Рішення

від 02.12.2024 по справі 461/8140/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/8140/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2024 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Старовецька С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Восьмого апеляційного адміністративного суду про відшкодування шкоди,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Восьмого апеляційного адміністративного судупро відшкодування шкоди.

В обґрунтування даного позову вказує на те, щоу березні 2022 року звернувся до Підволочиського районного суду Тернопільської області з позовом до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Підволочиської селищної ради Тернопільської області, у якому просив скасувати постанову Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Підволочиської селищної ради від 17 грудня 2021 року №52, якою його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП та накладено штраф в розмірі 680 гривень. Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2022 року вказану апеляційну скаргу повернуто. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року, після повторного звернення, апеляційну скаргу на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року теж було повернуто. Не погодившись з такими судовими рішеннями, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції. Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року по справі № 604/210/22 за позовом ОСОБА_2 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Підволочиської селищної ради Тернопільської області касаційна скарга була задоволена, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. 23 жовтня 2023 рокупозивачскерував у Верховний суд заяву про повернення мені судового збору за розгляд справи у касаційній інстанції, сплаченого 20.09.2022 року. Верховний Суд своєю Ухвалою від 06 листопада 2023 року відмовив в компенсації судових витрат. Восьмий апеляційний адміністративний суд після розгляду справи по суті 22 листопада 2023 року виніс постанову по справі № 604/210/22, однак не виніс рішення щодо компенсації позивачу судових витрат за розгляд скарги позивача в Касаційному суді. Ні Восьмим апеляційним адміністративним судом, ні Підволочиським районним судом роз`яснення по відшкодуванню шкоди, завданої незаконним рішенням Восьмого апеляційного суду внаслідок відмови прийняття апеляційної скарги, надано не було, чим, на думку позивача, порушенойого право на доступ до правосуддя.У зв`язку з наведеним,просить позов задовольнити та відшкодувати завдану шкоду, яка, з урахуванням збільшених позовних вимог, складає 6554 грн 44 коп..

Представником Восьмого апеляційного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що за загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 139 КАС України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, компенсуються понесені у зв`язку з розглядом справи судові витрати за рахунок іншої сторони. У разі часткового задоволення адміністративного позову судові витрати розподіляються за принципом пропорційності.

22 листопада 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу за результатами розгляду згадуваної апеляційної скарги ОСОБА_2 , якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року в адміністративній справі №604/210/22 за позовом ОСОБА_2 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Підволочиської селищної ради Тернопільської області про скасування постанови без змін.

Відповідач наголошує, що надана Касаційним адміністративним судом у складі Верховного суду оцінка ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду в ході судового провадження із розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 не відповідає і не може бути ототожнена із критеріями, встановленими статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на яку посилається позивач. Відповідач стверджує, що в своїй позовній заяві позивач використовує вибіркове покликання на ті чи інші положення законодавства, які у правовому полі діють тільки у сукупності, позначаючи узгоджену між собою систему взаємопов`язаних елементів, які регулюють відповідні суспільні відносини. Таке суб`єктивне трактування правових норм викривляє юридичні зміст та аспект згадуваних у позовній заяві нормативно-правових актів, створюючи неналежне законодавче підґрунтя для їх подальшого беззмістовного застосування позивачем, а відтак просить відмовитив задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Восьмого апеляційного адміністративного суду про відшкодування шкоди.

Позивач подав заяву, у якій просить судове засідання проводити у його відсутності, позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надіслав заяву, в якій просить проводити розгляд справи у його відсутності, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленомуЦПК України, звернутися до суду за захистомсвоїхпорушених, невизнанихабооспорюваних прав, свобод чизаконнихінтересів.

Частинами 1 та 3статті 13 ЦПКвстановлено, що суд розглядаєсправи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положеньст. 16 ЦК Україниособа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Вислухавши сторони, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволені позову, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, щов березні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Підволочиського районного суду Тернопільської області з позовом до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Підволочиської селищної ради Тернопільської області, у якому просив скасувати постанову Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Підволочиської селищної ради від 17 грудня 2021 року №52, якою його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП та накладено штраф в розмірі 680 гривень.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2022 року вказану апеляційну скаргу повернуто, з посиланням на те, що вона не була підписана заявником, що підтверджувалося актом Підволочиського районного суду Тернопільської області про відсутність КЕП від 06 червня 2022 року.

Пізніше позивач повторно звернувся до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року апеляційну скаргу на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року теж було повернуто.

Не погодившись з такими судовими рішеннями, ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції.

Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Згідно із зазначеними положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя (пов`язані з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, їх перевіркою в порядку нагляду, зверненням рішення до виконання тощо) можуть оскаржуватись у чинному в даний час касаційному та наглядному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55 та 56 Конституції про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, якімаютьзначення для справи і на які вона посилається як на підставусвоїхвимогабозаперечень, крімвипадків, встановленихцим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести тіобставини, на які вона посилається як на підставусвоїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до правилст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів;показаннями свідків.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду своєю постановою від 10 жовтня 2023 року ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2022 року скасував і направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

15 листопада 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року у справі № 604/210/22 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Підволочиської селищної ради Тернопільської області про скасування постанови.

Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення, визначені статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є, певною мірою, відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

При цьому, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (ч. 3 ст. 143 КАС України); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (ч.6 ст. 143 КАС України); 3) якщо це питання не було вирішено (п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Частина 1 статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

За загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 139 КАС України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, компенсуються понесені у зв`язку з розглядом справи судові витрати за рахунок іншої сторони. У разі часткового задоволення адміністративного позову судові витрати розподіляються за принципом пропорційності.

22 листопада 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу за результатами розгляду згадуваної апеляційної скарги ОСОБА_2 , якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2022 року в адміністративній справі №604/210/22 за позовом ОСОБА_2 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Підволочиської селищної ради Тернопільської області про скасування постанови без змін.

Важливо зазначити, що надана Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду оцінка ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду в ході судового провадження із розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 не відповідає і не може бути ототожнена із критеріями, встановленими статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Виходячи із буквального тлумачення норми статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як то: незаконне засудження; незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; незаконне взяття і тримання під вартою; незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки; незаконне накладення арешту на майно; незаконне відсторонення від роботи (посади), інші процесуальні дій, що обмежують права громадян є самостійними та обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не охоплюються їх початком, до прикладу - незаконне взяття під варту і їхнім закінченням винесенням виправдувального вироку за реабілітуючих обставин (постанова Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/ 3221/19-ц).

А тому необґрунтоване належними доказами твердження позивача щодо відшкодування йому шкоди, завданої незаконним рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду, враховуючи, що ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду не визнавалася незаконною, є суб`єктивними та беззмістовними, а також такими, що мають на меті чинити тиск та вплив на суд, а також покласти на суд обтяження фінансового характеру, а саме повернення (відшкодування) судового збору, який ОСОБА_2 сплатив при зверненні до касаційного суду, оскаржуючи ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Статті 126 Конституції України встановлює пряму норму, що вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. При цьому, Конституційний Суд України, ураховуючи свої юридичні позиції, висловлені в рішеннях від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, неодноразово наголошував, що приписи Конституції України, що гарантують незалежність та недоторканність суддів, пов`язані з принципом поділу державної влади й зумовлені потребою забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади; передусім заборонено вплив на суддів у будь-який спосіб, що, зокрема, є забороною стосовно всіх суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

Враховуючи, що ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду була предметом перегляду у суді касаційної інстанції, то оцінка Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уже їй надана з дотриманням норм матеріального права та процесуального права в порядку визначеному чинним законодавством.

Як наслідок, зазначені у позовній заяві ОСОБА_2 вимоги і твердження, по суті, є оскарженням позивачем процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом адміністративної справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), з метою відшкодування сплаченого ним судового збору за подання заяви до суду касаційної інстанції.

У своїй позовній заяві позивач використовує вибіркове покликання на ті чи інші положення законодавства, які у правовому полі діють тільки у сукупності, позначаючи узгоджену між собою систему взаємопов`язаних елементів, які регулюють відповідні суспільні відносини. Таке суб`єктивне трактування правових норм викривляє юридичні зміст та аспект згадуваних у позовній заяві нормативно-правових актів, створюючи неналежне законодавче підґрунтя для їх подальшого застосування.

Суд вважає позовні вимоги позивача безпідставними. ОСОБА_2 не надано жодних належних та допустимих доказів, які підтверджували незаконність дій відповідача.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає, що вимоги ОСОБА_2 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Позивач не надав суду жодного доказу заподіяння йому матеріальної шкоди з вини відповідача, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81,141,258,259,263-265,268,273,352-354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_2 до Восьмого апеляційного адміністративного суду про відшкодуванняшкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02.12.2024 року.

Суддя Волоско І.Р.