Ухвала

від 02.12.2024 по справі 925/781/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

02 грудня 2024 року Справа № 925/781/21

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від стягувача Кірса В.В. - адвокат,

від боржника Кирман В.О. - представник за довіреністю,

від третіх осіб:

від Управління інспектування Черкаської міської ради Ободовський Д.В. представник за довіреністю,

від приватного підприємства СК КРЕАТИВ представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2

про зміну способу виконання судового рішення

у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2,

м. Черкаси

до виконавчого комітету Черкаської міської ради, м. Черкаси

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1.Управління інспектування Черкаської міської ради, м. Черкаси;

2.приватного підприємства СК КРЕАТИВ, м. Черкаси

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року позов задоволено повністю. Зобов`язано виконавчий комітет Черкаської міської ради повернути товариству з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 тимчасові споруди літні тераси, що були демонтовані на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 06 червня 2017 року №569 Про демонтаж ТС (павільйонів) по бул. Шевченка, буд. 234.

Стягнуто з виконавчого комітету Черкаської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 2 270 грн. 00 коп. судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2021 року вищевказане рішення залишено без змін.

09 лютого 2022 року на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року судом видано відповідні накази.

21 листопада 2024 року від товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 надійшла заява про зміну способу виконання судового рішення, в якій заявник просить суд стягнути з виконавчого комітету Черкаської міської ради 3 716 095 грн. 76 коп. вартості тимчасових споруд літні тераси, що були демонтовані на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 06 червня 2017 року №569 Про демонтаж ТС (павільйонів) по бул. Шевченка, буд. 234 в м. Черкаси.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22 листопада 2024 року розгляд заяви товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 про зміну способу виконання судового рішення призначено в судовому засіданні на 12 год. 00 хв. 02 грудня 2024 року.

Представник стягувача в судовому засіданні вимоги викладені в заяві підтримав та просив суд її задовольнити.

В обґрунтування поданої заяви стягувач зазначав, що майно, яке підлягало поверненню боржником на користь стягувача відповідно до рішення Господарського суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року на даний час не повернуто, а обставини, зазначені виконавчою службою у виконавчих документах свідчать про неможливість боржника повернути стягувачу майно, передбачене рішенням суду, в зв`язку із відсутністю вказаного майна.

Вартість тимчасових споруд літніх терас підтверджується висновком експерта №СЕ-19/124-23/13861-ТВ від 10 чеврня 2024 року.

У зв?язку з чим, стягувач звернувся до суду з відповідною заявою.

Представник боржника проти заяви товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 заперечував з підстав викладених у заперечнні та вказував, що матеріали справи не містять відомостей про те, що державний виконавець вчинив всі належні від нього дії визначені Законом України Про виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду у даній справі.

Стягувач рішення державного виконавця про закриття провадження ВП №69069669 та ВП №70895042 не оскаржив, скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця не подавав, а тому фактично погодився з останнім.

Пасивна поведінка щодо примусового виконання рішення суду як стягувача, так і ДВС не може слугувати підставою для зміни способу виконання рішення суду.

Звернення стягнення на кошти за відсутності у боржника майна здійснюється у випадку, коли стягувачу присуджено майно, визначене родовими ознаками. За відсутності індивідуально визначеного майна, присудженого позивачу (за результатами розгляду віндикаційного позову), зміна способу виконання рішення шляхом звернення на кошти неможлива, оскільки в такому разі захист порушеного права власника майна повинен здійснюватися шляхом подання позову про стягнення збитків у вигляді вартості майна та доходів, які власник міг би одержати за весь час володіння таким майном.

У випадку задоволення заяви про зміну способу виконання судового рішення з повернення майна на стягнення його вартості фактично змінюється спосіб захисту, передбачений ст. 16 ЦК України.

При зверненні до суду позивачем (стягувачем) було обрано спосіб захисту щодо відновлення становища, яке існувало до порушення, передбачений п. 4 ч.2 ст.16 ЦК України, натомість зараз останній у заяві про зміну способу виконання рішення намагається замінити спосіб захисту на відшкодування майнової шкоди, що передбачено п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Матеріали справи не містять доказів про те, що тимчасові споруди не можливо повернути стягувачу або те, що вказані споруди знищено.

Вартість демонтованих споруд відома та міститься в матеріалах справи, а тому відсутні підстави для врахування висновку експерта №CE-19/124-23/13861-TB від 10 червня 2024 року.

Боржник перешкод у примусовому виконанні рішення суду не вчиняв.

Враховуючи вищенаведене, божник просив суд у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 відмовити повністю.

Представник третьої особи - Управління інспектування Черкаської міської ради проти заяви стягувача також заперечував з аналогічних підстав, що і боржник.

02 грудня 2024 року від третьої особи - Управління інспектування Черкаської міської ради надійшли клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №925/1453/24 та клопотання про призначення оціночно-будівельної експертизи.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засіданні від 02 грудня 2024 року, суд клопотання Управління інспектування Черкаської міської ради про зупинення провадження у справі та про призначення експертизи залишив без задоволення.

При цьому судом було також враховано, що третя особа не є боржником за рішенням суду.

Представник приватного підприємства СК КРЕАТИВ в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні, яке відбулося 02 грудня 2024 року згідно ч. 6 ст. 233, ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали зі справи №925/781/21.

Розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 про зміну способу виконання судового рішення та матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд прийшов до висновку, що заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

За змістом статті 331 ГПК України суд за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) може встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Про встановлення чи зміну способу та порядку виконання рішення або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації такого рішення в разі неможливості його виконання у порядку та у спосіб, що раніше встановлені. Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або у спосіб, встановлений господарським судом.

Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. Вирішуючи питання про зміну способу виконання рішення, суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість такого виконання рішення суду.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з`ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Положенням ст. 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2021 року, зобов`язано виконавчий комітет Черкаської міської ради повернути ТОВ Янтар-Черкаси-2 тимчасові споруди - літні тераси, що були демонтовані на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 06 червня 2017 року №569 Про демонтаж ТС (павільйонів) по бульв. Шевченка, 234 в м. Черкаси.

На виконання вказаного рішення, судом було видано наказ, який було пред`явлено до примусового виконання.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 23 травня 2022 року було відкрито виконавче провадження №69069669 із примусового виконання наказу №925/781/21, виданого 09 лютого 2022 року про зобов?язання виконавчого комітету Черкаської міської ради повернути ТОВ Янтар-Черкаси-2 тимчасові споруди - літні тераси.

Боржника (виконавчий комітет Черкаської міської ради) було зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

В подальшому, 24 листопада 2022 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), за участю представника боржника було здійснено виїзд за адресою боржника, а також за адресою місця зберігання майна на території ПП СК Креатив (м. Черкаси, вул. Сумгаїтська, 10) та складено акти, з яких вбачається, що тимчасові споруди - літні тераси, що підлягають поверненню стягувачу, у боржника (виконавчого комітету Черкаської міської ради) відсутні, а отже повернення вказаного в рішення суду майна стягувачу неможливе.

З урахуванням зазначених обставин державним виконавцем було прийнято постанову від 25 листопада 2022 року у виконавчому провадженні №69069669, якою виконавчий документ було повернуто стягувачу без виконання, відповідно до п. 6 ч. 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження в зв`язку із відсутністю у боржника визначеного виконавчим документам майна, а саме: тимчасових споруд літніх терас, які він повинен передати стягувачу.

В подальшому, з метою поновлення порушених прав стягувача, пов`язаних із неможливістю виконання судового рішення та повернення майна у спосіб, який було передбачено судовим рішенням у справі №925/781/21 ТОВ Янтар-Черкаси-2 звернулося до господарського суду із позовом до виконавчого комітету Черкаської міської ради про відшкодування вартості вказаного майна, визначеної на момент розгляду справи в порядку ст. ст.1212, 1213 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11 листопада 2024 року зі справи №925/475/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Під час розгляду справи №925/475/23 було встановлено, що тимчасові споруди на виконання рішення суду зі справи №925/781/21 товариству не повернуті. Місцезнаходження цих споруд не встановлено.

Відмовляючи в позові суд вказав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, що призводить до штучного подвоєння судового процесу. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Суд зазначає, що у разі неможливості виконання рішення суду про зобов`язання набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодування його вартості здійснюється шляхом зміни цим судом способу виконання свого рішення із зобов`язання відповідача повернути позивачу безпідставно набуте майно на стягнення з відповідача вартості цього майна, оскільки нового спору (крім того, що вже був вирішений судом) між сторонами не виникає.

Водночас, судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25 вересня 2024 року у справі №201/9127/21 вказала, що за своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними.

Зокрема, законодавець поширив приписи глави 83 ЦК України на відносини з витребування майна власником із чужого незаконного володіння (пункт 2 частини третьої статті 1212 ЦК України).

Правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна була забезпечити повернення майна неволодіючому власнику.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, спірні правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття спірного автомобіля у відповідачки формально були підстави для володіння автомобілем, проте ці підстави згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16 є дефектними та втратили свою силу, адже спірний транспортний засіб повернуто у власність позивача (йдеться про титул власника, проте не про повернення у фактичне володіння).

Враховуючи, що правила про віндикацію не мають спеціальних правил, якими було б врегульовано такі відносини, які виникли у цій справі у зв`язку з неможливістю повернення майна його власнику після рішення суду про віндикацію, правила про заборону незаконного збагачення згідно з частиною третьою статті 1212 ЦК України застосовні до них субсидіарно.

Водночас субсидіарне застосування кондикції у широкому сенсі у справі, яка переглядається, не свідчить про існування будь-якої конкуренції між способами захисту у спірних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду повторює, що правовідносини між сторонами виникли внаслідок протиправного вибуття транспортного засобу з володіння позивача поза його волею, регулюються статтями 387, 388 ЦК України. Проте вже після ухвалення судом рішення у справі №201/12569/16 вимога власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (у зв`язку з неможливістю виконання рішення про його повернення і повернення майна в натурі) не регулюється правилами про віндикацію.

Системний аналіз статей 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.

За обставинами справи, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, кондикційні правовідносини виникають як субсидіарні, тобто такі, що визначають наслідки збереження відповідачкою транспортного засобу, який підлягав поверненню згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16. Як у цьому, так і в інших трьох випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі.

У контексті обставин цієї справи з моменту набрання законної сили рішенням суду про витребування автомобіля у відповідачки виник безумовний обов`язок з його повернення правомірному власникові. До того ж такий обов`язок є чинним незалежно від звернення до примусового виконання такого судового рішення. Відповідно, з таким рішенням у відповідачки припинили існувати підстави для правомірного володіння цим майном, а надалі володіння, користування і розпорядження ним є безпідставним, вчиненим як незаконно збережене (отримане).

Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо.

У контексті обставин розглядуваної справи обставина неможливості повернення позивачу належного йому транспортного засобу настала вже після розгляду справи про його повернення і пов`язана з тим, що автомобіль не було розшукано протягом року з моменту подання його в розшук, а загалом позивач з лютого 2020 року (моменту набрання законної сили рішенням у справі №201/12569/16) не в змозі повернути належне йому майно.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, застосування на підставі частини третьої статті 1212 ЦК України правового механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у зв`язку з неможливістю повернення відповідачкою майна в натурі на виконання судового рішення у зв`язку з обставинами, які виникли після ухвалення цього рішення, не є зміною способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна дійсно могло бути реалізовано через зміну способу та/або порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16.

Водночас ОСОБА_1 ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, вже відмовлено у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16.

Оскільки з урахуванням наведених вище обставин ОСОБА_1 вже позбавлений можливості отримати відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна через подання заяви, передбаченої статтею 435 ЦПК України, то пред`явлення ним у цій справі окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна у зв`язку з неможливістю його повернення в натурі є єдиним можливим передбаченим законом способом відновлення його порушених прав.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування вартості безпідставно збереженого відповідачкою майна у зв`язку з неможливістю його повернення в натурі могло бути реалізовано через зміну способу та/або порядку виконання судового рішення, проте, оскільки у задоволенні відповідної заяви судом було відмовлено, то в такій ситуації єдиним можливим передбаченим законом способом відновлення порушених прав є пред`явлення окремого позову.

Іншими словами, відмова суду у задоволенні заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення про повернення безпідставно набутого майна надає йому право на подання окремого позову про стягнення вартості такого майна.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила у своїй постанові про те, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22 сформувала висновок щодо моменту виникнення у боржника прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, відповідно до якого таким моментом є момент одержання (набуття) особою безпідставно набутого майна.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 у постанові від 30 січня 2019 року зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

За таких обставин місцевий господарський суд бере до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, який сформульовано в останній постанові.

Також судом враховано, що стягувач зі справи №925/781/21 уже звертався до суду з окремим позовом про стягнення з боржника вартості майна в порядку ст.ст.1212, 1213 ЦК України, проте рішенням суду, яке набрало законної сили, йому було відмовлено в такому позові.

Отже, наразі єдиним можливим та передбаченим законом способом відновлення його порушених прав є зміна способу виконання судового рішення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25 вересня 2024 року вказала, що, аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції залежно від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками.

Поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим і таким, що прямо суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов`язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у разі неможливості повернення майна в натурі - відшкодувати його вартість.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, застереження законодавця щодо неможливості повернення майна в натурі та необхідності відшкодування його вартості стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.

З урахуванням наведених у цьому розділі мотивів Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків щодо застосування норм глави 83 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, за змістом яких кондикційний позов застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками.

Водночас, суд вважає, що Велика Палата Верховного Суду фактично також відступила і від висновків Верховного Суду України, сформованих у постанові від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1829цс15 та інших постановах Верховного Суду (див., зокрема, постанови від 11 квітня 2018 року у справі № 904/1478/15; від 05 вересня 2018 року у справі № 2-749/11/2229; від 11 грудня 2018 року у справі № 757/14092/15-ц; від 10 червня 2019 року у справі № 350/426/16-ц; від 16 червня 2021 року у справі № 693/426/17) стосовно того, що задовольняючи заяву про зміну способу виконання судового рішення з повернення майна (відновлення становища, яке існувало до порушення - пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України) на стягнення його вартості (відшкодування майнової шкоди - пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України), суди фактично змінюють рішення суду по суті та самостійно змінюють спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України.

Судом враховано, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18 - рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 -рп/2012).

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ч. І ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі Шмалько проти України зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

У рішенні від 17 травня 2005 року по справі Чіжов проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (рішення від 19.03.1997 зі справи Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи Шмалько проти України).

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07 червня 2005 року у справі Фуклев проти України).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

У справі Глоба проти України» (рішення від 05 липня 2012 року, заява № 15729/07, §§ 26, 27) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення ЄСПЛ від 07 червня 2005 року у справі Фуклев проти України, заява № 71186/01, § 84).

Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Подібні правові висновки Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду виклав у пункті 13 постанови від 30 серпня 2018 у справі №916/4106/14 та підпункті 8.12 пункту 8 постанови від 25 вересня 2020 у справі № 924/315/17.

Судом враховано, що з моменту набрання рішенням суду законної сили минуло майже три роки і боржник (виконавчий комітет Черкаської міської ради) не був позбавлений можливості самостійно та добровільно виконати рішення суду.

Відсутність у боржника майна підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Отже, у разі відсутності у боржника майна яке він безпідставно утримував, та не виконання рішення суду, стягувач не позбавлений можливості стягнути його вартість.

При цьому, судом враховано вищенаведений висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що субсидіарна реалізація механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у ситуації, коли рішення про витребування майна неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна. Водночас вартість такого майна на підставі частини другої статті 1213 ЦК України підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна.

Судом під час розгляду спору було встановлено, що 08 лютого 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець) було укладено договір оренди.

Згідно п. 1.1. вищевказаного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язався передати у найм орендарю, а орендар прийняти багатофункціональні конструкції кафе/торгівельні павільйони, загальною вартістю 526 280 грн. 00 коп.

ОСОБА_1 в свою чергу придбав багатофункціональні конструкції кафе/торгівельні павільйони у товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Принт на підставі договору купівлі-продажу від 01 лютого 2017 року за ціною 526 280 грн. 00 коп. (а.с. 39-42, т. 1).

Отже, судом під час розгляду справи було встановлено, що вартість тимчасових споруд літніх терас складає 526 280 грн. 00 коп.

Зміна способу виконання рішення не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права.

Тобто, така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу.

З урахуванням наведеного суд вважає, що з метою захисту прав стягувача та подальшого реального виконання рішення суду у даній справі, слід стягнути з боржника на користь стягувача вартість тимчасових споруд літніх терас у розмірі 526 280 грн. 00 коп.

За таких обставин, заява товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 про зміну способу виконання судового рішення підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст. 234, 331 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Заяву товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 про зміну способу виконання судового рішення задовольнити частково.

2.Змінити спосіб виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 13 жовтня 2021 року у справі №925/781/21 в частині зобов`язання виконавчого комітету Черкаської міської ради повернути товариству з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 тимчасові споруди літні тераси, що були демонтовані на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 06 червня 2017 року №569 Про демонтаж ТС (павільйонів) по бул. Шевченка, буд. 234 шляхом: стягнення з виконавчого комітету Черкаської міської ради (вул. Байди Вишневецького, 36, м. Черкаси, ідентифікаційний код 04061547) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Янтар-Черкаси-2 (вул. Сумгаїтська, 8/5, м. Черкаси, ідентифікаційний код 39637840) - 526 280 грн. 00 коп. вартості тимчасових споруд.

3.В решті заяву залишити без задоволення.

4.Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 03 грудня 2024 року.

Суддя А.В.Васянович