Постанова

від 19.11.2024 по справі 522/18809/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/484/24

Справа № 522/18809/20

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Вадовської Л.М.,

Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Домусчі Л.В., у цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки,

встановив:

27.10.2020 року Перший заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради (далі - ОМР), до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстрова Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області Калашнік Д.С., на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: 43606835, видане 10.09.2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №11115062 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №108 від 12.02.2016 року машиномісця № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №13326142 про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, пл.14 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (машиномісце № НОМЕР_1 );

- встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна №721555751101, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Прокурор обґрунтовував свої вимоги тим, що 28.10.2010 року між територіальною громадою м. Одеси, в особі ОМР та ТОВ «Берег-Трейд» було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території.

19.01.2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та ОК «Граніт» був укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 було прийнято в експлуатацію.

16.07.2015 року орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 року та зазначена земельна ділянка, площею 3,8121 га, була передана ОМР.

Власник земельної ділянки, яким є ОМР, в оренду чи постійне користування спірну земельну ділянку не передавала.

Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Крім того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24246325 державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області Калашніка Д.С. від 08.09.2015 року, було зареєстроване право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , як на об`єкт нерухомості, розташований у буд. АДРЕСА_1 , яке однак, не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо.

Отже, позивач вважав, що державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області Калашніковим Д.С. було прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень № 24246325 від 08.09.2015 року, а Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 видано свідоцтво № НОМЕР_2 від 10.09.2015 року про право власності на спірний об`єкт із порушенням вимог чинного законодавства.

Незважаючи на те, що право власності за ОСОБА_2 було зареєстровано незаконно, останній на підставі договору купівлі-продажу № 108 від 12.02.2016 року продав зазначений вище об`єкт на користь ОСОБА_1 та право власності за ОСОБА_1 було зареєстровано 12.02.2016 року (номер запису № 13326142).

Із посиланням на положення ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України, а також зважаючи на те, що ОСОБА_2 набув право власності на об`єкт, який не може бути зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а право власності інших осіб за угодами є похідним від законності набування права власності первісним власником, то наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Крім того, позивач зазначав у позові, що оскільки земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт, є власність ОМР, що наявні підстави для зобов`язання відповідача звільнити її.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.07.2021 року у задоволенні позову Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі ОМР було відмовлено (т.1, а.с.210-227).

В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.07.2021 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.230-243).

У відзивах представники ОСОБА_2 - адвокат Кравцан В.М. та адвокат Гудима І.Б., а також представник ГТУЮ в Одеській області у своєму відзиві, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (т.2, а.с.15-25, 35-39).

Рішенням Вищої ради правосуддя № 941/0/15-23 від 28.09.2023 року суддю ОСОБА_3 було звільнено у відставку, на підставі пункту 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28 грудня 2018 року (із змін. та доп.), 20.10.2023 року визначено інший склад суду: головуючий суддя Стахова Н.В., судді: Заїкін А.П., Погорєлова С.О. (т.2, а.с.147).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2024 року судді Заїкін А.П., Погорєлова С.О. замінені на суддів Карташова О.Ю., Коновалову В.А. (т.2, а.с.149).

У зв`язку зі звільненням головуючого у справі судді Стахової Н.В. у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 2518/0/15-24 від 20.08.2024 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 року було визначено інший склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді Карташов О.Ю., Коновалова В.А. (т.2, а.с.163).

В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2024 року, судді Карташов О.Ю., Коновалова В.А. булизамінені на постійно діючий склад колегії суддів: Комлеву О.С., Сєвєрову Є.С. Крім того, у зв`язку із перебуванням судді Комлевої О.С. на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 року суддя Комлева О.С. була замінена на суддю Вадовську Л.М. (т.2, а.с.165,175).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, без участі учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.167-173).

У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст.6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу у відкритому судовому засіданні, без участі учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиви на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що здійснення державної реєстрації права власності на машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено у відповідно до вимог чинного законодавства. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні також послався на те, що договір про порядок викупу паю машиномісця, що було підставою для державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку не спростований.

Також суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для повернення спірної земельної ділянки через наявність на ній нерухомого майна (машиномічя № 217), яке належить відповідачу та наявність в нього права на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій спірний об`єкт нерухомого майна розміщений.

Крім того, суд послався на те, що знесення спірного об`єкту нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених діючим законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (т.1, а.с.210-227).

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 179 ЦК України передбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частинами 1 та 4 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Слід зазначити, що низка інших нормативно-правових актів також містять визначення «нерухоме майно» та встановлюють його правовий статус. Однак, наведене у ЦК України визначення нерухомого майна є узагальненим та характеризує його за трьома основними ознаками, які повинні бути притаманні тому чи іншому об`єкту при визначенні його належності до нерухомого майна, а саме: - розташування на земельній ділянці; - переміщення неможливе без його знецінення; - переміщення неможливе без зміни його призначення.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилам ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований ст.123 ЗК України.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно до ст. 153 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.

Відповідно до ст. 5 цього Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Статтею 18 вказаного Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:

1)прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2)виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3)встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4)перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5)прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6)відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7)формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8)видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до ст. 77 вказаного Закону державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до ст. 331 ЦК України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому ст.332 ЦК України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машино-місце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ст. 24 цього Закону в державній реєстрації прав може бути відмовлено, коли заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Відповідно до наведеного вище Закону та порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі стосується машиномісця № НОМЕР_1 , яке знаходиться на самовільно організованій автомобільній стоянці, розміщеній біля побудованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Об`єкт будівництва - будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управлінні коштів.

Споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Машино-місце (на автостоянці або в гаражі) - площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажу з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких

перешкод (ДБН В.2.3-15:2007. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів).

З матеріалів справи вбачається, що 28.10.2010 року між територіальною громадою, в особі ОМР та ТОВ «Берег-Трейд» було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку площе 3,8121 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва житлового комплексу та благоустрою території (т.1, а.с.12-16).

В подальшому, а саме: 19.01.2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та обслуговуючим кооперативом (далі - ОК «Граніт») було укладено договір, відповідно до якого останній отримав право ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746 кв.м. площі житлових приміщень в об`єкті, а також 10% від загальної кількості машиномісць у паркінгу об`єкту (т.1, а.с.17-20).

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію та 16.07.2015 року орендарем було розірвано договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 року та зазначена земельна ділянка площею 3,8121 га передана ОМР (т.1, а.с.43-44).

Таким чином, на даний час власником вказаної земельної ділянки є ОМР, яка в оренду чи постійне користування спірну земельну ділянку не передавала.

18.08.2015 року між ОК «Граніт» та пайщиком ОСОБА_2 було укладено договір № 800/М про викуп паю - машиномісця, на підставі п. 1.2 якого кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайщикам розташовані у будинку по АДРЕСА_1 , починаючи з № 140 по № 285, включно, тобто у тому числі і спірне машиномісце за № НОМЕР_1 . Тобто, суттєвою умовою вказаного договору є передача забудовником у власність пайщика машиномісця, розташованого у будинку по АДРЕСА_1 (т.1, а.с.52-55).

18.05.2015 року на підставі акту № 878/М прийому-передачі машино-місця ОК «Граніт», в особі голови ОСОБА_2 , на виконання вищевказаного договору, передало пайщику - ОСОБА_2 машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею - 14,0 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 (т.1, а.с.63-64).

На підставі вищевказаного договору від 18.08.2015 року, 08.09.2015 року Державним реєстратором управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області Калашніком Д. С. бьуло прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №24246325, на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 . (т.1, а.с.56).

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 12.02.2016 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 спірне машиномісце (т.1, а.с.65-69).

Разом з тим, 07.12.2016 року ОМР своїм рішенням № 1527-VІІ «Про надання дозволу ОК «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною орієнтовною площею - 0,6886 га, для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки, та земельної ділянки, орієнтовною площею - 0,0222 га, для експлуатації та обслуговування авто-мийки, за адресою - АДРЕСА_2 . Вказаним рішенням зобов`язано ОК «Шлях» після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу ОМР розроблений та погоджений у встановленому законодавством порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Також з матеріалів справи вбачається, що органом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, проводиться розлідування.

Під час проведення слідчих дій у даному кримінальному провадженні було встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Крім того, у висновку експерта № 17-2694/2695 від 26.02.2019 року, отриманого в рамках кримінального провадження № 12015160020000062 від 20.04.2017 року, зазначено, що фактично територія під авто-стоянкою асфальтована та частково огороджена металевим парканом. На земельній ділянці розташовані навіси з металевого профілю на опорах з металевих труб та кам`яна споруда (імовірно пункт охорони). Згідно кадастрової зйомки фактична площа земельної ділянки під авто-стоянкою складає - 0,3838 га. В`їзд на земельну ділянку виконується через облаштовані металеві ворота. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку, площею - 0,3838 га., не видавались, землевпорядна документація щодо виділу земельної ділянки не виготовлена. Фактичні межі земельної ділянки, площею - 0,3838 га., під авто-стоянкою не входять в межі земельної ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею - 3,8121 га., та знаходяться поза її межами (т.1, а.с.26-42).

Крім того, як вбачається з листа Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року № 01-12/1744/1вих, направленого на адресу слідчого з ОВС слідчого відділу слідчого управління військової прокуратури Південного регіону України Шут В.О., райадміністрацією не приймалось рішення про присвоєння адреси машиномісцям з номерами НОМЕР_3 , у буд. АДРЕСА_1 (т.1, а.с.22).

Також з листа Департаменту комунальної власності ОМР від 17.10.2017 року №0119/2491-09-01 на адресу військової прокуратури Південного регіону України, вбачається, що ОМР рішення про передачу у власність або користування приватній фірмі «Гарант» земельної ділянки для обладнання автостоянки в межах АДРЕСА_3 не приймалось (т.1, а.с.23).

Крім того, у листі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 07.08.2019 року № 10-15-0.4-7059/2-19 на адресу слідчого з ОВС слідчого відділу слідчого управління з нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури Південного регіону України Макаєву О. зазначено, що земельна ділянка орієнтованою площею 0,3838 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 використовується для влаштування, експлуатації та обслуговування ОК «Шлях», правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку відсутні, що є порушенням ст.ст. 125,126 ЗК України (т.1, а.с.24-25).

По зазначені обставини та про порушення земельного законодавства Військовою прокуратурою Південного регіону України було повідомлено ОМР Листом № 06/3-555-вих. № 18 від 08.08.2018 року (т.1, а.с.26-28).

Тобто спірне машино-місце № 217 розміщене не у будинку, як зазначено у договорі про порядок викупу паю машино-місця № 800/М від 18.08.2015 року, який став підставою для проведення первісної державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , та на не виділеній в натурі земельній ділянці поза межами побудованого будинку, кадастровий номер та адреса якій присвоєні не були.

Крім того, земельна ділянка на АДРЕСА_1 , на якій розміщене спірне машино-місце № НОМЕР_1 ОМР не надавалась у користування ОСОБА_2 , однак останній її фактично використовував. Межі земельної ділянки в установленому законом порядку не встановлювалися, відомості щодо неї внесені до Державного земельного кадастру не були.

Більш того, як вбачається із технічного паспорту від 19.08.2015 року АЕ №001735, машино-місце АДРЕСА_4 , не містить фундаменту, стіни, покрівлі (т.1, а.с.60-62).

Таким чином, спірне машино-місце не є вбудованою або побудованою спорудою, не знаходиться в побудованій будівлі, а розташоване поза межами побудованого об`єкта нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, не наділене індивідуальними ознаками, оскільки у нього відсутні фундамент, стіни, покрівля, які є єдиними критеріями, за якими можна ідентифікувати машино-місце для його користувача.

Єдиним критерієм, який може ідентифікувати машино-місце для його володільця та користувача, є здійснена фарбою на асфальті, або іншим шляхом їх нумерація, межі машино-місця не встановлювалися повноважними органами.

Тобто, фактично така нумерація та межі машино-місця встановлені безпосередньо самим відповідачем ОСОБА_2 , що останнім не заперечувалось, у зв`язку з чим можна дійти висновку про те, що спірне машиномісце не є об`єктом нерухомого майна, не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації.

Крім того, під час здійснення первісної реєстрації права власності на спірне машино-місце № 217 за ОСОБА_2 останній не надав державному реєстратору документи, які свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машиномісце.

Так, перед реєстрацією права власності реєстратор перевіряє наявність документів, на підставі яких у особи виникло це право. З`ясувавши, що у технічному паспорті на спірне машино-місце відсутні характеристики машиномісця, як об`єкта нерухомого майна, зокрема відсутній фундамент, стіни, покрівлі, державний реєстратор повинен був відмовити у державній реєстрації, однак в порушення вимог закону таку реєстрацію здійснив.

Державний реєстратор зобов`язаний був відмовити у державній реєстрації також з тих підстав, що, ОСОБА_2 до заяви про реєстрацію права власності на машино місце, яке не перебуває у побудованому будинку, додав документи, що не свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машиномісце. Тому, відповідні дії державного реєстратора є неправомірними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції крім іншого також вказав, що договір, укладений між ОК «Граніт» та пайщиком ОСОБА_2 № 800/М про викуп паю, у тому числі, спірного машино-місця, не оскаржений та є чинним, а тому підстав для скасування свідоцтва про право власності та рішення державного реєстратора немає.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що за вказаним договором у ОСОБА_2 виникло майнове право на машиномісце, розташоване у будинку по АДРЕСА_1 , а не за його межами.

Разом з тим, право власності зареєстровано, свідоцтво про право власності видано на машиномісце, яке розташоване не у побудованому будинку, а за його межами, на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси, в особі ОМР. Апеляційний суд зазначає, що оскарження договору про викуп пая не призведе до захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся з цим позовом до суду, а лише потягне за собою реальне порушення прав ОСОБА_2 , як інвестора за договором про викуп паю - машиномісця, яке розташоване у будинку.

Крім того, відмовляючи в задоволені позову судом першої інстанції зазначено, що оскільки ОМР 07.12.2016 року було прийнято рішення № 1527-УІІ, яким надано ОК «Шлях» дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки для влаштування та обслуговування автостоянки, то відсутній факт самовільного заняття земельної ділянки. Крім того, суд посилався на обставини, встановлені при розгляді справи 522/7822/ 16-ц, а саме, що невизначена в натурі прибудинкова територія та спірне машино-місце може відноситись до комплексу багатоквартирних будівель та розташовуватись на прибудинковій території.

Однак, зазначені висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки вищевказане судове рішення лише підтверджує той факт, що реєстрація спірного машиномісця здійснена без отримання правовстановлюючого документу на земельну ділянку, яку відповідач фактично самовільно зайняв.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 27.05.2020 року у зазначеній справі суд першої інстанції застосував ст. 382 ЦК України, якою передбачено, що всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Проте, колегія суддів ще раз зазначає, що спірне майно не є нежитловим приміщенням та не перебуває у будинку, не є річчю, як самостійний об`єкт цивільних прав та не містить взагалі ознак нерухомого майна.

З цих же підстав безпідставними та незрозумілими є висновки суду, щодо того, що знесення є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, оскільки прокурором не заявлялась вимога про знесення нерухомого майна, саме з тих підстав, що машиномісце, на яке здійснена реєстрація права власності, не є річчю та об`єктом нерухомості, на яке може бути зареєстроване право власності у відповідності до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв`язку з чим прокурором у позові було заявлено вимогу про звільнення земельної ділянки, що не є тотожною знесенню.

Не відповідає дійсності і той факт, що суд першої інстанції вважає недоведеним, що спірне машиномісце не входить до комплексу багатоквартирних будівель. Проте, як зазначено вище, цей факт не оспорювався сторонами, та підтверджується висновком експерта ОНДІСЕ № 17-2694/2695 від 26.02.2019 року.

До суду апеляційної інстанції апелянтом було заявлено клопотання про призначення у справі та проведення судової будівельно-технічної експертизи (т.2, а.с.105-107).

Колегія суддів вважає за необхідне не призначати вказану судову експертизу, так як на думку колегії суддів, в матеріалах справи наявні і достатні докази для ухвалення законного і справедливого судового рішення.

Крім того, судом взагалі не надано оцінки доводам прокурора, підтвердженими наявними в матеріалах справи письмовими доказами про те, що на час укладання ОСОБА_2 договору про порядок викупу паю від 18.08.2015 року, земельна ділянка, на якій розташовано машиномісце, була у строковому платному користуванні ТОВ «Берег Трейд» на підставі договору оренди землі від 28.10.2010 року. Між тим, з матеріалів справи вбачається, що вказаний договір оренди землі було розірвано ще 16.07.2015 року, тобто до укладання договору про порядок викупу паю, та зазначена земельна ділянка була повернута орендодавцю - територіальній громаді, в особі ОМР. Слід зазначити й про те, що договір про порядок викупу паю від 18.08.2015 року, фактично укладено між керівником ОК «Граніт» ОСОБА_2 із самим собою, як фізичною особою.

При цьому, факт не оскарження ОМР укладеного ОСОБА_2 та ТОВ «Берег Трейд» договору про порядок викупу паю від 18.08.2015 року (стороною якого вона не була), не виключає можливість визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності.

Крім того, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13, судом зазначено про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має, тому державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У зв`язку з цим, судом зроблено помилковий висновок про обрання прокурором неефективного способу захисту при пред`явленні позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора, з огляду на наступні обставини.

Так, постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13, на яку послався суд першої інстанції, було прийнято у справах із зовсім іншим предметом спору, де факт державної реєстрації нерухомого майна виступав як єдина підстава для легітимізації самочинного будівництва в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови, а тому судом зроблено висновок, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

В даній же справі йде мова саме про неправомірність рішення державного реєстратора, прийнятого незаконно, за відсутності усіх документів, що є самостійною підставою для його скасування.

Так, як зазначалось раніше машино-місце, яке є предметом спору, не є об`єктом нерухомого майна, не наділене індивідуальними ознаками, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та взагалі не підлягає державній реєстрації.

Крім того, відмовляючи у позові у повному обсязі, суд також виходив з того, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів.

Між тим, суд невірно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №826/192/16 у постанові від 06.02.2019 року, якою зазначено, що належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Так, судом залишено поза увагою, що відповідачем у справі є також й особа, право власності якої оспорюється, - ОСОБА_2 , а тому участь (або не участь) державного реєстратора у спорі фактично не змінює характеру виниклого спору у цій справі.

Крім того, як на підставу неможливості повернення земельної ділянки, суд помилково послався на те, що ОК «Шлях», головою якого є ОСОБА_2 , вживаються заходи з оформлення земельної ділянки, частина якої знаходиться під машиномісцем № 217.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельній ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

При цьому суд безпідставно послався на неможливість повернення спірної земельної ділянки через наявність на ній, нібито, нерухомого майна, яке належить відповідачу та наявність у нього права на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вказаний об`єкт нерухомості розміщений.

Зокрема, внаслідок невірного застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 902/889/16, № 910/22093/17, суд першої інстанції вказав, що у даному випадку відсутність у ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

Проте, як вже зазначалося вище, право власності на це майно - машиномісце зареєстровано у порушення вимог чинного законодавства, оскільки вказаний об`єкт цивільних прав не є об`єктом нерухомості, права на яке підлягало державній реєстрації. Фактично, це частина поверхні земельної ділянки, яка унаслідок здійснення державної реєстрації на неіснуюче майно, самовільно зайнята відповідачем, через що підлягає поверненню законному власнику - територіальній громаді.

Більш того, відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції неправомірно зазначив, що позовна вимога прокурора про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки не підлягає задоволенню у зв`язку з реєстрацією права власності на об`єкт нерухомості - машиномісце, та звільнення земельної ділянки можливе лише шляхом знесення вказаного об`єкту нерухомості, що призведе до грубого порушення законних прав відповідача.

Проте, суд першої інстанції дійшов таких висновків з порушенням вимоги матеріального права, оскільки згідно з додатком Б до ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки й гаражі для легкових автомобілів» машино-місце (на автостоянці чи в гаражі) - це площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, яка складається з площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажа з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких перешкод та, як наслідок, машино-місце фактично не є об`єктом нерухомості, який потребує державної реєстрації, що в свою чергу унеможливлює його знесення з метою звільнення земельної ділянки.

Так, судом не враховано, що фактична відсутність збудованого об`єкту нерухомості достовірно підтверджена сукупністю належних та допустимих письмових доказів, наявних в матеріалах справи, яким суд не надав належної оцінки.

Крім того, у цій справі не вбачається й порушення принципів ЄСПЛ щодо «належного урядування» та покладення на відповідачів, зокрема ОСОБА_2 негативних наслідків недотримання процедури набуття права власності на спірне машино-місце.

Так, дійсно, правова позиція ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Поряд з цим, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, майнове право особи, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Проте, судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, не тільки прокурора та позивача, а й відповідача у справі.

Слід зазначити, що у будь - якому випадку додержання законів, прийнятих єдиним законодавчим органом України беззаперечно становить державний інтерес, а допущені порушення земельного та містобудівного законодавства, посягають на встановлений законодавством порядок забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Звернення прокурора до суду в цій справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності набуття права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично стверджував, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Таким чином, з метою поновлення державних інтересів та скасування права власності на майно, яке набуто усупереч нормам чинного законодавства, прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі власника землі - територіальної громади міста Одеси, в особі ОМР, з даним позовом.

У даній справі не вбачається покладення надмірного тягару на відповідачів та невідповідності заходу втручання держави в їх право власності критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки зокрема відповідач ОСОБА_2 не мав перешкод у доступі до інформації щодо обставин набуття права власності на машино-місце, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати щодо порушення вимог закону, що ставить добросовісність його поведінки під час набуття цього об`єкту у власність під обґрунтований сумнів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи, судом першої інстанції взагалі не надано правову оцінку вказаним обставинам, невірно застосовано вказані вимоги матеріального права, порушено вимоги процесуального права, що у сукупності є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог прокурора у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

Що стосується позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора про право власності, необхідно зазначити наступне.

За змістом цивільного права правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, ст.26 цього Закону викладено у новій редакції, відповідно до якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тобто, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права Закон не передбачав, тому позивач помилково констатував необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас колегія суддів зазначає, що у п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування записів державного реєстратора про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірне машиномісце слід відмовити.

Щодо стосується вимоги позивача про встановлення порядку виконання рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частинами 1, 3 ст. 435 ЦПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналіз ст.435 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд може змінити чи встановити спосіб і порядок виконання судового рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.

Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого ст. 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення суду у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Отже, при вирішенні питання про встановлення нового способу виконання рішення суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду раніше встановленим способом.

Задоволення відповідної заяви є можливим лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення.

Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.06.2019 року у справі № 350/426/16-ц, від 05.09.2018 року у справі № 2-749/11/2229.

Відповідно до ст.2 ч.1 п.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній з 16.01.2020 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Відповідно ст. 11 цього Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом, і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Таким чином, рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору-купівлі продажу є підставою для проведення державної реєстрації припинення речових прав, а тому не має необхідності у встановленні порядку виконання цього рішення, зокрема, воно є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав.

Щодо строків позовної давності на звернення прокурора до суду з відповідним позовом, в інтересах Одеської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

До позовних вимог про витребування майна на підставі ст.ст. 387-388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах від 08.06.2016 року у справі №6-3089цсіб, від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс 17, у Постанові Великої палати в справі N372/1036/15-ц.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, виходячи з наступного.

ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Гудими І.Б., у суді першої інстанції зробив заяву про застосування позовної давності, посилаючись на те, що в даному випадку перебіг позовної давності почався - 29.08.2016 року, коли ОМР отримала листа ОК «Шлях» від 25.08.2016 року про надання в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею - 0,4003 га., для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки (т.1, а.с.43-44). Оскільки позов прокурора надійшов до суду - 27.10.2020 року, то трирічний строк позовної давності ним, в інтересах ОМР, пропущено (т.1, а.с.1, 812-84).

Однак, колегія суддів звертає увагу, що предметом спору є - звільнення земельної ділянки, яку неправомірно займає відповідач ОСОБА_2 , розмістивши на ній автостоянку. Власником спірної земельної ділянки є - територіальна громада м. Одеси, в особі ОМР, яка у власність чи користування земельну ділянку ОСОБА_2 не передавала, про що вказано вище. Саме задоволення вимог позивача про звільнення земельної ділянки призведе до відновлення порушеного права територіальної громади м. Одеси.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі №653/1096/16 наголосила, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторний позов) позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦПК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦПК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

При цьому, відповідно до вищенаведеної постанови Верховного Судцу, позовна давність поширюється на позови про витребування майна із чужого незаконного володіння, а на позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується.

Для вирішення питання чи підлягає застосуванню до вказаних правовідносин позовна давність, необхідно з`ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного належить поданий прокурором позов по даній справі.

Предметом віндикаційного позову є - вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є - наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Матеріалами справи встановлено, що власником земельної ділянки є територіальна громада м.Одеси, в особі ОМР, в силу закону, яка спірну земельну ділянку у власність чи користування ОСОБА_2 не передавала, договору оренди з останнім не укладала.

Рішенням ОМР від 07.12.2016 року,на яке посилається відповідач, ОК «Шлях», головою якого є ОСОБА_2 , було надано лише дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, орієнтованою загальною площею - 0,6886 га, для влаштування, експлуатації та обслуговування авто-стоянки, та земельної ділянки, орієнтованою площею - 0,0222 га., для експлуатації та обслуговування авто-мийки, за адресою: АДРЕСА_2 .

Цим же рішенням було зобов`язано ОК «Шлях» після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу ОМР щодо забезпечення реалізації повноважень ОМР у галузі земельних відносин розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Крім того, цим рішенням було попереджено, що у разі невиконання п. 2 цього рішення ОМР має право в односторонньому порядку визнати це рішення таким, що втратило чинність без відшкодування замовнику витрат, пов`язаних з розробкою землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що вказані земельні ділянки сформовані і зареєстровані в Державному земельному кадастрі як об`єкти цивільних прав, що їм присвоєно кадастровий номер, і головне що ОМР затвердила проект землеустрою щодо відведення у власність чи користування ОК «Шлях» земельної ділянки і таке право останній зареєстрував за собою в державному реєстрі.

Таким чином, рішення ОМР від 07.12.2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожним рішенню про надання земельної ділянки у власність, користування чи оренду.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 не є і ніколи не був власником чи користувачем спірної земельної ділянки. Наведене лише ще раз доводить те, що останній самовільно зайняв земельну ділянку, яка належить територіальній громаді м. Одеси, в особі ОМР, під авто-стоянку, розмістив на ній спірне машино-місце, незаконно зареєстрував за собою право власності на машино-місце як на об`єкт нерухомого майна, який таким не являється, отримав свідоцтво про право власності та відчужив його на користь іншої особи.

Оскільки, колегія суддів дійшла до висновку, що машино-місце не є об`єктом нерухомого майна, правовстановлюючі документи на нього є незаконними, тому ОМР вправі вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом звільнення її від машино-місця.

Допоки особа є власником нерухомого майна (земельної ділянки), вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.07.2021 року - скасуванню, з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.10.2021 року - скасуванню, з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (із 6 позовних вимог підлягають задоволенню лише 4), з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області на користь прокуратури Одеської області підлягає стягненню в рівних часткахсудовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 8 408, 00 грн. (12 612,00 грн. - 4 204 грн.) та за подачу апеляційної скарги у розмірі 12 612,00 грн. (8 408,00 грн. х 150% = 12 612,00 грн.), а всього 21 020,00 грн., по 7 006, 67 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 141, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позовну заяву Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки, задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ в Одеській області Калашнік Д.С., на підставі якого за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: 43606835, видане 10.09.2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на об`єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1 площею 14 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу №108 від 12.02.2016 року машиномісця №217 площею 14 кв.м., розташованого за адресою : АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , та ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Зобов`язати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , звільнити земельну ділянку, пл.14 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (машиномісце № НОМЕР_1 ).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_5 , ОСОБА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_4 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області в рівних частках на користь прокуратури Одеської області, код ЄДРПОУ: 03528552, судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанціях у загальному розмірі 21 020,00 грн. (двадцять одну тисячу 21 гривень 00 копійок), по 7 006,67 грн. (сім тисяч шість гривень 67 копійок) з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

У зв`язку з перебуванням судді Вадовської Л.М. у відпустці, повне судове рішення складено 02.12.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова