, яким задокументовано відсутність депутатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 09.11.2015 у місті Ужгород відповідно до роздруківок вхідних/вихідних з`єднань номерів абонентів.

Пунктом 14 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що порядок скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, а також порядок роботи сесії визначається регламентом ради.

Пунктом 12 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Вказана норма закріплена у ст. 17 Регламенту Ужгородської міської ради 6 скликання затвердженого рішенням 5 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 08.04.2011 № 149 (далі - Регламент) згідно якої сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Стаття 159 Регламенту передбачає, що Регламент є обов`язковим до виконання всіма посадовими особами місцевого самоврядування та депутатами Ужгородської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Регламенту пленарне засідання ради відбувається в наступному порядку: 1) Реєстрація депутатів; 2) Вступне слово головуючого про відкриття сесії ради; 3) Затвердження порядку денного та регламенту роботи сесії; 4) Вирішення процедурних питань проведення сесії; 5) Обговорення питань порядку денного та голосування по них; 6) Закриття сесії або пленарного засідання;

У частині 2 цієї статті закріплено норму, за якою кожен депутат перед засіданням зобов`язаний особисто (персональною карткою «Віче») зареєструватися на сесії.

Для автоматизації процесу проведення пленарних засідань сесії міської ради застосовується програмно-технічний комплекс системи електронного голосування «Віче» (далі ПТК «Віче») відповідно до Положення про порядок застосування ПТК «Віче» в Ужгородській міській раді, яке є невід`ємною частиною Регламенту (далі - Положення).

Відповідно до статті 45 Регламенту ПТК «Віче» дозволяє приймати рішення міської ради на її засіданні поіменним голосуванням.

Згідно з норм закріплених у пунктах 2.1.1., 2.1.2., 3.1.1., 3.5.11., 3.5.12. Положення ПТК «Віче» повинно забезпечити: Оперативну реєстрацію та ідентифікацію депутатів міської ради. Проведення поіменного голосування. Для ідентифікації депутатів у ході засідання використовуються картки депутата, що містять унікальний індивідуальний код депутата, який розпізнається ПТК «Віче». При проведенні відкритого голосування формується інформація з результатами голосування у стандартному режим «за», «проти», «утримався», «не голосували» без списку депутатів.

Згідно зі ст. 20 Регламенту порядок денний сесії формує міський голова відповідно до:

? затвердженого Радою календарного плану роботи Ради;

? пропозицій виконавчого комітету, внесених не пізніше 14 днів до початку сесії або пленарного засідання через секретаря Ради;

? пропозицій, внесених у порядку місцевих ініціатив та громадських слухань, не пізніше як за 14 днів до початку сесії або пленарного засідання;

? пропозицій депутатських груп (фракцій), постійних та тимчасових контрольних комісій, депутатів, внесених не пізніше як за 14 днів до початку сесії або пленарного засідання.

Проекти порядку денного, рішень ради, інформаційні та допоміжні матеріали надаються депутатам не пізніше як за дев`ять днів до відкриття чергового пленарного засідання сесії, а у виняткових випадках, передбачених статтею 15 Регламенту - перед початком роботи сесії.

Пропозиції до порядку денного, внесені пізніше строку, зазначеного в статті 21 Регламенту, вносяться на розгляд ради міським головою після обговорення та підготовки висновку про доцільність їх включення до порядку денного сесії профільною постійною комісією ради.

Стаття 23 Регламенту передбачає, що порядок денний, винесений на розгляд ради, береться за основу, обговорюється депутатами і після внесення змін і доповнень до нього приймається рішенням ради в цілому. Питання затвердженого порядку денного сесії ради можуть розглядатися в іншій послідовності, ніж в ньому передбачено, відкладатися чи виключатися з порядку денного за пропозицією міського голови або рішенням ради. Рішення про розгляд питань затвердженого в цілому порядку денного в іншій послідовності, зміну, виключення чи відкладення їх розгляду приймається більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Відповідно до ст. 82 Регламенту депутат зобов`язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійних та інших комісій ради, до складу яких його обрано. Депутат зобов`язаний зареєструватися і бути присутнім на засіданні ради та її органів, до яких його обрано. Депутат зобов`язаний брати участь у голосуванні, крім випадків, коли рада приймає рішення щодо нього персонально.

За посиланням http://old.rada-uzhgorod.gov.ua/news/2824 на офіційному вебсайті Ужгородської міської ради міститься перелік проектів рішень, запропонованих для розгляду четвертого пленарного засідання чергової 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання.

Як вбачається з даних (фото) «Віче» 09.11.2015 міським головою запропоновано внесення змін до порядку денного шляхом включення до нього семи нових проектів рішень, а саме: проект рішення № 1866 «Про затвердження містобудівної документації», проект рішення № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», проекту рішення № 1627 «Про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)», проект рішення № 1628 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)», проект рішення №1894 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», проект рішення № 1895 «Про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)», проект рішення № 1896 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)».

За внесення змін до порядку денного проголосувало 31 депутат, що підтверджується роздруківкою з архіву системи «Віче», зокрема депутати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які, як вбачається з вищеописаних доказів, були відсутні в означений день та місці в сесійній залі Ужгородської міської ради.

Відтак участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийняло 29 депутатів, що зрештою свідчить про те, що зміни до порядку денного прийняті за відсутності кворуму.

Згідно з роздруківки ПТК «Віче» за прийняття проекту рішення №1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради, зокрема відсутні у сесійній залі депутати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Аналогічно відбулось голосування з вказаний проект з критичними зауваженнями в цілому, тобто проголосувало 32 депутата «за».

На інформаційному Інтернет порталі «Місцеві вибори», за посиланням http://www.cvk.gov.ua/pls/vm2010/wp001 розміщено інформацію, згідно з якою у 2010 році до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів.

Щодо неповноважності 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради при прийнятті рішення №1882 від 09.11.2015 в частині наявності у депутата ОСОБА_9 конфлікту інтересів.

Згідно з роздруківки результатів голосування за проект № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в цілому депутат ОСОБА_9 проголосував «ЗА».

За постановою Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 у справі №308/12880/16-п ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП при обставинах викладених у протоколі, а саме, будучи депутатом Ужгородської міської ради і суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією відповідно до пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобіганню корупції», керуючись приватними інтересами, зумовленими перебуванням у сімейних стосунках та діючи в інтересах близької особи (дружини ОСОБА_11 ) не вжив заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення реального конфлікту інтересів та не повідомив колегіальний орган під час виконання повноважень про наявність конфлікту інтересів, а саме - Ужгородську міську раду та вчинив дії і приймав рішення в умовах реального конфлікту інтересів

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017 вказану постанову судді першої інстанції в частині висновку суду про доведеність вини ОСОБА_9 визнано правильною.

Відповідно до п. 1 «б» ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.

Згідно із ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції» у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка входить до складу колегіального органу, вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Згідно із ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» депутат, зокрема міської ради, бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою за умови самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

Відтак прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів в силу вимог ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції» підлягає скасуванню.

У постанові від 20.03.2019 у справі № 442/730/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якого рішення, прийняті в умовах конфлікту інтересів, необхідно визнавати незаконними з урахуванням вимог Конвенції ООН проти корупції, національного законодавства і тих негативних наслідків для самого існування демократичного суспільства, яке спричиняє корупція.

При цьому Суд відзначив, що не лише особа, у якої вбачається конфлікт інтересів, зобов`язана йому запобігати. Такий обов`язок прямо покладено на відповідну постійну комісію місцевої ради та на кожного депутата місцевої ради, який обізнаний з наявністю конфлікту інтересів у іншого депутата місцевої ради (статті 47, 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Для встановлення порушення процедури прийняття рішення визначальним є сам факт участі депутата у його прийнятті за наявності конфлікту інтересів (незалежно від того, є він потенційним чи реальним), а не вплив такого голосування на прийняте колегіальним органом рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості.

Прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення та, як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому.

Окрім цього суд враховує, що у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 за обвинуваченням ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, постановлено ухвалу від 05.06.2023, за якою останню звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

У вказаній ухвалі серед іншого зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що згідно з даних програмно-технічного комплексу «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» за прийняття проекту рішення № 1626 за основу та в цілому проголосували 31 депутат та міський голова ОСОБА_13 , у тому числі відсутні у сесійній залі депутати ОСОБА_3 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49). Таким чином, за прийняття вказаного рішення фактично проголосувало 28 депутатів Ужгородської міської ради VI скликання, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому відповідне рішення Ужгородською міською радою фактично не було прийнято. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_12 своїх службових обов`язків незаконно вибули з комунальної власності територіальної громади 58 земельні ділянки комунальної власності на загальну суму 13 512 682,80 грн., а саме незаконно передано у власність земельні ділянки наступним громадянам, зокрема ОСОБА_7 земельної ділянки 2110100000:11:001:0250, площею 0,0100 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 .

При цьому щодо доводів сторони відповідача про недопустимість доказів, суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.12.2019 у справі №307/454/18 висловлено, що «не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що в матеріалах справи немає вироку суду, який би встановлював винуватість у скоєнні будь-яких злочинів, також і відсутні судові рішення, які б встановлювали незаконність набуття права власності на землю, оскільки відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади (в даному випадку - сільської ради), підробка державного акта означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла».

Щодо затвердження містобудівної документації.

Як вбачається з даних (фото) «Віче» 09.11.1015 міським головою запропоновано внесення змін до порядку денного шляхом включення до нього семи нових проектів рішень, зокрема й проект рішення № 1866 «Про затвердження містобудівної документації».

Згідно з роздруківки з «Віче» за прийняття проекту рішення № 1866 за основу та в цілому проголосувало «за» 31 депутат Ужгородської міської ради.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені у Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011.

У пункті 3 частини 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що детальний план території - це містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 24 даного Закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території.

Рішення про затвердження містобудівної документації є таким, що носить нормативно-правовий характер, яке в силу вимог ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» набирає чинності лише після підписання та відповідного оприлюднення.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 16.04.2009 за №7-рп/2009 за результатами аналізу функцій і повноважень органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» - акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Таким чином рішення Ужгородської міської ради про затвердження містобудівної документації, прийняте на сесії 09.11.2015, є регуляторним актом та однозначно є нормативно-правовим, і набирає чинності лише після його підписання і опублікування, а отже при відведенні спірної земельної ділянки було порушено вимоги ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в частині неможливості передавати у власність чи користування земельної ділянки без наявності чинного плану зонування чи детального плану території населеного пункту.

Отже ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті лише на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили), тому передача земельних ділянок відбулась з порушенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відтак, факт одночасного прийняття на одній і тій же сесії оспорюваного рішення і рішення про затвердження детального плану територій, з врахуванням положень ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», виключає можливість набуття ним чинності у той же день.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з розглядуваним позовом.

Так, керівник Ужгородської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави виступаючи позивачем у даній справі.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно із частиною 4 статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

За правилами статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII), яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

З аналізу частини 3 статті 23 Закону №1697-VII вбачається, що прокурор може представляти законні інтереси держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави в двох випадках:

- захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

- у разі відсутності такого органу.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Тобто суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 57 постанови).

Між тим, з обставин справи вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин, вказує на відсутність у Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) повноважень на звернення до суду з відповідним позовом.

Слід вказати на те, що у відповідності до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі - Положення №15) у редакції від 29.08.2017, яка діяла на момент звернення позивача до суду, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

За змістом статті 15-2 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на момент звернення представника позивача з відповідним позовом до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: веденням державного обліку і реєстрацією земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

При цьому відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» в редакції від 28.12.2015 посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка, яку за оскаржуваним рішенням було передано у власність ОСОБА_1 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» відносилася до земель комунальної власності, право розпорядження якою належить територіальній громаді Ужгородської міської ради.

Таким чином, територіальні органи Держгеокадастру в цьому разі не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у справі, яка розглядається.

Подібна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №917/342/19, в постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, в постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі №921/341/19.

Слід вказати на те, що Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, звернення з даним позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо повернення земельної ділянки.

Суд зазначає про те, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18, від 31.03.2021 у справі №922/3272/18, в ухвалі від 01.09.2020 у справі №922/1441/19.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи сторони відповідача про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва у даній справі.

Щодо доводів представника відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 5 вказаної статті, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

З аналізу наведених норм випливає, що право комунальної власності має територіальна громада, а місцева рада лише реалізовує його від імені територіальної громади.

Тобто, спосіб реалізації Ужгородською місцевою радою права власності територіальної громади міста Ужгорода від імені територіальної громади повинен відповідати вимогам, передбаченим Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

В розглядуваному випадку, як встановлено судом вище, прийняття Ужгородською міською радою оспорюваного рішення, яким серед іншого передано у власність земельну ділянку ОСОБА_1 , відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, що свідчить про відсутність волі власника земельної ділянки (територіальної громади) на вибуття землі з комунальної власності.

Окрім цього суд враховує, що земельна ділянка передавалася у власність ОСОБА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, однак менше аніж через пів року ним подано на затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки зі зміною цільового призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Суд звертає увагу, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року).

Вирішуючи спір, суд мав належним чином з`ясувати обставини справи та надати їм правову оцінку, з урахуванням встановлених обставин справи за допомогою «трискладового тесту» як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, вирішити конфлікт між правами та інтересами держави як власника лісів та фізичних осіб, які набули ці земельні ділянки у власність.

Суд зауважує про те, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Отже, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У вимірі спірних правовідносин суд вказує на те, що втручання у право власності ОСОБА_1 відповідає критерію законності, оскільки спрямоване на захист прав законного власника, як зазначалося вище - територіальної громади міста Ужгорода.

Щодо скасування державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Згідно з абз. 2 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Крім того ч. 2 ст. 393 Цивільного кодексу України встановлює, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Враховуючи те, що рішення про державну реєстрацію речових прав прийнято уповноваженим органом на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке підлягає скасуванню, зокрема в частині п. 1.39, суд вважає, що державна реєстрація речових прав ОСОБА_14 на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню з одночасним припиненням права власності ОСОБА_14 на земельну ділянку шляхом скасування свідоцтва про права власності на таку.

Щодо способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права, особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21, дійшла висновку про те, що «зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення».

Висновок.

Враховуючи вищевикладені порушення при прийнятті депутатами Ужгородської міської ради оскаржуваного рішення, суд вважає, що волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода, як власника нерухомого майна, на відведення земельних ділянок та передачу у власність могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірного рішення та, натомість, прийняття оспорюваного рішення у супереч вищенаведеним вимогам не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності спірної земельної ділянки.

Відтак, пункт 1.39 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235, площею 0,0300 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 та передано таку у власність ОСОБА_1 , підлягає скасуванню. Відповідно суд вважає, що державна реєстрація речових прав ОСОБА_14 на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню з одночасним припиненням права власності ОСОБА_14 на земельну ділянку шляхом скасування свідоцтва про права власності на таку.

Судові витрати.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання цього позову у сумі 9133, 47 грн., що підтверджується платіжним дорученням №902 від 11.09.2018.

За наведених обставин, враховуючи задоволення позову в повному обсязі, суд дійшов висновку про те, що з відповідачів на користь Закарпатської обласної прокуратури слід стягнути означену суму судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.39 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за №1882.

Скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235 площею 0,03 га вартістю 315231,00 гривень від 13.11.2015 року за №47592203.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:34:001:0235 площею 0,03 га.

Стягнути з Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3) на користь Закарпатської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909967, місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Коцюбинського, буд. 2 А) суму сплаченого судового збору у 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят гривень) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909967, місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Коцюбинського, буд. 2 А) суму сплаченого судового збору у 7371 (сім тисяч триста сімдесят одну) грн. 47 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов