Рішення

від 03.12.2024 по справі 520/26975/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03.12.2024 р. справа №520/26975/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, що діє при Харківській обласній державній адміністрації (Відповідач №1), Харківської обласної військової адміністрації (Відповідач №2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) визнання протиправним та скасування п. 3 рішення Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян при Харківській обласній державній адміністрації, оформлене протоколом №5 від 16.08.2024 року; 2) зобов`язання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян прийняти рішення щодо видачі гр. ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» (категорія 3) серії А зеленого кольору, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян".

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що протоколом №5 від 16.08.2024 року Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян протиправно відмовлено заявнику у визначені статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зв`язку з непідтвердженням факту виконання робіт у зоні відчуження у 1989 році, оскільки ОСОБА_2 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Радою Міністрів СРСР та ВЦРПС від 29.12.1987 р. №14970378 і постановою Ради Міністрів СРСР та Е-ЦРПС від 05 червня 1986 року №665-195, що надають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1986 року №1173 з 04 травня 1989 року по 31 травня 1989 року та з 01 червня 1989 року по 14 червня 1989 року. Роботи виконувала в м. Прип`ять, Київської області.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що відповідно до пункту 11 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018р. №551; далі за текстом - Порядок №551), посвідчення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС видаються на підставі одного з таких документів: довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження); довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження. Підтвердження виконання робіт в зоні відчуження є обов`язковою умовою отримання статусу учасника ліквідації аварії на ЧАЕС. В особовій справі заявника наявні лише копії документів, не завірені належним чином, що не відповідає вимогам Порядку.

Матеріали позову були отримані судом 25.09.2024р.

Рішення про відкриття провадження у справі було прийнято 04.10.2024р.

Відзив на позов був отриманий судом 17.10.2024р.

Клопотань про ознайомлення з матеріалами справи заявник не подавав.

Клопотань про існування наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.

Клопотань про усунення перешкод у реалізації наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 ; 08.06.1985р. уклала шлюб з ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 ; 28.01.1993р. шлюб розірвано, після розірвання шлюбу заявнику присвоєно прізвище " ОСОБА_4 " відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 ; 21.04.1994р. уклала шлюб з ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 .

Згідно з копією наказу №11-К від 22.02.1989 року з 23.02.1989р. заявник був прийнятий на роботу до Харківського пивоварного заводу №2 на посаду товарознавця відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_6 .

Відповідно до витягу з наказу Республіканського виробничого об`єднання з випуску безалкогольних напоїв, мінеральних вод і пива «УКРМІНВОДПИВОПРОМ» від 29.04.1989р. №37 товарознавця Харківського пивоварного заводу № 2 ОСОБА_6 було направлено для ведення складського обліку будівельного виробництва Чорнобильської АЕС з 04.05.1989р. по 14.06.1989р.

Згідно копією довідки №195 від 03.08.1989 року Харківського виробничого об`єднання пивобезалкогольної промисловості «Харківський пивоварний завод № 2» ОСОБА_6 дійсно працює на Харківському пивоварному заводі №2 на посаді товарознавця і була направлена відповідно до наказу Республіканського ВО «Укрмінводпивопром» №37 від 26 квітня 1989 року у службове відрядження в м. Прип`ять з 04.05.1989 року по 14.06.1989 року для виконання робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до копії довідки №83 від 03.08.1989 року Харківського виробничого об`єднання пивобезалкогольної промисловості «Харківський пивзавод № 2» ОСОБА_6 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Радою Міністрів СРСР та ВЦРПС від 29.12.1987 р. №14970378 і постановою Ради Міністрів СРСР та Е-ЦРПС від 05 червня 1986 року №665-195, що надають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1986 року №1173 з 04 травня 1989 року по 31 травня 1989 року та з 01 червня 1989 року по 14 червня 1989 року. Роботи виконувала в м. Прип`ять, Київської області. За цю роботу ОСОБА_6 була виплачена підвищена заробітна плата.

Згідно виписки із табеля обліку робочого часу заявник працював в м. Прип`ять в травні 1989 року 24 л/дні (192 л/години), в червні 1989 року 12 л/днів (96 л/годин).

23.07.2024 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Управління соціального захисту населення Люботинської міської ради, в якій просила направити документи до Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3.

Доказів того, що до обсягу матеріалів згаданого звернення заявника були свключені саме оригінали документів, матеріали справи не містять.

Управління соціального захисту населення Люботинської міської ради поданням від 12.08.2024р. №01-39/1109 направило на розгляд Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян документи ОСОБА_1

16.08.2024 р. за поданням управління соціального захисту населення Люботинської міської ради на засіданні Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, що діє при Харківській обласній державній адміністрації (протокол засідання № 5) була розглянута особова справа ОСОБА_1 у зв`язку з визначенням їй статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до вимог Постанови.

Згідно п. 3 протоколу №5 від 16.08.2024 року суб"єктом владних повноважень - Комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян було прийнято рішення згідно з ст.ст.10 та 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Порядку №551, документів особової справи, яким відмовлено ОСОБА_1 у визначені статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зв`язку з непідтвердженням факту виконання робіт у зоні відчуження у 1989 році.

Стверджуючи про невідповідність закону владного управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу відмови заявнику у визначені статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі за текстом - Закон №796-XII).

Згідно ст.10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

До військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

Відповідно до статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема: особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали: у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів; у зоні відчуження в 1987 році - від 1 до 14 календарних днів; у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів; на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році.

Положеннями частин 1 та 4 статті 15 Закону № 796-XII передбачено, що підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, видача довідок, про заробітну плату за цей період, здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а за період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян" від 11.07.2018р. №551 було затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі за текстом - Порядок №551).

Згідно п.2 Порядку №551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон), іншими актами законодавства.

Пунктом 11 Порядку №551 визначено перелік документів, за наявності одного з яких особам видаються посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Посвідчення видаються уповноваженими органами за зареєстрованим або фактичним місцем проживання особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).

Посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів:

- довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження;

- довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження;

- особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з Чорнобильською катастрофою.

Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк з дня надходження необхідних документів до уповноважених органів.

Рішення про відмову у видачі посвідчення може бути оскаржено у судовому порядку.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 05.10.2018 № 541 (зі змінами) затверджено Положення про Комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пунктів першого та четвертого зазначеного Положення Комісія з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, (далі Комісія) є постійно діючим колегіальним органом, утвореним головою Харківської обласної державної адміністрації з метою додержання законодавства у сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань: розглядає документи, подані органами соціального захисту населення районних державних адміністрацій, міських рад міст обласного значення, Харківської міської ради та об`єднаних територіальних громад Харківської області, та відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551, та приймає рішення, яке є підставою для видачі або відмови у видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та вкладок до них.

Як зазначено судом раніше, наказом №11-К від 22.02.1989 року з 23.02.1989р. заявник був прийнятий на роботу до Харківського пивоварного заводу №2 на посаду товарознавця відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_6 .

Відповідно до витягу з наказу Республіканського виробничого об`єднання з випуску безалкогольних напоїв, мінеральних вод і пива «УКРМІНВОДПИВОПРОМ» від 29.04.1989р. №37 направлено товарознавця Харківського пивоварного заводу № 2 ОСОБА_6 для ведення складського обліку будівельного виробництва Чорнобильської АЕС з 04.05.1989 р. по 14.06.1989 р.

Згідно довідки №195 від 03.08.1989 року Харківського виробничого об`єднання пивобезалкогольної промисловості «Харківський пивоварний завод № 2» ОСОБА_6 дійсно працює на Харківському пивоварному заводі №2 на посаді товарознавця і була направлена відповідно до наказу Республіканського ВО «Укрмінводпивопром» №37 від 26 квітня 1989 року у службове відрядження в м. Прип`ять з 04.05.1989 року по 14.06.1989 року для виконання робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до довідки №83 від 03.08.1989 року Харківського виробничого об`єднання пивобезалкогольної промисловості «Харківський пивзавод № 2» ОСОБА_6 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Радою Міністрів СРСР та ВЦРПС від 29.12.1987 р. №14970378 і постановою Ради Міністрів СРСР та Е-ЦРПС від 05 червня 1986 року №665-195, що надають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1986 року №1173 з 04 травня 1989 року по 31 травня 1989 року та з 01 червня 1989 року по 14 червня 1989 року. Роботи виконувала в м. Прип`ять, Київської області. За цю роботу ОСОБА_6 була виплачена підвищена заробітна плата.

Згідно виписки із табеля обліку робочого часу заявник працював в м. Прип`ять в травні 1989 року 24 л/дні (192 л/години), в червні 1989 року 12 л/днів (96 л/годин).

Отже, відомостями згаданих вище документів (які є копіями, а не оригіналами) підтверджено обставини роботи заявника у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів відповідно до статті 14 Закону №796-XII.

Після звернення позивача 23.07.2024р. із заявою щодо встановлення їй статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3-ї категорії та видачі відповідного посвідчення Відповідач №1 на підставі копій документів заявника дійшов висновку стосовно не підтвердження факту виконання робіт у зоні відчуження, унаслідок чого відмовив в установленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та видачі посвідчення категорії 3.

Відправляючи правосуддя у межах даної справи, суд зважає на приписи ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, за змістом яких одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності.

Окремо суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №520/6006/21: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом»; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд відмічає, що за загальним правилом обставини об"єктивної дійсності мають підтверджуватись саме оригіналами письмових документів і надання зацікавленою особою виключно копій документів про минулі події значної віддаленості у часі (а у даному випадку заявником у 2024р. були надані копії документів про події 1989р.) дійсно здатне спричинити виникнення у суб"єкта владних повноважень сумніву у достовірності відомостей копій документів, проте такий сумнів повинен грунтуватись не лише на факті подання саме копій документів, але й на інших факторах, котрі зі сторони стороннього поінформованого неупередженого розсудливого спостерігача не можуть бути витлумачені інакше як виникнення потреби в отриманні оригіналів документів та з"ясуванні джерел походження оригіналів документів.

У межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень не був позбавлений фізичної можливості запропонувати заявникові подати оригінали необхідних документів замість копій.

При цьому, суд зважає, що Відповідачем №1 у відзиві на позов зазначено виключно про наявність лише копій документів заявника, не завірених належним чином, що не узгоджується із приписами Порядку №551 в частині вчинення правомірного волевиявлення про відмову видачі відповідного посвідчення, позаяк водночас із цим суб`єкт владних повноважень ані заперечив, ані спростував факт роботи заявника в м. Прип`ять та отримання заявником заробітної плати у період травень-червень 1989р., визначеної національним законом України тривалості.

Таким чином, суд дійшов висновку, що суб"єктом владних повноважень не доведено належними доказами відсутність факту участі заявника у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році на протязі понад 30 календарних днів.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Суд вважає, що оскаржуване рішення субєкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невідємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права. Рішення Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Кіровоградської обласної державної адміністрації, оформлене протоколом від 16.08.2024 №5, яким вирішено на підставі представлених документів відмовити заявнику в установленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3, оскільки не підтверджено факт виконання робіт у зоні відчуження в частині, що стосується позивача, не відповідає "принципу належного урядування", сформованого в рішеннях Європейського суду з прав людини, адже без будь-якого належного мотивування позбавляє статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особу, яка працювала у зоні відчуження в 1988-1990 роках.

З цих підстав оскаржене рішення субєкта владних повноважень у формі протоколу №5 від 16.08.2024р. в частині, що стосується заявника, належить скасувати.

Вирішуючи спір за епізодом вимог про зобов`язання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян прийняти рішення щодо видачі гр. ОСОБА_1 посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» (категорія 3) серії А зеленого кольору суд зазначає, що доступ до соціальних прав є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян.

Суд також зауважує, що Конституція України містить кілька статей, які прямо або опосередковано тлумачать поняття гідності людини та її важливість для українського суспільства. Зокрема, стаття 3 Основного Закону передбачає, що Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Вказані положення, на думку суду чітко проголошують, що гідність людини є фундаментальною цінністю, захист якої є одним з основних завдань держави. Згідно статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах Зазначене підкреслює рівність усіх людей у їхній гідності, незалежно від будь-яких інших ознак. Крім того статтею 28 Основного Закону прямо заборонено будь-які дії, які можуть принизити людську гідність і встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Судом виявлено, що у спірних правовідносинах відсутні докази дослідження, оцінювання та висловлювання жодних суджень відповідачем №1 з приводу юридично значимих факторів участі заявника у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та роботи у зоні відчуження на підставі тих документів, котрі входили до обсягу звернення громадянина.

Нереалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.

Саме тому суд і зобов`язує пенсійний орган розглянути по суті звернення заявника з приводу надання заявнику статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та видачі посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» (категорія 3) серії А зеленого кольору з урахуванням висновків суду по цій справі і з наданням належної правової оцінки поданим заявником документам у складі звернення від 23.07.2024р.

Враховуючи покладення Судом за результатами розгляду цієї справи обов`язку на відповідача №1 повторно розглянути заяву позивача від 23.07.2024 та прийняти відповідне рішення, суд також звертає увагу Комісії, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, означає те, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Suominen v. Finland» (№37801/97, п.36) вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Подібний правовий підхід застосовано у постанови Верховного Суду від 23.09.2024р. по справі №520/26975/24.

З огляду на викладене та з огляду на приписи ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України суд вважає за необхідне надати захист праву заявника у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян при Харківській обласній державній адміністрації, оформлене протоколом №5 від 16.08.2024 року, в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 у визначені статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Зобов`язати Комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян при Харківській обласній державній адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2024р. про надання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код - 23912956; місцезнаходження - вул. Сумська, буд. 64, м. Харків, 61002) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко