Постанова

від 17.10.2024 по справі 908/2343/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2343/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Шанс на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.11.2023 (суддя Горохов І.С.)

у справі № 908/2343/23

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Шанс

2. ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Мельник Олена Геннадіївна

про визнання права власності на спадщину

ВСТАНОВИВ:

18.07.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , м. Запоріжжя до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Шанс, м. Запоріжжя, ОСОБА_2 , м. Запоріжжя про визнання права власності ОСОБА_1 , на спадщину за законом, яка складається з 50 часток у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Шанс, м. Запоріжжя, місцезнаходження: 69067, м. Запоріжжя, вул. Радіаторна, буд. 48 а, що становить 50% відсотків Статутного капіталу товариства та складає 17 269,50 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.11.2023 у справі №908/2343/23 позов задоволено повністю, визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 50 (п`ятдесят) часток у Статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс», що становило 50% (п`ятдесят) відсотків Статутного капіталу Товариства та складало 17 269,50 грн, які належали спадкодавцю на час відкриття спадщини.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 342,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Шанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 342,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Шанс подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 28.11.2023 у справі № 908/2343/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- в порушення вимог процесуального законодавства та висновків Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Позивач не звернувся до Верховного Суду із заявою про направлення вищезазначеної справи до відповідного суду господарської юрисдикції для продовження її розгляду, а 18.07.2023 звернувся з новою позовною заявою до Господарського суду Запорізької області до цих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав. Судом першої інстанції не було враховано позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 29 березня 2023 року у справі №331/1618/20;

- оскільки предмет позову фактично відрізняється від ухваленого судом рішення, суд першої інстанції приймаючи рішення у справі № 908/2343/23 вийшов за межі позовних вимог, чим було порушення норми процесуального права, передбачені ч. 2 ст. 237 ГПК України, та, як наслідок, прийняття незаконного рішення;

- судом першої інстанції було безпідставно зроблено хибний висновок про ненадання Відповідачем суду на підтвердження факту зменшення статутного капіталу ТОВ «Компанія «Шанс» на спірну частку жодного письмового доказу, та ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження факту внесення ОСОБА_2 додаткового вкладу у розмірі 17 269,50 грн до статутного капіталу товариства. Відповідні докази були надані Позивачем та знаходяться в матеріалах справи, а відповідні відомості про юридичну особу міститься в Єдиному державному реєстрі, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою;

- Обрана Позивачем позовна вимога про визнання права власності на 50 часток у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс» є неефективним способом захисту, оскільки: задоволення позовних вимог та відповідне рішення суду не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про юридичну особу; на момент звернення до суду єдиним учасником ТОВ «Компанія «Шанс» є ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного капіталу якого складає 34 539,00 грн., що складає 100 % статутного капіталу Товариства; на момент звернення до суду предмет спору (майнове право) не існував; внаслідок внесення змін до складу учасників Товариства у 2016 році майнові права померлого учасника Товариства (тобто майнове право на частку у статутному капіталі) було трансформовано у право вимоги (зобов`язальне право) спадкоємців померлого учасника до Товариства щодо виплати їм вартості частини майна Товариства, пропорційну частці у статутному капіталі Товариства, яка належала спадкодавцю;

- під час розгляду справи судом першої інстанції не було надано оцінку аргументам Відповідача-1 щодо нікчемності Договору про поділ спадщини, який укладено з порушенням публічного порядку, спрямований на заволодіння майном єдиного учасника Відповідача-1, Відповідача-2, та який не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю;

- суд першої інстанції не врахував, що спір у справі №908/2343/23 не є спором, що виник у спадкових правовідносинах, а є корпоративним спором і Позивач, як це зазначив Верховний суд, фактично заперечує правомірність рішення прийнятого 25.04.2016 Загальними зборами ТОВ «Компанія «Шанс», яке було оформлено у вигляді протоколу загальних зборів ТОВ «Компанія «Шанс» (т. 1, а.с. 236 матеріалів справи №331/1618/20, копії якої міститься у матеріалах справи №908/2343/23), та на підставі якого 27.04.2016 році внесені зміни у складі учасників Товариства до Єдиного державного реєстру. З 27.04.2016 року Позивач мав можливість довідатися про внесення вищезазначених змін до відомостей про ТОВ «Компанія «Шанс», скористувавшись відомостями в Єдиному державному реєстрі, що є відкритими і загальнодоступними та звернутись за захистом своїх порушених прав. Оскільки Позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з новою позовною заявою лише 18.07.2023 року, то Позивачем було порушено строк позовної давності. Позивачем не обґрунтовано поважність причин пропуску строків позовної давності: наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від Позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

19.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

24.06.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. надійшло клопотання про розгляд справи без її участі та прийняти рішення на розсуд суду.

В судовому засіданні 17.10.2024 приймали участь представники позивача та відповідача-1 (апелянта). Відповідач-2 та третя особа-1, явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини відсутності суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні 06.06.2024 у справі оголошувалася перерва, а від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відсутніх учасників справи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача-1 (апелянта) в судовому засіданні 17.10.2024 просив суд свою апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.06.2014 помер ОСОБА_3 (батько позивачки), після смерті якого відкрилася спадщина.

Спадкоємцями першої черги є донька померлого ОСОБА_1 , яка 21.06.2014 звернулась до Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. із заявою про прийняття спадщини, та мати померлого ОСОБА_4 , яка 08.07.2014 також подала заяву про прийняття спадщини.

На день смерті ОСОБА_3 був власником п`ятдесяти часток у Статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

03 травня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір про поділ спадщини, відповідно до п. 3 якого ОСОБА_1 серед іншого спадкує 50 (п`ятдесят часток у Статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс», ідентифікаційний код юридичної особи 30077507, місцезнаходження:69067, місто Запоріжжя, вулиця Радіаторна, будинок 48 а, що становить 50% відсотків Статутного капіталу Товариства та складає 17 269,50 грн.

08 травня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. відмовлено спадкоємцю ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 на спадкове майно, що складається з 50 часток у Статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс», ідентифікаційний код юридичної особи 30077507, місцезнаходження: 69067, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Радіаторна, будинок 48 а.

Суд першої інстанції, за результатом розгляду справи дійшов висновку, що вимоги позивачки є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас, суд не знайшов підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, про яку заявлено відповідачем-1.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 18.07.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Шанс ОСОБА_2 про визнання права власності ОСОБА_1 на спадщину за законом, яка складається з 50 часток у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Шанс, м. Запоріжжя, місцезнаходження: 69067, м. Запоріжжя, вул. Радіаторна, буд. 48 а, що становить 50% відсотків Статутного капіталу товариства та складає 17 269,50 грн.

За положеннями ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

В той же час, ст. 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є не споживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Таким чином, право на участь в товаристві не входить до спадщини, в той час, як майнові права на частку в статутному капіталі можуть спадкуватись.

Права правонаступників (спадкоємців) померлого учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами цивільного законодавства (статті 147, 148 ЦК України, Закону України «Про господарські товариства», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) та положеннями статуту товариства.

Частиною 5 ст. 147 ЦК України передбачено перехід до спадкоємця фізичної особи учасника товариства з обмеженою відповідальністю, частки учасника (спадкодавця) у статутному капіталі, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки зі спадкоємцями учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 148 ЦК України, спадкоємець, як і учасник, який вийшов із товариства, набуває право одержати вартість частини майна, пропорційно частці у статутному капіталі. За домовленістю між спадкоємцем (учасником) та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Статтею 54 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Статтею 55 ЗУ «Про господарські товариства» визначено, що при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника.

У пункті 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» судам роз`яснено, що за змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства», якими передбачено спадкування саме частки учасника господарського товариства, у разі смерті (ліквідації) учасника ТОВ (ТДВ) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.

Частиною п`ятою статті 147 ЦК України закріплено право учасників ТОВ або ТДВ передбачити у статуті товариства необхідність отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи.

Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства».

Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві.

У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Отже, існує законодавчо визначений порядок переходу до спадкоємця фізичної особи-учасника товариства з обмеженою відповідальністю, частки учасника (спадкодавця) у статутному капіталі, його вступу до товариства та виплати грошової компенсації.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Судом встановлено, що 18.06.2014 помер ОСОБА_3 (батько позивачки), після смерті якого відкрилася спадщина.

На день смерті ОСОБА_3 був власником п`ятдесяти часток у Статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Спадкоємцями першої черги є донька померлого ОСОБА_1 , яка 21.06.2014 звернулась до Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. із заявою про прийняття спадщини, та мати померлого ОСОБА_4 , яка 08.07.2014 також подала заяву про прийняття спадщини.

Разом з тим, 03.05.2019 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір про поділ спадщини, відповідно до п. 3 якого ОСОБА_1 серед іншого спадкує 50 (п`ятдесят часток у Статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс», ідентифікаційний код юридичної особи 30077507, місцезнаходження:69067, місто Запоріжжя, вулиця Радіаторна, будинок 48 а, що становить 50% відсотків Статутного капіталу Товариства та складає 17 269,50 грн.

08.05.2019 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г. відмовлено спадкоємцю ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 на спадкове майно, що складається з 50 часток у Статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс», ідентифікаційний код юридичної особи 30077507, місцезнаходження: 69067, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Радіаторна, будинок 48 а.

У постанові про відмову у вчинені нотаріальної дії від 09.05.2019 зазначено, що оригінали документів у спадкоємця відсутні. За даними, отриманими з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 09.05.2019 ОСОБА_3 до переліку засновників (учасників) ТОВ «Компанія «Шанс» не входить, його частка у Статутному капіталі перереєстрована на іншого засновника. В матеріалах спадкової справи в наявності є дві довідки, видані ТОВ «Компанія «Шанс», та підписані директором ОСОБА_5 , які були надані на запит приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Мельник О.Г.: вихідний 090201/15 від 09.02.2015 року, в якій зазначено, що ТОВ «Компанія «Шанс» має Статутний капітал 34 539,00 гривень, одна частка дорівнює 345,39 гривень. ОСОБА_3 як учасник вищевказаного товариства мав 50 часток у Статутному капіталі. Частка учасника Товариства внесена повністю. Долі в майні не мав; та вихідний 0902/15 від 09.02.2015 аналогічного змісту.

Враховуючи те, що документи необхідні для встановлення належності зазначеного спадкодавцю спадкового майна відсутні та в відомостях, наявних в реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не співпадає інформація з наданими довідками свідоцтво про право на спадщину видати не можливо.

Водночас, слід зауважити, що сторонами не заперечувалося та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 станом на день своєї смерті (18.06.2014) був учасником ТОВ «Компанія «Шанс», мав 50% частки у статутному капіталі Товариства, що в грошовому еквіваленті складало 17 269,50 гривень.

Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_3 , який був учасником ТОВ «Компанія «Шанс», прийняла спадщину, до складу якої увійшли і майнові права на відповідну частку, а отже набула право власності на спадкове майно.

Поряд з тим, дійсно, за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.04.2021 вбачається, що ОСОБА_2 є єдиним засновником ТОВ «Компанія «Шанс», розмір статутного капіталу становить 34 539,00 грн.

Проте доказів виплати спадкоємцям померлого учасника товариства ОСОБА_3 частки у майні товариства, що належала останньому на день його смерті, або внесення відповідних коштів на депозитний рахунок, відкритий на ім`я спадкодавця, відповідачами суду не надано.

Отже, судом встановлено наявність порушеного права позивача відповідачами, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Така правова позиція Верховного Суду є усталеною практикою, відображеною, зокрема в постановах від 16.01.2019 у справі № 2-390/2006; від 20.05.2021 у справі № 339/369/18; від 16.06.2021 у справі № 570/997/19.

А у постанові від 17.10.2018 у справі № 539/248/17 Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки позивач як спадкоємець першої черги успадкував від свого померлого батька не право участі у товариствах (статус учасника товариств), а лише право на частку у статутному капіталі товариств, позивач має право на визнання за ними права власності на 1/2 частину частки у майні зазначених товариств (див. також постанови Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 711/901/19, від 22.09.2021 у справі № 523/18162/16, від 11.09.2024 у справі №642/4502/17).

Наведеним спростовуються твердження апелянта про те, що обрана Позивачем позовна вимога про визнання права власності на 50 часток у статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс» є неефективним способом захисту.

Колегія суддів наголошує, шо позивачка позбавлена можливості в інший спосіб визнати право власності в порядку спадкування за законом на частку в статутному капіталі Товариства.

Закон не передбачає, що відмова спадкоємцям у прийнятті до складу учасників товариства, виключення зі складу учасників спадкодавця може відбуватись без такого звернення спадкоємця як власника частки.

Частка в статутному капіталі товариства, як правова категорія, не може зникнути або трансформуватись без волевиявлення її власника, а для цього необхідно, щоб власник частки в статутному капіталі був визначений. Частка в статутному капіталі, що належала померлому ОСОБА_3 , нікуди не зникла, оскільки право на частку та право участі в господарському товаристві є різними.

З моменту смерті ОСОБА_3 припинилось його право участі в господарському товаристві, а право власності на частку в статутному капіталі увійшло до спадкової маси для подальшого визначення власника частки. Право на отримання частки у майні товариства пропорційно частці у статутному капіталі належить саме спадкоємцю власникові частки, якому відмовлено у вступі до товариства або який відмовився від вступу. До складу спадщини увійшла саме частка у статутному капіталі, а не право вимоги вартості майна.

Частка ОСОБА_3 не була відчужена ним жодним способом, а відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

ОСОБА_1 не зверталась до ТОВ «Компанія «Шанс» з заявою про прийняття її до складу учасників, оскільки без отримання свідоцтва про право власності на частку в статутному капіталі або за відсутності судового рішення про визнання права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс» позивач не може скористатись своїм цивільним правом, за захистом якого остання і звернулася до суду з цим позовом.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому варто зауважити, що перехід частки у статутному капіталі товариства до спадкоємця не призводить до автоматичного набуття ним статусу учасника господарського товариства, а лише дає спадкоємцеві право на вступ до цього товариства.

Це правило слідує зі ст. 55 ЗУ «Про господарські товариства», якою встановлювалось, що разом зі спадкуванням частки правонаступники (спадкоємці) отримують і переважне право на вступ до цього товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України та п. 14.1.90 Податкового кодексу України корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

До прийняття у 2018 р. Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» ч. 1 ст. 100 ЦК України визначала, що право на участь у товаристві є особистим немайновим правом і не може передаватися іншій особі. Аналогічні норми були передбачені в Законі України «Про господарські товариства» та в розділі ЦК України, які врегульовували діяльність ТОВ.

Оскільки законодавець визначив, що право на участь у товаристві є особистим немайновим правом, то відповідно об`єктом спадкування можуть бути лише майнові права як складова корпоративних прав, а саме право на частку в статутному капіталі.

У постанові Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що, вирішуючи спір про спадкування частки учасника підприємницького товариства, необхідно враховувати, що це допускається статтями 130, 147, 166 Цивільного кодексу України, статтями 55, 69 Закону України «Про господарські товариства» і не підпадає під заборону пункту 2 частини першої статті 1219 Цивільного кодексу України. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.

Отже, цивільне законодавство не передбачає автоматичного переходу статусу учасника товариства до спадкоємця, який отримав свідоцтво про право на спадщину на частку в статутному (складеному) капіталі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19) висловила з цього приводу правову позицію, за змістом якої особи вважаються учасниками товариства не з моменту прийняття ними спадщини, а з моменту прийняття рішення про зміну складу його учасників у зв`язку зі смертю засновника (учасника) товариства та вступу до нього спадкоємців і про внесення відповідних змін до статуту цього товариства, а також державної реєстрації таких змін.

Корпоративні права лише фактом спадкування не набуваються (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 392/1213/17, провадження № 14-292цс19).

Підсумовуючи можна дійти наступних висновків, що у разі смерті учасника ТОВ слід розмежовувати право на частку та право із частки, що не є тотожними за своєю сутністю та часом виникнення. Право на частку у статутному капіталі товариства як майнове право є об`єктом спадкування та набувається спадкоємцем із часу відкриття спадщини незалежно від часу її прийняття та державної реєстрації. Спадкування права на частку у статутному капіталі ТОВ надає спадкоємцеві правову можливість отримати вартість успадкованої частки, яка визначається на час відкриття спадщини, або стати учасником товариства після здійснення у повному обсязі права на спадкування досліджуваного об`єкта. Корпоративні права не є об`єктом спадкового наступництва та набуваються спадкоємцем із часу отримання ним правового статусу учасника господарського товариства, який пов`язаний із внесенням запису про зміну складу учасників ТОВ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців і громадських формувань.

Щодо аргументів скаржника про те, що оскільки предмет позову фактично відрізняється від ухваленого судом рішення, суд першої інстанції приймаючи рішення у справі № 908/2343/23 вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Так, звертаючись з даним позовом ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на спадщину за законом, яка складається з 50 часток у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Шанс», м. Запоріжжя, місцезнаходження: 69067, м. Запоріжжя, вул. Радіаторна, буд. 48 а, що становить 50% відсотків Статутного капіталу товариства та складає 17 269,50 грн.

Натомість за результатами розгляду позовних вимог судом першої інстанції у справі №908/2343/23 було прийняте рішення: Позов задовольнити повністю. Визнати за ОСОБА_1 право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 50 (п`ятдесят) часток у Статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс», що становило 50% (п`ятдесят) відсотків Статутного капіталу Товариства та складало 17 269,50 грн, які належали спадкодавцю на час відкриття спадщини.

Слід наголосити, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас визначений згаданою статтею засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

А відповідно до ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом належним способом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17, постанова Верховного Суду від 12.02.2020 у справі 761/17142/15-ц).

В той же час, варто наголосити, що положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України законодавцем встановлено лише орієнтовний перелік способів захисту прав, який не є вичерпним. Відтак, судом може здійснюватися захист прав та інтересів осіб в інші способи, встановлені договором або законом, як це передбачено в абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України. У разі порушення права чи інтересу особи, в останньої виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов`язальних відносин. Тобто особа, права якої порушено, обирає для себе саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 станом на день своєї смерті, яка сталася 18.06.2014, був учасником ТОВ «Компанія «Шанс», мав 50 часток у Статутному капіталі, що складало 17269,50 гривень, однак станом на 28.04.2021 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним засновником ТОВ «Компанія «Шанс» є ОСОБА_2 , а розмір статутного капіталу становить 34 539,00 грн.

За приписами ст. 55 ЗУ «Про господарські товариства» частка у майні, яка належала спадкодавцю, видається у грошовій або натуральній формі, вартість якої визначається на день смерті учасника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14 (провадження № 12-38гс12) викладено правовий висновок про те, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.

Відтак, встановивши порушення майнових прав позивачки як спадкоємиці, виходячи зі змісту позовної заяви, її прохальної частини, з огляду на фактичні обставини справи щодо передчасної зміни складу учасників Товариства та перерозподілу часток у статутному капіталі після смерті ОСОБА_3 , враховуючи положення ст. 5 ГПК України та ст. 20 ГК України, господарський суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, визначив ефективним способом захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, саме визнання за ОСОБА_1 права на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 50 (п`ятдесят) часток у Статутному капіталі ТОВ «Компанія «Шанс», що становило 50% (п`ятдесят) відсотків Статутного капіталу Товариства та складало 17 269,50 грн, які належали спадкодавцю на час відкриття спадщини.

При цьому щодо зауважень апелянта про внесення ОСОБА_2 додаткового вкладу у розмірі 17 269,50 грн до статутного капіталу товариства, розмір внеску до статутного капіталу якого складає 34 539,00 грн., що складає 100 % статутного капіталу Товариства; а також, що на момент звернення до суду предмет спору (майнове право) не існував; внаслідок внесення змін до складу учасників Товариства у 2016 році майнові права померлого учасника Товариства (тобто майнове право на частку у статутному капіталі) було трансформовано у право вимоги (зобов`язальне право) спадкоємців померлого учасника до Товариства щодо виплати їм вартості частини майна Товариства, пропорційну частці у статутному капіталі Товариства, яка належала спадкодавцю; необхідно зазначити наступне.

Так, виходячи з приписів ст. 55 ЗУ «Про господарські товариства» якщо спадкоємець не має бажання стати учасником товариства, він наділений правом звернутися до вищого органу товариства за отриманням належної йому частки у статутному капіталі. У такому разі спадкоємець подає заяву про відмову від свого права на вступ до товариства та вимогу про виплату йому частки, належної спадкодавцю.

Проте прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, оскільки частина п`ята ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» вимагає подання для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників або рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства.

У своїй постанові від 24.10.2008 № 13 Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства.

У випадку наявності бажання здійснити вступ до товариства спадкоємець має подати відповідну заяву до органу правління ТОВ/ТДВ, і лише після прийняття вищим органом товариства позитивного рішення спадкоємець зможе стати його учасником (постанова Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 25.02.2016 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин»).

Згідно ст. 59 ЗУ «Про господарські товариства» до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства;

г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів.

З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства, що кореспондується з положеннями ст. 64 цього Закону. Тобто Законом не була передбачена можливість виключення учасника, якому належить 50% і більше частки у статутному капіталі товариства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 виснувала, що ст. 55 Закону № 1576- ХІІ щодо можливості товариства відмовити у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) слід застосовувати у системному зв`язку з приписами ст. 64 цього Закону, якою передбачено, що учасника ТОВ, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Із урахуванням наведеного, єдиний учасник товариства, котрий володіє меншою часткою у статутному капіталі, не може скликати загальні збори та відмовити у прийнятті до товариства спадкоємців померлого учасника, котрий володів більшою часткою у статутному капіталі. Спадкоємці останнього, які виявили бажання брати участь у діяльності товариства, не можуть бути позбавлені права участі в ньому. Оскільки дії відповідача з привласнення частки померлого учасника у статутному капіталі Підприємства, а також подальше відчуження цієї частки на користь іншої особи (другого відповідача) без урахування майнових інтересів позивачок є недобросовісними, тому рішення слід визнати недійсними через порушення порядку проведення зборів учасників Підприємства. Водночас оскільки договір купівлі-продажу укладений без урахування інтересів спадкоємців померлого, спрямований на незаконне заволодіння часткою останнього у статутному капіталі Підприємства, цей договір в частині умов про розпорядження ОСОБА_4 часткою у статутному капіталі підприємства, яку успадкували зокрема позивачки (60% статутного капіталу), згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності.

Натомість Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а саме ч. 2 ст. 23 передбачено можливість виключення зі складу учасників товариства померлого учасника, якщо його частка у статутному капіталі товариства становить менше 50%, і якщо його спадкоємці протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини не подали заяву про вступ до товариства. Більше того, у разі прийняття рішення про вихід учасника товариство зобов`язане не пізніше 30 днів з дня прийняття загальними зборами учасників такого рішення повідомити спадкоємцям учасника вартість його частки, яка буде розподілена пропорційно до частки спадщини кожного з них. Вартість визначається станом на день, що передував дню прийняття загальними зборами учасників рішення про виключення учасника з товариства, виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства, пропорційно лише до розміру оплаченої частки померлого учасника. За погодженням спадкоємців учасника товариства та товариства зобов`язання зі сплати грошових коштів може бути замінене зобов`язанням з передачі іншого майна. Товариство також зобов`язане надати спадкоємцям учасника доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки (згідно з ч. 7 11, 13 Закону). Визначено, що ври виключенні учасника одночасно відбувається і зменшення статутного фонду ТОВ.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у зв`язку з виключенням учасника ТОВ державний реєстратор одночасно вносить запис про зменшення розміру статутного капіталу товариства на розмір відповідної частки (частини частки) у статутному капіталі.

В свою чергу, ст. 61 Закону України «Про нотаріат» встановлювала, що якщо у складі спадщини є корпоративні права, для управління ними нотаріус, а в сільських населених пунктах посадова особа органу місцевого самоврядування призначає управителя спадщини з числа спадкоємців або виконавців заповіту, а у разі їх відсутності укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. Це питання більш детально врегульовано листом Міністерства юстиції України №31-32/1694 «Щодо практики укладання договорів на управління спадщиною», а також п. 9 глави 5 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України». Зокрема, зазначається, що така особа може бути призначена як самим заповідачем безпосередньо в заповіті, так і судом, нотаріусом, а також іншими спадкоємцями. До повноважень виконавця заповіту віднесено, серед іншого, й управління спадщиною (п. 4 ч. 1 ст. 1290 ЦК). Управляти спадщиною виконавець заповіту може як самостійно, так і шляхом укладення відповідного договору з іншою особою. Повноваження виконавця заповіту підтверджуються свідоцтвом, що видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Суду не надано доказів призначення виконавця заповіту, а зміни, що мали місце у складі учасників Товариства та його статутному капіталі після смерті ОСОБА_3 , відбулись всупереч вимог вказаних вище норм законодавства з порушенням відповідачами встановленої процедури, що, втім, не позбавляє його спадкоємицю права на спадщину, яку було прийнято у встановлений законом строк і встановленим законом способом, адже право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. І хоча ОСОБА_1 не набула корпоративних прав учасника ТОВ, але у порядку спадкування набула право на частку в статутному капіталі ТОВ, тобто є власником частки, станом на момент прийняття рішення про виключення спадкодавця із числа учасників ТОВ (25.04.2016), що відповідає аналогічним за змістом висновкам Верховного Суду у постанові від 11.07.2023 у справі № 909/1178/21. Більше того, позивачка, як спадкоємиця померлого учасника ТОВ, має право на свій власний розсуд приймати рішення про участь у товаристві або отримання компенсації частки, яку вона успадкувала та бажає отримати.

Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було надано оцінку аргументам Відповідача-1 щодо нікчемності Договору про поділ спадщини, який укладено з порушенням публічного порядку, спрямований на заволодіння майном єдиного учасника Відповідача-1, Відповідача-2, та який не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, адже зі змісту Глави 4 Розділу 1 «Загальні положення» Господарського процесуального кодексу України вбачається, що до складу учасників судового процесу віднесено: учасників справи (сторони; треті особи; органи та особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб); представників та інших учасників судового процесу (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст).

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Наведене кореспондується з положеннями ст.ст. 14 та 171 ГПК України, відповідно до яких суд розглядає справу на підставі поданої позовної заяви…

Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом (правові висновки Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі № 922/1249/17, від 23.04.2019 у справі № 911/1602/18 (п. 7.9).

Зокрема, такі положення містяться в статті 46 ГПК України, якою передбачено, що позивач, до закінчення підготовчого засідання, вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову шляхом подання відповідної письмової заяви, а відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Колегія суддів повторює, що предметом спору в даній справі є визнання права власності на спадщину.

Даний спір ініційовано за зверненням позивача, яке виражене ним шляхом подання до господарського суду відповідної позовної заяви, що цілком відповідає приписам ст. 4, 14, 171 Господарського процесуального кодексу України, і розглядається в межах заявлених позовних вимог.

Відповідна вимога про визнання недійсним Договору про поділ спадщини не заявлялася, не була предметом розгляду в суді першої інстанції в цьому провадженні, зустрічний позов відповідачами не подавався. При цьому судом враховується, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 зазначено, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

Натомість доказів нікчемності укладеного правочину суду не представлено й таких обставин не встановлено.

Щодо аргументів скаржника про те, що в порушення вимог процесуального законодавства та висновків Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Позивач не звернувся до Верховного Суду із заявою про направлення вищезазначеної справи до відповідного суду господарської юрисдикції для продовження її розгляду, а 18.07.2023 звернувся з новою позовною заявою до Господарського суду Запорізької області до цих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав. Судом першої інстанції не було враховано позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 29 березня 2023 року у справі №331/1618/20, то варто зазначити, що кожна сторона розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Подання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією в порядку ч. 2 ст. 231 ГПК України чи то ч. 1 ст. 256 ЦПК України є правом, а не обов`язком позивача. При цьому постановою Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №331/1618/20 не було закінчено судовий розгляд по суті ухваленням остаточного рішення за результатом розгляду позову, а закрито провадження у справі за непідсудністю, що не перешкоджає його розгляду у разі подання з дотриманням юрисдикції належним компетентним судом, в даному випадку господарським судом.

До того ж, за змістом абз. 2 ч. 2 ст. 231 ГПК України у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті.

Щодо тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував, що спір у справі №908/2343/23 не є спором, що виник у спадкових правовідносинах, а є корпоративним спором і Позивач, як це зазначив Верховний суд, фактично заперечує правомірність рішення прийнятого 25.04.2016 Загальними зборами ТОВ «Компанія «Шанс», яке було оформлено у вигляді протоколу загальних зборів ТОВ «Компанія «Шанс» (т. 1, а.с. 236 матеріалів справи №331/1618/20, копії якої міститься у матеріалах справи №908/2343/23), та на підставі якого 27.04.2016 році внесені зміни у складі учасників Товариства до Єдиного державного реєстру. З 27.04.2016 року Позивач мав можливість довідатися про внесення вищезазначених змін до відомостей про ТОВ «Компанія «Шанс», скористувавшись відомостями в Єдиному державному реєстрі, що є відкритими і загальнодоступними та звернутись за захистом своїх порушених прав. Оскільки Позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з новою позовною заявою лише 18.07.2023 року, то Позивачем було порушено строк позовної давності. Позивачем не обґрунтовано поважність причин пропуску строків позовної давності: наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від Позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, слід наголосити, що згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Під захистом прав розуміється сукупність дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою право якої порушено або може бути порушено, чи оспорюється, з метою відновлення порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди.

Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.

У частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність, що узгоджується з висновками Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.09.2022 у справі № 385/321/20.

Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання права власності на спадщину.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, слід розуміти передбачену неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії того, хто їх вчинив (постанова Верховного Суду від 05.07.2023 справа № 910/15584/16).

У позивачки відсутній обов`язок щодо періодичного ознайомлення з відомостями щодо Товариства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тим паче, що остання навіть не є його учасником. При цьому ОСОБА_1 правомірно розраховувала на дотримання законодавчо встановленої процедури прийняття нею спадщини, відповідно мала легітимні очікування й на утримання відповідачів від будь-яких протиправних дій, не передбачених чинним на той час законодавством щодо об`єкту, майнові права на який успадковуються частки у статутному капіталі ТОВ.

При цьому судом також враховується, що після отримання постанови нотаріуса про відмову у вчинені нотаріальної дії, в межах строку позовної давності позивачка подала позовну заяву до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, а саме, у квітні 2020 року звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Шанс», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Мельник О.Г. - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, про визнання права власності на спадщину за законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій цивільної юрисдикції розгляну то спір по суті та прийнято рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тобто суди не встановили обставин пропуску строку позовної давності.

Після винесення Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постанови від 29 березня 2023 року по справі № 331/1618/20 провадження № 61-14715св21, у відповідності до якого зазначено, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду, позивачка 18.07.2023 року направила позовну заяву до Господарського суду Запорізької області, яку судом отримано цією ж датою.

Апеляційний суд зауважує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами і доповненнями внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У пункті 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті Цивільного кодексу України, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 та від 19.04.2023 у справі № 199/782/21.

В свою чергу, на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан, який також неодноразово продовжувався та триває й досі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) було доповнено пунктом 19 такого змісту: «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

За таких умов, зважаючи на доведеність позовних вимог, відсутність обставин пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами, що виключає можливість застосування наслідків його спливу, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, апеляційний суд доходить висновку про їх обґрунтованість та наявність підстав для задоволення позову, відмовляючи відповідачу у його клопотанні про застосування строку позовної давності за його необґрунтованістю.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.

Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 28.11.2023 у справі № 908/2343/23, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Керуючись статтями, 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Шанс на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.11.2023 у справі № 908/2343/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Запорізької області від 28.11.2023 у справі № 908/2343/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Шанс.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 02.12.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко