Постанова

від 28.11.2024 по справі 915/352/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/352/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Бондаревський О.М.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012: не з`явився

від Коблівської сільської ради: не з`явився

від Публічного акціонерного товариства ПРОКРЕДИТ БАНК: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2023, суддя в І інстанції Коваль С.М., повний текст якого складено 20.11.2023, в м. Миколаєві

у справі №915/352/23

за позовом: заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі: Коблівської сільської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство ПРОКРЕДИТ БАНК

про усунення перешкод у користування та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним свідоцтва та припинення права власності, повернення земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2023 року заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Каскад-2012, в якій просив суд:

-усунути перешкоди власнику ? Коблівській сільській раді ? у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 11.04.2015 № 36230751, видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області, державну реєстрацію якого вчинено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.04.2015 (запис №9360660).

-усунути перешкоди власнику ? Коблівській сільській раді ? у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ Каскад-2012(код ЄДРПОУ 38058565) повернути у власність Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389.

Позов обґрунтовано тим, що Коблівською сільською радою за відсутності достатнього обсягу повноважень та в порушення вимог земельного, водного та містобудівного законодавства, а саме, заборони на перебування земель пляжної зони прибережної захисної смуги у приватній власності, прийнято п.п. 2, 4 рішення від 26.12.2012 №10 та п.2 рішення від 19.02.2014 №14 про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги узбережжя Чорного моря в межах території Коблівської сільської ради, які в зазначених частинах заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі № 469/1434/16-ц визнані незаконними та скасовані. Указану земельну ділянку ОСОБА_1 у подальшому відчужено на користь ТОВ Каскад-2012, про що вказаному товариству видано спірне свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.04.2015 № 36230751, а в Реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено спірний запис про право власності №9360660.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2023 у справі №915/352/23 позов заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради задоволено; зобов`язано усунути перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 11.04.2015 №36230751, видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області, державну реєстрацію якого вчинено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.04.2015 (запис № 9360660); зобов`язано усунути перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "Каскад-2012" повернути у власність Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-2012" на користь Миколаївської обласної прокуратури, грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 5368 грн.

Суд встановив, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача внаслідок прийняття Коблівською сільською радою №10 від 26.12.2012 (п.п. 2-4) та №14 від 19.02.2014 щодо затвердження проекту землеустрою та надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та подальшої зміни цільового призначення цієї земельної ділянки, які у подальшому визнані незаконними та скасовані рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі № 469/11434/16-ц; у подальшому (до скасування зазначених рішень) спірну ділянку відчужено на користь відповідача.

Суд дійшов висновку, що ведення особистого селянського господарства та будівництво об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування на спірній земельній ділянці суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

З огляду на наявність рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі № 469/1434/16-ц, вбачається встановленою та такою, що не підлягає доказуванню обставина віднесення спірної земельної ділянки на час її вибуття з власності Коблівської сільської ради до земель прибережної захисної смуги Чорного моря та, як наслідок, незаконність набуття прав приватної власності на неї. Спірна земельна ділянка могла перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Оскільки ОСОБА_1 не набула право власності на вказану земельну ділянку, розташовану у прибережній захисній смузі, у визначений законом спосіб (як того вимагає стаття 328 ЦК України), вона не отримала передбачені частиною 1 статті 317 ЦК України повноваження власника ділянки. У зв`язку з цим ОСОБА_2 не мала права розпоряджатись земельною ділянкою, у т.ч. передавати її відповідачу.

Незаконне вибуття спірної ділянки у 2012 році у порядку безоплатної приватизації та набуття фізичною особою ОСОБА_1 за рахунок земель прибережної захисної смуги Чорного моря права власності на цю ділянку призвело до її подальшої передачі за актом (також безоплатно) у приватну власність відповідачу. Тобто, у 2015 році відповідач безоплатно отримав земельну ділянку прибережної захисної смуги у приватну власність, що прямо заборонено законом.

Отже, ТОВ Каскад-2012 не може вважатись законним власником спірної ділянки, оскільки отримало її від особи, правовстановлюючі документи якої визнані незаконними в судовому порядку з огляду на встановлений факт знаходження цієї землі у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та пряму законодавчу заборону набуття приватної власності на такі землі.

18.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012, в якій останнє просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2023 у справі №915/352/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі №469/1434/16-ц, в частині позовних вимог до апелянта провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Тому, апелянт хоча і був учасником справи №469/1434/16-ц, однак щодо нього ніякі обставини не встановлювались, внаслідок чого він має надавати докази у господарській справі, у якій розглядається позов саме до нього.

Вказує, що спірна земельна ділянка не входить до прибережної захисної смуги Чорного моря, а захисна смуга входить до водоохоронної зони у відповідності до рішення Коблівської сільської ради №43 від 09.04.2021.

Зазначає, що безоплатно, у порядку ст. 121 3К України право приватної власності на спірну земельну ділянку комунальної власності набуто фізичною особою ОСОБА_1 , а апелянт отримав у власність цю ділянку не в порядку ст. 121 ЗК України, а на підставі правочину, укладеному з фізичною особою. Цей правочин не визнано судом недійсним, тому він є чинним.

Стверджує, що суд не застосував ст. 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику ЄСПЛ, не встановив чи відповідає втручання у право на мирне володіння відповідачем спірним майном.

Додатково зазначив, що відповідальність, у вигляді повернення земельної ділянки, за вказані процедури не може покладатися на скаржника, який розраховував на їх належність та легітимність.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Зокрема, вказує, що ТОВ «Каскад-2012» так само, як і Коблівська сільська рада, були учасниками справи №469/1434/16-ц. У цій справі жодних рішень щодо закриття провадження в частині вимог до ТОВ «Каскад-2012» не приймалось, а товариство не виключалося зі складу учасників справи. Оскільки прокурором у справі №469/1434/16-ц одним з відповідачів визначено ТОВ «Каскад-2012», то зазначене товариство мало усі процесуальні права відповідача - на подання відзиву, доказів на підтвердження своєї позиції, забезпечення участі у справі, оскарження незаконного, на його думку, судового рішення в апеляційному порядку. Відповідно, твердження апелянта про те, що обставина належності спірної ділянки до прибережної смуги Чорного моря не встановлювалась відносно ТОВ «Каскад-2012» не грунтується на вимогах закону та дійсних обставинах справи. З огляду на це, наявність судового рішення у справі №469/1434/16-ц (не скасованого та такого, що набрало законної сили) вочевидь свідчить про встановлену обставину віднесення спірної ділянки до земель прибережної захисної смуги Чорного моря.

Прокурор зазначає, що рішення Коблівської сільської ради №43, яке представник відповідача покладає в основу своїх доводів про те, що спірна ділянка не є прибережною захисною смугою, прийнято 09.04.2021, тоді як спірні правовідносини (щодо незаконності вибуття земельної ділянки з комунальної власності у приватну) виникли ще у 2012 році, а право власності на цю ділянку незаконно перейшло до ТОВ «Каскад -2012» у 2015 році. З огляду на це, поданий ОСОБА_3 документ не можна вважати належним, допустимим, достовірним доказом у спірних правовідносинах.

Наголошує, що фізичною особою ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку набуто незаконно, усупереч прямої законодавчої заборони на перебування земель прибережної захисної смуги у приватній власності. З огляду на це, судовим рішенням у справі №469/1434/16-ц визнано незаконними та скасовано рішення Коблівської сільської ради від 26.12.2012 №10 та від 19.02.2014 №14 (якими надано фізичній особі у власність цю ділянку спочатку для ведення особистого селянського господарства, а потім - змінено цільове призначення землі на «будівництво і обслуговування об?єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування). Тобто, у судовому порядку скасовано документи, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на спірну ділянку. Отже, первісним набувачем ( ОСОБА_1 ) не набуто право власності на вказану земельну ділянку, розташовану у прибережній захисній смузі Чорного моря, у визначений законом спосіб (як того вимагає стаття 328 ЦК України) і не отримано передбачені ч. 1 ст. 317 ЦК України повноваження власника ділянки. Тобто ОСОБА_1 не мала права розпоряджатися спірною ділянкою, у тому числі передавати її за актом приймання-передачі у власність ТОВ «Каскад-2012». Відповідно, ТОВ «Каскад-2012» не може вважатись законним власником спірної ділянки, оскільки отримало її від особи, правовстановлюючі документи якої визнані незаконними в судовому порядку з огляду на встановлений факт знаходження цієї землі у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та пряму законодавчу заборону набуття приватної власності на такі землі.

Внаслідок таких незаконних дій ТОВ «Каскад-2012» у 2015 році безоплатно отримало земельну ділянку прибережної захисної смуги у приватну власність, що прямо заборонено законом. Відповідно, навіть якщо припустити, що з моменту прийняття сільською радою рішення №43 від 09.04.2021 (що не доведено відповідачем у справі) спірна ділянка не входить до прибережної захисної смуги Чорного моря, то лише з цього часу сільська рада могла б передати таку ділянку юридичній особі, але у встановленому законом порядку, тобто виключно за плату та лише за результатами земельних торгів (ст. ст. 116, 134 3К України).

У силу явних ознак прибережної захисної смуги Чорного моря, ОСОБА_1 та ТОВ «Каскад-2012», проявивши розумну обачність шляхом самостійного або за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення з документами, що стосувались прав на цю ділянку, були зобов?язані утриматись від отримання у власність спірної ділянки. Аналогічні висновки щодо поведінки добросовісного власника викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17. Тому немає жодних підстав вважати, що ТОВ «Каскад-2012» є добросовісним набувачем та не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об?єктом на місцевості. Отже, втручання у право відповідача мирно володіти земельною ділянкою у спірних правовідносинах здійснюється відповідно до закону.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі №915/352/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012 на рішення Господарського Миколаївської області від 14.11.2023 у справі №915/352/23, призначено розгляд даної справи на 04.06.2024 об 11:00 та в подальшому ухвалою суду від 04.06.2024 відкладено розгляд даної справи на 17.06.2024 о 10:45.

12.06.2024 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012 надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство ПРОКРЕДИТ БАНК (код ЄРДПОУ 21677333, Берестейський просп., 107-А, м. Київ, 03115).

Вказане клопотання обгрунтовано тим, що згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером: 4820982200:12:042:0389 перебуває у заставі у ПАТ ПРОКРЕДИТ БАНК на підставі договору іпотеки №1157 від 04.08.2016, укладеним із ТОВ КАСКАД-2012.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 залучено Публічне акціонерне товариство «ПРОКРЕДИТ БАНК» (03115, Берестейський просп., 107-А, м. Київ, код ЄРДПОУ 21677333) до участі у справі №915/352/23 у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

04.07.2024 до суду надійшли письмові пояснення Публічного акціонерного товариства «ПРОКРЕДИТ БАНК», в яких останнє зазначило, що станом на дату подання цих пояснень Договір іпотеки є чинним. В питанні розгляду апеляційної скарги ТОВ «КАСКАД-2012» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2023 у справі №915/352/23 покладається на апеляційний суд.

В подальшому розгляд справи неодноразово відклався за клопотаннями відповідача, які були мотивовані оскарженням останнім заочного рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі №469/1434/16-ц.

Ухвалою суду від 23.10.2024 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2023 у справі №915/352/23 до 28.11.2024 об 11:30.

В судовому засіданні 28.11.2024 прийняв участь прокурор, інші учасники судового процесу участі не прийняли, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи, за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, п. п. 2, 4 рішення Коблівської сільської ради від 26.12.2012 № 10 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства із земель, не наданих у власність та постійне користування в межах території населеного пункту с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

На підставі зазначеного рішення відділом Держкомзему у Березанському районі 29.12.2012 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯК № 808905 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389.

Пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради від 19.02.2014 № 14 цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено з ведення особистого селянського господарства на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області 26.09.2014 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 2736881 щодо земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389 по АДРЕСА_1 .

У подальшому, на підставі акту прийому - передачі від 17.03.2015 право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Каскад-2012", учасником (засновником) якого, відповідно до Протоколу № 1/2015 загальних зборів ТОВ «Каскад-2012» від 16.03.2015, є ОСОБА_1 , у зв`язку з чим реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області 11.04.2015 товариству видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно №36230751

Викладені обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою від 20.02.2023 № 323330188 з Державнго реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірної земельної ділянки за кадастровим номером 4820982200:12:042:0389.

Крім того, зазначені обставини встановлені в рішенні Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі №469/1434/16-ц за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-2012" яким, зокрема, визнано незаконними та скасовано пункти 2, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26.12.2012 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства із земель, не наданих у власність та постійне користування, в с.Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнано незаконним та скасовано рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №14 від 19.02.2014 в частині зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 для ведення селянського господарствав межах населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, площею 2,0000 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області №10-14.08-0.4-1655/72-16 від 12.09.2016, відстань від урізу воду Чорного моря до південної межі становить 735-740 метрів, до північної 778-783 метрів. Вказане також підтверджується викопіюванням з Публічної кадастрової карти, яке додається.

Із змісту зазначених документів вбачається, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 4820982200:12:042:0389 повністю розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря.

Відповідно до інформації управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації від 09.09.2016 № 739-01-21 надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована в зоні рекреації.

На даний час на підставі свідоцтва про право власності від 11.04.2015 № 36230751 власником вказаної ділянки є відповідач, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Прокурор вважає, що, оскільки первісне відведення земельної ділянки відбулось з численними порушеннями вимог законодавства, що підтверджено судовим рішенням у справі №469/1434/16-ц, то вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним та скасуванню, з одночасним припиненням права власності ТОВ "Каскад-2012" на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389 та необхідною вимогою є зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку належному власнику Коблівській сільській раді.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи повністю позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ "Каскад-2012" не може вважатись законним власником спірної ділянки, оскільки отримало її від особи, правовстановлюючі документи якої визнані незаконними в судовому порядку з огляду на встановлений факт знаходження цієї землі у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та пряму законодавчу заборону набуття приватної власності на такі землі.

Судова колегія погоджується із таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказані висновки про застосування норми права зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020.

За змістом статей 80, 83 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Таким чином, права та обов`язки щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389, яка розташована на території села Коблеве, належать Коблівській сільській раді.

З метою встановлення наявності підстав для представництва, Миколаївською окружною прокуратурою 22.11.2022 та 12.12.2022 на адресу Коблівської сільської ради було скеровані листи №50-6413вих-22 та №50-6637вих-22, відповідно, та повідомлено про порушення вимог законодавства при відчуженні у приватну власність спірної земельної ділянки.

У відповідь Коблівська сільська рада заявою від 29.11.2022 за вих. № 1368 прокуратуру проінформовано, що сільською радою готується позовна заява до суду щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389.

На повторний запит Миколаївської окружної прокуратури від 12.12.2022 № 50-6637вих-22 Коблівською сільською радою листом від 20.12.2022 за № 1453 повідомлено, що позов до суду не подано, оскільки відсутня можливість щодо сплати судового збору. Крім того проінформовано, що сільська рада не заперечує про вжиття заходів прокуратурою щодо звернення до суду з позовною заявою відносно земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389.

Вищенаведене свідчить про відсутність наміру Коблівської сільської ради вживати заходів до усунення порушень законодавства, та вказує на її бездіяльність та самоусунення від вжиття заходів щодо повернення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади.

Отже, жодних заходів з цього приводу Коблівською сільською радою не вжито, відповідні позови до суд не заявлено.

Викладене вказує на усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень, свідчить про нездійснення ним захисту інтересів держави упродовж розумного строку та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради.

Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19) зазначено, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з відповідним позовом, сам факт незвернення до суду з позовною заявою, яка б відповідала вимогам процесуального законодавства та відповідно мала змогу захистити інтереси Українського народу, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Окрім того у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15 вказано, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист.

Враховуючи викладені обставини та положення законодавства, судова колегія зазначає, що прокурором доведено наявність у даному випадку підстав для представництва в суді законних інтересів держави в особі Коблівської сільської ради.

Щодо суті спору

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності з одночасним припиненням права власності ТОВ "Каскад-2012" на вищевказану земельну ділянку, а також повернення у власність Коблівської сільської ради спірну земельну ділянку.

При цьому, підставою позовних вимог прокурора є посилання на те, що за відсутності достатнього обсягу повноважень та в порушення вимог земельного, водного та містобудівного законодавства, а саме, заборони на перебування земель пляжної зони прибережної захисної смуги у приватній власності, прийнято рішення про затвердження проекту землеустрою та надання у власність фізичній особі ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги узбережжя Чорного моря в межах території Коблівської сільської ради, які в зазначених частинах заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі № 469/1434/16-ц визнані незаконними та скасовані..

На підставі свідоцтва про право власності від 11.04.2015 № 36230751 власником вказаної ділянки наразі є відповідач ТОВ «Каскад-2012», що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що оскільки первісне відведення земельної ділянки відбулось з численними порушеннями вимог законодавства, що підтверджено судовим рішенням, то вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним з одночасним припиненням права власності ТОВ «Каскад-2012» на спірну земельну ділянку.

Таким чином, аргументуючи свою правову позицію, викладену у позовній заяві, прокурор позиціонує вказаний позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у даному випадку визначеними в прохальній частині позовної заяви та, вважає їх такими, що покликані на повернення майна держави у первісний стан.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зокрема, згідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Таким чином, з огляду на наведені положення законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі № 916/1769/20.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі №916/1769/20).

Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 року у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 року у справі №904/1270/22).

Водночас, однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18, а також у постановах Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі № 916/1666/18, від 27.10.2021 року у справі № 916/1769/20); наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту шляхом подання негаторного позову; обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, є самостійною підставою для відмови в позові (подібний за змістом висновок наведено в постанові Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі № 916/1769/20).

Разом з тим у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі №372/1684/14, вже вирішувалося питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, Верховний Суд у низці постанов дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов саме про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Крім того, Велика Палата, неодноразово зазначала, що при вирішенні судом негаторного позову, особа не позбавлена права оспорювати рішення органів місцевого самоврядування, укладені правочини, заявляти вимогу про скасування державної реєстрації тощо, як підстав для встановлення факту незаконного перебування спірного об`єкту у власності відповідача, та у подальшому, усунення перешкод власнику у користуванні та поверненні такого об`єкта власнику, у даному випадку державі, що є виконуваним.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18 вказано, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких, згідно зі статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», провадиться державна реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а визнання недійсним і скасування свідоцтв про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону.

Таким чином, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 361/953/16-ц.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

Так, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, п. п. 2, 4 рішення Коблівської сільської ради від 26.12.2012 № 10 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку площею 2,0000 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства із земель, не наданих у власність та постійне користування в межах території населеного пункту с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Пунктом 2 рішення Коблівської сільської ради від 19.02.2014 №14 цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено з ведення особистого селянського господарства на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області 26.09.2014 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 2736881 щодо земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389 по АДРЕСА_1 .

У подальшому, на підставі акту прийому - передачі від 17.03.2015 право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Каскад-2012", учасником (засновником) якого, відповідно до Протоколу № 1/2015 загальних зборів ТОВ «Каскад-2012» від 16.03.2015, є ОСОБА_1 , у зв`язку з чим реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції у Миколаївській області 11.04.2015 товариству видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно №36230751.

Викладені обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою від 20.02.2023 № 323330188 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірної земельної ділянки за кадастровим номером 4820982200:12:042:0389.

Таким чином, судова колегія констатує, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача внаслідок прийняття Коблівською сільською радою №10 від 26.12.2012 (п.п. 2-4) та №14 від 19.02.2014 щодо затвердження проекту землеустрою та надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та подальшої зміни цільового призначення цієї земельної ділянки, а в подальшому (до скасування зазначених рішень) спірну ділянку відчужено на користь відповідача.

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води (ч.10 ст.88 Водного кодексу України).

Судова колегія зазначає, що на розгляді Березанського районного суду Миколаївської області перебувала справа №469/1434/16-ц за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-2012», третя особа без самостійних вимог Публічне акціонерне товариство «ПРОКРЕДИТ БАНК», в якій прокурор просив суд визнати незаконними та скасувати пункти 2, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області; визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №14 від 19 лютого 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в межах с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року серії ЯК № 808905 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389 в с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнати недійсним і скасувати видане ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 27368881 від 26 вересня 2014 року.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі № 469/1434/16-ц позовні вимоги задоволено частково; визнано незаконними та скасовано пункти 2, 4 рішення Коблівської сільської ради № 10 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства із земель, не наданих у власність та постійне користування, в межах території населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Визнано незаконним та скасовано пункт 2 рішення Коблівської сільської ради № 14 від 19 лютого 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що перебуває у власності ОСОБА_1 , площею 2,0000 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) на будівництво і обслуговування об"єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі № 469/1434/16-ц набрало законної сили.

У вказаному рішенні, зокрема, було встановлено наступні обставини.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Відповідно до п.11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п.10).

Окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на час прийняття спірних рішень був відсутній, доказів існування фактичної забудови спірної земельної ділянки на момент прийняття оскаржуваного рішення суду не надано, тому межі прибережної захисної смуги визначаються відповідно до меж, встановлених законом.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом.

З урахуванням зазначених нормативних розмірів та даних Національної кадастрової системи є підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність і для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачена.

За таких обставин, Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області усупереч зазначеним вимогам законодавства надано ОСОБА_1 у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, з подальшою зміною цільового призначення на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в межах с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області земельну ділянку, розміщену у межах прибережної захисної смуги, а тому оскаржувані рішення Коблівської сільської ради не відповідають зазначеним вимогам законодавства.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Надана ОСОБА_1 у власність земельна ділянка розташована у зоні рекреації, визначеній відповідно до Проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 № 112, що був чинною містобудівною документацією на час надання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність; вказаний Проект не передбачав можливість ведення особистого селянського господарства у зоні рекреації.

Отже, ведення особистого селянського господарства на спірній земельній ділянці суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації, а тому п.п.2, 4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області області №10 від 26 грудня 2012 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» та пункт 2 рішення Коблівської сільської ради №14 від 19 лютого 2014 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, яким затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 , з ведення особистого селянського господарства на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування», не є законними.

Судова колегія зауважує, що встановлені вище обставини в рішенні Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі № 469/1434/16-ц, яке набрало законної сили в порядку, визначеному законодавством, не підлягають доведенню у відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судова колегія констатує, що з матеріалів даної справи та з встановлених обставин в рішенні Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі №469/1434/16-ц, вбачається встановленою та такою, що не підлягає доказуванню обставина віднесення спірної земельної ділянки на час її вибуття з власності Коблівської сільської ради до земель прибережної захисної смуги Чорного моря та, як наслідок, незаконність набуття прав приватної власності на неї.

Тобто Коблівською сільською радою всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах пляжної зони прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Отже, придбана ТОВ "Каскад-2012" земельна ділянка на момент її відчуження на користь відповідача мала розташування в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, та відповідно до наведених вище положень законодавства, могла перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Разом з тим, на думку скаржника, суд першої інстанції помилково врахував встановлену у цивільній справі №469/1434/16-ц обставину віднесення спірної земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин до прибережної захисної смуги Чорного моря. Таку помилку апелянт обґрунтовує тим, що в частині позовних вимог до ТОВ "Каскад-2012" провадження у цивільній справі було закрито.

Судова колегія відхиляє вищенаведені аргументи скаржника, з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 09.04.2021 Коблівська сільська рада ухвалила рішення № 43 про затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території земель водного фонду та водоохоронних, зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів уздовж Чорного моря на території с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Проект), розроблений Миколаївською- регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру" Держгеокадастру України, метою якого є встановлення розмірів і меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах с Коблеве, визначення режиму ведення господарської діяльності в їх межах, а також заходів щодо поліпшення екологічного стану ділянки.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту водоохоронна зона вздовж урізу води Чорного моря має внутрішню та зовнішню межу. Для визначення та встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, меж земельних ділянок, рівня урізу води Чорного моря, проведені геодезичні роботи також виконано розрахунки ширини водоохоронної зони Чорного моря на території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Внутрішня межа встановлення з урахуванням ст. 88 Водного Кодексу України та рівня води по даним геодезичних робіт. Зовнішня межа означалась з урахуванням Генплану Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486. Зовнішня межа водоохоронної зони у Коблівській сільській раді загальним напрямком з північного заходу на південний схід проходить: по урізу води Чорного моря та каналу Тилігульського лиману, що збігається адміністративною межею села Коблеве, далі за напрямком південний захід на північний захід по лісосмугам та польовим дорогам. Мінімальна ширина водоохоронної зони становить 4,90 м., максимальна 50,61 м.

Разом із тим, викладена обставина не може бути визнаною такою, що свідчить про законність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії/події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

ТОВ «Каскад-2012» так само, як і Коблівська сільська рада, були учасниками справи №469/1434/16-ц. У цій справі жодних рішень щодо закриття провадження в частині вимог до ТОВ «Каскад-2012» не приймалось, а товариство не виключалося зі складу учасників справи.

Таким чином, у даному спорі не підлягає доведенню встановлена рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі №469/1434/16-ц, яке набрало законної сили, обставина віднесення спірної земельної ділянки на час її вибуття з власності Коблівської сільської ради до земель прибережної захисної смуги Чорного моря та, як наслідок, незаконність набуття прав приватної власності на неї

Оскільки ОСОБА_1 не набула право власності на вказану земельну ділянку, розташовану у прибережній захисній смузі, у визначений законом спосіб (як того вимагає стаття 328 ЦК України), вона не отримала передбачені частиною 1 статті 317 ЦК України повноваження власника ділянки. У зв`язку з цим ОСОБА_1 не мала права розпоряджатись земельною ділянкою, у т.ч. передавати її відповідачу, про що було вірно зазначено судом першої інстанції.

Крім того, на час розгляду справи №469/1434/16-ц та прийняття в ній рішення, вищевказаний проект землеустрою вже був затверджений сільською радою (рішення ради №43 прийняте 09.04.2021, а рішення суду ухвалене 26.09.2022). Зазначена обставина вочевидь свідчить про можливість відповідача викласти свої міркування щодо законності володіння ним спірною землею та надати відповідні докази ще під час розгляду справи №469/1434/16-ц.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, у доданих до відзиву документах, у тому числі і у витягах із затвердженого рішенням сільської ради №43 від 09.04.2021 проекту землеустрою, немає жодної інформації, яка б містила ідентифікацію зі спірною земельною ділянкою та відповідно, відомості про її віднесення чи невіднесення до прибережної захисної смуги Чорного моря у цих документах відсутні.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 за №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) наголошено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. і ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абз. 1, 2 п. 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункти 29-30), від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20 (пункт 40) вказано, що за загальним правилом, відомим, зокрема із загальної теорії права, закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють: відносини, що виникли після набрання чинності; відносини, які виникли до набрання чинності та продовжують існувати на час набрання чинності.

При цьому, рішення сільської ради № 43 прийнято лише 09.04.2021, тоді як спірні правовідносини по вибуттю із комунальною власності земельної ділянки прибережної захисної смуги мали місце у 2012 році, а безпосередньо відповідачем право приватної власності на спірну землю набуто на підставі акту прийому-передачі у 2015 році.

Крім того, згідно з положеннями ЗК України юридична особа не може набути прав приватної власності на землі комунальної власності у порядку ст. 121 ЗК України, тобто безоплатно.

Незаконне вибуття спірної ділянки у 2012 році у порядку безоплатної приватизації та набуття фізичною особою ОСОБА_1 за рахунок земель прибережної захисної смуги Чорного моря права власності на цю ділянку призвело до її подальшої передачі за актом (також безоплатно) у приватну власність відповідачу.

Тобто, у 2015 році відповідач безоплатно отримав земельну ділянку прибережної захисної смуги у приватну власність, що прямо заборонено законом.

Після прийняття рішення №43 від 09.04.2021 передача спірної ділянки певній юридичній особі у встановленому законом порядку могла б відбутися виключно за плату та за результатами земельних торгів.

Отже, ТОВ «Каскад-2012» не може вважатись законним власником спірної ділянки, оскільки отримало її від особи, правовстановлюючі документи якої визнані незаконними в судовому порядку з огляду на встановлений факт знаходження цієї землі у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та пряму законодавчу заборону набуття приватної власності на такі землі, у зв`язку з чим доводи апелянта визнаються судом такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та дійсних обставинах справи.

Щодо аргументів скаржника про втручання у право мирного володіння ним спірною ділянкою та добросовісності набувача, судова колегія вказує наступне.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте дані положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

При цьому, згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Як зазначалося вище, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній і комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених законодавством.

Таким чином, надання у приватну власність спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги Чорного моря законодавством заборонено.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц.

При цьому, норми законодавства були та залишаються доступними, чіткими і зрозумілими, а наслідки їхньої дії передбачуваними як для органу місцевого самоврядування, який надав спірну земельну ділянку у власність для індивідуального житлового будівництва, так і для ОСОБА_1 та ТОВ «Каскад-2012», які, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження (щодо заборони переходу у приватну власність землі, в межах територїі прибережної захисної смуги), вважали за можливе спробувати отримати таку ділянку.

Для будь-якої особи, яка набула у власність земельну ділянку водного фонду, наслідки недотримання цих законодавчих обмежень є передбачуваними, а саме: визнання недійсними рішень, прийнятих з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, право власника вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення, усунення перешкод у користуванні й розпорядженні майном та ін., що узгоджується з вимогами закону та сталою судовою практикою.

При цьому, у силу явних ознак прибережної захисної смуги Чорного моря, ОСОБА_1 та ТОВ «Каскад-2012», проявивши розумну обачність шляхом самостійного або за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення з документами, що стосувались прав на цю ділянку, були зобов`язані утриматись від отримання у власність спірної ділянки.

Аналогічні висновки щодо поведінки добросовісного власника викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Тому немає жодних підстав вважати, що ТОВ «Каскад-2012» є добросовісним набувачем та не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості.

Отже, втручання у право відповідача мирно володіти земельною ділянкою у спірних правовідносинах здійснюється відповідно до закону. До того ж, повернення Українському народу спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за її використанням згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.

Втручання держави у право власності є виправданим, оскільки невиконання чітко визначеного порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг земель та положення законодавства про обов`язок органів влади й органів місцевого самоврядування діяти у межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому законом. Недотримання закону тягне за собою свавілля та підрив правового порядку у державі (постанова Верховного Суду від 09.02.2023 у справі №483/2263/19).

У спірних правовідносинах суспільний інтерес у поверненні земельної ділянки державі спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на цю ділянку; у недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та її використання для цілей, що прямо суперечать режиму використання прибережної захисної смуги.

Таким чином, у даному випадку повернення земельної ділянки державі не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршені екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству.

При цьому, відповідач не позбавлений можливості реалізувати своє право на отримання землі відповідно до вимог чинного законодавства та без його порушення, звернувшись з відповідним клопотанням до компетентних органів. Так само відповідач не позбавлений права у разі скасування заочного рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26.09.2022 у справі № 469/1434/16-ц звернутися із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у порядку, передбаченим чинним законодавством.

Враховуючи викладене у сукупності, судова колегія дійшла висновку, що у порядку безоплатної приватизації у 2012 році фізична особа ОСОБА_1 незаконно набула у приватну власність ділянку прибережної захисної смуги Чорного моря, право власності на яку у подальшому передала відповідачу - ТОВ «Каскад-2012». Отже, внаслідок таких незаконних дій ТОВ «Каскад-2012» у 2015 році безоплатно отримало земельну ділянку прибережної захисної смуги у приватну власність, що прямо заборонено законом та свідчить про наявність підстав для визнання недійсним свідоцтва на право власності від 11.04.2015 №36230751, видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області, державну реєстрацію якого вчинено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.04.2015 (запис №9360660) та зобов`язання усунути перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом повернення у власність Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Разом з цим, судова колегія зауважує на невірному визначені прохальної частини позовних вимог прокурора, а саме вимога про усунення перешкоди власнику ? Коблівській сільській раді ? у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 11.04.2015 № 36230751, видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області, державну реєстрацію якого вчинено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.04.2015 (запис №9360660) та шляхом зобов`язання ТОВ Каскад-2012(код ЄДРПОУ 38058565) повернути у власність Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389.

Колегія суддів зазначає, що у такій редакції прохальної частини позовної заяви прокурором помилково застосована така правова конструкція своїх позовних вимог, яка свідчить, що ним одночасно заявлено в одному позові як віндикаційні, так і негаторні вимоги.

Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду постійно звертається увага на неможливість одночасного пред`явлення віндикаційного та негаторного позову. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення (витребування) його з чужого незаконного володіння.

У даній справі, прокурор посилається на законодавчу обмеженість цивільного обороту спірної земельної ділянки, тому останній повинен був звернутися тільки з негаторною позовною вимогою про усунення перешкод у їх користуванні державою шляхом скасування свідоцтва та витребування земельної ділянки у незаконного володільця. Вказане також стосується щодо неможливості усунення перешкод власнику шляхом скасування свідоцтва про право власності, що є взаємовиключним.

Пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити рішення.

За змістом п. 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012 не підтвердилися під час апеляційного провадження.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012 слід залишити без задоволення, а резолютивну частину рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2023 у справі №915/352/23, не зачіпаючи суті рішення та не змінюючи предмет позову необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КАСКАД-2012 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2023 у справі №915/352/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2023 у справі №915/352/23 - змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 11.04.2015 № 36230751, видане реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції Миколаївської області, державну реєстрацію якого вчинено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.04.2015 (запис №9360660).

Зобов`язати усунути перешкоди власнику - Коблівській сільській раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом повернення ТОВ "Каскад-2012" у власність Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 4820982200:12:042:0389.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-2012" на користь Миколаївської обласної прокуратури, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5368 грн.»

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.12.2024.

Головуючий суддя:А.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська