Ухвала

від 02.12.2024 по справі 260/7864/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

02 грудня 2024 рокум. Ужгород№ 260/7864/24

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Дору Ю.Ю., вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області та Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 30, код ЄДРПОУ 26213408) та Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26268059), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646), яким просить суд: "1. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 по 31 серпня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн., на 01 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн. та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн. 2. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 по 31 серпня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн., на 01 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн. та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн. 3. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. 4. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року па підставі частим 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2021 році - з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн., у 2024 році 3028,00 грн. з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів. 5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць. 6. Прошу розглядати справу за моєї відсутності. ".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року даний позов було залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме позивачу необхідно було подати мотивовану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду за період 01 липня 2023 року по 31 липня 2024 року.

29 листопада 2024 року через систему "Електоронний суд" позивач на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху надав суду заяву про поновлення строку звернення до суду, відповідно до якої зазначила, що указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнний стан запроваджується з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб та діє по даний час. Позивач відсилається до приписів п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Позивач вказує, що з початком повномасштабного вторгнення на територію України навантаження на Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області та неї як на суддю вказаного суду значно зросло, що підтверджується даними звітності за 2022-2024 р.р., що вважає ускладнило можливість звернення до суду з даним позовом та стало причиною пропуску строку звернення.

Розглянувши подану заяву, суд вказує наступне.

Згідно із статтею 122 частиною 2 абзацом 1 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу, статтею 122 частиною 5 КАС України передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно із статтею 19 частиною 1 пунктом 2 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 17 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 122 частоною1 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до статті 122 частини 2 абзацу 1 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином КАС України передбачає можливість застосування щодо строків звернення до адміністративного суду з позовом інших стоків такого звернення, що встановлені цим Кодексом та іншими законами, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 122 частиною 5 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому, як вбачається з аналізу наведених вище приписів статті 122 КАС України, строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Разом з тим, у зазначених вище положеннях статті 122 частини 5 КАС України відсутні норми, які б встановлювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, до 19 липня 2022 року стаття 233 частина 1 Кодексу законів про працю України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, статтею 233 частиною 2 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19 липня 2022 року право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.

Водночас, зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях статті 122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у статті 233 частині 2 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, до цієї дати (до 19 липня 2022 року) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми статті 233 частини 2 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) , тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.

Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (стаття 233 частина 1 КЗпП України).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (стаття 233 частина 2 КЗпП України).

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.

Відтак, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року.

Суд зауважує, що статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду розпочався 01 липня 2023 року (наступний день після закінчення дії (відміни) карантину) і сплинув 02 жовтня 2023 року (останній день строку 01 жовтня 2023 року припадав на неділю неробочий день).

Отже, до позовних вимог в частині, яка стосується періоду з 01 січня 2021 року по 18 липня 2022 року, належить застосовувати норму статті 233 частини 2 КЗпП України, в редакції до внесення змін, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

До позовних вимог, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року, з врахуванням існування до 01 липня 2023 року гострої респіраторної хвороби COVID-19 строк звернення до суду продовжений до 01 липня 2023 року, а з 01 липня 2023 року належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду, відповідно до статті 233 частини 2 КЗпП України в редакції Закону України № 2352.

За такого підходу визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду розпочався 01 липня 2023 року (наступний день після закінчення дії (відміни) карантину) і сплинув 02 жовтня 2023 року (останній день строку 01 жовтня 2023 року припадав на неділю неробочий день).

Водночас, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою 26 листопада 2024 року, тобто з порушенням встановленого статтею 233 частиною 2 КЗпП України трьохмісячного строку звернення до суду, з урахуванням пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" цього Кодексу за період з 02 жовтня 2023 року по 31 липня 2024 року.

Суд наголошує, що заробітна плата є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було проведено відповідний розрахунок та на підставі яких нормативно-правових актів.

Слід зауважити, що виплата заробітної плати здійснюється щомісячно, позивач отримавши її може знати його розмір та з яких видів воно складається, а відповідно і знати, чи правильно воно обчислюється.

Посилаючись на введення в державі воєнного стану позивач не надала жодного доказу на підтвердження обставин, пов`язаних із такими подіями, які мали місце у відношенні безпосередньо до неї та перешкоджали своєчасному зверненню до суду у період з 02 жовтня 2023 року по 31 липня 2024 року, а додаткове навантаження у роботі позивача не свідчить про обставини, які б перешкоджали позивачу звернутися у визначені строки за захистом своїх прав.

Крім того, починаючи з 24 лютого 2022 року і по теперішній час на території Закарпатської області воєнні дії не ведуться, транспорт та зв`язок працює у штатному режимі, а відтак відсутні підстави вважати, що із введенням воєнного режиму на території України існували об`єктивні перешкоди позивачеві, який проживає в Закарпатській області звернутися до суду, який також знаходиться в Закарпатській області з відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 листопада 2022 року по справі № 990/115/22 вказала на те, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Окрім цього, відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється, введення воєнного стану не впливає на процес здійснення судочинства.

Так, робота Закарпатського окружного адміністративного суду не була призупинена, усі працівники суду перебували на робочих місцях, здійснювали прийом вхідної кореспонденції та направлення вихідної кореспонденції, судді здійснювали правосуддя, у тому числі шляхом судового розгляду справ.

Отже, позивач звернулася до адміністративного суду з пропуском установленого тримісячного строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 02 жовтня 2023 року по 31 липня 2024 року.

Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

З урахуванням наведеного, суддя дійшов висновку, що підстави, наведені позивачем у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду є неповажними підставами для поновлення строку звернення до суду з даним позовом, клопотання про поновлення строку не містить зазначення інших поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У справі Європейського суду з прав людини "Стаббігс та інші проти Великобританії" визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

З урахуванням положень статей 122, 123 КАС України обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).

Розглянувши наведені у заяві про поновлення строків звернення до суду причини, суд не вбачає об`єктивних непереборних підстав, які можна вважати обґрунтованими та поважними для пропуску звернення до суду.

Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено.

Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. Відтак, суд визнає причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом неповажними.

За таких обставин, вказані позивачем у заяві причини пропуску строку не можуть бути визнані поважними.

Відповідно до статті 123 частини 2 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно статті 169 частини 4 пункту 9 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведене дану позовну заяву через пропуск строку звернення до суду необхідно повернути позивачу в частині позовних вимог в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 02 жовтня 2023 року по 31 липня 2024 року.

На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 122, 123, 241, 243, 248 КАС України, суддя,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області та Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України в частині позовних вимог що стосуються спірного періоду з 02 жовтня 2023 року по 31 липня 2024 року повернути позивачеві.

Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ю.Ю.Дору