Ухвала

від 29.11.2024 по справі 380/20176/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позову без розгляду

29 листопада 2024 рокусправа № 380/20176/24

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Чаплик І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2023 рік грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2023 рік, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2023 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 квітня 2023 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2023 року включно, право на призначення якої виникло з моменту звільнення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 квітня 2024 року.

Суд ухвалою від 02.10.2024 відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішив розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Відповідач 17.10.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Разом з відзивом представник відповідача подав клопотання про залишення позову без розгляду, яке мотивоване тим, що звернення особи до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено строками. Як видно з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 130 від 17 квітня 2023 року, позивача було повідомлено про суми нараховані та виплачені йому при звільнені. Разом із тим, із цим позовом позивач звернувся до адміністративного суду лише 27 вересня 2024 року, тобто фактично майже через 1,5 роки з моменту звільнення та повідомлення йому про належні суми при звільненні. Військова частина НОМЕР_1 вважає, що нереалізація позивачем права на вчасне звернення до суду у цьому випадку зумовлена його власною поведінкою та зазначає, що виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права позивачу на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг його процесуальних прав, встановлених законом.

Представник позивача 22.10.2024 подала заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду, мотивоване тим, що позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 17.04.2023 та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум. Отже, предметом спору є стягнення грошового забезпечення, спірні правовідносини щодо якого виникли починаючи до 19 липня 2022 року. Відтак судом має враховуватись стаття 233 КЗпП у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, яка не передбачала обмеження строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору. За таких обставин можна дійти висновку, що позивач звернувся до суду в терміни, передбачені статтею 233 КЗпП.

При розгляді клопотання про залишення позову без розгляду суд виходить із такого.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.

Офіційне тлумачення положення вищевказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.

За змістом позовних вимог позивач просить зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 17 квітня 2023 рік, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум та нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2023 року включно, право на призначення якої виникло з моменту звільнення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 квітня 2024 року.

Отже, як встановлено судом, предметом спору є стягнення грошового забезпечення, спірні правовідносини щодо якого виникли до 19 липня 2022 року. Відтак судом має враховуватись стаття 233 КЗпП у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, яка не передбачала обмеження строку на звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору.

Суд також враховує, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №130 від 17.04.2023 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з переміщенням до нового місця служби в/ч НОМЕР_4 . В свою чергу військова частина НОМЕР_4 з 17.04.2023 по 04.05.2024 (день звільнення позивача з лав Збройних Сил України) приймала безпосередню участь у відсічі збройної агресії російської федерації проти України на Запорізькому напряму, а сам позивач був безпосередньо залучений до відповідних заходів та не мав фактичної можливості звернутись ні до відповідача з відповідними запитами, ні до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. Крім цього, 12.09.2023 позивачем під час виконання бойового завдання, пов`язаного з захистом Батьківщини, було отримано поранення потиличної дільниці, в період з 12.09.2023 по 18.01.2024 позивач проходив лікування після вогнепального поранення потиличної частини голови у різних медичних закладах, був виключений зі списків військової частини НОМЕР_4 лише 05.04.2024, а з 06.05.2024 надалі проходить лікування, отримав І групу інвалідності.

Відтак з урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст.ст. 121, 122, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

у х в а л и в:

у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Копію ухвали невідкладно направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна