Постанова

від 28.11.2024 по справі 127/20270/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/20270/23

Провадження № 22-ц/801/2255/2024

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 рокуСправа № 127/20270/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),

суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Марина Володимирівна,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Марини Володимирівни про усунення від права на спадкування, зміну черговості спадкування за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Федчишена С.А., дата складення повного тексту рішення 19 липня 2024 року,

встановив:

В липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Марини Володимирівни про усунення від права на спадкування, зміну черговості спадкування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті бабусі упродовж встановленого строку до Першої Вінницької державної нотаріальної контори подали заяву про прийняття спадщини - позивач ОСОБА_1 (онука померлої) та відповідач ОСОБА_2 (дочка померлої).

Позивач зазначає, що все життя проживала однією сім`єю разом зі своєю бабусею - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та дідусем ОСОБА_4 , вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Після смерті дідуся, у бабусі почалися проблеми зі здоров`ям. Позивач опікувалася нею, допомагала матеріально, забезпечувала продуктами харчування та ліками. Сплачувала комунальні та телекомунікаційні послуги як за життя бабусі та і після її смерті.

Натомість відповідач не допомагала бабусі, вона виявляла байдужість до неї, уникала від обов`язку забезпечити підтримку, допомогу та піклування спадкодавцю, хоча мала можливість його виконувати, але ухилялася від надання будь-якої допомоги, усіма діями створювала конфліктні ситуації та обставини, в результаті яких стан здоров`я бабусі різко погіршувався до критичного рівня та сприяла тому щоб ввести бабусю у безпорадний стан. Зокрема, після таких конфліктів з відповідачем не одноразово викликалась швидка допомога.

Зазначає, що в один із чергових разів, а саме 25 грудня 2022 року на ґрунті конфлікту відповідача з ОСОБА_3 , останній стало погано та її було госпіталізовано до КНП «Вінницької міської клінічна лікарні швидкої медичної допомоги» де остання перебувала на стаціонарному лікуванні.

На переконання позивача, відповідач навмисно довела бабусю до такого стану та скориставшись ситуацією необхідності виклику швидкої та оформлення бабусі в лікарню, забрала паспорт громадянина України, який належав останній та викрала інші її речі.

03 січня 2023 року ОСОБА_3 було направлено в стаціонар КНП «Вінницька міська клінічна лікарня № 3» з діагнозом Інфаркт мозку внаслідок неуточненого закупорення або стенозу церебральних артерій, ішемічний інсульт (25 грудня 2022 року) в басейні ліва середньої мозкової артерії на ґрунті цереброклерозу, де вона знаходилась до 16 січня 2023 року.

Як зазначає позивач, знаходячись на стаціонарі в МКЛ № 3, бабуся поросила звернутись до лікаря, щоб забезпечити їй можливість скласти заповіт на ім`я позивача. Виконуючи волю померлої позивач звернулась до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б., який повідомив що для складання заповіту необхідний паспорт бабусі.

Відтак, за волею ОСОБА_3 позивачем було здійснено виклик поліції з метою залишення заяви за фактом викрадення паспорту та інших речей померлої.

17 січня 2023 року ОСОБА_3 було переведено в відділення «Хоспіс» КНП «Вінницька міська клінічна лікарня №3, де ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла, діагноз 167.2. Хронічна церебно-васкулярна недостатність. Церебральний атеросклероз.

Позивач зазначає, що за весь час перебування бабусі у лікарні, відповідач не надавала жодної допомоги, усі ліки купувалися за рахунок позивача, навпаки відповідач будучи обізнаною про стан ОСОБА_3 приходила до лікарні і навмисно вчиняла конфліктні ситуації. Після приходу матері в лікарню стан ОСОБА_3 різко погіршувався.

Крім цього, 21 червня 2023 року позивач звернулась до відділу поліції № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме що ОСОБА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, незаконно, проти волі ОСОБА_3 заволоділа належним їй паспортом громадянина України та ключами від квартири, з метою умисного перешкоджання ОСОБА_3 скласти заповіт на ім`я онуки - ОСОБА_1 та отримання в майбутньому права на спадкове майно та позбавлення її права на таке майно, чим вчинила кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ч. З ст. 357 КК України, а також, що ОСОБА_2 протиправно заволоділа мобільним телефоном вартістю 1000 гривень, грошовими коштами 20000 гривень, які, належали ОСОБА_3 , які витратила на власний розсуд, чим вчинила злочин передбачений ст. 185 КК України. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2023 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб відділу поліції № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зобов`язано уповноважених осіб відділу поліції № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області внести відомості викладені у поданій ОСОБА_1 заяві від 21 червня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Позивач вважає, що викрадення та приховування відповідачем належного ОСОБА_3 паспорту громадянина України унеможливило останню виразити свою волю та скласти на позивача заповіт. Отримання відповідачем паспорту, стало безумовною перешкодою для складання заповіту. Зазначені діяння сприяли виникненню у відповідача права на спадкування. Крім того спадкодавець ОСОБА_3 була в похилому віці (1938 року народження), постійно хворіла приймала ліки, що потребувало не тільки фізичної допомоги, а й матеріальної, але відповідач не приймала участі в житті своєї матері, ні фізичної, ні матеріальної, матеріальної допомоги матері не надавала, яка цього потребувала так як була у похилому віці, отже фактично перебувала безпорадному стані.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом в якому вона просила усунути ОСОБА_2 , від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та змінити ОСОБА_1 чергу спадкування на першу чергу спадкування. Провести розподіл судових витрат.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінено ОСОБА_1 чергу спадкування на першу чергу спадкування.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2147,20 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач мала можливість, але не виконувала свій обов`язок піклуватися про свою непрацездатну матір, яка була у похилому віці, страждала на тяжку хворобу і у зв`язку з цим потребувала догляду та матеріальної допомоги. Крім того задовольняючи позов в частині зміни черговості спадкування суд попередньої інстанції вказав, що позивач проживала з спадкодавцем за місцем відкриття спадщини і до відкриття спадщини дев`ять років та десять місяців, доглядала за рідною бабусею, піклувалась та забезпечували усім необхідним, жили однією сім`єю, вела спільне господарство, а тому наявні підстави для зміни черговості спадкування.

Не погоджуючись з таким рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, уточнивши прохальну частину апеляційної скарги під час судового засідання, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга, мотивована тим, що на переконання заявника суд попередньої інстанції, не звернув увагу на те, що матеріалами справи не підтверджено жодні підстави для усунення від права на спадкування визначені ст. 1224 ЦК України. Зокрема вважає, що позивачем не доведено безпорадний стан ОСОБА_3 та неможливість себе обходити самостійно. Поряд з цим зазначає, що вона доглядала за ОСОБА_3 , зокрема, допомагала останній продуктами, які самостійно вирощувала. В день коли померлій стало погано саме ОСОБА_2 викликала швидку та в подальшому остання займалась похованням. Крім того зазначає, що паспорт та інші речі вона не крала та ніяким чином не перешкоджала можливому укладенню заповіту. Натомість вважає, що будь якого заповіту, зокрема, на ім`я позивача померла не мала наміру складати. Також на переконання відповідача, ОСОБА_1 не могла приділяти увагу та доглядати за померлою, оскільки позивачка має на утриманні трьох дітей та проживала разом з ними і чоловіком за іншою адресою. Водночас заперечує надані в судовому засіданні пояснення свідків, оскільки на її переконання такі суперечать обставинам справи. Також вважає, що померла склала заповіт на спірну квартиру на ім`я сина ОСОБА_5

22 жовтня 2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила аргументи викладені в ній вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог. Поряд з цим вказала, що будь якого заповіту на ім`я сина померлої ОСОБА_5 не існує. Крім того зазначила, що похованням ОСОБА_3 відповідачка не займалась.

Інші сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу викладені в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_1 відповідач є донькою ОСОБА_3 .

В зв`язку з укладенням шлюбу в 1987 році відповідач змінила прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 .

У відповідності до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір`ю позивача зазначено ОСОБА_2 .

В зв`язку з укладенням шлюбу 29 листопада 2008 року, позивач змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 29 листопада 2008 року.

В зв`язку з укладенням шлюбу 04 листопада 2020 року, позивач змінила прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 04 листопада 2020 року.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до відповіді № 1288-28.28-28 від 20 липня 2023 року відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці державна реєстрація смерті відбулася за заявою ОСОБА_2 та було отримано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 .

Згідно витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі № 71318007, державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. було заведено спадкову справу за номером 57/2023, номер у спадковому реєстрі 70204412.

З довідки про зняття з реєстрації місця проживання Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради № 5535 від 23 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 в зв`язку з смертю.

31 січня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до першої Вінницької державної нотаріальної контори з заявою про відкриття спадкової справи та прийняття спадщини.

ОСОБА_1 до першої Вінницької державної нотаріальної контори звернулася з заявою про відкриття спадкової справи та прийняття спадщини 01 березня 2023 року.

У відповідності до договору купівлі-продажу №3423 від 15 липня 2012 року та витягу про державну реєстрацію прав № 35031096 від 01 серпня 2012 року, реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав 37006107 спадкодавцю на праві власності належала квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до висновку управління освіти Вінницької міської ради від 15 травня 2001 року вважають за доцільним визначити місце проживання позивача разом з бабусею ОСОБА_3 та дідусем ОСОБА_4 .

Відповідно до акту про фактичне місце проживання без реєстрації від 06 липня 2023 року з травня 2013 року по 12 лютого 2021 року в квартирі АДРЕСА_2 фактично проживають без реєстрації ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

З 12 лютого 2021 року в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано місце проживання ОСОБА_10 (довідка № 11128 від 12 лютого 2021 року), ОСОБА_11 (довідка № 11138 від 12 лютого 2021 року), ОСОБА_12 (довідка № 11134 від 12 лютого 2021 року) та з 28 квітня 2021 року ОСОБА_13 (довідка № 31622 від 14 травня 2021 року).

Згідно характеристики від 06 липня 2023 року наданої квартальним комітетом «Вінниченко» ОСОБА_1 з 2013 року по день смерті ОСОБА_3 постійно проживала з нею за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 вела спільне господарство, готувала їжу, купувала необхідні речі та продукти, опікувалась здоров`ям та життям ОСОБА_3 , відвідувала з нею лікарів та купувала необхідні ліки, здійснювала ремонт у квартирі. ОСОБА_1 надавала матеріальну допомогу та підтримувала ОСОБА_3 в життєвих питаннях.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Водночас позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 401/2614/17 (провадження № 61-14759св20), від 28 червня 2023 року у справі № 691/1559/18 (провадження № 61-1917св23)).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять будь яких належних і допустимих доказів факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки останньої (зокрема, відмови від надання допомоги), а також перебування спадкодавця у безпорадному стані та її постійну потребу у такій допомозі саме від відповідача, які входять до сукупності обставин передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України.

При цьому, позивач не навела, якої конкретної допомоги потребувала спадкодавець, від надання якої відповідач самоусунулась.

Наявність в матеріалах справи виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого терапевтичного відділення №30 від 16 січня 2023 року не є підтвердженням безпорадного стану ОСОБА_3 та потребу у наданні допомоги, через безпорадній стан.

Поряд з цим госпіталізація ОСОБА_3 та перебування її на стаціонарному лікуванні не підтверджує факту відмови відповідача від надання допомоги, а також можливості надання такої зі сторони ОСОБА_2 .

Відсутність хоча б однієї умови виключає настання наслідків передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, зокрема, усунення особи права на спадкування.

Крім того покликання в позовній заяві на підставу усунення від права на спадкування передбачену ч. 2 ст. 1224 ЦК України також є неспроможними, оскільки не доведені будь якими належними, допустимими і достатніми доказами, оскільки звернення позивача до органів поліції із заявою про можливе викрадення паспорту померлої, а також внесення відомостей до ЄРДР за вказаним фактом, не є безумовним підтвердженням умисного перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, зокрема, з боку відповідача.

Відтак, у цій справі не встановлено підстав для застосування наслідків передбачених ч. 2, 5 ст. 1224 ЦК України, зокрема, як факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки останньої (зокрема, відмови від надання допомоги), а також перебування спадкодавця у безпорадному стані та її постійну потребу у такій допомозі від відповідача так і факту умисного перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, зокрема, з боку відповідача.

Переглядаючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог про зміну черговості порядку спадкування, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Безумовно вказана норма покликана захистити інтереси тих осіб, які, докладаючи зусиль для підтримки спадкодавця, проявили до нього турботу і фактично виконували обов`язки, притаманні найближчим родичам.

Водночас така можливість реалізується виключно у разі доведення в суді усіх п`яти зазначених обставин. Це забезпечує баланс між правами осіб, які мають формальне право на спадщину за законом, та тих, хто реально дбав про спадкодавця, але формально належить до наступних черг спадкоємців.

Вказані висновки релевантні з викладеною позицією у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 753/16113/20 (провадження № 61-2552св23).

Натомість, як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять, а позивачем не доведено факт знаходження ОСОБА_3 у безпорадному стані, зокрема, протягом тривалого часу та необхідності отримання допомоги від позивача, у зв`язку із неможливістю самостійного догляду померлої за собою.

Вказані обставини залишились поза увагою місцевого суду.

Отже, обставини на які посилається апелянт в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант Марини Володимирівни про усунення від права на спадкування, зміну черговості спадкування відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: Т.Б. Сало

Т.М. Шемета