Постанова

від 27.11.2024 по справі 916/4010/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4010/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

Прокурор - Лянна О.А.

від Одеської обласної державної адміністрації - Щербаков О.О. в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Мельниченко

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 (повний текст складено та підписано 11.06.2024, суддя Малярчук І.А.)

у справі №916/4010/23

за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації

до 1) Громадської організації Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Мельниченко

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Нижньодністровський національний природний парк

про визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна, скасування рішень державного реєстратора, зобов`язання знести самочинно збудоване майно

ВСТАНОВИВ

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Громадської організації Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття та Товариства з обмеженою відповідальністю Мельниченко в якому просив:

- скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Хорошуна Вадима Михайловича від 23.01.2019 №45177323 щодо державної реєстрації права власності за ГО «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття»;

- визнати недійсним акт приймання-передачі, укладений 09.09.2019 між ГО «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» та ТОВ «Мельниченко» щодо будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Удобненська сільська рада гідроспоруження «Васильки», будівлі і споруди, будинок б/н (реєстраційний номер 1748710251208);

- скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Хорошуна Вадима Михайловича від 09.10.2019 №49083319 щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «Мельниченко»;

- зобов`язати ГО «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» знести житловий будинок літера «А» загальною площею 28 кв.м., житловою площею 18,5 кв.м, житловий будинок літера «Б» загальною площею 45,5 кв.м., житловою площею 31,8 кв.м., гараж літера «В», розташованих за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Удобненська сільська рада гідроспоруження «Васильки», будівлі і споруди, будинок б/н.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив, що дослідивши порядок державної реєстрації права власності за ГО «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» та ТОВ «Мельниченко» на спірний об?єкт нерухомого майна прокурорв встановив, що така державна реєстрація проведена за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а також за відсутності документів, які підтверджують право власності на такий об?єкт нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 по справі №916/4010/23 позов задоволено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що на момент проведення державним реєстратором виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Хорошуном В.М. державної реєстрації права власності за ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття на об?єкти спірного нерухомого майна, у ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття були відсутні документи, які б посвідчували правомірність державної реєстрації за останнім на об`єкти нерухомого майна та правомочність користування земельною ділянкою.

Звідси, суд першої інстанції дійшов висновку, що державний реєстратор належним чином не встановив відповідність заявлених прав і поданих відповідачем документів та провів державну реєстрацію права власності ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття на будівлі та споруди без належних на то документів.

Наведене зумовило прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог стосовно скасування рішень державного реєстратора, та як наслідок, визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна, на підставі якого рішенням державного реєстратора проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ Мельниченко на самочинні об`єкти нерухомого майна.

Відтак, на переконання суду першої інстанції, будівлі та споруди підлягають знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво відповідно до приписів ч. 4 ст. 375, ч. 4 ст. 376 ЦК України.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення не відповідає законодавству України та правовим позиціям Верховного Суду, з огляду на таке.

Так за твердженням апелянта,

- об`єктом спору у даній справі є нерухоме майно, яке належить на праві власності Громадській організації «Товариство мисливців та рибалок ХХІ», зміст позовних вимог (обрані Прокуратурою способи захисту) спрямовані на припинення права власності вказаної юридичної на це майно, а виконання рішення суду передбачає знесення, тобто вирішення не лише юридичної, але й фактичної долі цього майна, а тому дії суду при розгляді даної справи мають здійснюватися у «якомога послідовніший спосіб»;

- судом першої інстанції не було враховано того, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності;

- юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є, зокрема істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази істотного порушенням будівельних норм і правил;

- також юридичним фактом, який становить правову підставу знесення самочинного будівництва є неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення, втім прокурором не доведена неможливсіть виконати перебудову спірного об`єкту нерухомості.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 02.10.2024.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі №916/4010/23 оголошено перерву до 30.10.2024.

У зв`язку з перебуванням судді члена-колегії Філінюка І.Г. у період з 28.10.2024 по 31.10.2024 у відрядженні, судове засідання призначене у цій справі на 30.10.2024 не відбулось.

Ухвалою суду від 21.10.2024 повідомлено учасників справи, що наступне судове засідання по справі №916/4010/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Мельниченко на рішення Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 відбудеться 27.11.2024.

27.11.2024 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ТОВ Мельниченко про відкладення розгляду справи в обґрунтування якого апелянт послався на надання новому представник товариства можливості реалізації його права на ознайомлення з матеріалами справи для узгодження правової позиції.

Розглянувши вищевказане клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Колегія суддів зазначає, що даному випадку апелянтом не зазначено обставин, які з урахуванням приписів ч. 2 ст. 202 ГПК України є підставою для відкладення розгляду справи. В свою чергу, зміна апелянтом представника у суді апеляційної інстанції, не свідчить про об`єктивну неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, зокрема й з огляду на те, що апелянт був завчасно повідомлений про розгляд справи.

Так, у відповідності до довідки про доставку до електронного кабінету, ухвала суду апеляційної інстанції про призначення справи до розгляду на 27.11.2024 була доставлена до електронного кабінету ТОВ Мельниченко - 21.10.2024 о 21:45, тобто апелянта було завчасно повідомлено про час, дату та місце розгляду справи, що в свою чергу, свідчить про відсутність у ТОВ Мельниченко перешкод у реалізації свого права на участь у судовому засіданні.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання апелянта про відкладення розгляду справи та розгляду справи по суті.

Під час судового засідання від 27.11.2024 прокурор та представник Одеської обласної державної адміністрації надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами за апеляційною скаргою, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Від Нижньодністровського національного природного парку до суду надійшла заява в якій останній просив розглянути справу за відсутності свого представника.

Також, під час судового засідання від 02.10.2024 представник ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття надав пояснення в яких підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою.

Інші представники учасників провадженні у справі у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

З огляду на наведене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, за свідоцтвом про реєстрацію об`єднання громадян Управління юстиції в Одеській області від 01.07.1991 зареєстровано ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття .

03.09.2002 між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області та ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття було укладено договір на право тимчасового користування на умовах оренди строком на 49 років земельною ділянкою, що знаходиться поза межами населеного пункту, загальною площею 2,0 га для відтворювальних цілей, розміщення біотехнічних споруд, забудови будинку мисливців.

03.02.2015 між Одеською обласною державною адміністрацією та ТОВ Мисливців та рибалок ХХІ століття було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 2589,95 га, що знаходиться на території Білгород - Дністровського району Одеської області, в дельті річки Дністер (за межами населених пунктів), а саме із земель водного фонду Білгород - Дністровського району відкритих заболочених земель - 2496.73 га та під природними водотоками - 93.22 га, згідно з планом та кадастровим планом земельної ділянки, які є невід`ємною частиною договору.

ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття було подано до Центру надання адміністративних послуг Білгород-Дністровської міської ради заяву від 22.01.2019 №32284369 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірні об`єкти нерухомого майна, які розміщені на орендованій земельній ділянці, разом з наступними документами для проведення державної реєстрації:

1) свідоцтва про реєстрацію об`єднання громадян;

2) паспорта, картки платника податків Мельниченка Г.В.;

3) договору оренди від 03.02.2005, укладеного між Одеською обласною державною адміністрацією та ТОВ Мисливець та рибалка XXI століття щодо земельної ділянки загальною площею 2589,95 га, яка знаходиться на території Білгород-Дністровського району Одеської області, в дельті річки Дністер (за межами населених пунктів);

4) технічного паспорта на об`єкти нерухомого майна.

На підставі вказаних документів державним реєстратором виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Хорошуном В.М. прийнято рішення від 23.01.2019 №45177323 про проведення державної реєстрації права власності за ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1748710251208, номер відомостей про речове право: 29970711, дата державної реєстрації: 22.01.2019).

У подальшому ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 09.09.2019 передано нерухоме майно у власність ТОВ Хозяюшка (з 16.09.2019 змінено найменування на ТОВ Мельниченко).

На підставі вказаного акту приймання-передачі рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Хорошуна В.М. від 09.10.2019 № 49083319 проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ Мельниченко на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1748710251208, номер відомостей про речове право: 33595056, дата державної реєстрації: 03.10.2019).

Прокурор звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції зазначив, що дослідивши порядок державної реєстрації права власності за ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття та ТОВ Мельниченко на спірний об`єкт нерухомого майна встановив, що така державна реєстрація проведена за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а також за відсутності документів, які підтверджують право власності на такий об`єкт нерухомого майна.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд погодився із доводами прокурора та задовольнив заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

З приводу представництва прокурором інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійснені програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності - державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17 «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття «інтереси держави» особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. «Державний інтерес» у спірних правовідносинах полягає, перш за все, у законності використання органами державної влади бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг та іншої допомоги з метою забезпечення нагальних потреб в умовах воєнного стану, зокрема, забезпечення ефективного, своєчасного виконання правочинів, укладених з метою належного функціонування держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Територія Нижньодністровського національного природного парку має подвійний природо-охоронний статус та перебуває під захистом двох міжнародних конвенцій, зокрема Конвенцією про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних прахів 1971 року (Рамсарська конвенція), яка ратифікована Законом України від 29.10.1996 № 437/96-BP.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 22.06.2023 №10-15-0.3-2410/2-23 земельна ділянка під вказаним масивом не увійшла до складу сільських, селищних та районних рад.

Належність земельної ділянки до земель державної власності також підтверджується витягом Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.06.2023 №HB-4600525832023 та проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду РСК «Придністровець» для рибогосподарських потреб та для збереження і використання земель природно-заповідного фонду, що розташована на території Удобненської сільської ради Білгород- Дністровського району Одеської області.

Відтак вказана земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якими здійснює Одеська обласна державна адміністрація.

У зв`язку з цим, в силу положень ст. 17, 20, 122 3К України органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Одеська обласна державна адміністрація.

Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

3 метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Одеською обласною прокуратурою до Одеської обласної державної адміністрації направлено лист від 26.06.2023 №12-933 вих23, відповідно до якого повідомлено про обставини порушення ГО «Товариство мисливців та рибалок XXI століття» та ТОВ «Мельниченко» інтересів держави, а також запропоновано надати інформацію про вжиті облдержадміністрацією заходи або намір вжити заходи, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом, щодо скасування права власності ТОВ «Мельниченко» на гідроспорудження «Васильки».

В свою чергу, Одеською обласною державною адміністрацією відповідно до листа від 23.08.2023 №6437/1/01-46/8712/2-23 повідомлено, що набуття права власності «Товариство мисливців та рибалок XXI століття» та ТОВ «Мельниченко» на об`єкти гідро спорудження «Васильки» розглядалось робочою групою з вивчення проблемних питань щодо можливого незаконного будівництва та самозахоплення земель державної власності вздовж берега річки Дністер, утвореною розпорядженням голови облдержадміністрації від 21.07.2022 №426/А-2022. 3 результатами проведеної роботи акт перевірки було скеровано до Одеської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Одночасно жодної інформації про вжиті заходи реагування або намір вжити такі заходи, у тому числі у вигляді звернення з позовом до суду, облдержадміністрацією не надано.

Таким чином, Одеська обласна державна адміністрація була обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила.

Ураховуючи, що спір у цій справі виник щодо особливо цінних земель, тобто земель, яким державою, через їх характеристики надається особливий статус. Такі землі задовольняють публічний інтерес та підлягають підвищеній охороні, а тому у разі виявлення правопорушень при використанні таких земель, усі уповноважені органи, зокрема, і прокурор, зобов`язані діяти невідкладно. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №927/468/20.

Так, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор в даних правовідносинах із дотриманням належної процедури, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту. Аналогічна позиція з приводу субсидіарної ролі прокурора в захисту інтересів держави в суді дотримується і Верховний Суд, який висловив її у низці постанов у справах за позовами прокурорів, зокрема у постановах від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, від 15.10.2019 у справі № 904/2820/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З огляду на таке, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.

Щодо суті заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).

З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Так, у справі, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції, встановлено, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та обрав такий спосіб захисту порушеного права як:

- скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Хорошуна Вадима Михайловича від 23.01.2019 №45177323 щодо державної реєстрації права власності за ГО «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття»;

- визнання недійсним акту приймання-передачі, укладеного 09.09.2019 між ГО «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» та ТОВ «Мельниченко» щодо будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Удобненська сільська рада гідроспоруження «Васильки», будівлі і споруди, будинок б/н (реєстраційний номер 1748710251208);

- скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Хорошуна Вадима Михайловича від 09.10.2019 №49083319 щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «Мельниченко»;

- зобов`язання ГО «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» знести житловий будинок літера «А» загальною площею 28 кв.м., житловою площею 18,5 кв.м, житловий будинок літера «Б» загальною площею 45,5 кв.м., житловою площею 31,8 кв.м., гараж літера «В», розташованих за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Удобненська сільська рада гідроспоруження «Васильки», будівлі і споруди, будинок б/н.

Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена захистом прав і інтересів держави щодо використання та розпорядження земельною ділянкою згідно з вимогами законодавства, оскільки об`єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, яка належить до категорії земель природно-заповідного та водного фонду, є самочинно збудованими, оскільки під їх будівництво не була відведена земельна ділянка, дозвіл на проведення будівельних робіт не надавався, проєкт не затверджувався, а відповідач, який здійснив самочинне будівництво нерухомого майна, не набув права власності на нього. При цьому прокурор зазначив, що здійснення відповідачем державної реєстрації прав відносно цього майна, в силу приписів статті 376 Цивільного кодексу України не змінює статусу цього майна як самочинно збудованого

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 ЦК).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦК власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 ЦК розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Отже, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, достеменно встановлено обставини здійснення відповідачем самочинного будівництва на земельній державної форми власності, яка у визначеному законом порядку відповідачу не надавалася, а також установлено факт відсутності документів, згідно з якими відповідачу надавалося б право виконувати на спірній земельній ділянці будівельні роботи. Тобто будівництво спірних об`єктів здійснено за відсутності як документа на право користування землею, так і документа про прийняття об`єкта в експлуатацію, що не свідчить про добросовісне набуття відповідачем такого майна.

Так, із листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 22.06.2023 № 10-15-0.3-2410/2-23 вбачається, що будівлі та гідроспорудження Васильки, розташовані на території загальною площею 125га, що не входить до складу сільських, селищних чи міських рад та вказана земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі кадастровий номер -5120800000:01:001:0105, категорія земель - землі водного фонду, вид цільового призначення земельної ділянки - 10.12, для цілей підрозділів 10.01-10.11, 10.13-10.16 та для збереження та використання земель природно- заповідного фонду, форма власності - державна власність. На підставі викладеного, земельна ділянка загальною площею 125га, на якій розташовані будівлі та гідроспорудження Васильки є землею державної власності.

У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на підставі поданих ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття документів, за останній було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1748710251208, номер відомостей про речове право: 29970711, дата державної реєстрації: 22.01.2019).

У подальшому ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 09.09.2019 передано нерухоме майно у власність ТОВ Хозяюшка (з 16.09.2019 змінено найменування на ТОВ Мельниченко) та здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ Мельниченко на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1748710251208, номер відомостей про речове право: 33595056, дата державної реєстрації: 03.10.2019).

Однак, станом на час державної реєстрації права власності за ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття та ТОВ Мельниченко на спірний об`єкт нерухомого майна у даних осіб були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, а також документи, які підтверджують право власності на такий об`єкт нерухомого майна.

Так, у відповідності до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для проведення первинної державної реєстрації права власності на нерухоме майно ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття, від імені якого діяв ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг Білгород-Дністровської міської ради подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 22.01.2019 № 32284369, а також наступні документи: свідоцтво про реєстрацію об`єднання громадян; паспорт, картку платника податків ОСОБА_1 ; договір оренди від 03.02.2005, укладений між Одеською обласною державною адміністрацією та ТОВ Мисливець та рибалка XXI століття щодо земельної ділянки загальною площею 2589,95 га, яка знаходиться на території Білгород-Дністровського району Одеської області, в дельті річки Дністер (за межами населених пунктів); технічні паспорти на об`єкти нерухомого майна; свідоцтво про реєстрацію об`єднання громадян.

Саме на підставі вказаних документів державним реєстратором виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Хорошуном В.М. прийнято рішення від 23.01.2019 №45177323 про проведення державної реєстрації права власності за ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття на об?єкт нерухомого майна.

Одночасно, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Мисливець та рибалка ХХІ століття (код ЄДРПОУ 32972334) є відмінною юридичною особою від ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття (код ЄДРПОУ 22475809).

Тобто державну реєстрацію права власності на об?єкт нерухомого майна проведено на підставі правовстановлюючого документу на земельну ділянку - договору оренди від 03.02.2005, який був укладений з іншою юридичною особою - ТОВ Мисливець та рибалка ХХІ століття.

До того ж, станом на момент проведення державної реєстрації договір оренди від 03.02.2005 було розірвано, оскільки рішенням Господарського суду Одеської області від 10.07.2015 у справі №916/2341/15, яке набрало законної сили 24.07.2015 було задоволено позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та розірвано договір оренди земельної ділянки площею 2589,95 та, що знаходиться на території Білгород-Дністровського району Одеської області, в дельті річки Дністер (за межами населених пунктів), укладений між Одеською обласною державною адміністрацією та ТОВ Мисливець та рибалка ХХІ століття для сінокосіння, ведення мисливського і рибальського господарства, терміном на 49 років, зареєстрований Одеською регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 09.02.2005 за № 040451500132.

Також, жодних документів, які б посвідчували наявність у ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття права власності на об`єкти нерухомого майна та документів про прийняття нерухомого майна в експлуатацію, ані державному реєстратору, ані до суду, сторонами надано не було.

Наявні матеріли справи свідчать про те, що ГО Товариство мисливців та рибалок ХХ століття також раніше мало у користуванні земельну ділянку площею 2 га для відтворювальних цілей, розміщення біотехнічних споруд, забудови будинку мисливця, розташовану на території Білгород-Дністровського району Одеської області, в дельті річки Дністер відповідно до договору на право тимчасового користування землею, укладеного 03.09.2022 з Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та зареєстрованого у Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №91 від 05.09.2002.

Однак, вказаний договір оренди також є недійсним, оскільки рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 по справі №916/2993/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2016, визнано недійсним договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), укладений 03.09.2002 між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття щодо земельної ділянки загальною площею 2 га, у тому числі 0,25 га для будівництва будинку мисливця, 1,75 га водно-болотних угідь для розміщення біотехнічних споруд, розташованої на території Білгород-Дністровського району в дельті річки Дністер.

Відтак, станом на 23.01.2019, тобто на момент проведення первинної державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у ГО Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття не було жодних речових прав щодо земельної ділянки під спірними об`єктами нерухомого майна.

Також, судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у відповідачів дозвільних документів на початок виконання будівельних робіт та документів щодо прийняття спірного об`єкта нерухомого майна до експлуатації та відповідне відведення під забудову даних об`єктів земельної ділянки.

З огляду на таке, судова колегія погоджується із доводами прокурора про те, що відповідачем було здійснено самочинне будівництво на земельній ділянці державної форми власності.

З урахуванням наведеного, за встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, здійснення відповідачем самочинного будівництва спірних об`єктів нерухомості порушує права власника земельної ділянки на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій ці об`єкти нерухомості побудовані.

Щодо способу захисту прав власника відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва, судова колегія зазначає таке.

Приймаючи оскаржуване суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на судовий захист шляхом обраного ним способу, зокрема, скасування рішень державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності за ГО «Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття» та ТОВ «Мельниченко» та визнання недійсним акту приймання-передачі спірного майна.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок місцевого господарського суду помилковим та таким, що не узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду, з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а відповідно до частини 1 статті 16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва, навела правові висновки, за якими, зокрема, у певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини 1 статті 5 ГПК вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (аналогічні за змістом висновки наведено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 ).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Відповідно до частини 2 статті 376 ЦК особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У частинах 3-5 статті 376 ЦК установлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5).

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Тобто відповідно до приписів частин 3 та 5 статті 376 ЦК як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Разом із тим згідно з статтею 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Отже, у цих спірних правовідносинах знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 ЦК є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Такі висновки апеляційної інстанції узгоджуються з правовим висновком, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 та відступлення від цієї правової позиції Верховний Суд не здійснював.

Разом із тим, вимога, заявлена прокурором, про скасування рішення державного реєстратора та визнання недійсним акту приймання-передачі спірного майна та визнання недійсним акту приймання-передачі спірного майна не відповідає належному способу захисту, оскільки, за встановлених обставин, право власності відповідача на спірний об`єкт нерухомості не виникло (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності). Право власності на спірний об`єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 ЦК порядку, чого у цій справі встановлено не було.

Крім того, необхідно зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 також наведено висновок про те, що судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості). Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Водночас суд першої інстанції, вважаючи належною заявлену прокурором вимогу про скасування рішень державного реєстратора та визнання недійсним акту приймання-передачі спірного майна, неправильно застосував наведені норми матеріального права та не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, щодо їх застосування у подібних правовідносинах, та дійшов помилкового висновку про задоволення таких позовних вимог, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позивачем не досліджено можливість здійснення перебудови спірного об`єкту нерухомості, а судом безпідставно застосовано крайню міру у вигляді знесення самочинного будівництва, з огляду на таке.

Обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва (постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №320/5880/18 та від 19.09.2023 у справі №911/1406/20).

Як вже було зазначено вище та свідчать наявні матеріли справи, спірне нерухоме майно збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи і без належно затвердженого проекту, а тому є самочинним будівництвом згідно з нормами ч. 1 ст. 376 ЦК України.

Наведене відповідно є обв`язкою(безальтернативною) підставою для знесення об`єкт будівництва.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення в частині скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним акту приймання-передачі (п.п.2, 3, 4 рішення) скасуванню, із прийняттям нового рішення, про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснено судом апеляційної інстанції у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 по справі №916/4010/23 в частині скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним акту приймання-передачі (п.п.2, 3, 4 рішення) та розподілу судових витрат (п.п. 5, 6 рішення) скасувати, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Громадське об`єднання Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття знести житловий будинок літ. А загальною площею 28 кв.м., житловою площею 18,5 кв.м., житловий будинок літ. Б загальною площею 45,5 кв.м., житловою площею 31,8 кв.м., гараж літ. В за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Удобненська сільська рада, гідроспорудження Васильки, будівлі і споруди, будинок б/н.

В задоволенні решті позову відмовити.

Стягнути з Громадської організації Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття на користь Одеської обласної прокуратури 1342 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мельниченко на користь Одеської обласної прокуратури 1342 грн судового збору за подання позовної заяви»

3. Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мельниченко 12 078 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.12.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.