Постанова

від 20.11.2024 по справі 322/192/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.11.2024 Справа № 322/192/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 322/192/23 Головуючий у 1-й інстанції: Гасанбеков С.С.

Провадження № 22-ц/807/842/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.,

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Курдась Сергія Олексійовича на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 25 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Котова О.С. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 11.04.2022 року о 06 год. 40 хв. в смт. Новомиколаївка Запорізького району Запорізької області по вул. Соборності, 121, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ЗАЗ 11030742, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі, не надала переваги в русі автомобілю Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що рухався по головній дорозі, чим порушила вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху, внаслідок чого відбулося зіткнення вищезазначених транспортних засобів та їх пошкодження.

Постановою Новимоколаївського районного суду Запорізької області у справі № 322/182/22 від 05 травня 2022 року у справі про адміністративне правопорушення за вказаним ДТП ОСОБА_1 було визнано винною у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності. Вищевказана постанова набрала законної сили 17 травня 2022 року.

Діями ОСОБА_1 позивачу було завдано майнову шкоду в розмірі 214 862,31 грн., в обґрунтування якої позивач послався на висновок експертного товарознавчого дослідження від 29.07.2022, вартість якого склала 4 620,00 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ЮНІВЕС», сума оціненого страховою компанією страхового відшкодування за пошкоджений автомобіль Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 65 000,00 грн.

29.08.2022 представник позивача направив відповідачам заяви про відшкодування матеріальної шкоди, завданої ДТП, та про страхове відшкодування.

Як зазначено у п. 4 Полісу № АР/2287803 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, складає сто тридцять тисяч гривень. Тобто, 214 862,31 грн. - 130 000,00 грн. = 84 862,31 грн., що і є різницею між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка, як вважає позивач, підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Розмір компенсації моральної шкоди позивач визначив у 50 000,00 грн., що враховує порушення звичайного способу життя, негативний вплив на стан здоров`я, моральні страждання, пов`язані з дорожньо-транспортною пригодою.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд:

- стягнути на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 84 862,31 грн. та з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» 130 000,00 грн. в рахунок відшкодування позивачу майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

- стягнути на користь ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» 50 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- стягнути на користь ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» витрати по сплаті оцінки пошкоджень транспортного засобу та виїзд до місця огляду автомобіля в розмірі 4 620,00 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» витрати за професійну правничу допомогу у розмірі, зазначеному в акті виконаних робіт;

- стягнути на користь ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» судовий збір у розмірі 4 832,62 грн.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 25 січня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 84 862,31 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» відмовлено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 948,74 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 955,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Курдась С.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що згідно зі звітом від 25.05.2022 №82-D/10/71, який взятий судом першої інстанції за основу, так як його визнали сторони, вартість відновлювального ремонту склала 174 427,83 грн., а вартість відновлювального ремонту (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) склала - 76 996,00 грн. Відповідач ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» в межах ліміту відповідальності винуватця ДТП ОСОБА_1 , який складає 130 000,00 тис. (поліс №АР/2287803 від 07.11.2021р.), в повному обсязі відшкодувало позивачу завдані збитки, що підтверджується платіжною інструкцією № 482 від 05.07.2022р., а тому висновки суду щодо стягнення з ОСОБА_1 завданих матеріальних збитків у розмір 84 862,31 грн. не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, є помилковими.

Крім того, під час судового засідання у суді першої інстанції представник позивача повідомив, що пошкоджений автомобіль відремонтований, у зв`язку з чим не можливо було провести у справі за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 судову автотоварознавчу експертизу, так як поданий позивачем звіт №66 від 29.07.2022р. не відповідав вимогам п. 7 статті 102 ЦПК України, та визнаний судом недопустимим доказом.

Звертає увагу, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати.Транспортний засіб позивача є відновленим, а матеріли справи не містять доказів виконання робіт з відновлення пошкодженого автомобіля, тому вважає, що позовні вимоги є незаконними, так як сплачені збитки на відновлювальний ремонт повинні бути підтвердженні платіжним документом СТО, які позивач не надав суду з метою визначення реально понесених збитків.

Також зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на відповідача, який уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

У постанові від 04 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, в даному випадку на відповідача ОСОБА_1 , яка уклала відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Вказує, що цивільна відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ «СК «ЮНІВЕС», поліс №АР/2287803 від 07.11.2021р., ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну, становить 130 000,00 грн., франшиза - 2 600,00 грн. Тобто, ліміт за завдані збитки складає 130 000,00 грн., а тому логічно, що завдана шкода повинна стягуватися з винуватниця ДТП з урахуванням передбаченого ліміту. Позивач не оскаржував прийняте ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» рішення щодо виплати останньому страхового відшкодування в розмірі 65 501,92 грн. на підставі Звіту № 82-D/10/71 від 25.05.2022р., що підтверджується платіжною інструкцією N 482 від 05.07.2022р., а тому покладання обов`язку на відповідача ОСОБА_1 , у якої існує ліміт відповідальності в розмірі 130 000,00 грн., суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, та є протиправним.

Інші учасники справи рішення суду не оскаржили.

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Котова О.С. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року по справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року по справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Зауважує, що оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_1 , перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то з неї, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, завданої позивачу, суд першої інстанції взяв до уваги наданий відповідачем Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ЮНІВЕС» звіт від 25.05.2022 № 82-D/10/71 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, з яким погодилися представники сторін під час судового розгляду справи. Так, згідно із звітом від 25.05.2022 № 82-D/10/71, вартість відновлювального ремонту склала 174 427,83грн., а вартість матеріального збитку (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) - 76 996,00грн. Страховиком виплачено позивачу 65 501,92 грн. (із розрахунку 76 996,00 грн. майнового збитку з урахуванням зносу - 2600 грн. франшизи - 8 894,08 грн. ПДВ).

Вважає, що суд не вийшов за межі заявлених позовних вимог, правильно визнав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок відшкодування майнової шкоди суму, заявлену позивачем, - 84 862,31 грн.

Відповідно до п. 4.14, 4.15 постанови Верховного Суду України від 06 липня 2018 року по справі №924/675/17 одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Отже, рішення суду оскаржується в частині частково задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 , в іншій частині рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 .

Учасники справи, будучи належним чином відповідно до вимог процесуального законодавства повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подали.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_1 , перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то з неї, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.

Так, суд взяв до уваги наданий ПрАТ «Страхова компанія «ЮНІВЕС» звіт від 25.05.2022 № 82-D/10/71 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, з яким погодилися сторони під час судового розгляду справи. Так, згідно зі звітом від 25.05.2022 № 82-D/10/71 вартість відновлювального ремонту склала 174 427,83 грн., а вартість матеріального збитку (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) - 76 996,00 грн. Страховиком виплачено позивачу 65 501,92 грн. (із розрахунку 76 996,00 грн. майнового збитку з урахуванням зносу - 2600 грн. франшизи - 8 894,08 грн. ПДВ). ПДВ в сумі 8 894,08 грн. входить до суми страхового відшкодування та може бути повернуто позивачу страховиком після надання відповідних документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту. Таким чином, розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача мав би становити: 100 031,80 грн. із розрахунку 174 427,83 грн. - 65 501,92 грн. - 8 894,08 грн. Водночас, оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, відтак з ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок відшкодування майнової шкоди підлягає стягненню сума, заявлена позивачем - 84 862,31 грн.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди, суд виходив із того, що пошкодження майна, в даному випадку автомобіля Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2 , безумовно само по собі спричинило власнику певних душевних страждань. Водночас, позивачем не доведено, що внаслідок пошкодження його майна, у нього також погіршився стан здоров`я, про що ним зазначено у позовній заяві. Отже, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача, в сумі 10 000,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, постановою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 05.05.2022 по справі № 322/182/22, що набрала законної сили 17.05.2022, до ОСОБА_1 було застосовано адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.

Постановою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 05.05.2022 по справі № 322/182/22 встановлено, що 11.04.2022 о 06 год. 40 хв. в смт. Новомиколаївка Запорізького району Запорізької області по вул. Соборності, 121, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ЗАЗ 11030742, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі, не надала переваги в русі автомобілю Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що рухався по головній дорозі, чим порушила вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху, внаслідок чого відбулося зіткнення вищезазначених транспортних засобів та їх пошкодження.

Відповідно звіту № 82-D/10/71 від 25.05.2022 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту автомобіля Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 174 427,83 грн., вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 76 996,00 грн. (з врахуванням ПДВ на запасні частини та матеріали) та 68 101,92 грн. (без врахування ПДВ на запасні частини та матеріали).

Відповідачем Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ЮНІВЕС» позивачу було виплачене страхове відшкодування в розмірі 65 501,92 грн., (68 101,92 грн. - 2 600,00 грн. франшиза), що підтверджується платіжною інструкцією від 05.07.2022 № 482.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене вина водія ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем ЗАЗ 11030742, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, є доведеною згідно постанови Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 05.05.2022 по справі № 322/182/22, і ніким не заперечується.

За правилами частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Таким чином, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Судом першої інстанції встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача ОСОБА_1 та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 65 501,92 грн. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди та недостатність, на думку позивача, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_1 , перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із останньої, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.

Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що покладання обов`язку на відповідача ОСОБА_1 , за наявності ліміту відповідальності в розмірі 130 000,00 грн., суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, є помилковими з огляду на таке.

Відносини між ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова компанія «ЮНІВЕС», яким було застраховано автомобіль, регулюються умовами, визначеними в договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та Закону № 1961-IV, яким зокрема передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Крім того, Договором (полісом) обов`язкового страхування передбачено франшизу в сумі 2 600 грн.

Різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана, у тому числі, законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

За таких обставин саме ОСОБА_1 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язана сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь позивача, суд першої інстанції правильно прийняв за основу наданий ПрАТ «Страхова компанія «ЮНІВЕС» звіт від 25.05.2022 № 82-D/10/71 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, з яким погодились сторони.

Відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля позивача, в матеріалах справи відсутні.

Так, згідно зі звітом від 25.05.2022 № 82-D/10/71 вартість відновлювального ремонту склала 174 427,83 грн., а вартість матеріального збитку (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) 76 996,00 грн.

Страховиком виплачено позивачу 65 501,92 грн. (із розрахунку 76 996,00 грн. майнового збитку з урахуванням зносу - 2 600 грн. франшизи - 8 894,08 грн. ПДВ).

Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц вказав, що у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику, виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування.

Як правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, ПДВ в сумі 8 894,08 грн. входить до суми страхового відшкодування та може бути повернуто позивачу страховиком після надання відповідних документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту.

З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача мав становити: 100 031,80 грн. із розрахунку 174 427,83 грн. - 65 501,92 грн. - 8 894,08 грн. В той же час, оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування майнової шкоди сума в заявленому позивачем розмірі - 84 862,31 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Так, знищення чи пошкодження майна, яким позивач володів на законній підставі, прямо передбачено ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України як підстава для відшкодування моральної шкоди потерпілій особі.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

В постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) викладено правовий висновок, згідно якого, по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Враховуючи викладене, а також глибину фізичних і душевних страждань, завданих позивачу діями ОСОБА_1 у результаті пошкодження його автомобіля, участі у ДТП; додаткові незручності, викликані неможливістю користуватися транспортним засобом, необхідність вжиття додаткових зусиль та часу для організації свого життя та відновлення порушеного права, необхідність звертатися за правовою допомогою до адвоката, вимоги розумності та справедливості, тривалий час дії зазначених психотравмуючих факторів, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Визначений розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн. є не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб позивача, і не призведе до його безпідставного збагачення, що узгоджується з п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відшкодування позивачу в повному обсязі ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» в межах ліміту відповідальності ОСОБА_1 завданих збитків, про те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на відповідача ОСОБА_1 , яка уклала відповідний договір страхування, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Посилання на те, що пошкоджений автомобіль відремонтований, у зв`язку з чим не можливо було провести у справі судову автотоварознавчу експертизу, так як поданий позивачем звіт №66 від 29.07.2022 р. не відповідав вимогам п. 7 статті 102 ЦПК України, та визнаний судом недопустимим доказом, правильність висновків суду не спростовують.

Як зазначалося вище, суд підставно прийняв за основу наданий ПрАТ «Страхова компанія «ЮНІВЕС» звіт від 25.05.2022 № 82-D/10/71 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, з яким погодились сторони, оскільки відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля позивача в матеріалах справи відсутні. Крім того, як пояснював представник позивача, автомобіль лише частково відновлений.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення в оскарженій частині не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Курдась Сергія Олексійовича залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 25 січня 2024 року у цій справі в оскарженій частині залишити без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та в апеляційному порядку не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 02 грудня 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Е.А. Онищенко