Рішення

від 02.12.2024 по справі 308/16573/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/16573/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Павлюх Л.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Чопської міської ради «Чистий Чоп» про визнання припиненими трудових відносин

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

1.до Ужгородського міськрайонного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Комунального підприємства Чопської міської ради «Чистий Чоп» код ЄДРПОУ 40361719, місцезнаходження: Ужгородський р-н, м. Чоп, вул. Головна, 43 (далі відповідач), у якій позивач просить суд:

1.1.визнати позивача звільненим 30 серпня 2024 року з посади головного інженера Комунального підприємства Чопської міської ради «Чистий Чоп» на підставі ст. 38 КЗпП України та зобов`язати відповідача:

-видати позивачу копію наказу про його звільнення 30 серпня 2024 року з посади головного інженера Комунального підприємства Чопської міської ради «Чистий Чоп»;

-видати належним чином оформлений оригінал трудової книжки із записом про його звільнення 30 серпня 2024 року з посади головного інженера Комунального підприємства Чопської міської ради «Чистий Чоп»;

-видати письмове повідомлення про нараховані та виплачені позивачу суми при звільненні.

2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з огляду на допущені відповідачем порушення трудового законодавства в частині оплати праці позивач виявив намір припинити трудові правовідносини з відповідачем.

3.Право позивача самостійно визначати строк розірвання договору ґрунтується на положеннях частини 3 статті 38 КЗпП, в силу яких працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю.

4.Факт порушення строків виплати заробітної плати позивач вважає доведеним.

5.Вимоги про зобов`язання вчинити дії позивач обґрунтовує, зокрема, посиланням на положення статті 47 КЗпП, які регламентують порядок дій роботодавця у день звільнення працівника.

6.Також позивач вказує про те, що іншої можливості встановлення факту звільнення законодавством не передбачено, як і можливості отримати документи, передбачені статтею 47 КЗпП.

7.25.11.2024 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він проти позову заперечив. Пояснення обґрунтовані тим, що в даному випадку відповідач як роботодавець не погодився звільнити позивача з підстави, передбаченої частиною третьої статті 38 КЗпП, а тому відмовив у розірванні трудового договору. Як наслідок, позивач повинен був і надалі виконувати свої трудові обов`язки і являтися на роботу.

8.Позивача було звільнено за прогул, що позбавляє можливості звільнити його з інших підстав та унеможливлює внесення запису про його звільнення на підставі статті 38 КЗпП.

9.У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити.

10.У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив залишити позов без задоволення.

ІІ. Рух справи

11.Ухвалою від 10.10.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

12.Ухвалою від 02.12.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд залишив без розгляду клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору у зв`язку з його відкликанням.

13.Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не застосовувалися.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом

14.Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

15.Наказом №52-ВК від 22.05.2018 позивача прийнято на посаду головного інженера з 22.05.2018, що підтверджується листом Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ЗХ/3/1263-ЦА-24 від 25.09.2024.

16.19.08.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив звільнити його 30.08.2024 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, а саме з огляду на несвоєчасність виплати заробітної плати.

17.Того ж дня заява позивача була зареєстрована в журналі реєстрації вхідної кореспонденції КП ЧМР «Чистий Чоп».

18.Листом відповідача від 02.09.2024 позивача повідомлено про залишення його заяви від 19.08.2024 про звільнення з підстав частини третьої статті 38 КЗпП без задоволення з причин відсутності фактичних підтверджень порушень.

19.Цим же листом позивачу запропоновано здійснити звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП.

20.Відповідно до листа Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ЗХ/3/1263-ЦА-24 від 25.09.2024 вбачається, що за наслідками проведеної перевірки відповідача встановлено, що станом на 24.09.2024 загальна сума не виплаченої позивачу заробітної плати за період квітень-серпень 2024 року становить 59715,70 гривень.

21.За результатами перевірки винесено припис на усунення порушень трудового законодавства, матеріали перевірки направлено до органів національної поліції для розгляду на предмет наявності ознак кримінального правопорушення за ст. 175 КК України.

22.Згідно з довідкою №1 від 12.08.2024, виданою відповідачем, дохід позивача за період з 01.01.2024 по 31.08.2024 склав 203071,89 гривень. Сума до виплати становить 163472,87 гривні.

23.За змістом цієї довідки заборгованість підприємства (відповідача) перед позивачем була такою:

23.1.на початку січня 2024 року 16118,87 грн.;

23.2.на початку лютого 2024 року 47506,11 грн.;

23.3.на початку березня 2024 року 59503,08 грн.;

23.4.на початку квітня 2024 року 58904,95 грн.;

23.5.на початку травня 2024 року 44069,06 грн.;

23.6.на початку червня 2024 року 50046,35 грн.;

23.7.на початку липня 2024 року 59838,20 грн.;

23.8.на початку серпня 2024 року 54330,77 грн.

24.Поза тим, цією ж довідкою підтверджується динаміка розрахунків між сторонами спору.

25.Так, за січень, травень та червень 2024 року суми до сплати позивачу становили 36387, 24 грн., 22165,66 грн. та 22052,75 грн. відповідно.

26.Між тим, за означені місяці відповідач фактично виплатив 5000 грн., 16188,37 грн. та 12260,90 гривень.

27.Виходячи з наявності підстав для визнання припиненими трудових відносин, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. Позиція суду

28.Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

29.Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

30.Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

31.Частиною першою статті 38 КЗпП встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

32.Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили (частина третя статті 38 КЗпП).

33.Отже, за статтею 38 КЗпП працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

34.У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП.

35.Зазначення працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, або ж невизнання роботодавцем зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми.

36.Інакше кажучи, саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.

37.При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

38.Суд звертає увагу на те, що істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені.

39.Поряд із цим, положення частини третьої статті 38 КЗпП України не ставлять можливість звільнення працівника за цією нормою й у залежність від того, чи є порушення законодавства про працю триваючими та чи поновлені права працівника після відповідних порушень.

40.Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце, зокрема, порушення з боку роботодавця законодавства про працю, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

41.Отже, для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП доказуванню підлягає, в тому числі факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення.

42.Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

43.Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначені ним строки, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.

44.У разі не видання роботодавцем наказу про звільнення працівника, непогодження з його діями, працівник має право звернутися до суду з відповідним позовом.

45.За обставин цієї справи позивач 19.08.2024 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив звільнити його 30.08.2024 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, а саме з огляду на несвоєчасність виплати заробітної плати.

46.Аналіз змісту поданої позивачем заяви дає підстави для висновку, що вона містила посилання як на правову (частина третя статті 38 КЗпП), так і на фактичну підставу звільнення позивача, а саме на порушення відповідачем трудового законодавства у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати.

47.Таким чином, позивач звертався до відповідача із дотриманням порядку, встановленого статтею 38 КЗпП, тобто шляхом подання письмової заяви, у якій виразив ініціативу щодо припинення трудових відносин у зв`язку з тим, що відповідач не виконує законодавство про працю.

48.Згадана заява відповідачем була розглянута по суті, оскільки, як вже було з`ясовано судом, відповідач листом від 02.09.2024 повідомив позивача про залишення його заяви від 19.08.2024 про звільнення з підстав частини третьої статті 38 КЗпП без задоволення з причин відсутності фактичних підтверджень порушень. Цим же листом позивачу запропоновано здійснити звільнення на підставі частини першої статті 38 КЗпП.

49.Поряд із цим, у листі Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ЗХ/3/1263-ЦА-24 від 25.09.2024 відображено, що перевіркою на день її проведення не встановлено факту звільнення позивача. Натомість позивач станом на день перевірки перебував на посаді головного інженера.

50.Тобто відповідач не погодився звільнити позивача із підстав та з дня, вказаних останнім у поданій заяві про звільнення, що свідчить про виникнення між ними трудового спору з приводу означених обставин.

51.Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

52.За приписами статті 2 КЗпП право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

53.Статтею 115 КЗпП, серед іншого, встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

54.У вимірі фактичних обставин справи суд встановив, що за довідкою №1 від 12.08.2024, виданою відповідачем, останній мав перед позивачем заборгованість по виплаті заробітної плати, зокрема:

54.1.на початку січня 2024 року 16118,87 грн.;

54.2.на початку лютого 2024 року 47506,11 грн.;

54.3.на початку березня 2024 року 59503,08 грн.;

54.4.на початку квітня 2024 року 58 904,95 грн.;

54.5.на початку травня 2024 року 44069,06 грн.;

54.6.на початку червня 2024 року 50046,35 грн.;

54.7.на початку липня 2024 року 59838,20 грн.;

54.8.на початку серпня 2024 року 54330,77 грн.

55.Суд, дослідивши динаміку розрахунків між сторонами, з`ясував, що за січень, травень та червень 2024 року суми заробітної плати до сплати позивачу становили 36387, 24 грн., 22165,66 грн. та 22052,75 грн. відповідно.

56.Між тим, за означені місяці відповідач фактично виплатив 5 000 грн., 16188,37 грн. та 12260,90 грн. відповідно.

57.Отже, на момент звернення позивача із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України відповідач мав заборгованість з виплати заробітної плати позивачу.

58.Наявність такої заборгованості станом на дату звернення позивача до роботодавця із заявою про звільнення є доказом порушення трудового законодавства та свідчить про те, що відповідач, будучи роботодавцем позивача, не виконував законодавство про працю.

59.Звідси, наявність відповідної заборгованості вказує про порушення роботодавцем законодавства про працю станом на дату подання позивачем заяви про звільнення від 19.08.2024, що, як наслідок, було підставою для звільнення позивача на підставі частини третьої статті 38 КЗпП.

60.Суд зауважує про те, що праву працівника на розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП кореспондує обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в строк, зазначений у заяві про звільнення.

61.Між тим, не вдаючись до оцінки правомірності наказу відповідача №35-ВК-3 про звільнення позивача з 15.11.2024 на підставі пункту четвертого статті 40 КЗпП, суд вказує на те, що подання заяви на звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП не звільняє працівника від обов`язку виходити на роботу.

62.Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №686/21225/17, від 16 грудня 2020 року у справі №127/32612/18, від 19 вересня 2022 року у справі №758/9966/17.

63.Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 30 червня 2023 року по справі №522/9082/21 зазначав про те, що відмова роботодавця у звільненні працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України свідчить про відсутність припинення трудових відносин працівника з підприємством та необхідність працівнику надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки.

64.Таким чином, звернення позивача із заявою від 19.08.2024 не припинило трудові правовідносини між сторонами з 30.08.2024, зважаючи на те, відповідач, розглянувши заяву позивача по суті, відмовив у розірванні трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП.

65.Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

66.Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

67.Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

68.Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

69.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

70.Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

71.Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

72.Отже суд має встановити належність особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, чи є така особа належним позивачем у справі (наявність права на позов у матеріальному розумінні), чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також дослідити ефективність обраного позивачем способу захисту, з`ясувавши, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

73.За обставин цієї справи позивач звернувся з тим, щоб захистити своє право на припинення трудового договору шляхом його розірвання з ініціативи працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП у визначений позивачем строк, тобто з 30 серпня 2024 року.

74.Вимога позивачапро визнанняйого звільненим30серпня 2024року з посади головного інженера Комунального підприємства Чопської міської ради «Чистий Чоп» на підставі статті 38 КЗпП України спрямована на визнання припиненими трудових правовідносин з певної дати.

75.Між тим, суд встановив, що на момент розгляду цієї справи трудовий договір між сторонами вже припинений у зв`язку з його розірванням з ініціативи роботодавця на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП, так як позивач звільнений з 15.11.2024 на підставі наказу №35-ВК-3 «Про звільнення ОСОБА_1 », тобто припинений з інших підстав, аніж ті, на які посилається позивач.

76.Отже, в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту його прав не є ефективним, так як не забезпечить відновлення його права на припинення трудового договору шляхом його розірвання з ініціативи працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП, зважаючи на те, що відповідний договір уже припинений з інших підстав.

77.Звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП виключає можливість визнання позивача звільненим на підставі частини третьої статті 38 КЗпП.

78.Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2023 по справі №279/402/20 зазначав про таке: «При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону».

79.Тобто позивач з метою захисту його порушених прав не був позбавлений можливості оспорювати правомірність наказу відповідача та з урахуванням його волевиявлення ставити питання про зміну дати звільнення і формулювання його причини, однак у цій справі таких вимог не заявляв.

80.Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

81.Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

82.Вказане узгоджується із правовим висновком, відображеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року по справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

83.Із урахуванням наведеного суд доходить до висновку про те, що позов у частині визнання позивача звільненим 30 серпня 2024 року з посади головного інженера Комунального підприємства Чопської міської ради «Чистий Чоп» на підставі ст. 38 КЗпП України слід залишити без задоволення.

84.Резюмуючи, суд вказує про те, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії також слід залишити без задоволення, зважаючи на таке.

85.Частиною першою статті 47 КЗпП передбачено, що Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

86.За змістом статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

87.У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

88.Цитовані положення трудового законодавства прямо передбачають обов`язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.

89.Відповідно до пунктів 3 та 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» №301 від 27 квітня 1993 року (далі Постанова №301) трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

90.Трудові книжки працівників, які працюють в міжнародних організаціях, представництвах міжнародних організацій в Україні, іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах, у виконавців (юридичних осіб - нерезидентів) проектів міжнародної технічної допомоги, можуть зберігатися і вестися на підставі цивільно-правового договору з юридичними особами - резидентами, які вносять відомості до трудових книжок відповідно до довідок, виданих зазначеними міжнародними організаціями, представництвами міжнародних організацій в Україні, іноземними дипломатичними представництвами та консульськими установами, виконавцями (юридичними особами - нерезидентами) проектів міжнародної технічної допомоги.

91.Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

92.За приписами пунктів 4.1. та 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі Інструкції №58) у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

93.Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

94.Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

95.Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

96.Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

97.Таким чином, трудова книжка видається працівнику в день його звільнення під розписку в журналі обліку. Якщо ж працівник відсутній на роботі в день звільнення, то видача трудової книжки може здійснюватися шляхом її поштового надсилання за письмовою згодою працівника.

98.За обставин цієї справи вимоги про зобов`язання видати позивачукопію наказупро йогозвільнення 30серпня 2024року зпосади головногоінженера Комунальногопідприємства Чопськоїміської ради«Чистий Чоп»;видати належнимчином оформленийоригінал трудовоїкнижки іззаписом пройого звільнення30серпня 2024року зпосади головногоінженера Комунальногопідприємства Чопськоїміської ради«Чистий Чоп»;видати письмове повідомлення про нараховані та виплачені позивачу суми при звільненні мають похідний характер.

99.Позовні вимоги у зазначеній частині позивач обґрунтовував тим, що на день подання позовної заяви (08.10.2024) йому не було видано копію наказу про звільнення та належним чином оформлену трудову книжку із записом про його звільнення, а також не було надано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.

100.Вирішуючи спір,суд констатував про те, що звернення позивача із заявою від 19 серпня 2024 року не припинило трудові правовідносини між сторонами з 30 серпня 2024 року, зважаючи на те, відповідач, розглянувши заяву позивача по суті, відмовив у розірванні трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП.

101.Натомість позивач фактично звільнений лише 15.11.2024 з ініціативи самого відповідача.

102.У зв`язку з тим, що відповідач позивача фактично не звільнив 30 серпня 2024 року, то в нього не було підстав вручати позивачу копію наказу про звільнення 30 серпня 2024 року, видавати оригінал трудової книжки із записом про звільнення позивача 30 серпня 2024 року з посади головного інженера та видавати письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.

V. Висновки за результатами розгляду справи

103.Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

104.Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

105.Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

106.Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про необхідність залишення позовних вимог без задоволення.

VІ. Судові витрати

107.Відповідно до статті 141 ЦПК України з огляду на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення суду складено та підписано 02 грудня 2024 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко