Рішення

від 02.12.2024 по справі 920/1209/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.12.2024м. СумиСправа № 920/1209/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін) матеріали справи № 920/1209/24

за позовом Приватного підприємства Агрофірма Журавка

(с. Журавка, Шосткинський район, Сумська область, 41041,

код ЄДРПОУ 30903248)

до відповідача Фермерського господарства Януш (вул. Ціалковського, буд. 4,

кв. 35, м. Шостка, Сумська область, 41100,

код ЄДРПОУ 40627830)

про стягнення 604398 грн 58 коп.

Суть спору: 27.09.2024 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить стягнути з відповідача на свою користь 604398 грн 58 коп. заборгованості, з яких: 501999 грн 90 коп заборгованість за поставлений товар, 9908 грн 23 коп 3% річних, 22427 грн 29 коп. інфляційні втрати, 70 063 грн 16 коп. пені за Договором поставки № 1701-02 від 17.01.2024; а також просить судові витрати покласти на відповідача.

Позовна заява сформована в системі Електронний суд та зареєстрована у КП Діловодство спеціалізованого суду 27.00.2024.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2024, справу № 920/1209/24 розподілено до розгляду судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 01.10.2024 позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви та зазначено спосіб усунення недоліків.

01.10.2024 позивачем надано Заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. 2970 від 01.10.2024

Ухвалою суду від 02.10.2024 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено строки для надання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 04.05.2020 розгляд справи відкладено на 14.05.2020.

Відповідач вимоги ухвали суду не виконав, відзив на позовну заяву до суду не подав.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Матеріали справи свідчать, що 17 січня 2024 року між Приватним підприємством Агрофірма «Журавка» (Постачальник-Позивач) та Фермерським господарством «Януш» (Покупець-Відповідач) було укладено Договір поставки №1701-02 (надалі «Договір»), за умовами якого Постачальник бере на себе зобов`язання поставити та передати у власність Покупцю Товар Сою, на умовах узгоджених Договором.

Пунктом 1.2. Договору передбачено договір діє до 31.12.2024.

Умовами Договору сторони погодили, що поставка Продукції, здійснюється згідно правил Інкотермс 2020, в об`ємах та за ціною визначеними в Договорі, а саме EXW на складі Продавця, за адресою Сумська область, Шосткинський район, село Уралове.

Відповідно до п. 2.1. Договору кількість і асортимент кожної партії товару вказую в видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною цього договору та складена на підставі замовлення Покупця. Накладні оформлюються на кожну партію товару, що поставляється до цього договору.

Товар може передаватися Покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому Договорі, має бути поставлений у строк, встановлений у п. 1.2 Договору (п. 2.2. Договору).

Пунктом 2.3. Договору встановлено, що датою поставки Товару вважається дата оформлення зерновим складом у місці постачання складського документа на імя Покупця.

Згідно з умовами п. 3.1 Договору, оплата за поставлену Продукцію здійснюється Покупцем протягом одного банківського дня згідно рахунку-фактури.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до видаткових накладних Позивачем було поставлено Відповідачу 20,08 т товару (сої) на загальну суму 501 999 грн. 90 коп., а саме:

- відповідно до видаткової накладної № 10 від 30.01.2024 поставлено 16, 02 т сої на суму 400 499 грн 92 коп , в тому числі ПДВ;

- відповідно до видаткової накладної № 14 від 31.01.2024 поставлено 4,06 т сої на суму 101 499 грн 98 коп , в тому числі ПДВ.

Докази наявності претензій зі сторони Відповідача, щодо неповноти чи порушення договірних зобов`язань з боку Позивача в матеріалах справи відсутні.

В обґрунтування позовних вимог, Позивач зазначає, що Товар поставлений в належній якості, укомплектованості, в асортименті та в кількості, що передбачені умовами Договору, проте, Відповідачем порушено договірні зобов`язання по здійсненню вчасної та повної оплати за поставлений Товар, через що у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість за отриманий товар у загальній сумі 501 999 грн 90 коп., в зв`язку з чим Позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до наступних висновків:

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем і відповідачем був укладений Договір поставки № 1701-02 від 17.01.2024, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1. договору передбачено: Оплата Товару: сплата на розрахунковий рахунок Покупця, згідно рахунку фактури протягом одного банківського дня.

З матеріалів справи вбачається, що рахунки були виставлені в наступні строки:

-Рахунок на оплату № 3 від 17.01.2024 на суму 499999,90 грн

-Рахунок на оплату № 67 від 31.01.2024 на суму 2000,00 грн.

Отже, з урахуванням приписів п.3.1. Договору та ч.1 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов`язаний був здійснити розрахунок з позивачем за поставлений товар в термін до 18.01.2024 на суму 499 999 грн 90 коп та 01.02.2024 на суму 2000 грн 00 коп.

Доказів сплати, заперечень або спростування заявленої до стягнення суми боргу у загальному розмірі 501999 грн 90 коп. відповідачем суду не надано.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

З огляду на викладене, позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення з відповідача 501 999 грн.90 коп. заборгованості за поставлений товар.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 9908 грн 23 коп. та інфляційні втрати у розмірі 22 427 грн 29 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому, слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів не визначався.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що Позивачем не правильно здійснено розрахунок, оскільки як вже зазначалося у п. 3.1. договору передбачено: Оплата Товару: сплата на розрахунковий рахунок Покупця, згідно рахунку фактури протягом одного банківського дня. Враховуючи виставлені рахунки, а саме: рахунок на оплату № 3 від 17.01.2024 на суму 499999,90 грн та рахунок на оплату № 67 від 31.01.2024 на суму 2000,00 грн., прострочення платежу за рахунком № 3 починає відлік з 19.01.2024 і відповідно за рахунком № НОМЕР_1 - з 02.02.2024.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням встановлених Договором строків платежу.

Відповідно до розрахунку суду розмір 3% річних становить 7 529 грн 84 коп, інфляційних втрат 19299 грн 50 коп.

Розрахунки проведені судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff; результати долучені до матеріалів справи..

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасної оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7529 грн 84 коп та інфляційних втрат у розмірі 19 299 грн 50 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 2378 грн 39 коп та інфляційних втрат у сумі 3127 грн 79 коп суд відмовляє.

Також позивачем заявлено до стягнення пеня у розмірі 70 063 грн 16 коп.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4.2. Договору у випадку невчасної оплати Товару згідно умов Договору Покупець сплачує Постачальнику на вимогу останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання Покупцем свого зобов`язання за цим Договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 70063 грн 16 коп. (55905 грн 85 коп - за період з 31.01.2024 до 31.07.2024, виходячи з суми боргу 400499,92 грн; 14 157 грн 31 коп за період з 01.02.2024 до 01.08.2024, виходячи з суми боргу 14157 грн 31 коп.)

Відповідач контр розрахунку пені суду не надав.

Перевіривши правильність здійснених позивачем нарахувань пені, суд приходить до висновку, що Позивачем не правильно здійснено розрахунок, оскільки як вже зазначалося п. 3.1. договору передбачено: Оплата Товару: сплата на розрахунковий рахунок Покупця, згідно рахунку фактури протягом одного банківського дня. Враховуючи виставлені рахунки, а саме: рахунок на оплату № 3 від 17.01.2024 на суму 499999,90 грн та рахунок на оплату № 67 від 31.01.2024 на суму 2000,00 грн., прострочення платежу за рахунком № 3 починає відлік з 19.01.2024 і відповідно за рахунком № НОМЕР_1 - з 02.02.2024.

Судом здійснено перерахунок пені, з урахуванням встановлених строків прострочення платежу, при цьому не виходячи за межі шестимісячного строку для нарахування пені.

Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff; результати долучені до матеріалів справи.

Відповідно до здійснених судом розрахунків розмір пені становить суму більшу, ніж заявлено позивачем до стягнення, враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог обґрунтованою є сума пені у розмірі 70063 грн 16 коп.

Однак, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21).

Враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених ст.3 ЦК України, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 20 % до 56050 грн 53 коп.

Зменшуючи заявлений до стягнення розмір пені суд також враховує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Зменшення пені до 56050 грн 53 коп. суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача. Стягнення судом частини пені забезпечує інтереси позивача у зв`язку з вчиненим порушенням іншою стороною договору.

За викладених обставин суд задовольняє вимоги позивача в цій частині шляхом стягнення з відповідача пені в сумі 56050 грн 53 коп.

В частині стягнення пені у розмірі 14012 грн 63 коп суд відмовляє.

Згідно п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року у разі зменшення неустойки в резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме задоволенню підлягають вимоги про стягнення 501 999 грн 90 коп заборгованості за поставлений товар, 19299 грн 50 коп інфляційні втрати, 7529 грн 84 коп 3% річних та 56 050 грн 53 коп пені.

В інший частині позовних вимог щодо стягнення 3127 грн 79 коп інфляційних втрат, 2378 грн 39 коп. 3% річних та 14012 грн 63 коп пені суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п. п. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, в зв`язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвоката з метою надання останнім правової допомоги, в тч.ч пов`язаної зі зверненням до суду з позовом по даній справі.

Зокрема, матеріали справи свідчать про те, що між позивачем (далі за текстом клієнт) та адвокатом Кудрявцевим Олегом Миколайовичем укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 01-15/08-2024 від 15.08.20245, предметом якого є надання адвокатом правової допомоги по наданню консультацій, підготовці документів та складанню позовної заяви.

За умовами п. 2.1. Договору вартість надання правової (правничої) допомоги визначається в кожному окремому випадку окремо за домовленістю сторін в залежності від виду та складності правової допомоги, та визначається в акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 27.09.2024 вартість послуг становить 34500 грн.

Саме зазначену суму позивач просить суд стягнути з відповідача як витрати на правову допомогу.

Детально проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази щодо обґрунтування витрат на правову допомогу, з огляду на те, що предметом спору у даній справі є оплата за надані послуги - справа є типовою і нескладною, не потребувала значних витрат часу на підготовку позовних матеріалів, в тому числі не впливає на репутацію сторони, не пригортає публічний інтерес до справи, окрім цього приймаючи до уваги, що позовна заяви підготовлена не належним чином (залишалася без руху, розрахунки заявлених до стягнення сум здійснені неналежним чином), а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що заявленими до відшкодування витрати на правову допомогу у розмірі 34500 грн. є завищеними, в даному випадку критерію розумності та співмірності витрат на правову допомогу відповідає сума у розмірі 5000,00 грн. Зазначена сума витрат на правову допомогу покладається на відповідача.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в разі часткового задоволення позовних вимог судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 8983 грн. 48 коп. за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247, 252, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства Януш (вул. Ціалковського, буд. 4, кв. 35, м. Шостка, Сумська область, 41100, код ЄДРПОУ 40627830) на користь Приватного підприємства Агрофірма Журавка (с. Журавка, Шосткинський район, Сумська область, 41041, код ЄДРПОУ 30903248) 501 999 грн 90 коп заборгованості за поставлений товар, 19299 грн 50 коп інфляційних втрат, 7529 грн 84 коп 3% річних, 56 050 грн 53 коп пені, 5000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу, 8983 грн 48 коп судового збору.

3. В інший частині позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено і підписано суддею 03.12.2024.

СуддяС.В. Заєць