Рішення

від 03.12.2024 по справі 460/12626/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 грудня 2024 року м. Рівне №460/12626/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позицій учасників справи.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації (далі - відповідач), у якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та невиплати для позивача з 21.04.2024 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ), як потерпілій яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі 30 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб та зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати таку щомісячну грошову допомогу.

Обґрунтовуючи свій позов позивач зазначає про те, що вона проживає в населеному пункті, який віднесено до зони посиленого радіологічного контролю, та на підставі Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, яким відновлено дію статті 37 Закону №796-ХІІ, має право на отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства. Однак відповідач не здійснює виплату такої грошової допомоги, а відтак вважає такі дії відповідача протиправними.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, не подав до суду свій відзив на позов у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, про причини неподання відзиву в установлений строк для суду не повідомив, щодо дає суду підстави для висновків про те, що у відповідача відсутні поважні причини неподання відзиву в установлений судом строк, а тому наявні передбачені частиною 2 статті 175 КАС України умови і підстави для вирішення судом цього спору за наявними матеріалами справи та без відзиву відповідача.

2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява подана до суду 20.10.2024 у електронній формі, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 21.10.2024.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.

Ухвалою від 28.10.2024 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.

На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.

ОСОБА_1 є громадянкою України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними з належного позивачу паспорта громадянина України, копія якого додана позивачем до позовної заяви і наявна у матеріалах справи.

Починаючи з 17.01.1983 позивач зареєстрована та проживає в населеному пункті селищі Володимирець Вараського району Рівненської області, який відносився до зони посиленого радіоекологічного контролю відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 (далі - Постанова №106). Зазначене підтверджується даними з довідки відділу ЦНАП Володимирецької селищної ради від 14.08.2024 №1401 та витягу з реєстру територіальної громади, копії яких наявні у матеріалах справи.

Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ. На вказане звернення позивача відповідач надав відповідь від 04.09.2024 №1429/05-22/24, в якій зазначив про те, що позивач на обліку у відповідача не перебуває. Законом України №76-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" статтю 37 Закону виключено, а тому управління не має підстав для нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги позивачу.

Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні ним обов`язку щодо проведення нарахування та виплати для позивача щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ, як потерпілій, яка проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі 30 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 21.04.2024.

4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

Оскільки у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є бездіяльність відповідача яка полягає у невиконанні ним обов`язку щодо проведення нарахування та виплати для позивача щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону №796-ХІІ, як потерпілій, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі 30 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вирішуючи питання щодо редакції статті 37 Закону №796-ХІІ, яка підлягає застосовуванню у спірних правовідносинах, суд виходить з таких мотивів.

Відповідно до положень статті 37 Закону №796-XII (в редакції, чинній з 09.07.2007), громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати; у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, с-ще Володимирець Вараського району Рівненської області віднесено до зони посиленого радіологічного контролю та належить до переліку населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 30%.

Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст частини 1 статті 37 Закону №796-XII викладено в новій редакції, згідно з якою громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 №107-VI визнані неконституційними.

У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону №796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 №796-XII.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Згідно зі статтею 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст. 152 Конституції України).

Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною.

Відповідно до статті 63 Закону №796-XII, фінансування витрат, пов`язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися.

Разом з тим, Кабінет Міністрів України не визначив порядку та розміру виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-ХІІ.

Отже, за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-ХІІ, до спірних правовідносин застосуванню підлягають безпосередньо норми статті 37 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній з 09.07.2007).

Наведені висновки щодо застосування норм права викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18, а тому відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.

Крім того, як зазначено у висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у зразковій справі №240/4946/18, для розрахунку застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року. Верховний Суд зазначив, що 01.07.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом №1774-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону №796-ХІІ щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

У той же час, судом вже зазначалось вище, що с-ще Володимирець Вараського району Рівненської області, відповідно до Постанови №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона).

У свою чергу Закон №796-XII не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №791а-ХІІ).

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону №791а-ХІІ. Частина 1 цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: 1) зона відчуження; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення; 3) зона гарантованого (добровільного) відселення; 4) зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин 2- 3 статті 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

Пунктом 2 розділу І Закону №76-VIII у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення; 3) зона гарантованого добровільного відселення.

Поряд з цим, зона посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.

Законом України від 28.12.2014 №76-VIII виключено також статтю 23 Закону №796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII.

Водночас, жодні зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ неконституційними не визнавались. Отже, чинна станом як на 17.07.2018, так і на час звернення позивача до суду редакція статті 2 Закону №791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII, як такий, що має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.

Позиція аналогічного змісту викладена у постанові Верховного Суду у зразковій справі №580/2371/20 від 23.09.2020, яку суд вважає за необхідне врахувати при вирішенні спірних правовідносин, оскільки спір у зразковій справі №580/2371/20 стосувався, зокрема, виплат особам, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 17.07.2018, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, у зв`язку з проживанням у населених пунктах віднесених до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона), відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (до набрання чинності Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України").

5. Висновки суду по суті спору та позовних вимог.

Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права і висновки Верховного суду про їх застосування, суд дійшов до наступних висновків по суті спору та позовних вимог.

Оскільки позивач проживає в населеному пункті, який віднесено до зони посиленого радіологічного контролю, яка з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ, то з 01.01.2015 жителям таких населених пунктів колишньої зони посиленого радіоекологічного контролю не виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а тому позивач не має права на виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-XII.

З урахуванням наведеного суд вважає, що у цій справі наявні фактичні і правові підстави для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації (місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 23, с-ще Володимирець, Вараський р-н, Рівненська обл., 34300; код ЄДРПОУ: 44130979).

Суддя Олександр МАКСИМЧУК