Рішення

від 29.11.2024 по справі 320/834/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2024 року м. Київ № 320/834/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-

енергетичних систем України»

доГоловного управління ДПС у Київській області

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.10.2020 № 0001200512, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість по декларації за червень 2020 року на 167000 грн.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про помилковість висновків контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-колорит», оскільки усі складені за результатом господарської операції первинні документи не містять будь-яких дефектів або недоліків, а поставлені позивачу товари були використані в основній господарській діяльності підприємства, а саме під час поточного ремонту транспортних засобів, які надаються в оренду іншим особам.

Позивач звертає увагу, що однією з підстав для висновку контролюючого органу щодо зменшення від`ємного значення було відхилення за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності позивача та його контрагента. Разом з тим таке відхилення сталося з незалежних від позивача причин, оскільки податкова декларація контрагента має статус «до відома», що не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Окрім того, на думку позивача помилковим є аргумент контролюючого органу про відсутність автомобілю, яким здійснювалося перевезення товару за спірною господарською операцією і який зазначається у товарно-транспортних накладних. На підтвердження дійсного фактичного існування автомобіля позивач додає до позовної заяви відповідні реєстраційні документи.

Відповідач заперечив проти позову та зазначив, що контрагент позивача не має жодних основних засобів, які могли б свідчити про наявність матеріально-технічної бази для зберігання та завантаження поставлених позивачу товарів. Звертає увагу контролюючий орган і на відсутність у контрагента позивача будь-яких трудових ресурсів. У сукупності, встановлені обставини свідчать про те, що контрагент позивача не мав реальної можливості виконати спірні господарські операції, а тому такі операції є такими, що не відбулися, у зв`язку з чим не можуть тягнути за собою будь-які наслідки при формуванні податкового кредиту.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження.

12.03.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву.

23.03.2021 позивач подав відповідь на відзив.

17.05.2021 позивач подав додаткові пояснення.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р. В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 справу прийнято до провадження та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.

У період з 21.08.2020 по 28.08.2020 Головне управління ДПС у Київській області провело документальну позапланову перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість.

За результатами перевірки складено акт від 04.09.2020 № 406/10-36-05-12/32843579, в якому встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, абзацу «г» пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим встановлено завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 167000 грн.

Такий висновок податковий орган обґрунтовував нереальністю господарських операцій по придбанню ним товарів у Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-колорит», оскільки зазначений контрагент відповідає критеріям ризиковості платника податку і є учасником кримінального провадження щодо фіктивного підприємництва, а у спірному випадку у останнього були відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості для поставки товарів.

Більше того, зазначений у товарно-транспортних накладних автомобіль не існує, оскільки за результатам пошуку відсутній автомобіль із вказаними позивачем номерними знаками. Окрім цього, до перевірки не надано інформації про те, хто був замовником перевезень або будь-яку іншу інформацію, що підтверджує факт здійснення господарських операцій з вантажоперевезень.

До того ж, позивач не надав до перевірки документи по оприбуткуванню поставленого товару, а також доказів використання поставлених товарів у господарській діяльності. При цьому наданих документів, а саме договору, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, розрахункових документів недостатньо для підтвердження реальності господарських операцій.

Звертає увагу відповідач також на тому, що оплата за товар позивачем не здійснювалася, як і не обліковується кредиторська заборгованість позивача перед контрагентом, у зв`язку з чим виникає питання щодо проведення фактичної оплати за поставлений товар.

Сукупність зазначених фактів характеризують господарські операції як сумнівні та такі, що були створені лише документально, без реального руху активів та з метою отримання податкової вигоди.

На підставі висновків акта перевірки, а також поданих заперечень платника податку, на які була надана відповідь, Головне управління ДПС у Київській області ухвалило податкове повідомлення-рішення від 05.10.2020 № 0001200512, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість по декларації за червень 2020 року на 167000 грн.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає таке.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Разом з тим за змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Згідно ж з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця податкових вигод (витрат та податкового кредиту), мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Разом з тим, усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її узагальнити, визначає, що правові наслідки у виді виникнення права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкової вигоди позивачем.

При цьому, здійснюючи оцінку податкових наслідків господарських операцій, адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів контролюючого органу має дослідити фактичні правовідносини учасників, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальною господарською діяльністю.

Підставою для зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість стали висновки контролюючого органу про нереальність господарських операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Колорит», документальне оформлення яких мало місце у червні 2020 року.

Так, між позивачем та зазначеним контрагентом було укладено договір постачання від 01.06.2020 № 88, за умовами якого контрагент позивача був зобов`язаний поставити позивачеві запчастини та агрегати до техніки та обладнання. Зі свого боку позивач як покупець був зобов`язаний прийняти та оплатити товар.

На виконання умов зазначеного договору контрагент виставив позивачеві рахунок-фактуру від 04.06.2020 № 1, в якому за поставку низки товарів, а саме запчастин: редукторів повороту, катків, редукторів мосту, гідромоторів, коробки перемикання передач тощо - та визначив до оплати суму 1002000,00 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 167000,00 грн.

Факт поставки зазначених товарів було задокументовано сторонами шляхом взаємного підписання видаткових накладних: від 04.06.2020 № 41, від 05.06.2020 № 42, від 08.06.2020 № 44, від 09.06.2020 № 46, від 10.06.2020 № 47, від 11.06.2020 № 50.

У межах спірних господарських операцій також було оформлено товарно-транспортні накладні від 04.06.2020, від 05.06.2020, від 08.06.2020, від 09.06.2020, від 10.06.2020, від 11.06.2020 (без номеру). Згідно з інформацією, зазначеною у вказаних товарно-транспортних накладних, перевезення товарів здійснювалося силами безпосередньо постачальника (ТОВ «Транс-Колорит») на автомобілі Фольксваген з номерними знаками НОМЕР_1 водієм ОСОБА_1 .

На підтвердження оплати товару позивач надав платіжні доручення від 01.07.2020 № 362, від 09.07.2020 № 391, від 31.07.2020 № 434.

У контролюючого органу не зазначає про наявність дефектів зазначених вище первинних документів, окрім товарно-транспортних накладних. Зауваження податкового органу в акті перевірки до товарно-транспортних накладних виникли щодо зазначеного автомобіля, яким здійснювалося перевезення товарів за спірними операціями.

Відповідач зазначає, що він здійснював пошук зазначеного автомобіля (Фольксваген з номерними знаками НОМЕР_1 ) у єдиному державному вебпорталі відкритих даних, за інформацією яких автомобіля із зазначеним номером не існує.

З цього приводу суд зазначає, що відповідач, заявляючи про відсутність автомобіля у реєстрі, зобов`язаний підтвердити свої твердження належними та допустимими доказами, отриманими із законних джерел. Відповідач посилається на інформацію, отриману з вебсайтів baza-gai.com.ua та ua.carplates.app, які не є офіційними джерелами даних. Ці ресурси не належать до єдиного державного вебпорталу відкритих даних, як про це зазначає відповідач в акті перевірки, і не забезпечують достовірність та повноту реєстраційної інформації.

При цьому, на підтвердження зазначеної інформації відповідач не надав доказів від уповноважених органів, які ведуть офіційні реєстри транспортних засобів (зокрема, органів Міністерства внутрішніх справ України). Варто зазначити, що відповідач зазначає про звернення до таких органів за офіційною інформацією, але на момент перевірки відповіді не надійшло. Проте такої відповіді не було надано і під час розгляду справи в суді.

Зі свого боку, позивач для спростування зазначених відповідачем доводів надав копію реєстраційного свідоцтва № НОМЕР_2 , де зазначається про реєстрацію транспортного засобу марки Фольксваген моделі Транспортер з номером НОМЕР_1 .

Тобто, доводи позивача підтверджуються офіційними документами, тоді як доводи відповідача ґрунтуються на неналежних джерелах інформації. Окрім цього, відсутність повної адреси пунктів навантаження та розвантаження не може свідчити про відсутність самого факту перевезення та не перешкоджають можливості підтвердити сам факт перевезення.

Більше того, необхідно врахувати, що згідно договорів поставки обов`язок щодо перевезення товару був покладений на контрагентів, а тому заповнення товарно-транспортних накладних здійснювалось такими контрагентами та перевізниками. Відповідно, у цьому випадку позивач не повинен нести відповідальність за недостовірні відомості, що зазначені у товарно-транспортній накладній, оскільки не брав участь у переміщенні товарів від продавців до власного складу.

З урахуванням цього суд дійшов висновку про недоведеність порушень при складанні товарно-транспортних накладних.

Щодо відсутності факту оплати товарів у червні 2020 року, на що звертає увагу контролюючий орган в акті перевірки, суд зазначає, що згідно з пунктом 3.2 спірного договору оплата товарів мала бути здійснена не пізніше 30 діб після поставки товарів. З урахуванням того, що поставка товарів відбулася у період з 04.06.2020 по 11.06.2020, оплата товарів мала бути здійснена позивачем у період з 05.07.2020 по 12.07.2020 відповідно, що пояснює відсутність факту оплати товару у червні 2020 року, оскільки у зазначеному місяці строк виконання зобов`язання (оплати) ще не настав.

Стосовно доводів податкового органу щодо відсутності ділової та економічної мети у спірних господарських операціях та відсутності використання придбаних товарів у господарській діяльності позивача слід зазначити таке.

У власності позивача перебувають вантажні автомобілі, екскаватори, спеціальне технічне устаткування, яке останній використовує у своїй діяльності або передає в орендне користування іншим суб`єктам господарювання. Відповідно, позивач здійснює ремонтні роботи такої техніки, для чого закуповує автозапчастини як це було продемонстровано у спірних господарських операціях.

На підтвердження використання придбаних товарів у господарській діяльності позивач надав дефектні акти від 30.06.2020, згідно з якими було зафіксовано необхідність у заміні та/або ремонті систем транспортних засобів. У подальшому, під час ремонтних робіт, які позивач проводив власними силами було використано придбані запчастини, що підтверджується актами списання товарно-матеріальних цінностей від 30.06.2020 № СпТ-000017, № СпТ-000014, № СпТ-000018, № СпТ-000016.

Таким чином, відповідач не надав доказів та не зазначив реальних конкретних обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом, як і не довів, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Водночас, судами з`ясовано, що контрагент позивача на момент спірних правовідносин був зареєстрований платником податку на додану вартість.

При цьому суд звертає увагу, що відповідач не здійснював перевірку контрагентів на предмет наявності у останніх необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, зокрема, основних фондів, матеріальних та трудових ресурсів, укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки ж контролюючого органу про неможливість здійснення вказаними підприємствами господарських операцій із позивачем ґрунтуються виключно на оцінці податкової інформації, що не є достатнім для об`єктивного встановлення дійсних обставин.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог як таких, що підтверджені документально та нормативно та не спростовані відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх рішень.

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судового збору 2505 грн.

Зважаючи на викладене, судовий збір, сплачений позивачем, стягується на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 05.10.2020 № 0001200512.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (вул. Святослава Хороброго, 5а, м. Київ, 03151, ідентифікаційний номер 44096797) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» (08000, Київська обл., Макарівський район, смт Макарів, вул. Толстого, 1, ідентифікаційний номер 32843579) судовий збір у розмірі 2505 (дві тисячі п`ятсот п`ять) грн.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Суддя Жук Р.В.