Постанова

від 29.11.2024 по справі 309/414/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/414/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 листопада 2024 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Собослоя Г.Г.,

суддів: Джуги С.Д., Кожух О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без проведення судового засідання, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Хустський базовий медичний фаховий коледж» Закарпатської обласної ради про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хустського районного суду Закарпатської області із позовом до Комунального закладу «Хустський базовий медичний фаховий коледж» Закарпатської обласної ради про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Хустського районного суду Закарпатської області від 25.07.2024 позовну заяву повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки законом не передбачено обов`язковість досудового врегулювання трудового спору і про конкретну імперативну норму, який передбачає досудове врегулювання спору в ухвалі не зазначено. Про причини неможливості самостійно отримати докази, позивачем зазначено у клопотанні про витребування доказів, а саме через позицію очільника закладу, яка призвела до його звільнення. Також вказує на те, що на позивача поширюється норми права щодо звільнення його від сплати судового збору, а саме п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір». Щодо нечитабельних доказів, то в ухвалі про залишення позовної заяви без руху йшлося лише про неналежним чином завірені фотокопії документів.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві (п. 6 ч.1 ст.353 цього Кодексу), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Статтею 175 ЦПК України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

З цього вбачається, що встановлення цивільним процесуальним законодавством вимог до позовної заяви і залишення поданого позивачем позову до суду без руху, у зв`язку із його невідповідністю формі, передбаченій законом, ґрунтується на нормах закону і слугує меті здійснення правосуддя, що в цілому не являється обмеженням доступу позивача до суду

Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Комунального закладу «Хустський базовий медичний фаховий коледж» Закарпатської обласної ради про стягнення заробітної плати за період з 03.09.2019 до 21.04.2023, у зв`язку із зміною істотних умов праці та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Хустського районного суду Закарпатської області від 29.01.2024 вищезазначену позовну заяву залишено без руху, оскільки така подана з порушенням вимог ст. 175, а саме: позовна заява не містить:

- адреси електронної пошти позивача /позивачем вказано в позовній заяві, що у нього наявний електронний кабінет/;

- зазначення ціни позову, оскільки позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, на які позивач посилається в позовній заяві;

- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, оскільки законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

- відомості про вжиття ним заходів забезпечення доказів /оскільки позивач просить в позовній заяві витребувати у відповідача ряд доказів/;

- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Також вказано, що позивач ОСОБА_1 , не вказавши ціну позову, не додав документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, обґрунтовуючи тим, що вимоги Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI: від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняють позивачів - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, тобто у справах про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Крім того зазначено, що подані до позовної заяви фотокопії документів про розподіл педнавантаження на 2018-2023 навчальний рік не завірені позивачем належним чином.

На виконання ухвали судді Хустського районного суду від 29.01.2024 про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 подав заяву, сформовану у системі «Електронний» про усунення недоліків, в якій зазначив, свою електронну пошту, ціну позову, обставини, якими обґрунтовував свої позовні вимоги із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини.

Ухвалою судді Хустського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суддя суду першої інстанції виходив з того, що позивач вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху в повній мірі не виконав, а саме: позивачем до позовної заяви не надано відомостей та доказів заходів досудового врегулювання спору, оскільки законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору; до позовної заяви не надано відомостей та доказів про вжиття заходів забезпечення доказів /оскільки позивач просить в позовній заяві витребувати у відповідача ряд доказів/, що є обов`язковою умовою при вирішенні клопотання про витребування доказів у відповідності до п.4 ч.2 ст.84 ЦПК України; не сплачений судовий збір у відповідності до ухвали про залишення заяви без руху від 29 січня 2024 року; подані до позовної заяви фотокопії документів про розподіл педнавантаження на 2018-2023 навчальний рік /які є взагалі нечитабельними/ не завірені позивачем належним чином.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Конституція України надає право кожному громадянину безпосередньо звернутися до суду з позовними заявами за захистом порушеного права.

Згідно Цивільно-процесуального кодексу (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають у тому числі з трудових правовідносин.

Тому, при відмові роботодавця виплатити працівнику, у тому числі звільненому, заборгованість із заробітної плати або виникнення спору щодо її розміру, працівник має право звернутися до суду у порядку наказового або позовного провадження із заявою. Позови до суду можуть пред`являтися за місцем знаходженням підприємства або за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача (статті 109-110 ЦПК України).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком відповідно до статті 233 КЗпП України. Позивачі у справах про стягнення заробітної плати звільняються від сплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»).

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред`явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов`язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

Також у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Щодо твердження про те, що до позовної заяви не надано відомостей та доказів про вжиття заходів забезпечення доказів /оскільки позивач просить в позовній заяві витребувати у відповідача ряд доказів/, що є обов`язковою умовою при вирішенні клопотання про витребування доказів у відповідності до п.4 ч.2 ст.84 ЦПК України.

У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 заявлено клопотання про витребування доказів, які знаходяться у розпорядженні відповідача, у заяві про усунення недоліків у цій частині зазначив, що ним додано суду фотокопії наказів про розподіл педнавантаження за період, в оплаті роботи за який він заінтересований.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23 (провадження № 61-12848св23) та від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20) звертав увагу, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Це також стосується аналізу поданих до позовної доказів (взагалі нечитабельними/ не завірені позивачем належним чином), такі здійснюються судом також при вирішенні справи - спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, які привели до постановлення помилкової ухвали.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч.1 ст.379ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У зв`язку з цим, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 368, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу судді Хустського районного суду від 25 липня 2024 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено та підписано суддями 29 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: