Рішення

від 03.12.2024 по справі 440/11546/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/11546/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до військова частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі - відповідач), у якій позивач просить:

1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 : середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 по 28 лютого 2018 року;

2) стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 92390,48 грн.;

3) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь час затримки виплати, за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем своєчасно не нараховано та не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення, цю виплату проведено 31 серпня 2024 року на виконання рішення суду у справі №440/4498/23. З цих підстав позивач вважає, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на одержання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 по 28 лютого 2018 року, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/11546/24. Клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження - задоволено, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 51-60/, в якому представник військової частини НОМЕР_2 просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що 31.08.2024 на виконання рішення суду у справі №440/4498/23 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення згідно довідки-рахунку фінансової служби за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Пояснює, що ОСОБА_1 із 04.07.2001 по 10.05.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 03.05.2018 №56 о/с позивача переміщено для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини НОМЕР_3 , у зв`язку з чим наказом від 10.05.2018 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 10.05.2018. Зазначає, що при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 він погодив проведення всіх розрахунків та відповідно не оскаржував своє переміщення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

23 жовтня 2024 року до суду через систему "Електронний суд" надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 71-73/, у якій позивачем зазначено, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Вказує, що відповідачем не було проведено з позивачем під час виключення зі списків особового складу підрозділу належний розрахунок та не виплачено в повному розмірі належних коштів, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. Зазначає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

28 жовтня 2024 року до суду через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив /а.с. 76-79/, у яких відповідачем зазначено, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України у разі звільнення працівника. Водночас позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 НГУ у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини, а не звільнено з військової служби. Крім того, в день виключення зі списків військової частини з позивачем були проведені всі необхідні виплати, з якими позивач погодився. Зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. Тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Пояснює, що позивач із заявою про виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення до відповідача не звертався, тому вважає вимоги позивача у цій частині є передчасними.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) №111 від 10.05.2018 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: підполковника ОСОБА_1 , першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 - начальника штабу Національної гвардії України, переміщено наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 03.05.2018 №56 о/с для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ), 10 травня 2018 року /а.с. 61/.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №440/4498/23 позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року у належному розмірі. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат. В решті позовних вимог відмовлено /номер рішення в ЄДРСР 115829667, а.с. 35-39/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі №440/4498/23 виправлено описку у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №440/4498/23, а саме зазначено: по батькові позивача « ОСОБА_3 » замість « ОСОБА_4 ». /номер рішення в ЄДРСР 116154724/.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі №440/4498/23 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишено без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 по справі № 440/4498/23 - залишено без змін. /номер рішення в ЄДРСР 120488847, а.с. 40-44/.

29 серпня 2024 року на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №440/4498/23 військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України перераховано ОСОБА_1 кошти в сумі 84092,79 грн. платіжною інструкцією №2272 від 29.08.2024 /а.с. 63/.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 по 28 лютого 2018 року та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (надалі - Порядок №159).

Згідно із статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин щодо виплати компенсації) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтями 3 та 4 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

В силу статті 5 Закону №2050-ІІІ своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Відповідно до приписів статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

За приписами статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Відповідно до пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення та індексації грошових доходів громадян). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону N 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону N2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі N810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі N 803/203/17.

Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу N240/11882/19, вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.

Як встановлено судом, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №440/4498/23, що набрало законної сили 19 липня 2024 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат.

На виконання цього рішення суду у справі №440/4498/2329 військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України 29.08.2024 перераховано ОСОБА_1 кошти в сумі 84092,79 грн. платіжною інструкцією №2272 від 29.08.2024 /а.с. 63/.

З урахуванням наведеного вище, беручи до уваги те, що індексація грошового забезпечення, що нарахована ОСОБА_1 на виконання судового рішення, вчасно не була виплачена позивачу, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №440/4498/23.

Відповідач у порушення вимог частини 2 статті 19 Конституції України, Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №440/4498/23 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи наведені вище норми права, якими врегульовано спірні правовідносини, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №440/4498/23, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №440/4498/23, за весь час затримки з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати 29 серпня 2024 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 : середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та стягнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 92390,48 грн., суд зазначає наступне.

За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин) Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.

За визначенням пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частиною 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі по тексту - Положення № 1153/2008), визначено порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Положенням № 1153/2008, зокрема, встановлено порядок призначення на посади та звільнення з посад (розділ ІV).

Відповідно до пункту 109 Положення № 1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Аналізуючи норми КАС України, Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Положення № 1153/2008, суд дійшов висновку, що війська служба є різновидом публічної служби, державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності, при призначенні чи переведенні військовослужбовця на іншу посаду під час проходження військової служби статус особи як військовослужбовця не змінюється, призначення чи переведення військовослужбовця на іншу посаду під час проходження військової служби не є тотожним звільненню з військової служби як публічної служби, підстави для звільнення з якої встановлені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", а порядок звільнення з військової служби передбачений положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Таким чином, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються саме під час звільнення з військової служби, а не при призначенні чи переведенні військовослужбовця на іншу посаду під час проходження військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) №111 від 10.05.2018 підполковника ОСОБА_1 , першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 - начальника штабу Національної гвардії України, переведено на іншу військову посаду для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ), 10 травня 2018 року /а.с. 61, 62/.

Отже, 10 травня 2018 року ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби як публічної служби, а був переведений для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини з виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України, яка встановлює відповідальність за затримку розрахунку при звільненні з публічної служби (військової служби), що у спірному випадку 10 травня 2018 року не відбулося.

З огляду на викладене вище, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та похідна від неї вимога про стягнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 92390,48 грн., - необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі шляхом зобов`язання відповідача у місячний строк з дня набрання чинності цим рішення подати звіт про його виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, за приписами вказаної норми покладення таких зобов`язань на суб`єкта владних повноважень є правом, а не обов`язком суду.

Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

Інформація заборонена для загального доступу згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №440/4498/23, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №440/4498/23, за весь час затримки з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати 29 серпня 2024 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Сич