Рішення

від 03.12.2024 по справі 160/27062/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 рокуСправа №160/27062/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

10.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом від 16.09.2024 року №28, комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким відмовлено ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Разом з заявою позивачем були надані відповідачу копії документів на підтвердження того, що позивач є здобувачем вищої освіти за денною формою навчання. Вказана підстава для відстрочки передбачена ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте, відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації позивачу надано не було в зв`язку з відсутністю довідки з ЄДЕБО. Відсутність вказаної довідки не є підставою для відмови в наданні відстрочки, оскільки позивач навчається у «Дніпровській духовній семінарії Української православної церкви (Православна Церква України)», яка є духовним навчальним закладом - релігійною організацією. Для таких навчальних закладів відсутня можливість отримання довідки ЄДЕБО.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2024 р. зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

18.11.2024 р. від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на адміністративний позов. Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Позивач для отримання відстрочки звернувся до РТЦК та надав документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. При поданні заяви на відстрочку, позивачем було надано копію довідки про навчання у «Дніпровській духовній семінарії Української православної церкви (Православна Церква України)» та довідку ЄДЕБО без штрих коду на підтвердження того, що вказана довідка сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Релігійна організація «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» зареєстрована як юридична особа 10.05.2023 р., в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 39096114.

Статут релігійної організації «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» зареєстровано наказом заступника Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті №15/10-03/с від 01.12.2022 р.

Відповідно до Статуту релігійна організація «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» є закладом вищої духовної освіти.

Відповідно до витягу з наказу релігійної організації «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» від 03.10.2024 р. №50 ОСОБА_1 зараховано з 19.07.2024 р. студентом першого курсу денної форми навчання богословського факультету для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр за напрямом підготовки 041 - Богослов`я. Термін закінчення навчання червень 2028 р.

Згідно довідки релігійної організації «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» від 19.07.2024 р. №222 ОСОБА_1 дійсно є студентом першого курсу денної форми навчання богословського факультету, спеціальність 041- Богослов`я.

ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою від 10.09.2024 р., в якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви позивачем додано, зокрема, копії наказу про зарахування на навчання від 03.10.2024 р. №50 та довідки про навчання від 03.10.2024 р. №50 релігійної організації «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України).

Заяву позивача від 10.09.2024 р. про надання відстрочки отримано ІНФОРМАЦІЯ_2 12.09.2024 р., що підтверджується штампом на копії заяви.

Рішенням комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №28 від 16.09.2024 р., ОСОБА_1 відмовлено в наданні відстрочки в зв`язку з відсутністю довідки з ЄДЕБО.

Відповідно до витягу з Єдиного порталу державних послуг «Дія» ОСОБА_1 отримано свідоцтво про базову загальну середню освіту НР 31466987 від 27.06.2007 р., видане Комунальним закладом освіти Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному Університеті; атестат про повну загальну середню освіту НР 37285106 від 26.06.2009 р., виданий Комунальним закладом освіти «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному Університеті імені Олеся Гончара» Дніпропетровської міської ради.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України", передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Згідно з пп. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560 (далі - Порядок №560) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відповідно до п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Відповідно до п. 62 Порядку №560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.

Відповідно до Переліку документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (Додаток 5 до Порядку №560) частина третя статті 23 Закону здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури: довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров`я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-VIIІ рівнями освіти є:

дошкільна освіта;

початкова освіта;

базова середня освіта;

профільна середня освіта;

перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;

другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;

третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти;

фахова передвища освіта;

початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;

перший (бакалаврський) рівень вищої освіти;

другий (магістерський) рівень вищої освіти;

третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Пунктом 23 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про освіту" визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 6 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.

Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування.

Згідно до ч. 2 ст. 7 вказаного Закону України релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно до ст. 11 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного порталу державних послуг «Дія» ОСОБА_1 отримано свідоцтво про базову загальну середню освіту НР 31466987 від 27.06.2007 р., видане Комунальним закладом освіти Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному Університеті; атестат про повну загальну середню освіту НР 37285106 від 26.06.2009 р., виданий Комунальним закладом освіти «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному Університеті імені Олеся Гончара» Дніпропетровської міської ради.

Згідно довідки релігійної організації «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» від 19.07.2024 р. №222 ОСОБА_1 дійсно є студентом першого курсу денної форми навчання богословського факультету, спеціальність 041- Богослов`я.

ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою від 10.09.2024 р., в якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви позивачем додано, зокрема, копії наказу про зарахування на навчання від 03.10.2024 р. №50 та довідки про навчання від 03.10.2024 р. №50 релігійної організації «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України).

Рішенням комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №28 від 16.09.2024 р., ОСОБА_1 відмовлено в наданні відстрочки в зв`язку з відсутністю довідки з ЄДЕБО.

Вказану підставу для відмови суд вважає не обґрунтованою в зв`язку з наступним.

Позивач здобуває освіту в релігійній організації «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України)», тобто, в духовному навчальному закладі.

Враховуючи наведене, надання ОСОБА_1 до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації довідки з ЄДЕБО не є можливим.

При цьому, положеннями ст. 11 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко встановлено, що громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами, зокрема, щодо відстрочення проходження військової служби.

Метою надання довідки з ЄДЕБО при прийнятті компетентним суб`єктом владних повноважень рішення про наявність або відсутність у військовозобов`язаного права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації є підтвердження факту, що особа є здобувачем професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, яка навчається за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

В даному випадку, в зв`язку з не можливістю отримання позивачем довідки з ЄДЕБО, вказані обставини можуть бути підтверджені іншими доказами.

Так, згідно довідки релігійної організації «Дніпровська духовна семінарія» Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» від 19.07.2024 р. №222 ОСОБА_1 дійсно є студентом першого курсу денної форми навчання богословського факультету, спеціальність 041- Богослов`я.

Отже, позивач на момент розгляду справи є здобувачем вищої духовної освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти.

Перед цим ОСОБА_1 отримано свідоцтво про базову загальну середню освіту НР 31466987 від 27.06.2007 р., видане Комунальним закладом освіти Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному Університеті; атестат про повну загальну середню освіту НР 37285106 від 26.06.2009 р., виданий Комунальним закладом освіти «Дніпропетровський ліцей інформаційних технологій при Дніпропетровському національному Університеті імені Олеся Гончара» Дніпропетровської міської ради.

Вказане підтверджує, що позивачем не порушено послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

Таким чином, позивачем доведено наявність підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В зв`язку з наведеним, протокол комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 №28 від 16.09.2024 р., яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесений відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, способом захисту порушеного права, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, є саме визнання протиправним та скасування індивідуального акта.

Частиною 1статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати протокол комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 №28 від 16.09.2024 р., яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки судом встановлено протиправність протоколу комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 №28 від 16.09.2024 р., яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 2,72-77,139,243-246,255,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати протокол комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 №28 від 16.09.2024 р., яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 1 ч. 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене встроки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук