Постанова
від 12.11.2024 по справі 911/1913/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2024 р. Справа№ 911/1913/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Муковоз В.І.

за участю представників сторін:

прокурор: Гущесова О.В.;

від позивача-1: Руденко К.М.;

від позивача-2: Франків Л.П.;

від позивача-3: не з`явився;

від відповідача-1: Войцеховський М.Ю.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: Бобрик О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2024 (повний текст складено 11.06.02024)

та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2024 (повний текст складено 20.06.02024)

у справі №911/1913/23 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі:

1) Фонду державного майна України;

2) Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм;

3) Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України;

до

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп";

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фурсівська сільська рада

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Фонду державного майна України , 2) Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, 3) Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп", 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, в якому просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу об`єкта державної власності, шляхом викупу № 12/20, укладений 28.07.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ТОВ "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП".

- повернути у власність держави спірне нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставків у складі: ставка № 4 (інвентар. № 182), реєстраційний номер ОНМ 1613748132240, а саме: дамба довжиною 173 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 11 м); ставка № 5 (інвентар. № 183), реєстраційний номер ОНМ 1613763432240, а саме: дамба довжиною 117 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водо напуском довжиною 9 м); ставка № 2 (інвентар. № 187), реєстраційний номер ОНМ 1613890732240, а саме: дамба довжиною 220,8 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 9 м); ставка № З (інвентар. № 188), реєстраційний номер ОНМ 1613942732240, а саме: дамба довжиною 178 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 10 м); ставка № 1 (інвентарний № 186), реєстраційний номер ОНМ 1613779332240, а саме: дамба довжиною 138,3 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 10 м та водонапуском довжиною 11 м; ставка Нагульний (інвентарний № 189), реєстраційний номер ОНМ 1613204432240, а саме: дамба довжиною 222 м; дамба довжиною 3 250 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 18 м та гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 8 м, шляхом його витребування у ТОВ "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Фонду державного майна України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в процесі приватизації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства ставковий фонд разом з гідроспорудами ставків був вилучений зі статутного капіталу ВАТ "Сквирасільрибгосп", спірні гідротехнічні споруди з 2004 року перебували в оренді ТОВ "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" аж до моменту їх приватизації у спосіб, передбачений ст.16 Закону № 2269-VIII і на думку прокурора балансоутримувачами спірного майна є ДП "Укрриба" та щодо інвентарних об`єктів №190, 172, 168, 178, 189, 186 - відповідний орган управління державним майном через розташування на них об`єктів автодорожньої інфраструктури, а тому в даному випадку відсутні підстави для приватизації гідротехнічних споруд, які також на його думку є захисними, шляхом їх викупу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.05.2024 у справі №911/1913/23 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм і Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України є власниками спірного майна, більше матеріали справи взагалі не містять доказів того, що спірне майно передане їм на баланс.

Також суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку прокурором обрано неефективний спосіб захисту, який не призведе до поновлення порушеного права інтересів держави, оскільки вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння має бути пред`явлена власником майна на його користь, тоді як прокурор просить витребувати майно на користь 3-ох осіб без будь якої конкретизації.

Також, за висновком суду першої інстанції, прокурор, визначаючи позивачем-1 Фонд державного майна України, а відповідачем-2 його регіональне відділення, заявляє протирічливий позов, у якому фактично позивачем-1 та відповідачем-2 виступає один орган.

Крім того, відповідно до висновків суду першої інстанції, незаконне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці державної чи комунальної власності, з огляду на те, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, а цей об`єкт є невіддільним від неї, порушує інтереси держави, оскільки підриває основи правопорядку і суперечить конституційному принципу законності набуття права власності. В контексті законності набуття права власності і недопущення свавільного привласнення об`єктів нерухомості в обхід визначеної законом процедури, інтереси держави і територіальної громади повністю збігаються.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 11.06.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп" задоволено частково.

Стягнуто з Київської обласної на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп" 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування додаткового рішення суд першої інстанції вказав на про часткову обґрунтованість вимог відповідача-1 про стягнення витрат на правову допомогу, а саме в сумі 10 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1913/23 від 21.05.2024 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури; скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1913/23 від 11.06.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп" про стягнення з Київської обласної прокуратури витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- підставою позову у цій справі є допущення відповідачами грубих порушень вимог чинного приватизаційного законодавства при відчуженні державного майна;

- за відсутності належних доказів права господарського відання щодо отримання майна на балансі відповідача 1, останній безпідставно зазначив себе балансоутримувачем вказаного майна;

- в матеріалах приватизаційної справи відсутні визначені законодавством документи, які підтверджують вид та функціональне призначення спірних гідротехнічних споруд;

- доводи суду про відсутність у Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм і Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України статусу уповноважених органів управління спростовуються наявними в матеріалах справи доказами;

Твердження суду про заявлення прокурором потирічливого позову в інтересах Фонду держмайна до його регіонального відділення є безпідставним, оскільки даний центральний орган виконавчої влади є особою, що має суб`єктивне матеріальне право від імені держави на захист її інтересів у цьому спорі відносно спірного майна, і, відповідно, право на позов;

- у наданих відповідачем 1 доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу відсутні будь-які посилання на те, що послуги надавались саме у справі № 911/1913/23;

- у заяві відповідача 1 відсутнє будь-яке обґрунтування поважності причин неподання доказів до судових дебатів.

Рух апеляційної скарги та дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/1913/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 05.07.2024 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1913/23.

24.07.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 24.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2024 для спільного розгляду у справі №911/1913/23 та призначено справу до розгляду на 17.09.2024.

Ухвалою суду від 17.09.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 08.10.2024.

Ухвалою суду від 08.10.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 29.10.2024.

Ухвалою суду від 29.10.2024 оголошено перерву до 05.11.2024.

Ухвалою суду від 05.11.2024 оголошено перерву до 12.11.2024.

Позиції учасників справи

24.07.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

30.07.2024 через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

07.08.2024 через систему «Електронний суд» від позивача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги.

07.08.2024 через систему «Електронний суд» від позивача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

23.08.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Крім того, у даному відзиві відповідач 1 просив визнати поважними причини несвоєчасного подання доказів та приєднати до матеріалів справи водогосподарський паспорт водойми риб дільниці Великополовецьке.

Протокольною ухвалою від 17.09.2024 задоволено клопотання відповідача 1, прийнято до розгляду відзив на апеляційну скаргу разом із долученими до нього доказами.

Явка представників сторін

Представники позивача 3 та відповідача 2 у судове засідання 12.11.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС.

В той же час, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 просив суд розглядати справу за відсутності його представника за наявними у справі документами.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 12.11.2024 за відсутності представників позивача 3 та відповідача 2.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Сквирське сільськогосподарське - рибоводне господарство утворено на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області "Про реструктуризацію Білоцерківського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства" від 25.11.1998 № 5-25-6/483, згідно з яким указане державне підприємство поділено на окремі структурні підрозділи - Білоцерківське державне сільськогосподарське рибоводне підприємство, Сквирське сільськогосподарсько рибоводне господарства, Таращанське сільськогосподарсько рибоводне господарство з передаванням останнім державного майна згідно розподільчого балансу.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 12.08.1999 № 5-25-7/15 Сквирське сільськогосподарське-рибоводне господарство перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Сквирасільрибгосп", яке у подальшому реорганізовано в ТОВ "Сквираплемрибгосп".

План приватизації Сквирського сільськогосподарського - рибоводного господарства (далі - план приватизації) було затверджено 11.08.1999 начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області.

Визначено перелік основних засобів, які входили до складу зазначеного господарства, однак які не підлягали приватизації, а саме: ставок №1 "Хиполя" (інвентар. №163); ставок №3 "Монах" (інвентар. №165); ставок №4 "Берізка" (інвентар. №166); ставок №5 "Новий" (інвентар. №167); ставок №6 "Середній" (інвентар. №168); ставок № 7 "Лебідь" (інвентар. №169); ставок "Галецький" (інвентар. №171); ставок "Сільський" (інвентар. №172); ставок "Боговик" (інвентар. №173); ставок "Нижній" (інвентар. №174); ставок "Коханський" (інвентар. №175); ставок "Лазурівський" (інвентар. №176); ставок "Панський" (інвентар. №178) ставок "Мельниківський" (інвентар. №179); ставок "Верхній" (інвентар. №180); ставок №4 (інвентар. №182); ставок №5 (інвентар. №183); ставок №1 (інвентар. №186); ставок №2 (інвентар. №187); ставок №3 (інвентар. №188); ставок "Нагульний" (інвентар. №189); ставок "Нагульний" Н-І (інвентар. №190); ставок зимувальний 3с-1 (інвентар. № 192); ставок зимувальний 3с-2 (інвентар. № 193).

Пунктом 4 даного плану приватизації визначено, що майно, яка не підлягає приватизації, залишається на балансі підприємства, використовується за призначенням і утримується в технологічно справному стані. Управління цим майном здійснює Державний комітет рибного господарства України.

22.02.2000 наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області за №5-25-11/3 приватизацію ВАТ "Сквирасільрибгосп" визнано завершеною.

У постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2010 в справі №32/50, зокрема встановлено наступне:

- 22.02.2000 ВАТ "Сквирасільрибгосп" та Фонд державного майна по Київській області склали акт прийому-передачі державного майна ВАТ "Свкирасільрибгосп", згідно з яким останній прийняв державне майно Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства вартістю 93 572, 00 грн, до якого не увійшли водогосподарські об`єкти, що згідно з Інструктивним листом ФДМУ від 16.10.1998 року не підлягають приватизації, а саме: земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водоспуски, водопостачальні та скидні канали;

- 03.12.2004 між ВАТ "Сквирасільрибгосп" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області укладені договори оренди за №120-123 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, на підставі яких ВАТ "Свкирасільрибгосп" в строкове платне користування були передані гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 171, 175, 176, 178, 179, що знаходяться в с. Красноліси Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 163, 165, 166, 167, 168, 169, що знаходяться в с. Рогізна Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, що знаходяться в с. Антонів Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 182, 183, 186, 187, 188, 189, що знаходяться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області;

- 29.04.2005 Фонд державного майна України прийняв наказ за №1119, пунктами 7-10 якого виключено з переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, групу інвентарних об`єктів, що знаходяться на балансі ВАТ "Сквирасільрибгосп", а саме: гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 163, 165, 166, 167, 168, 169, що знаходяться в с. Рогізна Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, що знаходяться в с. Антонів Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 171, 175, 178, 179, що знаходяться в с. Красноліси Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 182, 183, 186, 187, 188, 189, що знаходяться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області.

Наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" на підставі листа Міністерства аграрної політики України від 14.04.2003 N 37-30-10/4053, керуючись Положенням про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, з метою організації ефективного використання гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства вирішено передати до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, зазначених у додатку.

Так, у додатку до цього наказу наведено перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) яких передається на баланс державного підприємства "Укрриба", зокрема, ВАТ "Сквирасільрибгосп", крім інвентарних об`єктів №190, 172, 168, 178, 189, 186, які передаються до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України.

Відповідно до п.2. вказаного наказу Регіональним відділенням Фонду державного майна України, Фонду майна Автономної Республіки Крим (далі - Регіональні відділення):

- у тижневий термін надати Державному департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України пропозиції до складу комісії з приймання-передачі майна;

- забезпечити приймання-передачу майна на баланс державного підприємства "Укрриба" у порядку, встановленому Положенням про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 р. N 1482 ( 1482-98-п ), в місячний термін з дня підписання цього наказу. Матеріали з приймання передачі подати до Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України у двотижневий термін з дня їх затвердження.

Крім цього, спільним наказом Фонду державного майна України та Державної служби автомобільних доріг України від 02.09.2003 №1547/448 до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України вирішено передати наступне державне майно, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ "Сквирасільрибгосп": розподільчу дамбу, розташовану в с. Антонів, ставок Нагульний Н-1, інвентарний номер 190; розподільчу дамбу, розташовану в с. Антонів, ставок Сільський, інвентарний номер 172; розподільчу дамбу, розташовану в с. Рогізна, ставок Середній, інвентарний номер 168; розподільчу дамбу, розташовану в с. Красноліси, ставок Панський, інвентарний номер 178; розподільчу дамбу, залізобетонний міст, розташовані в с. В. Половецьке, інвентарний номер 189; розподільчу дамбу, розташовану в с. В. Половецьке, ставок Зимувальний №1, інвентарний номер 186.

Проколом комісії від 24.09.2003, утвореної відповідно до наказу по Київському облавтодору №123 від 23.09.2003 постановлено передати гідроспоруди, які рахуються на балансі ВАТ "Свкирасільрибгосп" але не увійшли до статутного фонду і являються державним майном з балансу ВАТ "Свирасільрибгосп" на баланс Київського облавтодору без гідрорегулючих споруд.

Відповідно до актів приймання-передачі №1, 2 та 6 від 24.09.2003, затверджених головою Державної служби автомобільних доріг України, розподільчу дамбу, залізобетонний міст, як трьох очкова труба (яка була складовими компонентами об`єкта за інв. №189), розподільчу дамбу на автодорозі (яка була складовим компонентом об`єкта за інв. №189) та розподільчу дамбу на автодорозі (яка була складовим компонентом об`єкта за інв. №186) що розташовані в с. В.Половецьке, було передано на баланс Київського облавтодору.

ТОВ "Сквираплемрибгосп" (відповідач-1 в даній справі) звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (відповідач-1 в даній справі) з листом за вих. №49 від 20.08.2018, в якому повідомило про намір скористатися правом на викуп спірних об`єктів державної власності та із заявою про включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації за вх.№05-50-3803 від 20.08.2018.

Пунктом 2 до додатка 3 "Перелік окремого майна, що підлягає приватизації в 2019 році" наказу Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі) від 16.08.2019 № 825 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році" до переліку об`єктів, що підлягають приватизації включено наступні об`єкти державної власності:

вулиця Садова, 174, село Великополовецьке, Сквирський район, Київська область, гідротехнічні споруди ставків у складі:

- ставка №2 (дамба довжиною 220,8 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 9 м);

- ставка №3 (дамба довжиною 178 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 10 м);

- ставка "Нагульний" (дамба довжиною 222 м; дамба довжиною 3 250 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 18 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 8 м);

- ставка №4 (дамба довжиною 173 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 11 м);

- ставка №5 (дамба довжиною 117 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском 7 м та водонапуском довжиною 9 м);

- ставка №1 (дамба довжиною 138,3 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 10 м та водонапуском довжиною 11 м).

На виконання наказу Фонду державного майна України від 16.08.2019 №825 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 №1637 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році" (із змінами) наказом Регіонального відділення (відповідач-2 в даній справі) від 22.08.2019 №579 прийнято рішення про приватизацію об`єктів малої приватизації шляхом викупу, а саме: гідротехнічних споруд ставків у складі: ставок № 2, ставок № 3, ставок № 4, ставок № 5, ставок № 1 ставок "Нагульний", що знаходяться за адресою: Київська область, Білоцерківський (Сквирський) р-н, с. Великополовецьке, вул. Садова,174.

Наказом Фонду державного майна України від 23.09.2019 №971 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 №1637 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році" (із змінами), внесено зміни щодо органу приватизації, а саме з Регіонального відділення Фонду по Київській області на Регіональне відділення Фонду по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Наказом Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі) від 20.11.2019 №1140 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 №1637 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році (зі змінами), внесено зміни щодо адреси розміщення гідроспоруди типу "Монах" з водовипуском довжиною 18м; гідроспоруди типу "Монах" з водовипуском довжиною 8 м), що розташовані за адресою: Київська область, Сквирський район, село Великополовецьке, вулиця Садова, 174а.

28.07.2020 між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (продавець, відповідач-2 в даній справі) і ТОВ "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" (покупець, відповідач-1 у даній справі) укладено договір купівлі-продажу об`єкта державної власності № 12/20, який зареєстровано в реєстрі за №719 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації - окреме майно - гідротехнічні споруди ставків, що знаходяться за адресою: Київська область, Сквирський район, село Великополовецьке, вулиця Садова, 174 у складі:

ставка №2 (дамба довжиною 220,8 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 9 м);

ставка №3 (дамба довжиною 178 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 10 м);

ставка №4 (дамба довжиною 173 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 11 м);

ставка №5 (дамба довжиною 117 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском 7 м та водонапуском довжиною 9 м);

ставка №1 (дамба довжиною 138,3 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 10 м та водонапуском довжиною 11 м);

та ставка, що знаходяться за адресою: Київська обдасть, Сквирський район, село Великополовецьке, вулиця Садова, 174а "Нагульний" (дамба довжиною 222 м; дамба довжиною 3 250 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 18 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 8 м),

а покупець зобов`язується прийняти об`єкти приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в цьому договорі умови.

Згідно із п.2.1. договору ціна продажу об`єкта приватизації встановлена на підставі висновку про вартість майна, затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 20.12.2019 №330, становить 725 235,60 грн.

27.08.2020 сторонами вказаного договору підписано акт приймання-передачі вказаного вище державного майна.

Право власності на вказані вище об`єкти нерухомого майна зареєстровано 28.08.2020 за ТОВ "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" (відповідач-1 у даній справі) за наступними реєстраційними номерами об`єктів нерухомого майна: 1613890732240 (гідроспоруда ставка №2); 1613942732240 (гідроспоруда ставка №3); 1613748132240 (гідроспоруда ставка №4); 1613763432240 (гідроспоруда ставка №5); 1613779332240 (гідроспоруда ставка №1), які розташовані за адресою: вулиця Садова, 174, село Великополовецьке, Сквирський район, Київська область, та 1613204432240 (гідроспоруда ставка "Нагульний), яка розташована за адресою: вулиця Садова, 174а, село Великополовецьке, Сквирський район, Київська область.

Відповідно до витягів з Державного з державного земельного кадастру про земельну ділянку земельні ділянки з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001, площею 208,4322 га, та з кадастровим номером 3224081201:01:014:0002, площею 12,1540 га, які розташовані в Київській області, Сквирський район, село Великополовецьке, належать до земель водного фонду з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб та належать до комунальної форми власності (№ витягів НВ-0001668382023, НВ-0007392472021).

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що в процесі приватизації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства ставковий фонд разом з гідроспорудами ставків був вилучений зі статутного капіталу ВАТ "Сквирасільрибгосп", спірні гідротехнічні споруди з 2004 року перебували в оренді ТОВ "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" аж до моменту їх приватизації у спосіб, передбачений ст.16 Закону № 2269-VIII і на думку прокурора балансоутримувачами спірного майна є ДП "Укрриба" та щодо інвентарних об`єктів №190, 172, 168, 178, 189, 186 - відповідний орган управління державним майном через розташування на них об`єктів автодорожньої інфраструктури, а тому в даному випадку відсутні підстави для приватизації гідротехнічних споруд, які також на його думку є захисними, шляхом їх викупу.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у даному випадку прокурором обрано не ефективний спосіб захисту, який не призведе до поновлення порушеного права інтересів держави, оскільки вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння має бути пред`явлена власником майна на його користь, тоді як прокурор просить витребувати майно на користь 3-ох осіб без будь якої конкретизації.

Водночас, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та від 18.01.2023 у справі №488/2807/17.

У даній справі прокурором заявлено вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта державної власності, шляхом викупу № 12/20, укладений 28.07.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (відповідач-2 вданій справі) і ТОВ "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" (відповідач-1 в даній справі), а також витребування майна в ТОВ "СКВИР АПЛЕМРИБГОСП" (відповідач-1 в даній справі) на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України (позивач-2 в даній справі), Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (позивачем -3 в даній справі), Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі).

Звертаючись до суду з віндикаційним позовом в інтересах держави, прокурор посилається на те, що в даному випадку були відсутні правові підстави для приватизації спірного державного майна шляхом викупу на підставі ст.16 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та усі водні об`єкти, на яких знаходять спірні гідротехнічні споруди є русловими ставками; більше того ставок "Нагульний" є водосховищем, а тому спірний договір є недійсним та спірні гідротехнічні споруди підлягають поверненню у власність держави.

Прокурор зазначає, що безпідставно перейнявши функції органів управління спірним державним майном, за відсутності дійсної волі держави в особі уповноважених органів на відчуження із державної власності, за наявності доказів віднесення частини приватизованих споруд до категорії захисних, органом приватизації не виключено останні з переліку таких, що не підлягають приватизації.

Оскільки на думку прокурора, балансоутримувачами спірних гідротехнічних споруд є ДП "Укрриба" та щодо інвентарних об`єктів №190, 172, 168, 178, 189, 186 - відповідний орган управління державним майном через розташування на них об`єктів автодорожньої інфраструктури, то прокурор визначив Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, як позивача-2 і Державне агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, як позивача-3.

Також, в якості позивача 3 прокурор визначив Фонд державного майна України, як орган приватизації.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм і Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України є власниками спірного майна, більше матеріали справи взагалі не містять доказів того, що спірне майно передане їм на баланс.

Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1523 був утворений Державний комітет рибного господарства України, який є правонаступником Міністерства аграрної політики з питань рибного господарства, а надалі відповідно до Указу Президента України від 16.04.2011 № 484/2011 Держрибагентство є правонаступником Державного комітету рибного господарства України.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, зокрема, є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності.

Держрибагентство відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 895, (зі змінами), є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, продовольчого забезпечення, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем.

Згідно із підпунктом 16 пункту 12 вказаного Положення Голова Держрибагентства утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує положення про них (їх статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, виконує в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Держрибагентства.

А тому, враховуючи спільний наказ Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 Держрибагентство, в силу ст. 15, 16, 318, 326 ЦК України, є уповноваженим державою органом, який наділений повноваженнями захищати інтереси держави у правовідносинах.

Доводи відповідачів та суду першої інстанції, що наказ від 06.05.2003 № 126/752 не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому не породжує для сторін жодних обов`язків, колегія суддів відхиляє.

Так, згідно п. 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 28.12.1992 № 731 (в редакції станом на 06.05.2003), На державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Не для друку", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Пунктом 5 даного положення передбачено, що на державну реєстрацію не подаються акти:

а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;

д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що не мають нових правових норм;

Оскільки наказом від 06.05.2003 № 126/752 вчинялись дії щодо передач до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічних споруд, які на момент приватизації не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, тобто вони мали оперативно-розпорядчий характер та вичерпувались одноразовим застосуванням , а тому і підстав для проведення державної реєстрації такого наказу станом на 2003 рік не було.

У даному контексті колегія суддів звертається до постанови Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 902/591/20, в якій суд зробив висновок щодо органу управління та балансоутримувача гідротехнічних споруд саме на підставі наказу від 06.05.2003 № 126/752.

А тому, висновки суду та доводи відповідачів в частині не врахування наказу від 06.05.2003 № 126/752 колегія суддів відхиляє.

Крім цього, спільним наказом Фонду державного майна України та Державної служби автомобільних доріг України від 02.09.2003 №1547/448 до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України вирішено передано наступне державне майно, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ "Сквирасільрибгосп": розподільчу дамбу, розташовану в с. Антонів, ставок Нагульний Н-1, інвентарний номер 190; розподільчу дамбу, розташовану в с. Антонів, ставок Сільський, інвентарний номер 172; розподільчу дамбу, розташовану в с. Рогізна, ставок Середній, інвентарний номер 168; розподільчу дамбу, розташовану в с. Красноліси, ставок Панський, інвентарний номер 178; розподільчу дамбу, залізобетонний міст, розташовані в с. В. Половецьке, інвентарний номер 189; розподільчу дамбу, розташовану в с. В. Половецьке, ставок Зимувальний №1, інвентарний номер 186.

Згідно п. 1 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 439 від 10.09.2014, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (Агентство відновлення) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення; реалізує державну політику в частині здійснення заходів з будівництва (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту), ремонту, модернізації інфраструктури, об`єктів житлової нерухомості, громадського призначення, виробничого комплексу, соціальної сфери, сфери житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, управління побутовими відходами (об`єктів оброблення відходів, полігонів), інженерно-транспортної, енергетичної інфраструктури, захисних споруд цивільного захисту, інших об`єктів, що мають вплив на життєдіяльність населення, військових об`єктів та майна, у сферах авіаційного, залізничного (крім утримання), морського та внутрішнього водного транспорту, автомобільного транспорту загального користування, міського електричного транспорту, у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель, а також щодо об`єктів і споруд оборонного та спеціального призначення.

Одним із основних завдань Агентства відновлення, є, зокрема, управління об`єктами державної власності. (п. 3 Положення).

А тому, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, з урахуванням вимог спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 та наказу Фонду державного майна України та Державної служби автомобільних доріг України від 02.09.2003 №1547/448, в силу ст. 15, 16, 318, 326 ЦК України, є уповноваженим державою органом, який наділений повноваженнями захищати інтереси держави у правовідносинах, що виникли, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним та повернення майна, що перебуває в його управлінні.

Стосовно визначення в якості позивача Фонд державного майна України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ст.1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Згідно із ч.1, 2, 3 ст.6 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва). До структури Фонду державного майна України входять апарат та регіональні відділення (представництва). Фонд державного майна України утворює, реорганізовує та ліквідовує регіональні відділення (представництва) на підставі рішення Голови Фонду державного майна України. Регіональні відділення (представництва) Фонду державного майна України утворюються та діють як відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи. Регіональні відділення (представництва) діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України.

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва в районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації (ст.7 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що прокурор, визначаючи позивачем-1 Фонд державного майна України, а відповідачем-2 його регіональне відділення, заявляє протирічливий позов, у якому фактично позивачем-1 та відповідачем-2 виступає один орган.

Водночас, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 910/8623/22 наголошено, що прийняття рішення про те, яким способом відбуватиметься приватизація державного або комунального майна (шляхом викупу чи шляхом проведення аукціону) належить до компетенції органу приватизації.

З огляду на приписи ст. 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належить здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.

Наведене свідчить, що Фонд державного майна України може виконувати як безпосередньо функції державного органу приватизації, так і контрольні функції, зокрема, за дотриманням приватизаційного законодавства у правовідносинах з організації та проведення приватизації підпорядкованими йому іншими органами приватизації, з одночасною можливістю повернення у державну власність майна.

У даному випадку Фонд державного майна України, на підставі наказу від 23.09.2019 №971, у межах наданих йому повноважень, визначив, що органом приватизації стосовно спірного майна є Регіональне відділення Фонду по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2024 у справі № 918/7/23, з вимогою про повернення чи витребування державного майна повинен звертатися державний орган, до повноважень якого належить управління таким майном, або прокурор в особі такого органу, якщо цей орган неналежно виконує свої функції щодо забезпечення контролю за використанням майна.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22, від 12.03.2024 у справі № 918/7/23).

А тому, оскільки Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, який наділений повноваженнями контролю підпорядкованих йому органів у сфері організації та проведення приватизації державного майна, а сторонами оспорюваного правочину виступало Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, як продавець та орган приватизації, колегія суддів дійшла до висновку, що прокурор правомірно визначив Фонд державного майна України позивачем, який є органом управління та контролю у процесі приватизації, та відповідачем Регіональне відділення фонду, яке є стороною оспорюваного договору та яке підзвітне та підконтрольне Фонду державного майна.

Відповідно приписів ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом надіслання на адресу позивачів повідомлень № 15/4-242вих-22 від 28.09.2022, № 15/4-247вих-22 від 30.09.2022, №15/4-309вих-22 віл 27.12.2022, № 15/4-310вих-22 віл 27.12.2022, № 15/4-207вих23 від 20.06.2023 про виявлені прокуратурою порушення.

Суд зазначає, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №926/54/22.

З цих підстав колегія суддів дійшла до висновку про доведення підстав для представництва прокурором у суді інтересів держави в особі Фонду державного майна України, Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до приписів ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Приписами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 5 статті 22 ГК України визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно частини 4 статті 55 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції.

Частиною 1 статті 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації, зокрема державного майна.

Відповідно до частини 3 статті 145 ГК України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація державного або комунального майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього закону можуть бути покупцями.

Як передбачено ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим законом та іншими законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів малої приватизації належать: 1) єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об`єктів великої приватизації; 2) окреме майно.

Окремим майном вважається рухоме та нерухоме майно державних або комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним або комунальним майном; майно державних або комунальних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне або комунальне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств та перебуває на обліку господарських товариств, створених унаслідок приватизації або корпоратизації; 3) об`єкти незавершеного будівництва (будівлі, споруди, передавальні пристрої, які не введені в експлуатацію), законсервовані об`єкти; 4) об`єкти соціально-культурного призначення; 5) пакети акцій акціонерного товариства, утвореного у процесі приватизації або корпоратизації, акції (частки), що належать державі у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності та розташованих на території України або за її межами, крім пакетів акцій акціонерних товариств, що належать до об`єктів великої приватизації; 6) інші об`єкти, що не належать до об`єктів великої приватизації.

Пунктом 2 до додатка 3 "Перелік окремого майна, що підлягає приватизації в 2019 році" наказу Фонду державного майна України від 16.08.2019 № 825 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році" до переліку об`єктів, що підлягають приватизації включено наступні об`єкти державної власності:

- ставка №5 (дамба довжиною 117 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском 7 м та водонапуском довжиною 9 м);

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (в редакції станом на момент ухвалення рішення про приватизацію) приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:

- акваторії морських портів, гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;

- водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об`єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем;

Отже, на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість приватизації та передачі у приватну власність як гідротехнічних споруд так і гідротехнічних захисних споруд.

Стосовно доводів відповідача 1, що спірні гідротехнічні споруди не виконують захисних функцій, а тому і не підпадають під критерії неможливості їх приватизації, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з Водним кодексом України водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

Ставком називається штучна водойма з об`ємом води менше 1 млн м3, а водосховищем - штучна водойма, яка має об`єм більше 1 млн м3.

Водогосподарські системи - це комплекс пов`язаних між собою водних об`єктів та гідротехнічних споруд, призначених для управління водними ресурсами.

За визначенням, викладеним в абз. 31 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», рибогосподарський водний об`єкт (його частина) - водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства.

Стаття 1 Закону України "Про аквакультуру" (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) містить наступні визначення:

рибогосподарська технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об`єктів аквакультури;

гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски. водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури №252 від 19.12.1995, встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно із ДСТУ 3517-97 «Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять» гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод.

ДБН В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення» передбачено, що гідротехнічні споруди - це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

У даному випадку колегією суддів досліджено 2 паспорти рибогосподарських технологічних водойм, які наявні в матеріалах справи, а саме: паспорт Рибогосподарських технологічних водойм рибдільниці «Великополовецьке», розташованих на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області, розроблений у 2019 році, та паспорт рибогосподарської технологічної водойми рибдільниці «Великополовецьке», розташованої на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області (Став нагульний).

Так, згідно листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось Державного агентства водних ресурсів України від 28.10.2022 № 681/02-1 усі водні об`єкти, на яких знаходяться спірні гідротехнічні споруди, є русловими ставками.

У листі зазначено, що джерелом наповнення нагульних та зимувальних ставків рибдільниці «Великополовецьке» через водонапуск є річка Кам`янка. Ставки відділені від річки дамбою. В системі вказаної дільниці перебувають наступні об`єкти: «Нагульний ставок «Великополовецьке» (Кам`янське водосховище), 5 зимувальних ставків, рибовловлювач типу «Монах».

Відповідно до інформації Державного агентства водних ресурсів України від 12.01.2023 № 191/4/1/11-23 русловий ставок не є технологічною водоймою, оскільки наповнюється природно - за рахунок природного стоку. Разом з тим, русловий ставок може бути рибогосподарським водним об`єктом, як такий, що використовується для рибогосподарських цілей. Для руслових ставків та водосховищ розробляється паспорт водного об`єкта.

Згідно інформації, наведеній у листі Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського листом від 14.12.2022 № 991-001- 1446/991-083, Кам`янське водосховище утворено на місці озера (природної водойми) в руслі річки Кам`янка. Площа водного дзеркала водосховища повністю накладається на контури озера, що існувало раніше. Про це свідчать топографічні карти 1910 та 1932 років видання (1:84 000 та 1:50 000 масштабу відповідно) та підпис гідроніму «Оз.» на карті. Будівництво Кам`янського водосховища відбувалося в період з 1964 до 1975 років. За паспортними даними об`єм водосховища при нормальному підпірному рівні (НПР) становить 2 887,43 тис. м3.

Русло річки Кам`янка, в межах Кам`янського водосховища, суттєво переміщено від свого природного положення до лівого берегу (с. Дрозди) і відгороджено від водосховища гідротехнічною спорудою (захисною дамбою) та каналізовано - випрямлено на декілька сегментів і поглиблено.

Пропуск повені як весняної, так і дощової, проводиться через повеневий водоскид шлюзового типу, побудований в створі автодороги с. Великополовецьке - с. Дрозди на р. Кам`янка. Розрахований на пропуск весняної повені 2% забезпеченості з розрахунковою витратою води 9,3 м3/с. Огороджувальні (захисні) дамби ставів розраховані на непідтоплення рибогосподарського господарства ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» весняною повінню. Сухий запас над максимальним рівнем р. Кам`янка складає 0,5 м, що забезпечує її цілісність та не руйнацію. Огороджувальна (захисна) дамба Кам`янського водосховища також має достатню висоту, враховуючи сухий запас над форсованим рівнем води при пропусках повені та паводку і розрахований на пропуск повені 5% забезпеченості.

Під час літньо-осінньої межені на річці Кам`янка огороджувальні (захисні) дамби виконують зворотну функцію з утримання проектного рівня води у межах Кам`янського водосховища та рибогосподарських ставків.

У листі зазначено, що технічні характеристики огороджувальних дамб та гідротехнічних споруд на рибогосподарських ставках № 1, 2, 3, 4, 5 вказують на їх напірний (захисний) режим функціонування та призначення для захисту прилеглих водних і земельних масивів від затоплення.

У цьому контексті колегією суддів також досліджено паспорт Кам`янського водосховища 1983 р., в якому зазначено, що водосховище побудовано в 1960- 1965 рр., визначено його конструктивні елементи - гідротехнічні споруди, а саме: гребля (довжина по гребеню - 400 м), головний скидний канал (довжиною 5,15 км), водоскид, огороджу вальна дамба (довжиною 5,30 км), контурна дамба (довжиною 200 м), водозабір, водовпуск (2 шт), водовипуск.

А тому, колегія суддів дійшла до висновку, що усі водні об`єкти, на яких знаходяться спірні гідротехнічні споруди, є природними русловими ставками, та не є штучно створеними водоймами спеціального технологічного призначення, тобто не відносяться до рибогосподарських технологічних водойм.

Відтак з огляду на приписи вищевказаних Закону України «Про аквакультуру», п. 1.9.18 Методики, ДБН В.2.4-3:2010, ДСТУ 3517-97, з урахуванням місця розташування та типу спірних гідротехнічних споруд, колегія суддів дійшла до висновку, що усі водні об`єкти, на яких знаходяться спірні гідротехнічні споруди, є природними русловими ставками, а самі гідроспоруди, окрім цілей аквакультури, одночасно виконують функції захисту від шкідливої дії вод, а тому вони не можуть бути об`єктом приватизації в силу положень ч. 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII як такі, що відносяться до гідротехнічних захисних споруд.

Посилання відповідача 2 на висновок № 2505/11-15 від 09.08.2011 комплексної судової інженерно-технічної експертизи, як доказ віднесення спірних гідротехнічних спору до категорії захисних колегія суддів відхиляє, оскільки у такому висновку експерти оцінювали віднесення споруд до захисних загальнодержавного значення, яка була передбачена нормами Закону України «Про приватизацію державного майна», який втратив чинність на момент укладення спірного договору про приватизацію на підставі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», яка містить заборони щодо приватизації як захисних, так і в загальному гідротехнічних спору.

Більше того, у контексті приватизації спірного майна колегія суддів також враховує, що такий об`єкт як гідротехнічна споруда ставка є нерухомим майном, оскільки вона нерозривно пов`язана з землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об`єкту. Так само гідротехнічні споруди, які складаються, зокрема, із земляної греблі, дамб та водоскидної споруди шлюзного типу, призначені для існування ставків руслового типу на земельній ділянці водного фонду.

Тобто, незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкта.

За таких обставин, спірні гідроспоруди в силу ст.ст. 181-187 ЦК України нерозривно пов`язані з водними об`єктами, є приналежною річчю вищевказаних водойм, тобто головної речі та, з огляду на специфіку водних ресурсів, у даному випадку виконують, у тому числі, функції запобігання шкідливій дії вод (тобто захисні функції), не можуть бути відокремлені від останнього та не можуть бути окремим об`єктом права власності.

У постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/909/16 та від 24.09.2024 у справі № 902/1123/23 вказано, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт.

Перебування гідротехнічних споруд у приватній власності суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який закріплений у загальному вигляді в законі, та знаходить свій вияв у положеннях статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

Тобто, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

А тому, набуття ТОВ «Сквираплемрибгосп» у приватну власність гідротехнічних споруд створює передумови для протиправного використання (завуальованого набуття у власність) землі під такими спорудами, чим порушує вищевказані норми законодавства.

У даному контексті колегія суддів враховує, що Законом України від 21.03.2023 № 2989-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів та сфері аквакультури» були внесені зміни до Закону України «Про аквакультуру», а саме доповнено відповідний Закон новим визначенням гідротехнічних споруд для цілей аквакультури - це об`єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об`єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури.

Також законодавцем було змінено нормативне визначення гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, а саме зазначено, що вони визнаються об`єктами нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Також, вказаними змінами були передбачено, що гідротехнічні споруди для цілей аквакультури та гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми надаються на умовах оренди.

Тобто, законотворень як умовами профільного Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» передбачив неможливість приватизації ні гідротехнічних споруд, ні гідротехнічних захисних споруд, так в подальшому у Законі України «Про аквакультуру» встановив, що гідротехнічні споруди для цілей аквакультури та гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми можуть використовуватись лише на умовах оренди.

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено статтею 215 ЦК України, частиною 1 якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Оскільки спірні гідротехнічні споруди не підлягали приватизації, а тому договір купівлі-продажу об`єкта державної власності шляхом викупу № 12/20 від 28.07.2020 суперечить положенням ч. 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII, що є підставою для визнання його недійсним згідно з положеннями статтями 203, 215 ЦК України.

Стосовно заявленої позовної вимоги про повернення спірного майна на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Фонду державного майна України колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обґрунтування даних позовних вимог прокурор посилався на статті 387, 386, 400, 1212 ЦК України щодо необхідності витребування майно від особи, яка безпідставно заволоділа ним.

Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).

У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

У подальшому, застосовуючи статтю 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

А тому, оскільки прямим наслідком визнання недійсним у судовому порядку договору є реституція, яка спрямована на відновлення правового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, колегія суддів дійшла до висновку, що за недійсним договором майно має бути повернуто особі, яка його відчужила.

У цьому контексті колегія суддів враховує приписи частини 11 статті 26 Закону № 2269-VIII, яка передбачає, що порядок повернення в державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затверджується Фондом державного майна України. Порядок повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації визначається Кабінетом Міністрів України.

Фондом державного майна України наказом № 1331 від 18.10.2018 затверджено Порядок повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів.

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку об`єкт приватизації повертається до сфери управління органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, для здійснення управління цим об`єктом згідно із законодавством до дати відчуження його в результаті повторного продажу.

Розділом IV Порядку передбачено, що повернення у державну (комунальну) власність об`єкта приватизації у примусовому порядку поширюється на випадки розірвання договору купівлі-продажу за рішенням суду у зв`язку з невиконанням умов договору купівлі-продажу або визнанням його судом недійсним.

Тобто, як вимогами законодавства про приватизацію, так і нормами ЦК України передбачено, що у випадку визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкту приватизації, відповідне майно підлягає поверненню органу приватизації, яким у даному випадку виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Колегія суддів враховує висновки, викладені у п. 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, що застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц вказала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (п.31)).

У розумінні ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, для захисту особи, яка звернулись із позовом.

У постанові від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи позовні вимоги, врахувала саме мету подання позивачем позову.

У цій справі метою заявленого позову є поновлення Державою права власності на спірні гідротехнічні споруди.

А тому, оскільки органом приватизації та відчужувачем державного майна за недійсним договором виступав відповідач 2, з огляду на приписи ст. 216 ЦК України, ст.26 Закону № 2269-VIII, п. 2 розділу І Порядку, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення позовної вимоги прокурора шляхом повернення спірного майна державному органу приватизації, який здійснював відчуження цього майна - Регіональному відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

З цих підстав, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню частково шляхом витребування у ТОВ "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" спірного майна на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Крім того, у даному випадку колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 виснувала, що у такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції.

Інше тлумачення статті 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.

З цих підстав, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 відступила від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, та зазначила, що буквальне тлумачення змісту статті 216 ЦК України дає підстави для висновку про те, що якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Оскільки на виконання умов договору купівлі-продажу від 28.07.2020 відповідачем 1 було сплачено 725 235,60 грн., що підтверджується як матеріалами справи, зокрема фактом передачі та реєстрації за ТОВ «Сквираплемрибгосп» спірного майна та визнавалось учасниками справи у судових засіданнях, колегія суддів дійшла до висновку про застосування двосторонньої реституції на підставі висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 шляхом стягнення на користь відповідача 1 сплачених коштів у розмірі 725 235,60 грн. у зв`язку із визнанням недійсним договору купівлі-продажу об`єкта державної власності шляхом викупу № 12/20 від 28.07.2020.

Щодо заявленої відповідачами заяви про застосування позовної давності слід зазначити наступне.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За положеннями частини другої статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, законодавцем у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України установлена презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому позивач повинен довести відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України факт неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факт необізнаності про таке порушення (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 зі справи № 910/14469/18, від 19.05.2020 зі справи №33/5009/8037/11, від 26.05.2021 зі справи № 520/5517/17, від 27.05.2021 зі справи №914/1201/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Колегія суддів враховує, що оскільки спірний договір був укладений в процесі приватизації державного майна 28.07.2020, а тому Фонд державного майна України, як один із позивачів та уповноважений державою орган, який здійснює, зокрема, контрольні функції у правовідносинах з приватизації державного майна, саме з цієї дати міг та повинен був бути обізнаний про порушення своїх прав.

Стосовно позивачів 2 та 3, то останні з моменту направлення листів № 3-11-1-9/4230/22 від 07.10.2022 та № 2228/1/10-02/15-1533/10-22 від 11.10.2022, які стосувались надання відповіді прокурору щодо наявності спірних правовідносин, мали бути обізнані про порушення їх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна» строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

А тому враховуючи норми частини другої статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», а також норми Цивільного кодексу України щодо спеціального строку позовної давності та його перебігу, прокурор, зокрема, в інтересах позивача 1 міг звернутися до суду з цим позовом в строк до 28.10.2020, а в інтересах позивача 2 та 3 - 07.01.2023 та 11.01.2023 відповідно, тоді як позов було подано 22.06.2023.

В той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, спеціальна позовна давність, передбачена статтею 258 Цивільного кодексу України, строк якої у даному випадку визначено законом - частиною другою статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», є продовженою на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено карантин на усій території України з 12.03.2020.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 №1236 установлено з 19.12.2020 до 28.02.2021 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Надалі чисельними постановами Кабінету Міністрів України дія карантину неодноразово продовжувалася шляхом внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, і постановою від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Верховний Суд у постанові від 01.02.2024 у справі № 916/411/23 зазначив, що спеціальна позовна давність, передбачена ст. 258 ЦК України, строк якої у даному випадку визначено законом - частиною другою статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», є продовженою відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, оскільки сплив спеціального строку позовної давності для звернення прокурора в інтересах позивачів з позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкту малої приватизації, припадає на 28.10.2020, 07.01.2023 та 11.01.2023 - на строк дії карантину, який станом на дату звернення із позовом (22.06.2023) продовжував свою дію, то прокурор звернулося з даним позовом в межах строку позовної давності.

А тому доводи відповідачів про пропуск строку позовної давності колегія суддів відхиляє.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 11.06.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп" задоволено частково.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обґрунтовуючи заяву про розподіл судових витрат в сумі 30 000, 00 грн. відповідачем 1, в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, було надано копії: договору про надання правничої допомоги №2019/18 від 29.10.2019, додаткової угоди №2 до вказаного договору, звіту №АО2024-12 від 21.05.2024 про наданні послуги (виконану роботу) за період з 01.09.2023 по 21.05.2024, акта прийому-передачі №АО2024-12 від 21.05.2024, рахунка №АО2024-12 від 21.05.2024 на суму 30 000, 00 грн, ордера серії АІ №1137716 та свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серії РН №1679 на ім`я адвоката Войцеховського М.Ю. та платіжної інструкції №16 від 24.05.2024 на суму 30 000, 00 грн.

Водночас, відповідно до ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання недійсним договору та витребування у відповідач 1 на користь відповідача 2 спірного майна, а тому витрати відповідача 1 на професійну правничу допомогу покладаються на останнього відповідно до ст. 129 ГПК України.

З цих підстав, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» про ухвалення додаткового рішення задоволенню не підлягає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2024 у справі № 911/1913/23 - скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та відмову у задоволенні заяви відповідача 1 про ухвалення додаткового рішення.

Згідно із ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладаються на відповідачів, оскільки фактично спір прокурора був задоволений із визначенням вірної особи, на користь якої спірне майно підлягає поверненню.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2024 у справі № 911/1913/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2024 у справі № 911/1913/23 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу об`єкта державної власності шляхом викупу № 12/20, укладений 28.07.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ТОВ «Сквираплемрибгосп».

4. Повернути у власність держави нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставків у складі:

ставка № 4 (інвентарний № 182), реєстраційний номер ОНМ 1613748132240, а саме: дамба довжиною 173 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 11 м;

ставка № 5 (інвентарний № 183), реєстраційний номер ОНМ 1613763432240, а саме: дамба довжиною 117 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водо напуском довжиною 9 м;

ставка № 2 (інвентарний № 187), реєстраційний номер ОНМ 1613890732240, а саме: дамба довжиною 220,8 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 9 м;

ставка № 3 (інвентарний № 188), реєстраційний номер ОНМ 1613942732240, а саме: дамба довжиною 178 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 10 м;

ставка № 1 (інвентарний № 186), реєстраційний номер ОНМ 1613779332240, а саме: дамба довжиною 138,3 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 10 м та водонапуском довжиною 11 м;

ставка Нагульний (інвентарний № 189), реєстраційний номер ОНМ 1613204432240, а саме: дамба довжиною 222 м; дамба довжиною 3 250 м; гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 18 м та гідроспоруда типу "Монах" з водовипуском довжиною 8 м;

шляхом його витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" (код ЄДРПОУ 25295152, 09030, Київська обл., Білоцерківський р-н, село Великополовецьке, вул.Садова, будинок 174) на користь з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, 03039, місто Київ, ПРОСПЕКТ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ, будинок 50).

5. В решті позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, 03039, місто Київ, ПРОСПЕКТ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ, будинок 50) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" (код ЄДРПОУ 25295152, 09030, Київська обл., Білоцерківський р-н, село Великополовецьке, вул.Садова, будинок 174) 725 235,60 грн., сплачених на виконання договору купівлі-продажу об`єкта державної власності шляхом викупу № 12/20 від 28.07.2020.

7. Додаткове рішення Господарського суду Київської області від 11.06.2024 у справі № 911/1913/23 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» про ухвалення додаткового рішення відмовити.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВИРАПЛЕМРИБГОСП" (код ЄДРПОУ 25295152, 09030, Київська обл., Білоцерківський р-н, село Великополовецьке, вул.Садова, будинок 174) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996, 01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2) 6 781,27 грн судового збору за подачу позову та 10 171,90 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

9. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, 03039, місто Київ, ПРОСПЕКТ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ, будинок 50) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996, 01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2) 6 781,27 грн судового збору за подачу позову та 10 171,90 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

10. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

11. Матеріали справи № 911/1913/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 02.12.2024 у зв`язку з перебуванням головуючої судді Барсук М.А. з 14.11.2024 по 15.11.2024 на лікарняному, 18.11.2024 у відпустці, з 19.11.2024 по 22.11.2024 на лікарняному, з 25.11.2024 по 29.11.2024 у відпусті.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	12.11.2024
Оприлюднено	04.12.2024
Номер документу	123460413
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності

Антонова В.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 12.11.2024 по справі 911/1913/23ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/1913/23

Постанова від 12.11.2024

Постанова
від 12.11.2024 по справі 911/1913/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД