Рішення

від 03.12.2024 по справі 320/44267/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024 року № 320/44267/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС КРАЇНА" до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "ЛЮКС КРАЇНА" з позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків , у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, оформлене листом Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 18.06.2024 року №2317/6/33-00-07-02, про відмову у скасуванні штрафної санкції, що нарахована ТОВ ЛЮКС КРАЇНА по податковому повідомленню - рішенню від 15.05.2024 року №534/33-00-07-01 (по платежу податок на прибуток) в сумі 630922,50 грн., а також пені, нарахованої на податкове зобов`язання по платежу податок на прибуток в сумі 41330,60 грн.;

- зобов`язати Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків скасувати штрафну санкцію, що нарахована ТОВ ЛЮКС КРАЇНА по податковому повідомленню - рішенню від 15.05.2024 року №534/33-00-07-01 (по платежу податок на прибуток) в сумі 630922,50 грн., а також пеню, яка нарахована на податкове зобов`язання по платежу податок на прибуток в сумі 41 330,60 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що 15.05.2024 Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків було прийнято податкове повідомлення-рішення №534/33-00-07-01, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 2154612,50 грн., з яких 2523690,00 грн. - податкове зобов`язання та 630922,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач зазначає, що враховуючи наявність у нього переплати з податку на прибуток, яка є джерелом погашення податкового боргу, він звернувся до відповідача із заявою про скасування штрафної санкції у розмірі 630922,50 грн., нарахованої на підставі вищевказаного податкового повідомлення-рішення, а також пені в сумі 41330,60 грн., керуючись положеннями підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Проте, відповідач відмовив у скасування нарахованих штрафних санкцій та пені, стверджуючи про те, що позивачем не було дотримано положень підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Позивач не погоджується з такою позицією відповідача та з метою захисту порушених прав та інтересів звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивачем було недотримано вимог підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, а тому нараховані на підставі податкового повідомлення-рішення від 15.05.2024 №534/33-00-07-01 штрафні санкції у розмірі 630922,50 грн., а також пеня у розмірі 41330,60 грн. не підлягають скасуванню.

До відзиву на позовну заяву відповідач долучив клопотання про перехід в загальне позовне провадження з підстав необхідності детального дослідження доказів, долучених сторонами до матеріалів справи, а також з огляду на суму штрафних санкцій та пені.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років;

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:

1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України Про запобігання корупції займають відповідальне та особливо відповідальне становище;

2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;

3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;

5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;

6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;

8) типові справи;

9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;

10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;

11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд зауважує, що відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено на рівні 3028 гривень.

Предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога щодо неправомірності нарахування відповідачем штрафних санкцій в розмірі 630922,50 грн., а також пені в сумі 41 330,60 грн.

Отже, ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1514000,00 грн.), внаслідок чого відсутні процесуальні перешкоди для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи за правилами загального, а не спрощеного, позовного провадження не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справах незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов`язкового розгляду справи саме за правилами загального позовного провадження лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях за правилами загального позовного провадження усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об`єктивної істини ані обов`язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

Також суд звертає увагу на те, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Ахеп v. Germany, заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року VarelaAssalinocontrelePortugal, заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

Врахувавши зміст заяв сторін, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Водночас, судом при вирішенні спору по суті будуть враховані письмові доводи учасників справи та надані ними докази.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС КРАЇНА" (ідентифікаційний код 39237508, місцезнаходження: 03110, м.Київ, вул.Солом`янська, буд.20-В. оф.1037) зареєстровано в якості юридичної особи 03.06.2014, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.

У період з 19.12.2023 по 19.04.2024 Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ЛЮКС КРАЇНА", за результатами якої складено акт від 26.04.2024 №326/33-00-07-01/39237508.

У вказаному акті контролюючий орган, серед іншого, дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп.134.1.1 пункту 134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на прибуток за 1 квартал 2022 року на загальну суму 2523690,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.05.2024 №534/33-00-07-01, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 2154612,50 грн., з яких 2523690,00 грн. - податкове зобов`язання, 630922,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 18.06.2024 у позивача була наявна переплата з податку на прибуток в сумі 2690689,22 грн., що не заперечується сторонами по суті.

У зв`язку з цим позивач звернувся до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків із заявою від 05.06.2024 05/06-1, в якій, посилаючись на пп.69.37 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, просив скасувати штраф у сумі 630922,50 грн., нарахований на підставі податкового повідомлення-рішення від 15.05.2024 №534/33-00-07-01, з огляду на наявну переплату з податку на прибуток.

Відповідач листом від 18.06.2024 №2317/6/33-00-07-02 повідомив позивачу, що нарахована на підставі вищевказаного податкового повідомлення-рішення штрафна санкція в розмірі 630922,50 грн., а також пеня в сумі 41330,60 грн. не підлягають скасуванню, оскільки ТОВ "ЛЮКС КРАЇНА" не дотримано вимог п.п.69.37 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Критерії такого недотримання в листі наведені не були.

Аналогічна за змістом відповідь була надана відповідачем листом від 31.07.2024 №2813/6/33-00-07-02, направленим на звернення представника позивача.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (пункт 31.1 статті 31 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу Кодексу).

Згідно з пунктом 38.12 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 54. 5 статті 54 Податкового кодексу України визначено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Водночас, згідно з підпунктом 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, на період з 1 серпня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у разі сплати платником податків протягом 30 календарних днів з дня, наступного за днем отримання податкового повідомлення-рішення, суми податкового зобов`язання, нарахованого за результатами документальних перевірок, які були відновлені або розпочаті з 1 серпня 2023 року та завершені до дня припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, штрафні (фінансові) санкції (штрафи), нараховані на суму такого податкового зобов`язання, вважаються скасованими, а пеня не нараховується.

Сума грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні, вважається неузгодженою до моменту повної сплати податкового зобов`язання, визначеного в такому податковому повідомленні-рішенні, але не пізніше ніж протягом 30 календарних днів з дня, наступного за днем отримання платником податків такого податкового повідомлення-рішення.

Сума податкового зобов`язання, сплаченого у порядку, передбаченому цим підпунктом, не підлягає оскарженню.

Норми статей 56 та 57 цього Кодексу застосовуються з урахуванням строків, визначених цим підпунктом.

Таким чином, вищевказана норма передбачає звільнення платників податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені у разі сплати ними визначеного контролюючим органом податкового зобов`язання протягом 30 календарних днів після отримання податкового повідомлення-рішення. Таке податкове повідомлення-рішення, у свою чергу, має бути прийнято за результатами документальних перевірок, які були відновлені або розпочаті з 1 серпня 2023 року та завершені до дня припинення або скасування воєнного стану на території України.

Суд зазначає, що у зв`язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому Указами Президента України, затвердженими відповідними Законами України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.

Як вбачається з акта від 26.04.2024 №326/33-00-07-01/39237508, документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ЛЮКС КРАЇНА", за результатом якої було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.05.2024 №534/33-00-07-01, було призначено на підставі наказу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 29.11.2023 №278, а проведено з 19.12.2023 по 19.04.2024, тобто після 1 серпня 2023 року та до дня припинення або скасування воєнного стану на території України.

Податкове повідомлення-рішення від 15.05.2024 №534/33-00-07-01 було отримано позивачем 20.05.2024, що підтверджується наявною у справі копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно, 30-денний строк для сплати визначеного ним податкового зобов`язання починається з 21.05.2024 та закінчується 19.06.2024.

Як було вказано вище, позивач листом від 05.06.2024 05/06-1, отриманим відповідачем у той самий день (вх. №1970 . 6 від 05.06.2024), висловив своє волевиявлення на сплату податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2024 №534/33-00-07-01, за рахунок наявної переплати, у зв`язку з чим просив скасувати штрафні санкції на підставі підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Суд зауважує, що відповідно до положень пункту 87.1 статті 87 Податкового кодекс України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

При цьому суд звертає увагу на абзац третій цього пункту, який передбачає, що сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника).

Отже, для сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків за рахунок наявної переплати навіть не потребується заява такого платника.

При цьому суд враховує, що Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків у своїх роз`ясненнях зазначає, що якщо станом на дату проведення нарахування грошових зобов`язань у платника обліковуються надміру сплачені суми з відповідного платежу, то такі нараховані грошові зобов`язання в автоматичному режимі погашаються за рахунок наявної переплати (https://cvp.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/593041.html).

За таких обставин, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що сплата податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2024 №534/33-00-07-01, могла бути здійснена платником податків за рахунок наявної у нього переплати.

Суд звертає увагу на те, що положення підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України не містять жодних застережень щодо того, яке саме джерело (наявна переплата чи здійснення окремого платежу) має бути використано для сплати податкового зобов`язання, задля звільнення платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені.

Також суд зважає за доцільне зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015 вказав, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

За своєю суттю принцип правової визначеності в аспекті податкових правовідносин вимагає, аби законодавчі норми, якими визначаються загальнообов`язкові правила поведінки відповідних суб`єктів, були чіткими та зрозумілими, стабільними й несуперечними, а також передбачуваними.

За своєю сутністю передбачуваність в контексті права означає можливість передбачити наслідки своїх дій чи бездіяльності на основі чітких та зрозумілих законодавчо сформованих правил. Суб`єкти права на підставі аналізу відповідних норм повинні розуміти заздалегідь, які їхні дії або бездіяльність є передумовою застосування відповідальності, зокрема шляхом накладення штрафних санкцій.

За змістом пункту 170 Рішення Європейського Суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) у справі «Олександр Волков проти України» формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria), заява №1365/07, п.39).

Щодо «якості закону» ЄСПЛ у пункті 169 вищенаведеного рішення зауважує, зокрема, що закон має бути доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Кантоні проти Франції» (CANTONI v. FRANCE) від 11 листопада 1996 року обсяг поняття «передбачуваність» значною мірою залежить від змісту правової норми, сфери, на яку він розрахований, а також кількості та статусу тих, кому він адресований.

Окрім того, за змістом рішень ЄСПЛ у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції» відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить в тому числі й на судових органах, які застосовують та тлумачать закони. Роль судового рішення, покладена на суди, полягає саме в тому, щоб розвіяти такі сумніви щодо тлумачення, які залишаються, беручи до уваги зміни в повсякденній практиці.

Превентивним засобом недотримання законодавцем верховенства права є впровадження та існування в Україні принципу презумпції правомірності рішень платника податку («in dubio pro tributario»).

Саме порушення наведеного принципу слугувало неодноразовою підставою для ухвалення Європейським судом з прав людини рішень, якими констатувалась обставина наявності в українському податковому законодавстві неузгодженостей та помилкового тлумачення такого законодавства на користь держави (зокрема див. справи «Сєрков проти України» «Щокін проти України», «Довбишев проти України»).

Отже, мова йде не стільки про загальнообов`язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов`язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні, скільки про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов`язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.

Таким чином, вирішуючи питання можливості сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2024 №534/33-00-07-01, за рахунок наявної у нього переплати задля звільнення його від відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені на підставі підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, необхідно враховувати положення підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 та пункту 56.12. статті 56 ПК України.

Принцип in dubio pro tributario (презумпція правомірності рішень платника податків) закріплений в підпункті 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України, згідно з яким, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

На цьому принципі засноване і закріплене в пункті 56.21 статті 56 ПК України правило. Так, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення ухвалюють на користь платника податків.

Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду. До того, наведеною нормою охоплюються не лише очікування платника, запровадженням у податковому законодавстві цієї презумпції як принципу (основної засади) накладається відповідний таким очікуванням обов`язок вибору визначеного нею варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.

Враховуючи характер принципу in dubio pro tributario у демократичному суспільстві має бути підхід, відповідно до якого - істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Така правова позиція послідовно викладається Верховним Судом у його постановах, наприклад, від 07 лютого 2024 року у справі № 380/7070/23, від 07 лютого 2024 року у справі № 420/10441/23, від 10 жовтня 2024 року у справі №420/670/20 тощо.

Враховуючи викладене, суд висновує, що сплата позивачем податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2024 №534/33-00-07-01, за рахунок наявної у нього переплати свідчить про наявність передумов для застосування підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, та, відповідно, необхідність скасування штрафних санкцій та пені.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Під час розгляду даної справи відповідач не надав суду жодних доказів в обґрунтування правомірності його тверджень про недотримання позивачем підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, у той час як судом встановлено наявність усіх передумов, визначених цією нормою, для звільнення позивача від відповідальності у вигляді штрафу та пені.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, оформлене листом від 18.06.2024 №2317/6/33-00-07-02, про відмову у скасуванні штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 630922,50 грн., а також пені в сумі 41330,60 грн., нарахованих ТОВ ЛЮКС КРАЇНА за податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2024 №534/33-00-07-01.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача скасувати штрафну санкцію та пеню суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у скасуванні нарахованих штрафних санкцій та пені, у той час матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем усіх передумов для цього, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Враховуючи вищевказане, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача та зобов`язати Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків скасувати штрафні (фінансові) санкції у розмірі 630922,50 грн., а також пеню в сумі 41330,60 грн., нараховані ТОВ ЛЮКС КРАЇНА за податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2024 №534/33-00-07-01.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 02.09.2024 №748.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, становить 3028,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, оформлене листом від 18.06.2024 №2317/6/33-00-07-02, про відмову у скасуванні штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 630922,50 грн., а також пені в сумі 41330,60 грн., нарахованих Товариству з обмеженою відповідальністю ЛЮКС КРАЇНА за податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2024 №534/33-00-07-01.

3. Зобов`язати Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків скасувати штрафні (фінансові) санкції у розмірі 630922,50 грн., а також пеню в сумі 41330,60 грн., нараховані Товариству з обмеженою відповідальністю ЛЮКС КРАЇНА за податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2024 №534/33-00-07-01.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮКС КРАЇНА (ідентифікаційний код 39237508, місцезнаходження: 03110, м.Київ, вул.Солом`янська, буд.20-В. оф.1037) судовий збір у сумі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (ідентифікаційний код: 44045187, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, буд.35).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.