Рішення

від 03.12.2024 по справі 911/2361/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2024 р.

м. Київ

Справа № 911/2361/24

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче об`єднання „Київський завод автоматики (04116, Україна, місто Київ, вулиця Старокиївська, будинок, 10, код ЄДРПОУ 14309356)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес Тест1" (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Біла Церква, вул.Леваневського, будинок 47/1, офіс 113, код ЄДРПОУ 37819535)

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче об`єднання „Київський завод автоматики до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес Тест1" про стягнення заборгованості за договором №КЗА-1760 від 18.12.2019 про відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна, а також про стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції, що нараховані на вказану заборгованість.

Господарський суд ухвалою від 16.09.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень. Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку на офіційну адресу реєстрації.

Вказана поштова кореспонденція повернена поштовим оператором без вручення з підстав закінчення терміну зберігання.

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду, як визначено пунктом 1 частини 1 статті 232 ГПК України, є видом судового рішення.

Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до правової позиції, що викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Вказаний факт підтверджується конвертом з ухвалою, що повернуті Господарському суду Київської області з відмітками поштового оператора про причини повернення за закінченням терміну зберігання.

З цього приводу, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, суд зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Оскільки, судом надсилались ухвали суду на адресу відповідача, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі вони розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

За час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

Зміст позовних вимог та обставини справи

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором №КЗА-1760 від 18.12.2019 про відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна в розмірі 124481 грн 11 коп., 26605 грн. 16 коп . пені, 8670,95 грн. 3% річних та 35056,93 втрат від інфляції.

Позивач зазначав, що 18.12.2019 року між Приватним акціонерним товариством "Науково-виробниче об`єднання "Київський завод автоматики" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕЙСПЕЙС УКРАЇНА" яке в подальшому змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОГРЕС ТЕСТ1" був укладений договір на відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна № КЗА -1760 (далі - Договір № 1760).

Договір № 1760 був укладений на виконання Договору оренди нерухомого майна №КЗА-1742 від 29.11.2019, а саме п. 3.3., який був укладений між Позивачем та Відповідачем.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 1760 орендар відшкодовує власнику мереж витрати за спожиту електроенергію, теплопостачання, водопостачання та водовідведення в орендованих приміщення, розташованих на 5-муповерсі корпусу № 7 згідно укладеного між Сторонами Договору оренди нерухомого майна № КЗА-1742 від 29.11.2019 р. загальною площею 355,00 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, 10 (Літера И) (далі - приміщення) згідно показників лічильника та діючих тарифів.

07.10.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору №1760 якою внесли ряд змін у положення Договору.

Зокрема п.1.1. Договору № 1760 (в редакції Додаткової угоди № 2 від 07.10.2021 р.) викладений наступним чином:

"Згідно умов договору орендар відшкодовує власнику мереж витрати за спожиту електроенергію, теплопостачання, водопостачання та водовідведення, в орендованому приміщенні, розташованому на 5-му поверсі корпусу № 7 згідно укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна № КЗА-1742 від 29.11.2019 р. загальною площею 355,00 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, 10 (Літера И) (далі - приміщення) згідно показників лічильника тадіючих тарифів, а також орендар здійснює оплату комплексу експлуатаційних послуг, які надаються власнику мереж у порядку та на умовах цієї Додаткової угоди щодо орендованого приміщення та КОП (в якому знаходиться приміщення) загалом".

Пунктом п. 2.1 договору № 1760 (в редакції Додаткової угоди № 2 від 07.10.2021р.) сторони визначили, що вартість відшкодування за спожиту електроенергію, теплопостачання, водопостачання та водовідведення за цим Договором визначається, на підставі щомісячних рахунків, які виставляє власник мереж орендарю на протязі дії договору і які є його невід`ємною частиною, а також виставленими власником мереж рахунками за надання експлуатаційних послуг.

Відповідно до п. 6.1. договору № 1760 розрахунковим періодом за цим договором є один календарний місяць. За цим договором орендар відшкодовує власнику згідно виставлених ним рахунків-фактур витрати за електроенергію, теплопостачання, водопостачання та водовідведення холодної води відповідно до наведених в договорі№ 1760 розрахунків та формул.

Пунктом 6.2. Договору № 1760 (в редакції Додаткової угоди № 2 від 07.10.2021р.) визначено, що оплата за спожиті обсяги електроенергії, теплопостачання, водопостачання та водовідведення холодної води здійснюється орендарем власнику мереж протягом п`яти календарних днів наступного місяця з дня їх виставлення після надання послуг.

Крім вказаних платежів, орендар до п`ятого числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно виставлених ним рахунків-фактур, компенсує власнику мереж: а) витрати на утримання в належному робочому стані інженерних мереж (технічне обслуговування, проведення ремонтів тощо), розташованих на території підприємства - 19 % від фактично спожитих обсягів електроенергії; б) втрати пов`язані з утриманням систем теплопостачання, водопостачання та водовідведення зливної каналізації - 11 % від фактично спожитих обсягів теплопостачання, водопостачання та водовідведення; в) вартість експлуатаційних послуг за один звітний період становить 42 458,00 грн. (сорок дві тисячі чотириста п`ятдесят вісім грн. 00 коп.), та обраховується пропорційно площі приміщення, яке орендується орендарем у власника мереж як орендодавця виходячи з вартості послуги 119,60 грн. (сто дев`ятнадцять грн. 60 коп.) за 1 кв.м. орендованого приміщення (в т.ч. ПДВ).

30.06.2022 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду № 3 до Договору № 1760, відповідно до якої було припинено дію Договору № 1760 з 01.07.2022 року.

Вбачається, що у п. 2 додаткової угоди № 3 від 30.06.2022 року було зокрема визначено, що "на момент припинення дії договору № 1760 від 18.12.2019 р. грошові зобов`язання за цим договором складають на користь орендодавця ПрАТ"НВО "Київський завод автоматики" 124481 грн. 11 коп.

Проте, суд констатує, що даний пункт додаткової угоди у означеній редакції не був погоджений обома сторонами, позаяк на наявній у матеріалах справи копії додаткової угоди містяться заперечення відповідача щодо розміру боргу станом на момент її підписання.

Відтак, вбачається, що, на думку позивача, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором №КЗА-1760 від 18.12.2019 про відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна відповідач не сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг за період з лютого 2022 по червень 2022, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 124481 грн 11 коп. Тож позивач також нарахував відповідачу і пеню, відсотки річні та інфляційні.

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Судом досліджено наданий позивачем договір №КЗА-1760 від 18.12.2019 про відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна, за яким заявлені вимоги про стягнення боргу та встановлено, що відповідно до преамбули цього договору позивач виступає власником (балансоутримувачем) у цих відносинах, а відповідач орендарем.

Відповідно до розділу 6 договору визначено, що розрахунковим періодом за договором є один календарний місяць. Пунктом 6.2 визначено, що оплата за спожиті обсяги електроенергії, теплопостачання, водопостачання та водовідведення холодної води здійснюється орендарем власнику мереж протягом п`яти календарних днів наступного місяця. У цей же строк відповідачем власнику мереж компенсуються втрати на утримання в належному робочому стані інженерних мереж, розташованих на території підприємства 11% від спожитих обсягів електроенергії, води та тепла. Також щомісячно протягом п`яти календарних днів відповідач повинен був сплачувати розмір податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та плату за землю в пропорції щодо орендованого приміщення.(п.6.4.)

Пунктом 2.1 договору в редакції додаткової угоди, визначено, що вартість відшкодування … визначається на підставі щомісячних рахунків, які виставляє власник мереж орендарю на протязі дії договору і які є його невідємною частиною, а також виставленими власником мереж рахунками за надання експлуатаційних послуг.

Орендар зобов`язуєтьсясвоєчасно здійснювати розрахунки за договором(п.4.2.3);

Судом досліджено надані копії актів здачі-прийняття робіт №ПТ-0000368 за лютий 2022, №ПТ-0000529 за березень-квітень 2022, №ПТ-0000626 за травень 2022, №ПТ-0000749 за червень 2022 та рахунків-фактур №СЧ-0002469 від 28.02.2022, № СЧ-0002590 від 30.04.2022, №СЧ-0002822 від 31.05.2022 та № СЧ 0002937 від 30.06.2022 на які позивач звертав увагу.

В матеріалах справи не міститься відомостей про наявність заперечень орендаря стосовно вартості відшкодувань, які відповідач повинен здійснити на користь власника в межах означеного договору.

Єдине заперечення, яке суд може розцінити як таке, міститься на копії додаткової угоди №3, і свідчить про незгоду відповідача із вже сформованим на момент укладення угоди боргом відповідача зі сплати вартості відшкодування.

Водночас, суд констатує, що матеріали справи не містять відомостей про сплату за рахунками-фактурами №СЧ-0002469 від 28.02.2022, № СЧ-0002590 від 30.04.2022, №СЧ-0002822 від 31.05.2022 та № СЧ 0002937 від 30.06.2022.

Позивач, у свою чергу наголошує на відсутності вказаних оплат.

В силу статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що в силу положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Тож, враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо позову, контррозрахунків чи посилань на обставини, що можуть слугуватися підставами для звільнення сторони від відповідальності, суд, керуючись принципом вірогідності доказів, приймає твердження позивача, які будуються на наданих ним доказах та приходить до висновку, що з огляду на неналежне виконання відповідачем обов`язків за договором за відповідачем утворилася заборгованість, що в загальному становить 124481 грн. 11 коп. Вказана сума стягується судом з відповідача враховуючи настання строків оплати наведених у позові рахунків станом на дату подання позову.

Через прострочення виконання грошового зобов`язання позивач також заявив вимогу про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за загальний період з 06.03.2022 по 16.08.2024.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом здійснено перевірку нарахувань позивача та встановлено, їх арифметичну неправильність в частині відсотків річних.

Суд констатує, що позивач не врахував ту обставину, що в силу ч. 5 ст. 254 ЦК України, коли останній день платежу припадає на вихідний чи не робочий день, то останнім днем платежу є наступний за ним робочий. Зокрема, суд звертає увагу на те, що 05.03.2022 (останній день платежу) є вихідним днем, відтак останній день платежу за рахунком фактурою СЧ-0002469 є понеділок 07.03.2022, а прострочення настає з 08.03.2022.

Здійснивши перерахунок, суд констатує, що вказані вимоги задовольняються судом частково суд стягує з відповідача 8660,65 грн трьох відсотків річних.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат то означена помилка в розрахунках не вплинула на правильність нарахувань. Принагідно суд повідомляє, що за розрахунками суду в означені позивачем періоди сума інфляційних, що може бути покладена на відповідача є більшою за заявлену позивачем, а відтак, заявлені до стягнення інфляційні в розмірі 35056,93 грн підлягають задоволенню.

Також на підставі пункту 7.2 договору позивач нарахував відповідачу 26605,16 грн пені за загальний період з 06.03.2022 по 05.12.2022 з урахуванням моменту виникнення прострочення по кожному конкретному платежу.(з 06.03.22 по 05.09.22 на суму 62675,7 грн; з 06.05.22 по 05.11.22 на суму 5354,47; з 06.06.22 по 05.12.22 на суму 45918,22; з 06.07.22 по 05.01.23 на суму 10532,72).

Відповідно до пункту 7.2 договору за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за весь строк такого невиконання.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд акцентує увагу позивача на тому, що вказана норма ГК містить чітке визначення моменту від якого відраховується можливий для нарахування шестимісячний строк від дня, коли таке зобов`язання мало б бути виконане. Формулювання пункту 7.2 договору не може трактуватися, як виключення наведених у частині 6 статті 232 ГК України граничних строків нарахування пені, оскільки конкретних погоджень цього не наводиться, як і відсутнє посилання на вказану статтю, що нівелює можливість не брати її до уваги та не застосовувати до спірних правовідносин.

За наведених висновків, здійснивши коригування розрахунків позивача по кожному окремому рахунку та враховуючи ту обставину, що позивач не врахував те, що в силу ч. 5 ст. 254 ЦК України, коли останній день платежу припадає на вихідний чи не робочий день, то останнім днем платежу є наступний за ним робочий, зокрема те, що 05.03.2022 є вихідним днем, у зв`язку з чим останній день платежу за рахунком фактурою СЧ-0002469 є понеділок 07.03.2022, а прострочення настає з 08.03.2022, суд встановив, що розмір пені, що підлягає до стягнення у заявлені періоди становить 26536,47 грн. Тож вказана вимога задовольняється судом частково в означеному розмірі.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Суд звертає увагу позивача, що останнім при сплаті судового збору не враховано понижуючий коефіцієнт 0,8, що застосовується у разі подання позову в електронній формі через систему електронний суд.

З цих підстав суд констатує, що належний до сплати розмір судового збору за розгляд даної позовної заяви становив 2422,4 грн.

Суд доводить до відома позивача, що сума переплати судового збору може бути повернена судом за клопотанням сторони.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, а також те, що розмір судового збору сплачений позивачем є мінімальним для позовних заяв майнового характеру, суд вважає за необхідне витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,4 грн. покласти на відповідача.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу. На підтвердження понесення відповідачем витрат на правову допомогу до позову долучені копії договору про надання правової допомоги №20/11/23 від 20.11.2023, додаткової угоди №13 від 17.06.2024 про доручення адвокату надати правничу допомогу в межах правовідносин за означеним в позові договором та про встановлення фіксованого гонорару за надання правничої допомоги в розмірі 20000 грн, рахунок на оплату правничої допомоги та платіжна інструкція про оплату послуг адвоката, ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За положеннями частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Досліджуючи надані до суду докази на підтвердження надання правової допомоги, суд констатує, що правова допомога в межах даного провадження надавалась позивачу адвокатом Савенок В`ячеславом Григоровичем, що безпосередньо підтверджується також і фактом подання ним позовної заяви.

Частинами 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 5 статті 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вважає, що визначений сторонами фіксований розмір гонорару відповідає критерію співмірності, пропорційності та розумності, беручи до уваги складність справи, об`єм документів, що готувався стороною для подання до суду, а також ціну позову. Суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати позивача на отримання правової допомоги у справі у розмірі 20000,00 грн.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрогрес Тест1" (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Біла Церква, вул.Леваневського, будинок 47/1, офіс 113, код ЄДРПОУ 37819535) на користь Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче об`єднання „Київський завод автоматики (04116, Україна, місто Київ, вулиця Старокиївська, будинок, 10, код ЄДРПОУ 14309356) - 124481,11 грн основного боргу, 8660,65 грн трьох відсотків річних, 35056,93 інфляційних втрат, 26536,47 грн пені за договором №КЗА-1760 від 18.12.2019 про відшкодування витрат за отримання комунальних послуг, утримання та обслуговування нерухомого майна, а також 2422,4 грн. витрат зі сплати судового збору та 20000 грн витрат на правову допомогу.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.12.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз