Постанова

від 26.11.2024 по справі 916/240/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/240/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів: Жукова Н.Д., Вареник А.О.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН: Гудкова Н.Ф., Пеньковський В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.08.2024 року, суддя в І інстанції Литвинова В.В., повний текст якого складено 26.08.2024, в м. Одесі

у справі: №916/240/24

за позовом: Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН

про визнання правочину недійсним

В С Т А Н О В И В:

В січні 2024 року Приватне акціонерне товариство Сумський завод продовольчих товарів звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙНЮ в якій просило суд визнати недійсним правочин щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850, MRKU8715750, MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970 згідно коносаменту №215061754 як такий, що було вчинено Приватним акціонерним товариством Сумський завод продовольчих товарів під впливом обману з боку ТОВ АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 09.07.2019 між сторонами було укладено Договір транспортного експедирування №2019-072, відповідно до якого експедитор (відповідач) зобов`язується за доручення клієнта (позивача) організувати надання транспортно-експедиторських послуг. В рамках даного договору сторонами вчинено правочин щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів до порту Латакія, Сирія.

28.12.2021 вантаж було передано в розпорядження відповідача для транспортування та в подальшому 17.01.2022 відповідачем після попереднього узгодження було надіслано позивачу драфт коносаменту №215061754.

Позивач зазначив, що вартість переданого відповідачу товару становить 362 271,30 доларів США, позивач в свою чергу виступає продавцем товару, а покупцем Tradigrain F.T. DMCC. За вказаною поставкою покупцем було сплачено 116 004,50 доларів США, несплаченою лишилась вартість товару на суму 246 716,80 доларів США.

За твердженням позивача, 18.01.2022 судно з вантажем покинуло митну території України. 10.02.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою про скасування коносаменту №215061754, що і було здійснено з боку відповідача.

Між тим, позивач наголошував, що станом на момент подання позову ПАТ Сумський завод продовольчих товарів не має інформації щодо місцезнаходження вантажу та не отримало за нього належних коштів, що спричинило для позивача відповідних збитків.

На думку позивача, оспорюваний правочин щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії згідно коносаменту №215061754 було вчинено позивачем під впливом обману з боку відповідача, оскільки відповідач навмисно створив у нього враження, що перевезення вантажу 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках буде відбуватися згідно коносаменту №215061754, а насправді, без жодного узгодження з Позивачем, приховавши факти та документи, діючи від імені Позивача, здійснив правочин із випуску для перевезення зазначеного вантажу, створив у Позивача враження скасування коносаменту, а потім через третіх осіб активував скасований коносамент та самовільно розпорядився товаром, укривав цей факт понад 9 місяців. Відповідач видав вантаж за скасованим коносаментом, замовчував та приховував будь яку інформацію протягом 9 місяців, тобто, внаслідок введення Позивача в оману, допустило самовільне розпорядження ввіреними йому цінностями (вантажем).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.08.2024 у справі №916/240/24 відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд зазначив, що доказом укладення договору морського перевезення може бути коносамент (Bill of Lading) або морська накладна (Sea waybill). Головною відміною морської накладної (Sea waybill) від коносаменту (Bill of Lading) є те, що морська накладна не є товаророзпорядчим (не надає права власності на вантаж), та не є оборотним документом (тобто її не можна передати іншій особі). Вантаж видається конкретному, зазначеному в морській накладній вантажоотримувачу і при цьому йому не потрібно пред`являти оригінал морської накладної. До матеріалів справи було надано морську накладну (Sea waybill) №215061754 від 18.04.2022, в якій зазначено, що агент морського перевізника ТОВ «Мерск Україна ЛТД» прийняло в порту «Південний» вантаж 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках, вантажовідправник ПрАТ Сумський завод продовольчих товарів, вантажоотримувач в порту Латакія (Сірія) - Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production; сторона, яка повідомляється Khyratuna Trading FZC RАК, Об`єднані Арабські Емірати.

З огляду на викладене, вантаж отримав Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production, а не покупець за зовнішньоекономічним контрактом №79O/Ref. 21083 від 02 грудня 2021 р. Tradigrain F. T. DMCC. Суд зауважив, що в драфті коносаменту № 215061754 від 11.01.2022, який було додано позивачем до позову, також було зазначено вантажовідправник ПрАТ Сумський завод продовольчих товарів, вантажоотримувач в порту Латакія (Сірія) - Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production.

Позивач в позові зазначив, що скасування коносаменту № 2150611754 відповідало його волі, але він не надав доказів того, що він вимагав повернення вантажу відповідно до ст. 141 Кодексу торговельного мореплавства України у зв`язку із скасуванням коносаменту.

Позивачем було погоджено драфт коносаменту №215061754, подальших інструкцій щодо коносаменту та вантажу Відповідач від Позивача не отримував та, відповідно, не давав жодних розпоряджень в морську лінію, у т.ч. щодо видачі вантажу.

Судом встановлено, що на виконання п.1.3. Договору Заявка щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках не укладалась; коносамент 215061754 був скасований за проханням Позивача. Вищевказані дії представника Позивача (щодо скасування коносаменту) не обгрунтовано посиланням на умови Договору або приписи діючого законодавства України.

Позивачем не зазначено, які саме збитки спричинені йому Відповідачем, а також не надано жодних доказів на їх підтвердження.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Позивач не довів обставин, які б свідчили про введення його в оману Відповідачем згідно зі ст. 230 ЦК України, не довів самого факту обману, наявність умислу в діях саме Відповідача за даним позовом, та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, у зв`язку з чим за недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог Позивача, у їх задоволенні суд відмовив у повному обсязі.

10.09.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів, в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 21.08.2024 у справі №916/240/24 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що стягнення збитків не є предметом даного позову, а отже розмір збитків не входить до предмету доказування у даній справі. Однак, Позивачем було надано відповідні докази для підтвердження істотності значення обставин.

Вказує, що господарським судом не взято до уваги та не враховано при прийнятті рішення по справі, що жодного оригіналу документу в паперовій чи електронній формі - коносаменту №215061754 ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» (експедитором) не було надано позивачу, незважаючи на його неодноразові запити. Вказане, на переконання ПАТ «Сумський завод продтоварів», свідчить про обман з боку Відповідача та спробу приховати докази такого обману. У зв`язку з цим, ПАТ «Сумський завод продтоварів» самостійно було отримано копію морської накладної (Sea waybill) № 215061754 від 18.04.2022. Отримання зазначеного документа надало можливість визначити дійсну дату Sea waybill № 215061754, а саме 18.04.2022 р. Дана обставина в повній мірі спростувала доводи Відповідача щодо нібито скасування останнім коносаменту № 215061754, зазначені ним в листі від 16.11.2022 №91/22.

Апелянт наголошує, що судом не враховано, що згідно з умовами Договору транспортного експедирування №2019-072 (п.5.1.3.) саме ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» несе відповідальність перед ПАТ «Сумський завод продтоварів» за дії або бездіяльності третіх осіб, яких вони залучили до виконання цього Договору, як за свої власні та не враховано при прийнятті рішення по справі. Отже, судом не встановлено яким чином відбулася активація скасованого документа морської накладної (SWB) №215061754, після надання Відповідачем інформації про начебто її скасування, оскільки з обставин справи, встановлених судом, а також наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» на вимогу апелянта було скасовано коносамент № 215061754 та в подальшому не вчинялось жодних інших дій щодо розпорядження ввіреним йому вантажем. Під час судового засідання представником Відповідача було в повній мірі підтверджено неправдивість наданої ними інформації в листі ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» вих. № 91/22 від 16.11.2022 року щодо нібито скасування коносаменту №215061754, складеному у відповідь на адвокатський запит представника ПАТ «Сумський завод продтоварів».

Додатково зазначає, що положення статті 141 Кодексу торговельного мореплавства України не містять імперативного обов`язку щодо вимоги повернення вантажу та закріплюють лише відповідне право. Всупереч зробленому самим же судом висновку про наявність відповідальності Відповідача в процесі перевезення та необхідність здійснювати контроль за процесом перевезення, суд з невідомих причин не встановив реальних обставин справи та їх відповідності/чи не відповідності волі Позивача, умовам договору та нормам матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, відповідач зазначає, що сам Позивач вважає, що правочин укладався шляхом обміну декількома документами між Позивачем і Відповідачем та фіналізовано 17.01.2022 року шляхом погодження драфту коносаменту. Водночас обставини, на які посилався Позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції, як на обман з боку Позивача, а також обставини, на яких ґрунтується апеляційна скарга (лист Відповідача від 16.11.2022 №91/22, листи ТОВ «МЕРСК УКРАЇНА ЛТД» від 30.01.2023 №130 та від 02.12.2022 №632, видача морської накладної (Sea waybill) №215061754 18.04.2022) стались вже після укладення оскаржуваного правочину, під час його виконання, коли контейнери вже перебували на судні і здійснювалось морське перевезення вантажів. Так як на момент укладення оскаржуваного правочину не існувало ще жодних обставин та не вчинено жодних дій, які Позивач вважає обманом, він хронологічно не міг вчинити оскаржуваний правочин під впливом обману, якого ще не відбулось. Під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі Позивач не навів доказів того, що саме на момент укладення оскаржуваного правочину його було введено в оману та якими саме діями Відповідача.

Вказує, що на момент укладення правочину 17.01.2022 р. Відповідачу не було відомо, що Позивач бажає не видавати вантаж вантажоодержувачу до окремого свого розпорядження. Про це Позивач заявив в судовому засіданні вже після того, як дізнався, що вантаж було видано. Дана умова не обговорювалась сторонами при укладенні оскаржуваного правочину. Жодних доказів щодо обізнаності Відповідача про це у матеріалах справи немає. Відповідно Відповідач не міг ввести Позивача в оману щодо тих обставин, які не були йому відомі.

Відвантаживши товар без отримання належної передплати від покупця, Позивач сам своїми діями спричинив наслідки неотримання оплати за товар, на які він посилається як на шкоду, нібито завдану йому Позивачем. Він мав сам здійснити комерційний розрахунок та не діяти всупереч власним інтересам.

Спираючись саме на дійсність оскаржуваного правочину, до подання позову у справі №916/240/24 заявив до Відповідача у зустрічному позові у справі №920/843/23 вимоги про стягнення з Відповідача збитків в сумі 9002340,92 грн., нібито спричинених внаслідок видачі вантажу за скасованим коносаментом. Тобто Позивач визнавав дійсність правочину та наслідки дійсного правочину. Так само, спираючись на дійсність оскаржуваного правочину, Позивач звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України із позовом до Tradigrain F.T. DMCC - покупця товару за зовнішньоекономічним контрактом №79O/Ref.21083, для виконання якого здійснювалось перевезення - про стягнення заборгованості із оплати поставленого товару в сумі 246716,80 доларів США, який був задоволений рішенням МКАС при ТПП України від 19.07.2023 р. у справі №301/2022. І попри це, Позивач звернувся із заявою про кримінальне правопорушення, за якою розпочато кримінальне провадження №12023200480000757, у якій повідомив, що вантаж не було доставлено Tradigrain F.T. DMCC. Очевидно, що звернення Позивача із позовом про визнання правочину недійсним суперечить його попередній поведінці, що ґрунтується на визнанні дійсності правочину, і є недобросовісним.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів на рішення Господарського суду Одеської області від 21.08.2024 у справі №916/240/24 та призначено справу до розгляду на 26.11.2024 об 11:30.

В судовому засіданні 26.11.2024 прийняли участь представники учасників справи.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09 Липня 2019 року між та Приватним акціонерним товариством «СУМСЬКИЙ ЗАВОД ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ» (далі Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» (Відповідач) укладено Договір транспортного експедирування №2019-072 (далі - Договір)(а.с. 60-63, т. 1).

Відповідно до п. 1.1 Договору транспортного експедирування №2019-072 Експедитор (Відповідач) зобов`язується за дорученням Клієнта (Позивач) та за його рахунок надати або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів Клієнта, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

Згідно з п. 1.3 договору особливі умови надання послуг за цим договором при здійсненні конкретного перевезення вантажу регулюються заявкою, що погоджується сторонами, у якій зазначаються габарити та кількість місць вантажу, найменування та вид вантажу, перелік конкретних транспортно-експедиторських послуг, розмір плати експедитора, пункт відправлення та призначення вантажу, маршрут переміщення вантажу, термін перевезення та інші погоджені сторонами умови. Заявка є невід`ємною частиною договору. Заявки можуть укладатись в спрощений спосіб шляхом обміну сканованими копіями підписаних заявок за допомогою електронної пошти, однак клієнт самостійно за свій рахунок повинен протягом 3 робочих днів надати експедитору оригінал заявки.

Матеріалами справи підтверджується, що в рамках даного договору сторонами було вчинено правочин щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках (коносамент № 215061754): MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850, MRKU8715750, MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970 (далі - вантаж) до порту Латакія, Сирія через Port Said (EGPSD), Єгипет.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на виконання вищевказаного пункту Договору (п.1.3.) Заявка щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках не укладалась, оригінал Заявки Позивачем експедитору не надано.

Із матеріалів справи вбачається, що вантаж 28.12.2021 року було передано в розпорядження ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» для подальшого транспортування залученим ним для перевезення третім особам, що підтверджується митним оформленням ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» в якості декларанта вказаного вантажу в режимі експорту, на підтвердження чого до позову додано копію митної декларації UA 500130/2022/000031 (т.1 а.с. 20-21), та наступним оформленням ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» Доручення на відвантаження експортних вантажів SHIPPING ORDER № SPF21032 від 07.01.2022 (а.с. 69-71, т. 1). На виконання договірних зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» було надіслано Приватному акціонерному товариству «Сумський завод продовольчих товарів» драфт коносаменту BILL OF LADING № 215061754 від 11.01.2022 (а.с. 16-18, т. 1).

Вартість переданого вантажу олії соняшникової становить 362721,30 (триста шістдесят дві тисячі сімсот двадцять один) доларів США 30 центів, що підтверджується інвойсом (Commercial invoice) № 353 (а.с. 19, т. 1) до зовнішньоекономічного контракту №79O/Ref. 21083 від 02 грудня 2021 р. (а.с. 53-54, т.1), за яким Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» виступає продавцем товару, а покупцем Tradigrain F. T. DMCC та вже зазначеною митною декларацією UA 500130/2022/000031.

Позивач зазначає, що відповідно до відомостей бухгалтерського обліку Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» в розрізі платежів від контрагентів, станом на 10.02.2022 року за вказаною поставкою покупцем сплачено 116004,50 (сто шістнадцять тисяч чотири) доларів США 50 центів. Таким чином, несплаченою лишилася вартість товару на суму 246716,80 (двісті сорок шість тисяч сімсот шістнадцять) доларів США 80 центів. Позивач посилається на те, що вказана заборгованість залишається не погашеною до сьогодні.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, який рішенням від 19.07.2023 у справі № 301/2022 стягнув з Tradigrain F. T. DMCC на користь позивача 246716,80 (двісті сорок шість тисяч сімсот шістнадцять) доларів США 80 центів та витрати зі сплати арбітражного збору (т. 2, а.с. 125-135).

Судом встановлено, що 18.01.2022 року судно з вантажем покинуло митну територію України в режимі експорту.

10.02.2022 року Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» в особі члена дирекції Ришкіна Анатолія звернулося до ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» з вимогою про скасування коносаменту 215061754.

30.12.2022 року листом б/н ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» (а.с. 22, т. 1) у відповідь на запит Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» щодо місцезнаходження вантажу, надало інформацію що на запит сирійського офісу залученого ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» перевізника - морських ліній Maersk A/S, 18.04.2022 року коносамент (SWB) 215061754 «активовано» для підтвердження можливості видачі вантажу клієнту та вантаж видано отримувачу Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production, у порту Латакія, Сирія.

Вказане, на думку позивача, не лише протирічить попередньо наданій Відповідачем інформації щодо скасування коносаменту 215061754, але й свідчить про те, що правочин щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850. MRKU8715750. MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970 згідно коносаменту № 215061754 було вчинено Позивачем - Приватним акціонерним товариством «Сумський завод продовольчих товарів» - під впливом обману з боку Відповідача - ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН». Весь вказаний час Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» не лише не мало достовірної інформації щодо місцезнаходження вантажу, але й не отримало за нього належних коштів в сумі 246716,80 (двісті сорок шість тисяч сімсот шістнадцять) доларів США 80 центів, що спричинило для підприємства збитки щонайменше на вказану суму.

Позивач зазначає, що щодо викладених обставин Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» звернулося до органів поліції. 13.03.2023 року відкрито та внесено до ЄРДР кримінальне провадження за № 12023200480000757 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, за фактом розтрати майна, належного ПАТ «Сумський завод продтоварів», службовими особами ТОВ «Альфакоста Юкрейн», ТОВ «Мерск Україна ЛТД». Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» визнано потерпілим у кримінальному провадженні за № 12023200480000757.

Позивач посилається на те, що жодного оригіналу документу в паперовій чи електронній формі - коносаменту №215061754 експедитором та будь-якою іншою особою так і не надано позивачу, незважаючи на його неодноразові запити. Вказане, на переконання Позивача, свідчить про обман з боку Відповідача та спробу приховати докази такого обману.

Позивач вважає, що викладені обставини беззаперечно вказують на наступне:

1) Відповідач ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» ввело Позивача в оману - навмисно створило у Позивача - Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» - враження, що перевезення вантажу - 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках буде відбуватися згідно коносаменту BILL OF LADING № 215061754, а насправді без жодного узгодження з Позивачем, приховавши факти та документи, діючи від імені Позивача, здійснило правочин із випуску для перевезення зазначеного вантажу SWB (Sea Waybill), створило у Позивача враження скасування коносаменту, а потім, через третіх осіб, за яких несло відповідальність, «активувало» скасований коносамент (чи SWB (Sea Waybill) та самовільно розпорядилося товаром, та укривало цей факт понад 9 місяців;

2) ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» (та залучені ним треті особи, за яких воно несе відповідальність згідно п. 5.3.1. Договору №2019-072), вчинивши обман щодо правочину, згідно якого здійснювалося морське перевезення вантажу, допустило видачу вантажу за скасованим коносаментом; замовчувало або приховувало про це інформацію на протязі майже 9 місяців; тобто, внаслідок введення Позивача в оману, допустило самовільне розпорядження ввіреними йому цінностями (вантажем);

3) Внаслідок вказаного обману з боку ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» Приватному акціонерному товариству «Сумський завод продовольчих товарів» спричинено шкоду (збитки).

Наведені вище обставини стали підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850, MRKU8715750, MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970 згідно коносаменту №215061754 як такий, що було вчинено Приватним акціонерним товариством Сумський завод продовольчих товарів під впливом обману з боку ТОВ АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів обставин, які б свідчили про введення його в оману Відповідачем згідно зі ст. 230 ЦК України, не довів самого факту обману, наявність умислу в діях саме Відповідача за даним позовом, та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, у зв`язку з чим за недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог Позивача.

Судова колегія погоджується із таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).

Тобто, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасників правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети, породжуючи правовий наслідок; правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Відповідно до частини першої статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, в редакції станом на момент укладення спірних правочинів, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Умисне введення в оману може бути вчинене шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Тобто обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть, а тому при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин.

Обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається неправдива інформація, або вона замовчується і вказане здійснюється навмисно, з метою аби правочин було вчинено.

Отже, ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел у діях однієї зі сторін правочину, а тому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

З огляду зазначеного слідує, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину, як наслідок встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Звідси стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

- по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину;

- по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином;

- по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №911/3094/18.

Щодо першої складової позивач зазначив, що обставинами, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину є можливість Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» як власника товару та замовника експедирування здійснювати розпорядчі дії щодо належної йому власності - партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках згідно коносаменту № 215061754, які є істотними, оскільки Товар не був повністю оплачений покупцем. Саме ця можливість/властивість правочину є істотною та необхідною для використання в міжнародних поставках товару з тривалим строком доставки та відстрочках платежу.

Щодо другої складової ( їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином) за твердженням Позивача, з метою розпорядження належною йому власністю - партією з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850. MRKU8715750. MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970 10.02.2022 року Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» в особі члена дирекції Ришкіна Анатолія звернулося до ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» з вимогою про скасування коносаменту 215061754. Згідно повідомлення ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» вказаний коносамент було скасовано. Скасування коносаменту відповідало волі Позивача. Майже рік жодної точної, достовірної інформації стосовно місцезнаходження вантажу та його долі до Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» від ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» не надходило. 30.12.2022 року ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» повідомило, що начебто на запит сирійського офісу залученого ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» перевізника - морських ліній Maersk A/S, 18.04.2022 року коносамент (SWB) 215061754 «активовано» для підтвердження можливості видачі вантажу клієнту та вантаж видано отримувачу Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production, у порту Латакія, Сирія.

Вищевикладене, за твердженням позивача, беззаперечно суперечило волі Позивача та протирічить попередньо наданій Відповідачем інформації щодо скасування коносаменту 215061754.

Третя складова (невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину) в даному випадку, за поясненнями позивача, полягала у пасивних діях недобросовісної сторони правочину - відповідача, який утримувався від дій, які останній повинен був зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення що товар буде переданий всупереч/незалежно від волі власника - Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» та незважаючи на його розпорядження щодо скасування коносаменту та створення у Позивача враження, що коносамент скасовано).

Судова колегія, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, вважає, що позивачем не доведено обставину введення відповідачем, як стороною правочину, оману щодо обставин, які мають істотне значення для визнання спірного правочину недійсним на підставі ст..230 Цивільного кодексу України.

Так, як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий Договір, укладений 09 липня 2019 року між ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» та Приватним акціонерним товариством «Сумський завод продовольчих товарів» Договір транспортного експедирування №2019-072.

Відповідно до вказаного договору експедитор (відповідач) зобов`язується за доручення клієнта (позивача) організувати надання транспортно-експедиторських послуг.

В рамках даного договору сторонами вчинено правочин щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів до порту Латакія, Сирія.

З матеріалів справи слідує, що 28.12.2021 вантаж було передано в розпорядження відповідача для транспортування та в подальшому 17.01.2022 відповідачем після попереднього узгодження було надіслано позивачу драфт коносаменту №215061754.

За твердженням позивача, 18.01.2022 судно з вантажем покинуло митну території України.

Так, позивач вважає, що правочин укладався шляхом обміну декількома документами між Позивачем і Відповідачем та фіналізовано 17.01.2022 року шляхом погодження драфту коносаменту.

Тобто вищезазначені фактичні дії сторін з експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів, які були частково виконані, позивач і просить визнати недійсним.

Судова колегія зазначає, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16).

Визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21.

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним правочину повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

У разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Отже, колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку в задоволенні позову слід відмовити.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №911/3292/23.

Колегія суддів зазначає, що заявляючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним, позивач не довів наявності у нього порушеного права при укладенні оспорюваного правочину, так і наявності порушення його права з боку відповідача, адже на момент укладення оскаржуваного правочину не існувало ще жодних обставин та не вчинено жодних дій з боку відповідача, які Позивач вважає обманом.

Позивач не надав доказів того, що саме на момент укладення оскаржуваного правочину його було введено в оману та якими саме діями Відповідача.

Судова колегія констатує, що 10.02.2022, коли вантаж вже перевозився на судні, коносамент №215061754 був скасований за проханням саме Позивача, тобто скасування вказаного коносаменту безпосередньо відповідало його волі та жодним чином не свідчило про введення позивача в оману з боку відповідача.

При цьому, згідно з ст. 141 Кодексу торговельного мореплавства України відправник має право вимагати повернення вантажу в порту відправлення до відходу судна або видачі вантажу в проміжному порту, або видачі не тій особі, що зазначена в коносаменті, за умови пред`явлення всіх виданих відправнику примірників коносамента або надання відповідного забезпечення і з дотриманням правил цього Кодексу про відмову від договору морського перевезення.

Як вірно зауважив суд першої інстанції, позивач не надав доказів того, що він вимагав повернення вантажу відповідно до ст. 141 Кодексу торговельного мореплавства України у зв`язку із скасуванням коносаменту.

Апеляційний суд також враховує положення статті 42 Господарського кодексу України, яка визначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Негативні комерційні результати підприємницької діяльності позивача не можуть бути підставою для покладення додаткових обов`язків на іншу сторону договору, виходячи із загальних засад здійснення цивільних прав, визначених ст.3 ЦК України, таких зокрема, як справедливість, добросовісність та розумність.

Жодних доказів умисних дій з боку Відповідача щодо введення Позивача в оману щодо таких наслідків в матеріалах справи не міститься.

Так само судова колегія зауважує, що позивачем не визначено які саме збитки спричинені йому Відповідачем, а також не надано жодних доказів на їх підтвердження.

Разом з цим, матеріали справи підтверджують, що позивач звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України із позовом до Tradigrain F.T. DMCC - покупця товару за зовнішньоекономічним контрактом №79O/Ref.21083, для виконання якого здійснювалось перевезення - про стягнення заборгованості із оплати поставленого товару в сумі 246716,80 доларів США, який був задоволений рішенням МКАС при ТПП України від 19.07.2023.

На переконання судової колегії, позивачем не доведено як саме визнання недійсним оспорюваного правочину щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії відновить його порушенні права.

Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника, що жодного оригіналу документу в паперовій чи електронній формі - коносаменту №215061754 ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» (експедитором) не було надано позивачу, незважаючи на його неодноразові запити, оскільки вказане не свідчить про обман з боку Відповідача та спробу приховати докази такого обману. При цьому ПАТ «Сумський завод продтоварів» самостійно було отримано копію морської накладної (Sea waybill) № 215061754 від 18.04.2022.

Аргументи скаржника, що судом не встановлено яким чином відбулася активація скасованого документа морської накладної (SWB) №215061754, судова колегія вважає безпідставними, оскільки вказана обставина відбулась вже після укладення оскаржуваного правочину, а саме під час його фактичного виконання, коли контейнери вже перебували на судні і здійснювалось морське перевезення вантажів до скасування коносаменту саме за проханням позивача. При цьому, посилання позивача на підтвердження неправдивості наданої відповідачем інформації все одно не свідчить про наявність усіх складових для підтвердження обставини вчинення спірного правочину під впливом обману.

Враховуючи викладене у сукупності, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач належним чином не довів обставин, які б свідчили про введення його в оману відповідачем згідно зі ст. 230 ЦК України, не довів самого факту обману, наявність умислу в діях саме Відповідача за даним позовом, та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, не довів факт порушеного свого права, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №916/1577/21.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При цьому, перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Колегією суддів встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем було зазначено, що орієнтовна сума судових витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції становить 20 000 грн. Інші докази витрат на правничу допомогу, зокрема, акт надання послуг правничої допомоги, будуть подані в порядку ч. 8 ст. 129, 221 ГПК України.

26.11.2024 відповідач звернувся до суду із заявою, відповідно до якої просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «СУМСЬКИЙ ЗАВОД ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Отже, відповідач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції матеріали справи містять такі докази: Договір про надання правової допомоги № 02/07/19 від 02.07.2019; Додаткова угода №5 від 01.02.2024; Договір про надання правничої допомоги від 02.02.2024 р. №02/02/24; Рахунок на оплату №158 від 26.09.2024; платіжна інструкція №73825 від 27.09.2024; Акт прийому передачі наданих послуг від 26.11.2024; Звіт про обсяг наданих послуг..

Із наданих відповідачем документів вбачається, що Між ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» та Адвокатським об`єднанням «ЕДВАЙЗЕРС» укладений договір від 02.07.2019 № 02/07/19 про надання правової допомоги та Додаткова угода №5 від 01.02.2024 р. до нього.

Пунктом 3.1. договору від 02.07.2019 № 02/07/19 визначено, що надання правової допомоги Виконавцем здійснюється на умовах передоплати. Обсяг і розмір вартості правової допомоги узгоджується сторонами в додатковій угоді.

Згідно пункту 2 Додаткової угода №5 від 01.02.2024 сторони домовились, що вартість послуг виконавця за даною Додатковою угодою за представництво інтересів Замовника у суді апеляційної інстанції складає фіксовану суму в 20 000 грн.

Відповідно до п. 2.1.2 Договору про надання правової допомоги від 02.07.2019 №02/07/19 партнери Виконавця (АО «ЕДВАЙЗЕРС») та/або адвокати, які є членами Адвокатського об`єднання «ЕДВАЙЗЕРС» або яких залучено до співпраці, здійснюють у встановленому законом порядку захист прав та законних інтересів Замовника (Позивач).

Згідно з п. 2.6 Договору про надання правової допомоги від 02.07.2019 №02/07/19 Виконавець має право залучати для сумісного виконання доручення іншого адвоката, що має необхідні спеціальні знання та доручити йому ведення відповідної категорії справ для досягнення рівня компетентності, необхідного для належного виконання доручення. З такою особою Виконавцем укладається окремий договір. У випадку покладання своїх зобов`язань на іншу особу, Виконавець залишається відповідальним у повному обсязі перед Замовником за порушення умов даного Договору.

Представництво відповідача у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Пеньковський Василь Богданович та адвокат Гудкова Наталя Федорівна.

Згідно звіту про обсяг наданих послуг адвокатами від 26.11.2024 АО «ЕДВАЙЗЕРС» в межах виконання обов`язків по представництву інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції надало наступні види правничої допомоги: підготовка і подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції від 30.10.2024 та від 16.11.2024; підготовка і подання відзиву на апеляційну скаргу 08.10.2024. Вартість зазначених послуг з надання правничої допомоги є фіксованою і складає 20 000 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №73825 відповідач перерахував на рахунок АО «ЕДВАЙЗЕРС» суму в 20 000 грн.

Проаналізувавши документи, які додані до заяви про розподіл судових витрат, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що відображена інформація в цих документах щодо характеру та обсягу фактично виконаної адвокатами робіт (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи.

Водночас апеляційний суд наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За наслідками здійсненої оцінки розміру витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 ГПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатами робіт, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Так, в судовому засіданні представник позивача заперечував проти визначеної відповідачем суми адвокатських витрат та просив її зменшити до 10 000 грн.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20.

Як вбачається із матеріалів справи, правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями.

З матеріалів справи вбачається, що адвокати ОСОБА_1 та адвокат Гудкова Наталя Федорівна в якості представника відповідача брали участь у розгляді даної справи місцевим господарським судом, відтак обізнаність адвокатів щодо предмета спору, специфіки спірних правовідносин, судової практики у подібних правовідносинах, сталої правової позиції позивача та ходу розгляду справи презюмується, у зв`язку з чим підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу не вимагало великого обсягу аналітичної та технічної роботи.

Із заяв по суті представниками відповідача додано до Південно-західного апеляційного господарського суду один документ - відзив на апеляційну скаргу.

При цьому, зміст вказаного відзиву є аналогічним із змістом із відзив на позовну заяву, наданого відповідачем в суді першої інстанції, а також фактично зводиться до підтримки висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні останнього, яке переглядалось в апеляційному порядку, натомість доводи позивача не зумовили збільшення джерел правого регулювання спірних правовідносин, збільшення доказової бази та обставин, які входять до предмету доказування.

Правова позиція позивача також залишилась незмінною, у зв`язку з чим, з огляду на наявність вже готових напрацювань, була відсутня потреба у докладанні значних зусиль з витратою великих обсягів часу на повторне викладення вказаної інформації у вищенаведеному документі, тим більше, що кваліфікація спірних правовідносин та джерела їх правового регулювання вже були зазначені безпосередньо у рішенні місцевого господарського суду, на законності та обґрунтованості якого наголошувало зазначене товариство.

За час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції було проведено лише одне судове засідання.

Проаналізувавши опис наданих позивачу адвокатом послуг, а також подані документи, колегія суддів вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в суді апеляційної інстанції на суму 20000 грн не відповідає критерію розумності та є не співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт.

У договорі про надання правничої допомоги клієнт та адвокат вправі визначити розмір винагороди адвоката за надання клієнту юридичних послуг на власний розсуд. Проте, ці витрати не повинні бути непомірним тягарем для іншого учасника справи, який не є стороною цього договору.

Колегія суддів зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Врахувавши результати розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а також те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат враховуючи те, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката у сумі 20000 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їх розміру, такі витрати не мають характеру необхідних та є неспіврозмірним із виконаною роботою з огляду на обсяг виконаної роботи під час апеляційного розгляду справи та незмінність правової позиції відповідача в суді апеляційної інстанції.

З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв`язку з правовими положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості, необхідності та пропорційності, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення підлягають понесені позивачем судові витрати в сумі 10000 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН про стягнення витрат на правничу допомогу такою, що потребує часткового задоволення з відмовою в іншій частині.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 244, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів на рішення Господарського суду Одеської області від 21.08.2024 у справі №916/240/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 21.08.2024 у справі №916/240/24 - залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН суму понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.12.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська