Рішення

від 02.12.2024 по справі 160/22692/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 рокуСправа №160/22692/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області (52500, м. Синельникове, вул. Троїцька, 1, код ЄДРПОУ 26509592), відповідача-2: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (проспект Дмитра Яворницького, 21, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26239738) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

20 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявоюдо Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.02.2024 року №24-к/тр «Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок за вислугу років» в частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби секретарю Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме : з 25 січня 2024 року на рівні 30 відсотків посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 25 січня 2024 відповідно до ч. 1ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовну заяву позивач мотивувала тим, що наказом керівника апарату Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області №24-к/тр від 23.02.2024 року на виконання п.3 розділу XII прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 46, 52, частини другої статті 17, п. 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VІІІ, п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 10 січня 2024 року №176 р/з щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провелі класифікацію посад державної служби, та враховуючи наказ керівника апарату суду № 5 від 26.10.2023 року «Про проведення Класифікації посад державної служби в Синельниківському міськрайонному суді Дніпропетровської області» і проведену класифікацію посад державно служби Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, було внесені зміни в наказ №55-К від 05.06.2018 року та встановлено ОСОБА_1 , надбавку за вислугу років на державній службі з дня з 25 січня 2024 року у розмірі 30% від посадового окладу, тоді як вона повинна становити 50 %.

Позивач вважає, що внаслідок таких протиправних дій були порушені її права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу», тому позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 09 вересня 2024 року суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі, прийнято рішення здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

16.09.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд»від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав і просив у їх задоволенні відмовити. Зазначив, що 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України №3460-ІХ «Про Державний бюджет на 2024 рік», абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Застосування норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» стосовно перерахування надбавки за вислугу років відповідає нормам законодавства України, оскільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Згідно з положеннями статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Звертає увагу, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» щодо встановлення на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, неконституційним не визнавались та не скасовувались, а відтак підстави для їх незастосування відсутні.

Синельниківськй міськрайонний суд Дніпропетровської області правом на надання відзиву не скористався.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч. 3, 4ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 ,яка наявна в матеріалалїх справи.

Позивач є працівником Синельниківськогоміськрайонного суду Дніпропетровської області з 05.06.2001 року по сьогоднішній день, що підтверджується копіює трудової книжки НОМЕР_2 .

Також з копії трудової книжки НОМЕР_2 позивача видно, що 05.06.2001 року на підставі наказу Синельниківського районного суду №15-к від 06.06.2001 року позивач прийнята по посаду секретаря судового засідання та цим же наказом позивачу було присвоєно 15 ранг державного службовця.

05.10.2001 року на підставі наказу № 31-к від 05.10.2001 року позивач була переведена на посаду секретаря суду, яку займала до 30.04.2024 року.

30.04.2004 року позивач звільнена з посади секретаря суду та наказом №55-к/тр від 30.04.2024 року призначена на посаду провідного спеціаліста відділу організаційного забезпечення виконання функцій суду та контролю за виконанням рішень суду.

Наказом в.о. керівника апарату Синельниківського міськрайонного судуДніпропетровської області №55-К від 05.06.2018 року визначено вислугу років, яка дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років на державній службі, стаж державної служби якої станом на 05.06.2018 року складає 17 років, та встановлено щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу.

Наказом керівника апарату Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області №24-к/тр від 23.02.2024 року на виконання п.3 розділу XII прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 46, 52, частини другої статті 17, п. 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-УІІІ, п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 10 січня 2024 року №176 р/з щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провелі класифікацію посад державної служби, та враховуючи наказ керівника апарату суду № 5 від 26.10.2023 року «Про проведення Класифікації посад державної служби в Синельниківському міськрайонному суді Дніпропетровської області» і проведену класифікацію посад державно служби Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, було внесені зміни в наказ №55-К від 05.06.2018 року та встановлено ОСОБА_1 , надбавку за вислугу років на державній службі з дня з 25 січня 2024 року у розмірі 30% від посадового окладу.

Не погодившись із вказаним наказом, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ст. ст. 46, 50 Закону України «Про державну службу» стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Однак, Верховною Радою України 9 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки, а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не Закон України про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України» Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірний наказ суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби секретарю Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме : з 25 січня 2024 року на рівні 30 відсотків посадового окладу.

Стосовно належного відповідача в частині зобов`язання вчинити певні дії слід зазначити про таке.

Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2019 року №141/0/15-19, ДСА України відповідно до визначених завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Відповідно до п. 4 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України 10.05.2023 року № 229, територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.

З урахуванням викладеного, суд зауважує, що основним розпорядником коштів безпосередньо щодо районного суду у Дніпропетровському регіоні є ТУ ДСА в Дніпропетровській області.

Суд вважає належним та достатнім способом захисту порушеного права у цій справі покладання обов`язку на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату з 25.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Так, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.1 та 2 ст.122 КАС України).

Згідно ч.3 ст.122 цього Кодексу для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Позивач оскаржує наказ керівника Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.02.2024 року №24-к/тр «Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок за вислугу років».

Слід зазначити, що позивач на час звернення до суду не звільнена з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області та продовжує працювати, тому строк звернення до суду з цим позовом складає три місяці відповідно до приписів ч.1 ст.233 КЗпП України. Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22 зазначив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньодо суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Однак приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС Українипередбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції Українивстановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд Українизазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі, Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, а Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18 квітня 2022 року № 259, затвердженого Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні до теперішнього часу.

При застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ця правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22.

З урахуванням вищенаведеного, цей позов стосується порушення законодавства про оплату праці та рівності усіх працівників у цьому праві, тому причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом є поважними.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення судових витрат не пов`язаних із сплатою судового збору позивач не надав.

Тобто у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області (52500, м. Синельникове, вул. Троїцька, 1, код ЄДРПОУ 26509592), відповідача-2: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (проспект Дмитра Яворницького, 21, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26239738) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.02.2024 року №24-к/тр «Про встановлення державним службовцям стажу державної служби і надбавок за вислугу років» в частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби секретарю Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме : з 25 січня 2024 року на рівні 30 відсотків посадового окладу;

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 25 січня 2024 відповідно до ч. 1ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук