Рішення

від 03.12.2024 по справі 927/619/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

03 грудня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/619/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання: Матюшенко Н.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури,

код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000,

в інтересах держави в особі

позивача: Міністерства освіти і науки України,

код ЄДРПОУ 38621185, просп. Берестейській, 10, м. Київ, 01135

до відповідача-1: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

код ЄДРПОУ 43173325, просп. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Бабич Алли Анатоліївни,

ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до відповідача-3: Національний університет Чернігівська політехніка,

код ЄДРПОУ 05460798, вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035

предмет спору: про визнання недійсним договору оренди державного майна, зобов`язання повернути нежитлове приміщення

За участю:

від прокуратури: Кравченко А.А.,

від відповідача-1: Помаз В.В.

У судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України подано позов до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Фізичної особи - підприємця Бабич Алли Анатоліївни, Національного університету «Чернігівська політехніка» в якому прокурор просить суд:

- визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2013 № 183-13 (нова редакція), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою-підприємцем Бабич Аллою Анатоліївною та Національним університетом «Чернігівська політехніка», об`єктом якого є вбудоване нежитлове приміщення площею 17,54 м.кв. на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2, розташованої за адресою м. Чернігів, вул. Козацька, 1а, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка»;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Бабич Аллу Анатоліївну повернути Національному університету «Чернігівська політехніка» за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна нежитлове приміщення площею 17,54 м.кв. на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2, розташованої за адресою м. Чернігів, вул. Козацька, 1а.

Ухвалою суду від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 05 серпня 2024 року; сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Судове засідання призначене на 05.08.2024 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Белова С.В. у відпустці, про що сторони були повідомлені листом від 29.07.2024.

Ухвалою суду від 02 вересня 2024 року повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання у справі відбудеться 12 вересня 2024 року.

Про отримання ухвали суду від 02 вересня 2024 року відповідачем-2 ( АДРЕСА_1 ) свідчить повідомлення про вручення 05 вересня 2024 року поштового відправлення у матеріалах справи.

У судовому засіданні 12 вересня 2024 року суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 календарних днів, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 03 жовтня 2024 року.

Ухвала суду від 12 вересня 2024 року, направлена на адресу відповідача-2 (пр. Перемоги, 180, кв. 40, м. Чернігів, 14021), повернулась на адресу суду з відміткою пошти: адресат відсутній за вказаною адресою.

25 вересня 2024 року на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 просить суд поновити пропущений строк на подання відзиву, застосувати строки позовної давності до заявлених вимог позивача, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

26 вересня 2024 року на адресу суду від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідача-3 просить суд поновити пропущений строк на подання відзиву, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

01 жовтня 2024 року на адресу суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1, у якій прокурор зазначив, що вважає доводи відповідача-1 безпідставними та просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

03 жовтня 2024 року у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги по м. Чернігову та Чернігівській області судове засідання не відбулося, суд відклав судове засідання на 05 листопада 2024 року.

10 жовтня 2024 року на адресу суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-3, у якій прокурор зазначив, що вважає доводи відповідача-3 безпідставними та просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

05 листопада 2024 року суд перейшов до розгляду справи по суті, прокурор у своєму виступі підтримав позовні вимоги, представник відповідача-1 у своєму виступі заперечив стосовно позовних вимог, суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 03 грудня 2024 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України Про освіту, оскільки майно передано в оренду не за (освітнім) призначенням. За висновком прокурора, наявні обставини для визнання недійсним такого договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та повернення об`єкта оренди його балансоутримувачу.

Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з наступних підстав:

- редакція Закону України Про освіту на момент укладення оспорюваного договору не містить конкретного визначення, яке використання об`єкта може кваліфікуватися як таке, що буде суперечити призначенню;

- сторонами договору оренди було дотримано процедуру, визначену законодавством для укладення договору оренди державного нерухомого майна;

- прокурор звернувся до суду із цим позовом із пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У відповіді на відзив прокурор стверджує про укладення оспорюваного договору з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України Про освіту, спірне приміщення використовується не за освітнім призначенням, а погодження договору оренди Міністерством освіти і науки України не може бути підставою для використання об`єкта освіти не за цільовим призначенням. Щодо строку позовної давності прокурор вважає, що цей строк не сплив, оскільки був продовжений на строк дії карантину та після його завершення є продовженим (зупиненим) на строк дії правового режиму воєнного стану.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

31.12.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець) з одного боку та Фізичною особою-підприємцем Бабич Аллою Анатоліївною (Орендар) укладено Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №183-13 (Договір) за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування, без права приватизації, передачі в суборенду окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - вбудоване нежитлове приміщення на першому поверсі будівлі гуртожитку № 2 площею 17,54 кв.м, розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. 50 років ВЛКСМ, 1а, що перебуває на балансі Чернігівського національного технологічного університету (Балансоутримувач).

Майно передано в оренду для розміщення перукарні (п. 1.2 Договору).

Договір укладено строком на 1 рік та діє з 01.01.2014 до 31.12.2014 (п. 10.1 Договору).

Вказане нежитлове приміщення передано в оренду ФОП Бабич А.А. на підставі акту приймання-передачі від 01.01.2014, підписаного сторонами.

Зазначений договір оренди неодноразово продовжувався у порядку, передбаченому Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХІІ, який втратив чинність 01.02.2020.

22.12.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та ФОП Бабич А.А. укладено Угоду до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2013 №183-13, згідно якої договір вважається продовженим на 2 роки 364 дні: з 01.01.2015 до 30.12.2017 включно, на умовах, передбачених Договором, з урахуванням змін, внесених цією Угодою.

15.01.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та ФОП Бабич А.А. укладено Договір про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2013 №183-13, згідно якого договір вважається продовженим на 2 роки 364 дні: з 31.12.2017 до 29.12.2020 включно, на умовах, передбачених Договором, з урахуванням змін, внесених цією Угодою.

У зв`язку з прийняттям 03.10.2019 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ процедура оренди змінилася. Зокрема, передбачено, що укладення та продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення відповідного аукціону.

З огляду на вимоги законодавства, РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях видано наказ від 03.03.2021 № 13/148 «Щодо прийняття рішення про оголошення аукціону» пунктом 1 якого наказано оголосити аукціон, за результатами якого може бути продовжений договір оренди № 183-13 від 31.12.2013 нерухомого державного майна - вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 17,54 кв.м на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. Козацька, 1-а, що обліковуються на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка», з існуючим орендарем або укладений договір оренди з новим орендарем.

Пунктом 2 цього наказу визначено Договір оренди № 183-13 від 31.12.2013 вважати продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого п. 152 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 №483, згідно з положеннями якого: аукціон на продовження договору оренди визнається таким, за результатами якого об`єкт не було передано в оренду, в разі: відсутності учасників аукціону; ненадходження від жодного учасника аукціону цінової пропозиції, нездійснення жодним учасником кроку аукціону; закінчення аукціону без визначення переможця за умови настання випадку, передбаченого абз. 1 п. 76 цього Порядку щодо чинного орендаря. У такому разі чинний орендар втрачає своє переважне право та право на компенсацію вартості здійснених ним невід`ємних поліпшень, договір оренди з таким орендарем припиняється з дати закінчення строку договору та електронний аукціон, передбачений ч. 11 ст. 18 Закону, оголошується в електронній торговій системі на підставі затверджених умов та додаткових умов (у разі наявності) оренди майна.

16.03.2021 в ETC «Прозорро. Продажі» Відповідачем-1 - Орендодавцем розміщено оголошення щодо продовження договору оренди нерухомого державного майна - нежитлового приміщення загальною площею 17,54 кв.м на першому поверсі будівлі гуртожитку № 2 за адресою: м. Чернігів, вул. Козацька, 1.

Строк прийому пропозицій по вказаному аукціону тривав до 08.04.2021, його переможцем стала ФОП Бабич А.А. (протокол проведення електронного аукціону № UA-PS-2021-03-16-000017-3 від 15.04.2021 № 13/292).

28.04.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (Орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Бабич А.А. (Орендар) та Національним університетом «Чернігівська політехніка» (Балансоутримувач) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (нова редакція) (Договір від 28.04.2021), за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування вбудоване нежитлове приміщення площею 17,54 кв.м на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. Козацька, 1-а, що обліковуються на балансі НУ «Чернігівська політехніка».

У п. 7.1 розділу І Договору від 28.04.2021 зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря за винятком таких цільових призначень:

7.1.1. Тренажні зали, заклади фізичної культури і спорту, діяльність з організації та проведення занять різними видами спорту

7.1.2. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи». Торгівельні об`єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи

7.1.3. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп`ютерні клуби та Інтернет-кафе»

7.1.4. Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини»

7.1.5. Стоянки автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів.

Згідно з п. 2.1 розділу II Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акту приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписаний між сторонами 01.01.2014.

За умовами п. п. 9.1, 16 розділу І, п. 3.3 розділу II Договору від 28.04.2021 місячна орендна плата становить 917 грн без ПДВ. Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у відсотковому співвідношенні 50/50 щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.

Пунктами 4.1, 4.2 розділу II Договору від 24.05.2021 визначено, що у разі припинення договору Орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно і повернути його в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід' ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом; відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати орендованого майна. Протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору Балансоутримувач зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за договором в акті повернення з оренди орендованого майна. Орендар зобов`язаний підписати три примірника акту повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання і одночасно повернути Балансоутримувачу два примірники підписаних Орендарем актів разом із ключами від об`єкта оренди. Звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів.

Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акту повернення з оренди орендованого майна (п. 4.3 Договору).

Відповідно до п. 12.1 (1) розділу І, п. 12.1 (1) розділу II Договору від 24.05.2021 строк дії договору становить 5 років з дати набрання ним чинності.

Згідно витягу з Реєстру суб`єктів освітньої діяльності, Національний університет «Чернігівська політехніка» належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, форма власності - державна. Основним видом діяльності освітнього закладу (ЄДРПОУ 05460798) є КВЕД 85.42 Вища освіта.

Звертаючись з позовними вимогами прокурор стверджує, що Законом України "Про освіту" встановлено заборону використання майна не пов`язаним з освітнім процесом. Так, основним видом економічної діяльності ФОП Бабич А.А., згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: 93.02.0 Надання послуг перукарнями та салонами краси.

Враховуючи наведене, прокурор вказує, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про освіту", оскільки нежитлове приміщення використовується орендарем не за освітнім призначенням, що є підставою для визнання його недійсним та повернення предмета оренди балансоутримувачу.

Стосовно наявності підстав для представництва у суді прокурором інтересів держави в особі Міністерства, прокурор зазначив, що інтереси держави у даному випадку полягають у незаконному, нецільовому використанні орендарем приміщення освітнього закладу, власником якого є Міністерство, і балансоутримувачем цього майна є заклад освіти - Національний університет Чернігівська політехніка, який підпорядкований Міністерству.

Так, листом № 24-488ВИХ-24 від 01.05.2024 прокурор звертався до Міністерства щодо виявлених порушень законодавства при укладенні договору оренди, а також просив повідомити чи будуть Міністерством вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді.

У відповідь Міністерство листом № 1/8324-24 від 13.05.2024, зокрема, повідомило, що не є розпорядником інформації стосовно фактично укладених договорів, а як уповноважений орган надає пропозиції щодо погодження або відмови на укладення, продовження, внесення змін до таких договорів та повідомляє балансоутримувача про прийняте рішення. Також Міністерство просило вжити заходи щодо захисту інтересів держави у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій.

Листом №24-696ВИХ-24 від 14.06.2024 прокуратура повідомила Міністерство про звернення до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, враховуючи обізнаність Міністерства про порушення інтересів держави, наявність у нього повноважень щодо захисту інтересів держави та невжиття відповідних заходів, прокурор зазначав про необхідність вжиття заходів з представництва інтересів держави в суді в особі визначеного органу.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України №1697-VII від 14.10.2014 "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (частина 3).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4).

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У рішенні №4-р(II)/2019 від 05.06.2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (пункти 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову (апеляційної та/або касаційної скарги), а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом.

Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.

З огляду на зазначене, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства та щодо необхідності захисту інтересів держави.

Щодо визнання недійсним Договору оренди.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу (ЦК) України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності; здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

У даній справі, як зазначалося раніше, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства, яке хоч і не є учасником спірного договору, але виконує функцію державного органу та власника майна, у зв`язку з чим є заінтересованою особою щодо спірних правовідносин.

Таким чином, відповідне звернення щодо недійсності правочину і наслідків його недійсності є правомірним.

Судом також враховано, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №912/1550/22, від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20.

Враховуючи наведене, звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства з даними позовними вимогами до відповідачів відповідає суб`єктному складу, оскільки сторонами оспорюваного договору оренди є орендодавець (Регіональне відділення), орендар (ФОП Бабич А.А.) та балансоутримувач (Національний університет Чернігівська політехніка).

При цьому, вимоги щодо захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах фактично спрямовані до орендаря який, за твердженням прокурора, використовує приміщення Університету не за його цільовим призначенням усупереч законодавчій забороні (пункт 68 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти на час укладення договору оренди від 28.04.2021 регулювалися положеннями Закону України "Про освіту".

Приписами ч. 1 ст. 10 Закону України Про освіту передбачено, що до невід`ємних складників системи освіти входять, зокрема повна загальна середня освіта та професійна (професійно-технічна) освіта.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про освіту» метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань.

Положення ч. 3 ст. 22 Закону України Про освіту передбачають, що заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково- технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Згідно із ч. 1 ст. 52 Закону України «Про вищу освіту» учасниками освітнього процесу у закладах вищої освіти є: наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники; здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти; фахівці-практики, які залучаються до освітнього процесу на освітньо-професійних програмах; інші працівники закладів вищої освіти.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України «Про освіту» особи, які здобувають освіту в закладах фахової передвищої та вищої освіти, на період навчання забезпечуються гуртожитками та мають право на отримання стипендії у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 15 ст. 44 Закону України «Про вищу освіту» державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді, зокрема безоплатного проживання в гуртожитку.

Положення ч. 1 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» передбачають, що матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Згідно ч. 2 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством.

Передача в оренду державними і комунальними закладами вищої освіти закріплених за ними на праві господарського відання об`єктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства.

Положення п. 4 ч. 3 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» передбачають, що заклад вищої освіти у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції від 27.10.2022) майно державного або комунального закладу вищої освіти, у тому числі того, що має статус національного, яке не використовується для провадження видів діяльності, передбачених цим Законом, та не забезпечує статутну діяльність, може безоплатно передаватися у встановленому законодавством порядку іншому державному або комунальному закладу вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти, науковій установі або науковій організації державної форми власності за умови його подальшого використання виключно для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами та/або Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Згідно витягу із Реєстру суб`єктів освітньої діяльності, НУ «Чернігівська політехніка» належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, форма власності - державна. Основним видом діяльності освітнього закладу (ЄДРПОУ 05460798) є КВЕД 85.42 Вища освіта.

Відповідно до п. 1.5. Статуту НУ «Чернігівська політехніка», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 17.06.2020 № 819 (Статут), Університет є юридичною особою, має закріплене на праві господарського відання майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов`язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Університет має самостійний баланс, рахунки в установах банків, казначействі, печатки із зображенням Державного Герба України, найменуванням Міністерства освіти і науки України та Університету, штампи та бланки зі своїм найменуванням, власну символіку та атрибутику.

Університет здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про фахову передвищу освіту», інших нормативно-правових актів України та цього Статуту (п.1.6.).

Положення п. 1.3. Статуту передбачають, що основними напрямами діяльності Університету є: 1) забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти; 2) підготовка згідно з державним замовленням і договірними зобов`язаннями фахівців відповідного ступеня вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук; 3) проведення освітнього процесу з використанням прекурсорів; 4) підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів; 5) підготовка до вступу у заклади вищої освіти; 6) науково-дослідна робота; 7) спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів, підготовка кадрів робітничих професій; 8) культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська діяльність; 9) здійснення зовнішніх зв`язків у напрямах підготовки фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, наукових, науково-педагогічних кадрів, наукових досліджень, експортних та імпортних операцій; 10) побутове обслуговування учасників освітнього процесу, здійснення заходів щодо їх оздоровлення; 11) підвищення кваліфікації за базовими напрямами (спеціальностями); 12) надання платних послуг відповідно до законодавства України.

Згідно абз. 2 п. 1.1. Статуту, Національний університет «Чернігівська політехніка» є багатогалузевим класичним закладом вищої освіти, основною метою діяльності якого є провадження інноваційної освітньої діяльності за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії) та проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень. Університет є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Відповідно до п. 9.1. Статуту матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Відповідно до законодавства, з метою забезпечення його статутної діяльності МОН закріплює на основі права господарського відання будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації. Землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок, у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюються Університетом згідно із Земельним кодексом України.

Майно закріплюється за Університетом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференції трудового колективу Університету, крім випадків, передбачених законодавством (п. 9.2. Статуту).

Об`єктом оренди за спірним договором є вбудоване нежитлове приміщення на першому поверсі будівлі гуртожитку № 2 площею 17,54 кв.м, розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. 50 років ВЛКСМ, 1а, що є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України та перебуває на праві господарського відання управління НУ «Чернігівська політехніка».

Таким чином, НУ «Чернігівська політехніка» є вищим закладом освіти державної форми власності, підпорядкованим Міністерству освіти і науки України, за яким на праві господарського відання закріплюються будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно, з метою забезпечення статутної діяльності закладу вищої освіти (освітньої, наукової та культурно-просвітницької діяльності).

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права громадян на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України Про освіту.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №917/1090/21.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України Про освіту до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Виходячи з вимог законодавства про освіту об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (подібний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №906/164/17 та постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №906/143/17, від 10.10.2018 у справі №917/1934/17, від 10.01.2024 у справі №924/391/23).

Згідно із ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» (в редакції Закону від 20.12.2018 №2661-VIII, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України Про освіту спеціальні закони - Закони України Про дошкільну освіту, Про повну загальну середню освіту, Про позашкільну освіту, Про професійно-технічну освіту, Про вищу освіту.

Тобто, норма Закону України Про освіту (ч. 4 ст. 80) є імперативною та прямо встановлює заборону на використання об`єктів освіти не за цільовим (освітнім) призначенням.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 4 ст. 80 Закону України Про освіту законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001, передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

У пункті 27 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, зазначено, що вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статі 61, частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Так, за змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Враховуючи, що орендоване приміщення знаходиться на балансі Національного університету Чернігівська політехніка, який є об`єктом освіти, та передавалось у строкове платне користування для надання орендарем перукарських послуг, що не може вважатися використанням приміщень за цільовим призначенням, тобто суперечить ст.63 Закону України "Про освіту". При цьому саме по собі невикористання Національним університетом Чернігівська політехніка приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу.

Як вбачається з умов оспорюваного договору, останній не містить положень щодо форми використання спірних приміщень одночасно в навчальних (освітніх) цілях, доступу викладачів чи студентів закладу освіти до орендованого майна в процесі освітньої діяльності, про взаємовідносини та співпрацю орендаря із закладом освіти.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №902/51/21.

З договору оренди також не вбачається, що діяльність орендаря спрямована виключно на здійснення освітньої діяльності чи обслуговування учасників освітнього процесу, а не для здійснення власної господарської діяльності.

Отже, укладаючи спірний договір сторони не дотрималися вимог ст. 80 Закону України Про освіту, не обмежили мету використання приміщень закладу освіти, яка мала б бути пов`язана з навчально-виховним процесом чи обслуговуванням учасників освітнього процесу саме з метою забезпечення освітнього процесу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі №927/400/23.

Також, судом враховано, що згідно офіційних даних, розміщених на сайті Міністерства в реєстрі суб`єктів освітньої діяльності не містяться будь-які відомості про здійснення освітньої діяльності орендарем ФОП Бабич А.А., отже орендар у розумінні Закону України "Про освіту" не є суб`єктом освітнього процесу та не надає освітні послуги.

Враховуючи зазначене, при укладенні спірного договору оренди порушено норми ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", оскільки предмет оренди використовувався не за визначеним законодавством цільовим призначенням навчального закладу, а з метою господарської діяльності відповідача-2, пов`язаної з наданням перукарських послуг.

Отже, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, наявні правові підстави для визнання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2013 № 183-13 (нова редакція), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою-підприємцем Бабич Аллою Анатоліївною та Національним університетом «Чернігівська політехніка», об`єктом якого є вбудоване нежитлове приміщення площею 17,54 м.кв. на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2, розташованої за адресою м. Чернігів, вул.Козацька, 1а, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка», недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 викладено такі висновки:

За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу).

Пунктами 4.1, 4.2 розділу II Договору від 24.05.2021 визначено, що у разі припинення договору Орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно і повернути його в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід`ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом; відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати орендованого майна. Протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору Балансоутримувач зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за договором в акті повернення з оренди орендованого майна. Орендар зобов`язаний підписати три примірника акту повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання і одночасно повернути Балансоутримувачу два примірники підписаних Орендарем актів разом із ключами від об`єкта оренди. Звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів.

Тобто наслідком визнання недійсним Договору оренди є повернення Орендарем спірного майна Балансоутримувачу.

Оскільки договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2013 №183-13 (нова редакція) є недійсним, вимога прокурора про зобов`язання орендаря повернути балансоутримувачу за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна вбудоване нежитлове приміщення площею 17,54 кв.м на першому поверсі в будівлі гуртожитку №2, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. Козацька, 1а, підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача-1 щодо пропуску позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначив, що 31.12.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та ФОП Бабич Аллою Анатоліївною було укладено договір оренди №183-13 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності - вбудованого нежитлового приміщення на першому поверсі в будівлі гуртожитку №2 площею 17,54 кв.м., який неодноразово був продовжений за згодою власника майна - Міністерства освіти і науки України та Балансоутримувача. У відповідності до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнається судом недійсним з моменту його вчинення. На думку відповідача-1 перебіг строку позовної давності починає обраховуватися саме з 31.12.2013, а не з моменту продовження його дії, а тому відповідач-1 вважає, що позивачем попущені строки позовної давності.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що предметом спору є саме договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2013 №183-13 (нова редакція), датою якого є 28 квітня 2021 року, укладений за результатами аукціону, переможцем якого стала ФОП Бабич Аллою Анатоліївною, зі строком дії 5 років (до 28 квітня 2026 року).

Більш того, суд звертає увагу на те, що 31.12.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець) з одного боку та Фізичною особою-підприємцем Бабич Аллою Анатоліївною (Орендар) укладено Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №183-13. Договір укладено строком на 1 рік та діє з 01.01.2014 до 31.12.2014 (п. 10.1 Договору).

22.12.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та ФОП Бабич А.А. укладено Угоду до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2013 №183-13, згідно якої договір вважається продовженим на 2 роки 364 дні: з 01.01.2015 до 30.12.2017 включно, на умовах, передбачених Договором, з урахуванням змін, внесених цією Угодою.

15.01.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та ФОП Бабич А.А. укладено Договір про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2013 №183-13, згідно якого договір вважається продовженим на 2 роки 364 дні: з 31.12.2017 до 29.12.2020 включно, на умовах, передбачених Договором, з урахуванням змін, внесених цією Угодою.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України Про освіту (в редакції Закону від 20.12.2018 №2661-VIII, що діяла на момент укладення Договору 28.04.2021) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Судом враховано, що вже після внесення змін до Закону України Про освіту (редакція Закону від 20.12.2018 №2661-VIII), 08.12.2020 Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на укладення та продовження терміну дії Договору, з метою розміщення перукарні (протокол №20 від 08.12.2020).

Разом з цим, безпідставним і необґрунтованим є відлік строку позовної давності з часу виникнення порушення, так як за загальним правилом його початок слід обраховувати з моменту коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав і законних інтересів (подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц).

Пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Необхідно зазначити, що карантин КМУ установив на підставі постанови №211 від 11.03.2020 з 12.03.2020, а постановою № 651 від 27.06.2023 КМУ відмінив карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, до завершення карантину Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

Враховуючи наведене, строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, в силу приписів п. 12 Прикінцевих положень ЦК України продовжено на строк дії карантину (з 12.03.2020 по 01.07.2023), а в силу приписів п. 19 Прикінцевих положень ЦК України перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану (з 24.02.2022 до закінчення воєнного стану).

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду 12.06.2024 у справі №906/871/21 (пункт 81), від 28.03.2024 у справі №903/877/20 (903/932/23) (пункт 94).

Як вбачається з матеріалів справи прокурор в інтересах держави в особі Міністерства звернувся до господарського суду із цим позовом 04.07.2024, а отже строки, визначені статтею 257 ЦК України, за заявленими вимогами не закінчились, тож підстави для застосування спливу строку позовної давності та відмови в задоволенні позову відсутні.

Відповідно позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2024 року у справі №927/285/24.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури у рівних частинах.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.12.2013 № 183-13 (нова редакція), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Фізичною особою-підприємцем Бабич Аллою Анатоліївною та Національним університетом «Чернігівська політехніка», об`єктом якого є вбудоване нежитлове приміщення площею 17,54 м.кв. на першому поверсі в будівлі гуртожитку № 2, розташованої за адресою м. Чернігів, вул. Козацька, 1а, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка».

3.Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Бабич Аллу Анатоліївну (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) повернути Національному університету «Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798, вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035) за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна вбудоване нежитлове приміщення площею 17,54 м.кв. на першому поверсі в будівлі гуртожитку №2, розташованої за адресою м. Чернігів, вул. Козацька, 1а.

4.Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325, просп. Голосіївський, 50, м.Київ, 03039) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача - UА248201720343140001000006008, призначення платежу - повернення судового збору) судовий збір у сумі 2018,67 грн.

5.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бабич Алли Анатоліївни (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача - UА248201720343140001000006008, призначення платежу - повернення судового збору) судовий збір у сумі 2018,67 грн.

6. Стягнути з Національного університету Чернігівська політехніка (код ЄДРПОУ 05460798, вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача - UА248201720343140001000006008, призначення платежу - повернення судового збору) судовий збір у сумі 2018,67 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 03.12.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/