Ухвала

від 02.12.2024 по справі 420/35063/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/35063/24

УХВАЛА

02 грудня 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті мені за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населенню», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені індексацію грошового забезпечення у розмірі 4463 гривень 15 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Ухвалою судді від 18.11.2024 позовну заяву залишено без руху через пропуск позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, оскільки позивачка в періоді з 28.03.2013 по 08.12.2023 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2023 № 352 (по стройовій частині) ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу частини та знята з усіх видів забезпечення.

Позивачка звернулася до командування військової частини НОМЕР_1 з проханням надати їй інформацію про отримане грошове забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 01 січня 2023 року, на що отримала відповідь від 04.11.2024 року № 1037/ф, довідку від 04.11.2024 року № 1035/ ф про складові її грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2022 року, довідку від 04.11.2024 року № 1036/ф про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення за період 2018-2022 роки та надані картки особових рахунків за 2018-2022 роки.

З даної довідки позивач дізналася про порушення з боку військової частини НОМЕР_1 у виплаті відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі Порядок №1078) виплати позивачці індексації грошового забезпечення у повному обсязі. Отже, вважаю, що відповідач своєю бездіяльністю порушує мої права щодо своєчасного отримання однієї із складових її грошового забезпечення.

Судом зазначено, що позивачем не наведено жодної підстави, яка б об`єктивно перешкоджала (утворювала обставини непереборної сили) звернутися до суду у строк із даними вимогами. Подальші звернення позивача та отримання відповіді від 04.11.2024 № 1037/ф не утворює перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час звільнення позивача.

Так, нездійснення після звільнення в 2022 році жодних дій задля отримання інформації про нараховані та виплачені суми очевидно свідчить про усвідомлену бездіяльність позивача та відсутність будь-яких об`єктивних перешкод своєчасно звернутися до суду в тому випадку, якщо позивач вважає неповним остаточний розрахунок при звільненні.

Отже, позивачу необхідно було подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням дійсних та реальних причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.

25.11.2024 на виконання вищезазначеної ухвали позивачкою до суду надано заяву, в якій остання просить поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.

В обґрунтування клопотання зазначено, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемент права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З матеріалів справи вбачається, що Позивач звернувся до Відповідача з метою виплатити не виплаченої індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби. Письмове повідомлення про відмову у виплаті мені індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби отримано листом від 04.11.2024 року № 1037/ф. Таким чином, звернення із вказаним адміністративним позовом у листопаді 2024 року здійснюється в межах тримісячного строку, що визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України та відповідає приписам ч. 3 ст. 122 КАС України

Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктам 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

За приписами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Спір щодо стягнення належного грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі питання щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, зокрема, статтею 233 КЗпП України.

Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

При цьому судом вже надано оцінку аргументам позивача про те, що подальші звернення (після звільнення) не утворюють перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час звільнення позивача.

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що дата отримання позивачем повідомлення про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення у відповідь на його заяву, не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із спірними вимогами, вона лише вказує на час, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права.

При цьому відлік строку на звернення до суду з такими вимогами розпочинається при остаточному розрахунку при звільненні, оскільки саме в цей момент особа має всі можливості з`ясувати будь-яку інформацію щодо виплачених сум.

Суд роз`яснює, що обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

З наведеного вбачається, що з огляду на норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, який розпочав відлік з наступного дня після звільнення 08.12.2023.

Фактично позивач просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб стороні позивача.

В даному випадку відповідний остаточний розрахунок відбувся при звільненні позивача 08.12.2023. Такий розрахунок не тривав до моменту отримання відповідачем запиту про нараховані суми при звільненні, а завершився одночасно зі звільненням позивача, грошовим переказом всіх належних при звільненні виплат.

Таким чином, доводи позивача щодо поважності причин пропуску ним строку на звернення до суду на увагу не заслуговують, оскільки є надуманими та жодним чином не підтверджують існування дійсних перешкод для своєчасного звернення до суду з такими вимогами.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Завальнюк