Рішення

від 02.12.2024 по справі 922/3391/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3391/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київстар" (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" (61072, м. Харків, вул. 23 серпня, буд. 31-б) про стягнення 53352,00 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Київстар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" про стягнення неустойку у розмірі 53352,00 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором поставки №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023 в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.10.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України до суду від учасників справи не надходило.

Відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 7 статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З 05.10.2021 офіційно почали функціонувати три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Положеннями п. 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, визначено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

З огляду на вказане, чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторін про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 02.11.2022 у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 у справі №916/1716/20, від 27.03.2023 у справі №910/16794/19.

Матеріали справи свідчать, що учасники справи зареєстрували "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі, а тому з огляду на наведені законодавчі положення ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.10.2024 було доставлено до зареєстрованого Електронного кабінету учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які містяться в матеріалах справи.

Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.10.2024 по справі №922/3391/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи.

23.10.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №26717), в якому відповідач просить продовжити строк для подання відзиву на позовну заяву за ініціативою суду та зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) на 50%. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідач зазначає, що сторонами була погоджена дата поставки товару - 09.11.2023, що підтверджується листом ТОВ "ІР СОМ" від 18.10.2023, в якому йдеться про поставку трапів 09.11.2023, тому що недостатньо працівників на виробництві та багато працівників знаходяться на службі. Лист був направлений у електронній формі на адресу електронної пошти працівника ПрАТ "Київстар" Ігоря Нежиборського (електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Про підтвердження дати поставки 09.11.2023 свідчать претензії, які були отримані ТОВ "ІР СОМ" від ПрАТ "Київстар" у 2024 р., а саме: претензія №4734 від 25.01.2024 на суму 4924,80 грн.; претензія №4735 від 25.01.2024 на суму 7387,20 грн.; претензія №4736 від 25.01.2024 на суму 6566,40 грн.; претензія №4737 від 25.01.2024 на суму 13132, 80 грн. Отже, відповідач зазначає, що сума штрафних санкцій у зв`язку із простроченням поставки товару 09.11.2023 становить 32011,20 грн.

Окрім того, відповідач звертається з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій та зазначає, що позивач не повідомив суд і не звертався до відповідача із повідомленням про збитки, які були йому заподіяні у зв`язку із простроченням поставки. Поставка трапів здійснена, що підтверджується вище наведеними видатковими накладними від 04.12.2023, тобто зобов`язання з поставки виконане повністю та про недоліки товару заявлено не було. Наявне прострочення є незначним та таке прострочення не залежало від волі відповідача. Відповідно до пункту 5.1. договору, сторони погодили післяоплату, так як оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів після підписання сторонами Акту приймання поставленого товару або видаткової накладної. Відтак, позивач мав обов`язок сплатити кошти лише після отримання товару. Крім того, звертає увагу, що згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 №309, Харківська міська територіальна громада, до складу якої входить м. Харків, з самого початку дії воєнного стану знаходиться в районі проведення активних воєнних (бойових) дій, а відповідач має місцезнаходження у м. Харкові. Також зазначає, що ТОВ "ІР СОМ" звернулося до ТОВ "Телеком Украина" на підставі договору підряду №02ТУ від 04.05.2011 для виготовлення навантажувальних трапів, так як ТОВ "Телеком Украина" виконує підрядні роботи і на основі давальницької сировини виготовляє продукцію для ТОВ "ІР СОМ". Готова продукція була отримана від ТОВ "Телеком Украина" лише 04.12.2023, що і спричинило також прострочення поставки. Акцентуємо увагу суду, що ТОВ "ІР СОМ" має дебіторську та кредиторську заборгованість, наявні зобов`язання з оплати праці, з бюджетом, інші поточні зобов`язання і не зважаючи на це товариство намагається виконувати свої обов`язки і як контрагент, і як платник податків і підтримувати економіку країни в умовах воєнного стану.

Щодо клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Виходячи із принципу гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Відповідно до частини 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини 2, 3 статті 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяви по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до статті 251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 01.10.2024 встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять календарних днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов.

Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до статті 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини 1, 2 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до вимог статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положеннями ГПК України, зокрема статтями 7, 13, визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України.

Враховуючи законодавчі положення, наведене відповідачем обґрунтування, з огляду на необхідність реалізації принципів змагальності та рівності учасників справи перед законом та судом, повного та всебічного з`ясування обставин справи, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання відповідача та долучити відзив на позовну заяву до матеріалів справи.

28.10.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив (вх. №27120), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи. У вказаній заяві по суті справи позивач просить прийняти до розгляду та врахувати відповідь на відзив на позовну заяву. Судові витрати покласти на відповідача. Заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Реалізуючи своє право на подання вказаної заяви по суті справи, позивач зазначає, що відповідач помилково посилається на те, що сторонами була погоджена дата поставки товару - 09.11.2023. Відповідно до п. 1.3 договору строк поставки товару до 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання цього договору. Вказує, що позивач та відповідач не заперечують, що датою підписання договору є 22.09.2023. Таким чином, гранична дата поставки товару за договором з огляду на приписи пункту 1.3 договору - по 22.10.2023 включно. З посиланням на положення частини 1 статті 651 ЦК України зазначає, що договором не передбачено права постачальника змінити в односторонньому порядку строки поставки за договором. Надсилання відповідачем позивачу листа від 18.10.2023, який, очевидно, не містить оферти з приводу внесення змін до договору щодо строків поставки, не має наслідком зміни договору в частині строків поставки в односторонньому порядку. Крім того, вказує, що у відзиві відповідач зазначає про надсилання сканованої копії листа на електронну пошту. При цьому відповідач не надає доказів, що такий сканований електронний документ містив такий обов`язковий реквізит, як КЕП-підпис, що не дає підстав вважати вказаний сканований лист документом в розумінні Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги", а також свідчить про невідповідність вказаного листа п. 10.1 договору. Доказів на підтвердження згоди позивача на зміну дати/строків поставки за договором відповідач не надає. Саме по собі посилання на строки розрахунку штрафних санкцій в претензіях позивача, не означає згоду позивача на зміну строків поставки, адже ця згода в них прямо не виражена, а стягнення штрафних санкцій частково або в повному обсязі є правом, а не обов`язком позивача. Таким чином, здійснення позивачем розрахунку штрафних санкцій за певний період не є згодою позивача на зміну строків поставки. Аналогічно і лист відповідача від 18.10.2023 разом із договором та претензіями позивача не становлять правочину, яким би було змінено строк поставки товару, передбачений п. 1.3 договору.

Щодо доводів відповідача на користь зменшення штрафних санкцій судом, позивач заперечує. Зазначає, що твердження відповідача про те, що стягнення штрафних санкцій в межах цієї справи є способом отримання доходу позивачем або ж є надмірним тягарем для відповідача є помилковим. Станом на дату звернення із позовом позивач виконав свої зобов`язання щодо оплати відповідних товарів на користь відповідача і відповідач цього не заперечує. Розмір штрафних санкцій в цій справі не перевищує та не є кратним вартості відповідних товарів, а саме по собі визначення процентного співвідношення жодним чином не доводить отримання необґрунтованих доходів позивачем. Позивач звертаючись із позовом про стягнення штрафних санкції не несе обов`язку доведення збитків, адже стягнення збитків є самостійним видом відповідальності. На думку позивача, відповідачем належним чином доказово не обґрунтовано обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру неустойки.

05.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №27781), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи. У вказаній заяві по суті справи відповідач просить прийняти заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву та розглядати справу з їх врахуванням. Зменшити розмір штрафних санкцій на 50%. Реалізуючи своє право на подання вказаної заяви по суті справи відповідач зазначає, що лист від 18.10.2023, в якому було вказано про неможливість своєчасної поставки товару був направлений на адресу електронної пошти працівника ПрАТ "Київстар", яка була вказана у п.10.1.1 договору, а саме на адресу електронної пошти Нежиборського Ігоря. Позивачем не заперечується отримання такого листа листуванням на адреси електронної пошти. Дії відповідача щодо направлення листа на адресу електронної пошти є такими, що відповідають положенням пункту 10.2. договору. Лист від 18.10.2023 підписаний директором ТОВ "ІР СОМ". У специфікаціях вказано про дату виконання зобов`язань згідно із договором - 09.11.2023. Всі специфікації підписані уповноваженою особою ПрАТ "Київстар" - начальником департаменту супроводу закупівель та обліку розрахунків з постачальниками, який діяв на підставі довіреності. Сумнівів щодо дати поставки товару 09.11.2023 у постачальника, яким є відповідач, не виникало.

Крім того, зазначає, що безпідставним є твердження позивача, що відповідач не обґрунтував доказово клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідач надав усі наявні у нього докази на виконання процесуального обов`язку, передбаченого у ч. 2 ст. 42 ГПК України і вказані докази є належними, допустимими та достатніми у розумінні приписів ст.ст. 76-78 ГПК України. Також відповідач вказав обставини, які мають істотне значення для зменшення розміру штрафних санкцій. Про наслідки порушення зобов`язання у зв`язку із незначним простроченням виконання зобов`язання, позивач не повідомляв ні відповідача, ні суд.

Таким чином, судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.09.2023 між Приватним акціонерним товариством "Київстар" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір поставки №472082/472154/472155/472156 (далі - договір).

Відповідно до умов пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти належним чином поставлений товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Пунктом 1.2 договору погоджено, що товар поставляється на умовах DDP на склади Покупця (надалі за текстом - "Місця призначення"), за адресами: - Україна, Київська обл., м. Бровари, Броварська об`їзна, 68 (координати - https://goo.gl/maps/nRt1KQBypij1uVHA7); Україна, м.Дніпро, пр. Гагаріна 103а; Україна, Одеська обл., Біляївський р-н, Усатівська сільська рада, масив №16, Усатове; Україна, с. Пасіки Зубрицькі, вул. Дорожня 58, згідно з Правилами ІНКОТЕРМС 2010.

Умовами пункту 1.3 договору передбачено, що строк поставки товару до 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання цього договору.

Умовами пункту 3.1 договору погоджено, що вартість товару встановлюються в українських гривнях та вказана у Специфікації, що наведена у цьому пункті, а саме: навантажувальні трапи у кількості 78 шт. на суму 266760,00 грн.

Згідно пункту 3.2 договору ціна договору складає суму вартості усього товару, що має бути поставлений та становить 222300,00 грн. без ПДВ., крім того ПДВ 20% 44460,00 грн., всього 266760,00 грн. з врахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 договору датою поставки вважається дата передачі товару покупцеві у місці призначення. Поставка підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі товару або видатковою накладною.

Пунктом 4.3 договору погоджено, що постачальник зобов`язаний надати покупцю в момент поставки Товару наступні документи: Акт приймання-передачі Товару, в якому зазначається: номер цього Договору, кількість, ціна Товару або видаткову накладну; технічну документацію, передбачену умовами цього договору; інші документи, передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до умов пункту 14.1 договору, цей договір набуває чинності у дату набуття чинності і діє до 31 грудня 2023 р. (включно). Якщо на дату закінчення строку дії цього договору які-небудь із зобов`язань сторін невиконані, вони залишаються чинними до їх повного виконання. Однак невиконані зобов`язання припиняються у разі направлення покупцем постачальнику відповідного повідомлення, в якому зазначено про припинення невиконаних зобов`язань.

Згідно умов пункту 16.4 договору сторони за взаємною згодою домовились про можливість оформлення змін і доповнень до договору та інших документів, що мають юридичне значення для виконання його умов в т.ч. Актів в письмовій або в електронній формі з накладанням кваліфікованого електронного підпису. Оформлення електронних документів та документообіг в електронній формі здійснюється з додержанням вимог Законів України "Про електронну комерцію", "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Згідно пункту 16.4.4 договору у випадку обміну електронними документами, правило щодо доставки поштою або кур`єром не застосовується. Електронні документи є чинними для сторін, якщо вони складені в електронній формі, відповідають вимогам цього Договору та обмін яким здійснено з використанням системи (програми) Star.Docs (доступна за посиланням: stardocs.kyivstar.ua) або сервісу електронного документообігу Вчасно (https://vchasno.ua).

Відповідно до видаткової накладної №82005 від 04.12.2023 до договору №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023, відповідач поставив, а позивач прийняв навантажувальні трапи в кількості 12 штук на загальну суму 41040,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №82006 від 04.12.2023 до договору №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023, відповідач поставив, а позивач прийняв навантажувальні трапи в кількості 32 штук на загальну суму 109440,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №82007 від 04.12.2023 до договору №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023, відповідач поставив, а позивач прийняв навантажувальні трапи в кількості 18 штук на загальну суму 61560,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №82008 від 04.12.2023 до договору №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023, відповідач поставив, а позивач прийняв навантажувальні трапи в кількості 16 штук на загальну суму 54720,00 грн.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає про належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023 в частині оплати вартості поставленого товару. Разом з тим, позивач стверджує про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023 та приписів статті 663 ЦК України, статті 267 ГК України в частині своєчасної поставки товару, а тому позивачем відповідно до пункту 8.2. договору розраховано та заявлено до стягнення неустойку у розмірі 53352,00 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать, що укладаючи та підписуючи договір поставки №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023 сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору. При цьому договір було укладено і підписано позивачем та відповідачем в електронній формі з дотриманням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Отже, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання, який погоджений між сторонами умовами договору. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Відповідно до пункту 1.3 договору строк поставки товару до 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання цього договору.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 договору постачальник має наступні обов`язки: поставити товар в строк, що зазначений в пункті 1.3 цього договору, належної якості та у визначеній сторонами кількості.

Матеріали справи свідчать та не заперечується сторонами, що відповідно до видаткової накладної №82005 від 04.12.2023 відповідач поставив, а позивач прийняв навантажувальні трапи в кількості 12 штук на загальну суму 41040,00 грн.

Також, відповідно до видаткової накладної №82006 від 04.12.2023 відповідач поставив, а позивач прийняв навантажувальні трапи в кількості 32 штук на загальну суму 109440,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №82007 від 04.12.2023 відповідач поставив, а позивач прийняв навантажувальні трапи в кількості 18 штук на загальну суму 61560,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №82008 від 04.12.2023 відповідач поставив, а позивач прийняв навантажувальні трапи в кількості 16 штук на загальну суму 54720,00 грн.

Отже, відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар в кількості 78 шт. на загальну суму 266760,00 грн., що погоджено умовами пункту 3.1. договору.

Вище вказані видаткові накладні було оформлено і підписано позивачем та відповідачем в електронній формі з дотриманням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Відповідно до пункту 4.1 договору датою поставки вважається дата передачі товару покупцеві у місці призначення. Поставка підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі товару або видатковою накладною.

Пунктом 16.4.1 договору передбачено, що у випадку погодження сторонами Акту в електронному вигляді, сторони погодили визначити датою оформлення такого Акту - дату його складання, незалежно від дати накладання кваліфікованих електронних підписів. Датою виникнення податкових зобов`язань із ПДВ і датою складання податкової накладної Сторони погодили визначити дату оформлення відповідного Акту.

Відповідно до умов пункту 16.4.2 договору сторони підтверджують наявність та можливість застосування кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобу кваліфікованого електронного підпису.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та погоджені між сторонами умови договору, договір поставки №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023 є укладеним 22.09.2023, а видаткові накладні №82005, №82006, №82007, №82008 є укладеними 04.12.2024.

Дана обставина сторонами не заперечується, а тому не підлягає доведенню з огляду на приписи частини 1 статті 75 ГПК України.

Отже, строк поставки товару відповідно до пункту 1.3. договору складає до 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання договору, тобто з 22.09.2023. Натомість дата фактичної поставки товару відповідно до видаткових накладних №82005, №82006, №82007, №82008 - 04.12.2023.

З підстав наведеного, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем погодженого з позивачем умовами пункту 1.3. договору строку поставки товару. При цьому про факт прострочення строку поставки товару відповідач вказує в заявах по суті справи.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином. При цьому суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.

Відповідно до пункту 8.2 договору у разі прострочення строку (ів)/термінів поставки товару, постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,5% від вартості недопоставленої партії товару та/або не заміненого товару, за кожний день прострочення, але не більше 20% вартості товару, поставка та/або заміна якого прострочена.

Згідно умов пункту 8.5 договору погоджено, що для вимог про стягнення неустойки/штрафу за цим договором встановлюється позовна давність тривалістю у 3 (три) роки. Крім того, нарахування неустойки здійснюється протягом усього часу існування порушення постачальником зобов`язань за цим договором.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку неустойки за видатковими накладними: №82005 від 04.12.2023 у розмірі 8208,00 грн., №82006 від 04.12.2023 у розмірі 21888,00 грн., №82007 від 04.12.2023 у розмірі 12312,00 грн., №82008 від 04.12.2023 у розмірі 10944,00 грн. суд зазначає, що вказані нарахування відповідають умовам пункту 1.3, 8.2., 8.3. договору, положенням законодавства, розрахунки з огляду на прострочення відповідачем строку поставки товару виконано арифметично вірно, а тому заявлена до стягнення неустойка у розмірі 53352,00 грн. є обґрунтованою.

Щодо посилань відповідача у заявах по суті справи на зміну погодженого між сторонами умовами пункту 1.3. договору строку поставки товару, суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи убачається лист ТОВ "ІР СОМ" від 18.10.2023 р., що адресований уповноваженій особі ПАТ "Київстар", в якому відповідач повідомляє про настання форс мажору по поставці за договором №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023, предметом якого є навантажувальні трапи. У листі також зазначено, що згідно р. 1 цього договору строк поставки товару до 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання. Вказано, що ТОВ "ІР СОМ" не може своєчасно поставити товар так як на виробництві не вистачає працівників у зв`язку із тим, що робітників забрали на службу. Інформовано, що поставити трапи відповідач може 09.10.2023.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами частини 1, 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Приписами статті 654 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Аналіз наведених норм права з урахуванням обставин даної справи дає підстави дійти висновку, що одностороннє волевиявлення сторони договору щодо зміни строків поставки не тягне за собою внесення змін до договору, що свідчить про обов`язок відповідача поставити товар у визначені умовами п. 1.3. договору строки в силу законодавчих вимог статті 188 ГК України та статтей 651, 653, 654 ЦК України.

При цьому п.п. 12.1.3., п. 12 договору погоджено, що кожна із сторін здійснить всі належні дії для того, щоб особа/и, що будуть у майбутньому підписувати будь-які замовлення, додатки, додаткові угоди до договору від її імені мала/и належні та дійсні повноваження на таке підписання на дату укладення замовлень, додатків, додаткових угод до цього договору.

Пунктом 16.5. договору "Додаткові угоди" погоджено, що будь-які зміни та доповнення до цього договору, виконані у відповідності до цього договору, складають його невід`ємні частини.

Суд зазначає, особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні. Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним (постанова Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №642/8624/19).

Обидві сторони договору мають бути ознайомлені про факт існування названої згоди. Моментом укладення договору (додаткової угоди до договору) є одержання оферентом відповіді від акцептанта про прийняття пропозиції. Визначення моменту одержання відповіді залежить від способу укладення договору (додаткової угоди до договору). Загальноприйнятою є практика, що моментом отримання відповіді у разі укладення договору (додаткової угоди до договору) у формі єдиного документа є момент його підписання.

Згідно із статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що між сторонами існували договірні відносини на підставі договору №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, таку умову як строк поставки товару, що передбачений пунктом 1.3. договору та обов`язок постачальника поставити товар в строк, що зазначений в пункті 1.3 цього договору, належної якості та у визначеній сторонами кількості, яке це передбачено підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 14.1 договору, цей договір набуває чинності у дату набуття чинності і діє до 31 грудня 2023 р. (включно).

З огляду на викладене, претензії від ПрАТ "Київстар", що адресовані директору ТОВ "ІР СОМ": №4734 від 25.01.2024 на суму 4924,80 грн. (вих. №3164/02 від 25.01.2024), №4735 від 25.01.2024 на суму 7387,20 грн. (вих. №3116/02 від 2501.2024); претензія №4736 від 25.01.2024 на суму 6566,40 грн. (вх. №3170/02 від 25.01.2024); претензія №4737 від 25.01.2024 на суму 13132,80 грн. (вх. №3165/02 від 25.01.2024) за своєю формою та змістом не можуть свідчити про зміну умов пункту 1.3. договору щодо строку поставки товару після закінчення строку дії договору та виконання його умов.

Водночас матеріали справи не містять укладеної між сторонами додаткової угоди до договору №472082/472154/472155/472156 від 22.09.2023 в частині зміни погодженого умовами пункту 1.3. договору строку поставки товару в порядку п.п. 12.1.3., п. 12, пункту 16.5. договору, так само як і не містять доказів того, що умова пункту 1.3. договору була змінена в судовому порядку та строк поставки продовжено.

З огляду на вище вказане, посилання відповідача у заявах по суті справи на зміну умов пункту 1.3. договору відхиляється судом як безпідставне.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки) на 50%, про що суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 4 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосоване у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оцінюючи обставини, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Частиною 2 статті 216 ГК України унормовано, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Відповідачем у заявах по суті справи в обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру неустойки зазначено, що позивач не повідомив суд і не звертався до відповідача із повідомленням про збитки, які були йому заподіяні у зв`язку із простроченням поставки. Поставка трапів здійснена, що підтверджується вище наведеними видатковими накладними від 04.12.2023, тобто зобов`язання з поставки виконане повністю та про недоліки товару заявлено не було. Наявне прострочення є незначним та таке прострочення не залежало від волі відповідача. Відповідно до пункту 5.1. договору, сторони погодили післяоплату, так як оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів після підписання сторонами Акту приймання поставленого товару або видаткової накладної. Відтак, позивач мав обов`язок сплатити кошти лише після отримання товару. Крім того, звертає увагу, що згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 №309, Харківська міська територіальна громада, до складу якої входить м. Харків, з самого початку дії воєнного стану знаходиться в районі проведення активних воєнних (бойових) дій, а відповідач має місцезнаходження у м. Харкові. Також зазначає, що ТОВ "ІР СОМ" звернулося до ТОВ "Телеком Украина" на підставі договору підряду №02ТУ від 04.05.2011 для виготовлення навантажувальних трапів, так як ТОВ "Телеком Украина" виконує підрядні роботи і на основі давальницької сировини виготовляє продукцію для ТОВ "ІР СОМ". Готова продукція була отримана від ТОВ "Телеком Україна" лише 04.12.2023, що і спричинило також прострочення поставки. Акцентуємо увагу суду, що ТОВ "ІР СОМ" має дебіторську та кредиторську заборгованість, наявні зобов`язання з оплати праці, з бюджетом, інші поточні зобов`язання і не зважаючи на це товариство намагається виконувати свої обов`язки і як контрагент, і як платник податків і підтримувати економіку країни в умовах воєнного стану.

Заперечуючи проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що стягнення штрафних санкцій в межах цієї справи є способом отримання доходу позивачем або ж є надмірним тягарем для відповідача є помилковим. Станом на дату звернення із позовом позивач виконав свої зобов`язання щодо оплати відповідних товарів на користь відповідача і відповідач цього не заперечує. Розмір штрафних санкцій в цій справі не перевищує та не є кратним вартості відповідних товарів, а саме по собі визначення процентного співвідношення жодним чином не доводить отримання необґрунтованих доходів позивачем. Позивач звертаючись із позовом про стягнення штрафних санкції не несе обов`язку доведення збитків, адже стягнення збитків є самостійним видом відповідальності. На думку позивача, відповідачем належним чином доказово не обґрунтовано обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру пені.

У даному разі суд зазначає, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків, де здійснює свою господарську діяльність відповідач, включено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022.

Загальновідомо, що з початком введення в Україні воєнного стану Харківська територіальна громада, на території якої розташован відповідач з перших днів знаходилась в зоні активних бойових дій, а саме місто Харків з перших днів прийняло на себе удар збройної агресії.

Відповідні обставини, в силу приписів частини 3 статті 75 ГПК України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Очевидно, що в умовах воєнного стану господарюючі суб`єкти, що знаходяться на території Харківської міської територіальної громади із центром у м. Харків, зазнали на собі влив від військової агресії, що викликане припиненням діяльності багатьох із них, порушенням господарських ланцюгів з суміжними підприємствами. Також, це порушення логістичних ланцюгів внаслідок перебування частини територій України під окупацією, дефіцит транспортних потужностей, дефіцит рухомого складу, руйнація шляхів сполучення. Це руйнація виробничих приміщень та інших потужностей внаслідок ракетних, артилерійських обстрілів та інших бойових дій. Це дефіцит робочої сили внаслідок процесів мобілізації, евакуації населення тощо.

Матеріали справи містять лист відповідача вих. №05_11 від 09.11.2023, що адресований ТОВ "Телеком Украина", відповідно до якого, між ТОВ "ІР СОМ", як замовником та ТОВ "Телеком Украина", як підрядником, існують договірні відносини на підставі договору підряду №02ТУ від 04.05.2011. У кінці вересня 2023 р. ТОВ "ІР СОМ" передало підряднику матеріали для виготовлення навантажувальних трапів. Зазначено, що станом на дату написання цього звернення трапи не передані з виробництва. Повідомлено, що ТОВ "ІР СОМ" понесе негативні правові наслідки у зв`язку із несвоєчасною поставкою таких трапів своєму контрагенту. Разом з тим, відповідач просив повідомити причини прострочення строків виробництва навантажувальних трапів.

У відповідь на лист відповідача вих. №05_11 від 09.11.2023, ТОВ "Телеком Украина" звернулась на адресу відповідача з листом №07 від 13.11.2024, в якому повідомило, що затримка виробництва трапів навантажувальних пов`язана із недостатньою кількістю працівників на виробництві у зв`язку із мобілізацією, призовом та несенням служби працівниками товариства. Повідомлено, що для забезпечення належного функціонування трапів необхідне проведення випробувнь і спостереження за їх роботою, що також потребує часу. Товариство докладає всіх зусиль для забезпечення передання навантажувальних трапів ТОВ "ІР СОМ" за договором підряду №02ТУ від 04.05.2011 у найближчий час.

З видаткової накладної (у переробку) №284 від 25.09.2023 вбачається, що ТОВ "ІР СОМ" передало ТОВ "Телеком Украина" матеріал для виготовлення готової продукції. До переліку найменувань такого матеріалу входить перелік комплектуючих елементів, з яких складається навантажувальний трап, що вбачається зі специфікації номенклатури навантажувального трапу К-5733. Відповідно до акту прийому готової продукції №270 від 04.12.2023 вбачається, що підрядник передав, а замовник прийняв на підставі договору підряду №02ТУ від 04.05.2011 готову продукцію, у тому числі навантажувальні трапи у кількості 78 шт.

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).

Отже, матеріали справи свідчать, що відповідач вживав заходи, щоб дізнатися про причини несвоєчасного виготовлення навантажувальних трапів. Також з картки рахунку 26 за 2023 рік вбачається, що як тільки навантажувальні трапи надійшли після переробки, вони одразу були реалізовані.

Водночас суд приймає до уваги, що відповідач визнає існування взятих на себе договірних зобов`язань з поставки товару, не заперечує, що поставка за договором відбулась з порушенням строку із об`єктивних та незалежних від відповідача причин.

Обставини справи свідчать, що задля виконання умов договору, відповідач дійсно шукав шляхи вирішення проблеми, в тому числі намагався оперативно поставити товар після спливу строку поставки, що відповідачем було зроблено та поставлено товар у повному обсязі, який позивачем отримано.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідач діяв добросовісно та поставив позивачу товар у повному обсязі із незначним простроченням строку поставки, а тому стягнення з відповідача неустойки у повному обсязі, не є співрозмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Суд вважає за необхідне звернутися до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 у справі №914/1954/20 звернув увагу, що суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд зауважує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

З огляду на вказане, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Натомість наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

Крім того, матеріали справи свідчать, що ТОВ "ІР СОМ" має дебіторську та кредиторську заборгованість, наявні зобов`язання з оплати праці, з бюджетом, інші поточні зобов`язання та відповідач намагається виконувати свої обов`язки і як контрагент, і як платник податків і підтримувати економіку країни в умовах воєнного стану.

Так, з балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.12.2023 вбачається, що на кінець року відповідач мав готову продукцію на загальну суму 2061000 грн. (рядок 1103). Відповідач має дебіторську заборгованість станом на 31.12.2023 у розмірі 98192000 грн. (рядок 1125). З рядка 1615 вбачається, що відповідач докладає зусиль для виконання своїх кредиторських зобов`язань з оплати товарів, робіт та послуг, так як станом на початок 2023 року мало зобов`язання на суму 83936000 грн., а станом на кінець року має - 41543000 грн. З рядка 1630 вбачається, що відповідач виконує зобов`язання з оплати праці, так як сума з 499000 грн. зменшилась до 319000 грн.

Також з балансу (звіту про фінансовий стан) на 30.06.2024 вбачається, що на кінець звітного періоду відповідач має готову продукцію на загальну суму 1037000,00 грн. (рядок 1103). Дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду становить 88229000 грн. Зобов`язання з розрахунків з оплати праці та з бюджетом також виконуються відповідачем. Так, на початок періоду зобов`язання з розрахунків з оплати праці становили 319000 грн., а на кінець - 133000 грн.

Наведене вище свідчить, що відповідач намагається докладати всіх зусиль, щоб виконувати свої зобов`язання і здійснювати господарську діяльність в умовах воєнного стану.

Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і підстави, які хоча прямо й не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивачем не доведено, що внаслідок незначного порушення строків виконання зобов`язань з своєчасної поставки товару відповідачем було заподіяно позивачу збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру неустойки. При цьому матеріали справи свідчать, що у випадку зменшення розміру неустойки позивач не несе негативного наслідку в своєму фінансовому стані, протилежного останнім не доводиться та не зазначається.

З огляду на викладене, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).

Зазначене свідчитиме про дотримання справедливого балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача надмірним та несправедливим фінансовим тягарем. Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру неустойки у даному разі не може свідчити про нівелювання мети існування неустойки як відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Отже, враховуючи вище зазначене, з урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, її суспільне значення, а також ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання з своєчасної поставки товару, суд вбачає наявність виняткових обставин, з якими законодавством пов`язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру неустойки на 50%.

З огляду на вказане, на цілковите переконання суду, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, обґрунтованим, розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір неустойки на 50%, який підлягає стягненню у розмірі 26676,00 грн. В задоволенні решти заявленої до стягнення неустойки суд вважає за необхідне відмовити.

Суд констатує, що присудження до стягнення неустойки у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є цілком адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Водночас судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та покладає витрати зі сплати судового збору на відповідача.

Разом з тим, суд враховує, що у разі зменшення неустойки в резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Також, суд враховує, що згідно частин 1, 4 статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За змістом частин 5, 6 статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява надійшла до господарського суду в електронній формі через систему "Електронний суд", а тому враховуючи положення частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за звернення з позовною заявою до суду підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Водночас матеріали справи свідчать, що за звернення з позовною заявою до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн. згідно платіжної інструкції №153106 від 23.09.2024, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме у розмірі 605,60 грн., а тому розподіл судових витрати зі сплати судового збору в порядку статті 129 ГПК України з урахуванням наведених висновків Верховного Суду здійснюється судом з огляду на розмір судового збору, який підлягав сплаті у розмірі 2422,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР СОМ" (61072, м. Харків, вул. 23 серпня, буд. 31-б, код ЄДРПОУ 32338465) на користь Приватного акціонерного товариства "Київстар" (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53, код ЄДРПОУ 21673832) неустойку у розмірі 26676,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "02" грудня 2024 р.

Суддя Г.І. Сальнікова