Ухвала

від 02.12.2024 по справі 320/4282/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДУ Х В А Л А

про повернення позовної заяви

02 грудня 2024 року м. Київ № 320/4282/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про визнання протиправними дій.

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної охорони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням доказів на підтвердження обставин, що об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені КАС України.

У зв`язку з припиненням трудових відносин судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Щавінському В.Р.

Згідно з ч. 2 ст. 241 Кодексу адміністративного судочинства України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне прийняти адміністративну справу до свого провадження.

28.02.2024 до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку на звернення до суду.

Дана заява обґрунтована тим, що відповідно до позиції Верховного Суду, яку він висловив у постанові від 04.04.2023 по справі 640/8348/21, поняття "оплата праці" і "заробітня плата", які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Тому спір в частині вимог ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.

Розглянувши позовну заяву та заяву про поновлення строку на звернення до суду, суддя зазначає наступне.

Як вбачається із тексту ухвали Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2024, у ній зазначено, що згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

На підставі частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Так, згідно п. 17 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Правовідносини, які виникають під час проходження військослужбовцем військової служби відносяться до поняття публічна служба.

При цьому, слід зазначити, що строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Отже, позивач повинен був звернутися до суду з цим позовом у місячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Так, суд зазначає, що спір виник під час проходження позивачем публічної служби, у зв`язку з чим, строк звернення до адміністративного суду щодо невиплати під час звільнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2013-2017 роки, становить один місяць.

Суддя зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого.

Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суддя роз`яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Цей обов`язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Разом з тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.

Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.

Обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.

Згідно п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 р., набула чинності для України 11.09.1997 р.) "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...".

Вирішуючи питання стосовно застосування ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" (заява №20347/03 §35) зазначено "… пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності…".

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України" (№3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що "…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.".

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

В даному випадку регулювання з боку держави полягає у встановлені строків звернення з позовом до суду.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.

Зазвичай це обставини, які не залежали від волевиявлення особи або обставини, які об`єктивно перешкоджали у вчасному зверненні до суду.

Суддя зауважує на ненаведенні позивачем обставин, які би давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які би зумовили поважність пропуску встановленого законом строку звернення до суду.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Окрему увагу необхідно акцентувати на тому, що при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 473/653/17 (ЄДРСРУ №74991952).

Суддя вважає, що поновлення строку звернення до адміністративного суду має супроводжуватись наявністю сукупності належних доказів, які вказують на обґрунтовану підставу та поважність причин звернення до суду з пропуском визначеного строку, проте позивачем не наведено обґрунтованих підстав, які б могли завадити позивачу звернутись до суду у строк визначений нормами КАС України.

Тому суд не приймає до уваги доводи позивача викладені у заяві про поновлення пропущеного строку, позаяк вказані обставини не спростовують факту пропуску строку звернення до суду з даним позовом майже в 7 років.

Оцінюючи вищенаведене, суд вважає, що заява про поновлення строку звернення до суду є необґрунтованою.

Пунктом 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

При цьому, згідно ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної охорони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - прийняти до провадження.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної охорони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - повернути позивачеві.

3. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

4. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Щавінський В.Р.