Ухвала

від 03.12.2024 по справі 160/31569/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

03 грудня 2024 р.Справа №160/31569/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сластьон А.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-Діагностичний центр "ВІТАМІН" про забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-Діагностичний центр "ВІТАМІН" до Головного управління Держпродспоживслужби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

28.11.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-Діагностичний центр «ВІТАМІН» (надалі- позивач, заявник) до Головного управління Держпродспоживслужби у Запорізькій області (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:

-визнати протиправними та скасувати Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №59 та №61, винесені Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області 31.10.2024.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного провадження.

03 грудня 2024 року від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову.

Згідно ч.1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням наведених положеньКодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «ВІТАМІН» про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

В обґрунтування поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову ТОВ «Лікувально-діагностичний центр «ВІТАМІН» зазначає про те, що факт судового оскарження рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу не зупиняє його дію та його виконання у межах виконавчого провадження. Тому позивач вважає, що на час розгляду справи доцільно вжиття заходів забезпечення позову, оскільки є достатньо обґрунтовані ризики, що майнові інтереси та/або права позивача будуть порушені і на момент виконання рішення суду, у разі задоволення позову, їх слід буде відновлювати шляхом вчинення додаткових дій. Крім того, заявник вказує, що у межах спору, який виник між сторонами, недопустимою є ситуація, при якій одночасно здійснюється судовий розгляд справи про оскарження постанови про накладення штрафу та її примусове виконання органами ДВС з відповідними негативними наслідками для позивача, які можуть мати місце. Вчинення державним виконавцем будь-яких дій в рамках виконавчого провадження може істотно ускладнити або унеможливити поновлення порушених прав у випадку задоволення заявленого адміністративного позову про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень. Враховуючи вищевказані обставини, позивач вважає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, за захистом яких він звернувся до суду, до ухвалення рішення в цій адміністративній справі. Водночас, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості захисту прав та інтересів позивача, які він вважає порушеними, що не відповідатиме завданню адміністративного судочинства та порушить право позивача на судовий захист.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, судзазначає таке.

Відповідно до ч.1ст.150 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно із ч.2ст.150 Кодексу адміністративного судочинства Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч.1ст.151 Кодексу адміністративного судочинства Українипозов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно доабз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду УкраїниПро практику застосування адміністративними судами окремих положеньКодексу адміністративного судочинства Українипід час розгляду адміністративних справвід 06.03.2008 № 2 в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Отже,забезпечення позову- це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд враховує принципи, що висловлені Рекомендацією №R (89)8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Міністром Ради Європи 13 вересня 1989 року.

Так, Комітет Міністрів, виходячи з того, що негайне і повне виконання адміністративних актів, які стали або можуть стати предметом оскарження, спроможні за деяких обставин завдавати інтересам осіб непоправної шкоди і що необхідно, заради справедливості, не допускати таких наслідків, виходячи з доцільності гарантувати особам, які цього потребують, тимчасовий захист з боку судів, не ігноруючи при цьому необхідність забезпеченняефективності адміністративної діяльності, рекомендував урядам держав-членів керуватися в своєму праві та адміністративній практиці, зокрема, наступним.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиттяцих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття обраного заходу забезпечення позову, позивач зазначає, що невжиття вищевказаного способу забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення поданого ним позову. На думку позивача, вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб зупинення стягнення на підставі оскаржуваних рішень про накладення штрафів до набрання рішенням законної сили унеможливить будь-які негативні наслідки для позивача, пов`язані з пред`явлення зазначених виконавчих листів до примусового виконання.

Керуючись статтями 150,151,154 КАС України, позивач просить суд забезпечити позов шляхомзупинення стягнення на підставі виконавчих документів, а саме: рішень про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу № 59 та № 61, винесених Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області 31.10.2024, до набрання законної сили рішенням у даній справі.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до частини 4 статті 27 Закону України «Про рекламу», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, за поданням державних органів, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету України, Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, а також крім тих, які віднесено до компетенції Національного банку України або Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, накладає штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за процедурою, визначеною Законом України "Про адміністративну процедуру».

Згідно з частиною 1 статті 92 Закону України «Про адміністративну процедуру», адміністративний акт є обов`язковим до виконання з дня набрання ним чинності.

Відповідно до частини 1-2 та 5 статті 93 Закону України «Про адміністративну процедуру» виконання адміністративного акта, спрямованого на виконання будь-якої дії чи утримання від будь-яких дій, може бути забезпечено адміністративним органом шляхом застосування до особи заходів впливу, передбачених частиною другою цієї статті, крім випадків, якщо виконання адміністративного акта здійснюється примусово в порядку, визначеному законодавством про виконавче провадження.

Заходами впливу є:

1) вчинення дій за рахунок зобов`язаної особи - адресата адміністративного акта іншою особою у порядку, визначеному статтею 95 цього Закону;

2) накладення грошового стягнення за невиконання адміністративного акта у порядку, визначеному статтею 96 цього Закону.

Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу є обов`язковим до виконання з дня набрання ним чинності.

Відповідно до п.19 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 693, рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу набирає чинності з дня вручення його суб`єкту реклами або його представнику.

Рішення адміністративного органу про накладення на зобов`язану особу - адресата адміністративного акта грошового стягнення є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому законом про виконавче провадження.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Частиною першою статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №1404 у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Відтак, примусове виконання оскаржуваних постанов про накладення штрафу може ускладнити виконання рішення суду, оскільки за умови задоволення позовних вимог та набрання рішенням законної сили грошові кошти вже будуть стягнені з позивача, а їх повернення потребуватиме вжиття позивачем додаткових дій, виконання яких можна було б уникнути за умови вжиття заходів забезпечення позову.

Також, на думку суду, ненадання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили, призведе до негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або обмеження у користуванні таким майном. При цьому, без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Суд переконаний, що в спірних правовідносинах вжиття заходів забезпечення позову не повинно ставитися в залежність від наявності винесеної державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки б в такому випадку інститут забезпечення позову не виправдав би тих цілей, задля яких його було впроваджено.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта.

З огляду на те, що винесені щодо позивача рішення №59 та №61 підлягають примусовому виконанню в разі добровільної несплати позивачем штрафу, суд погоджується з доводами заявника про те, що вчинення державним виконавцем будь-яких дій в рамках виконавчого провадження може істотно ускладнити або унеможливити поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення заявленого адміністративного позову про визнання протиправними та скасування оскаржуваної постанови .

При цьому, вжиття заходів забезпечення позову ніяким чином не перешкоджатиме виконанню оскаржуваного розпорядження в разі відмови позивачу в задоволенні позову, оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 157 КАС України, у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що примусове виконання рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №59 та №61, може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача в разі задоволення адміністративного позову, тому вважає за доцільне зупинити стягнення на підставі виконавчих документів, а саме: рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №59 та рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №61, винесених Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області 31.10.2024, до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та гарантує ефективність судового захисту у разізадоволення цього позову та відповідає вимогам процесуального закону.

При цьому, суд враховує, що вжиття таких заходів забезпечення як зупинення судом стягнення, яке здійснюється за оскаржуваними позивачем рішеннями, не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовано на збереження існуючого становища до ухвалення остаточного рішення у справі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справіПантелеєнко проти України(Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справіДорани проти Ірландії(Doran v. Ireland) ЄСПЛ визначив, що поняттяефективний засібпередбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справиКаіч та інші проти Хорватії(рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

На підставі викладеного, дослідивши зміст заяви позивача та матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог заявника, необхідність надання позивачеві тимчасового захисту з метою збереження існуючого становища на період розгляду справи, у зв`язку з чим вважає за доцільне зупинити стягнення на підставі виконавчих документів, а саме: рішень про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу №59 та №61, винесених Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області 31.10.2024, до набрання законної сили рішенням по даній справі.

Відповідно до частини 1статті 156 Кодексу адміністративного судочинства Україниухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись статтями150,151,154,156,243,248,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "ВІТАМІН" про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - задовольнити повністю.

2. Зупинити стягнення на підставі виконавчих документів, а саме: рішення №61 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу та рішення №59 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, винесених 31.10.2024 Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області , до набрання законної сили рішенням у даній справі №160/31569/24.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю Лікувально-діагностичний центр "ВІТАМІН" (ідентифікаційний код: 44180532, місцезнаходження: 49073, м. Дніпро, вул.Татарська, буд. 67).

Боржник: Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області (місцезнаходження: 69036, м. Запоріжжя, просп. Маяковського, буд. 20-А, ідентифікаційний код: 40311343).

Оригінал та копію даної ухвали видати (направити) позивачу, копію ухвали видати (направити) відповідачу.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.

Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання до 03 грудня 2027 року.

Ухвала у справі набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявкиучасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 03.12.2024.

Суддя А.О. Сластьон