Рішення

від 03.12.2024 по справі 520/11068/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 грудня 2024 року № 520/11068/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168) Військової частини НОМЕР_2 , треті особи: Державна установа «Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України» (61024, Харківська обл., м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 80, код ЄДРПОУ 02012214), фізична особа-підприємець - Айдиноглу Угур ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо відмови у виплаті вартості лікування Позивача в ДУ "ІПСХ ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України";

- стягнути на користь Позивача з відповідачів вартість витрат на лікування останнього в ДУ "ІПСХ ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України" в розмірі 50600,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відмова відповідача у виплаті вартості лікування в ДУ «ІПСХ ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України», на думку позивача, є протиправною.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідачі подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких зазначили, що у спірних правовідносинах вони діяли згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - молодший сержант ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.11.2022 року був зарахований до складу військової частини НОМЕР_2 .

В адміністративному позові представника позивача посилається на те, що з 18.03.2022 по 05.09.2023 позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою №42\4082 від 15.12.2023 та №3\319 від 16.02.2024. З червня 2022 року після танкового ворожого обстрілу у позивача вперше з`явився біль в поперековій ділянці. Пройшов курс амбулаторного лікування, але погіршення сталося в листопаді 2022 року - біль в попереку посилився, з`явилося порушення чутливості лівої кінцівки(ноги), з`явилася не стабільність при ході.

15.12.2023 була проведена операція, позивач пройшов курс лікування, але 26.06.2023 відбулося погіршення стану, через це він знову був направлений на лікування до КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування», проте через неможливість його лікування в указаній установі 20.09.2023 позивач госпіталізований на стаціонарне лікування до ДУ «ІПСХ ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України» (за направленням Військової частини НОМЕР_2 від 20.09.2023 №589 та направленням ДУ ІПХС від 20.09.2023).

10.10.2023 позивачу була проведена операція по видаленню грижі та виконано протезування (задній транспедикулярний спондилез), який був проведений за кошти військового.

21.03.2024 позивач звернувся листом до військової частини, у якому просив компенсувати вартість лікування та протезування. Вартість транспендикулярної системи становить 59 800 грн, але оскільки позивач є учасником бойових дій, йому була надана знижка і сума становила 50 600 грн.

Листом від 23.03.2024 № 36/981 на звернення позивача відповідач повідомив, що діючим законодавством не передбачено здійснення військовою частиною виплат компенсації грошових коштів, витрачених військовослужбовцем на лікування в державному лікувальному закладі.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідачів щодо відмови у виплаті вартості лікування в ДУ "ІПСХ ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України", позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон №2011) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті першої Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

В силу статті 1-2 Закону №2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

За правилами підпункту 1 пункту 1 статті 3 Закону №2011 дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Частиною першою статті 11 Закону №2011 передбачено, серед іншого, що охорона здоров`я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 11 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на охорону здоров`я та медичну допомогу.

Охорона здоров`я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Турбота про збереження та зміцнення здоров`я військовослужбовців - обов`язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов`язків військової служби.

Військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров`я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Приписами Закону № 2011-ХІІ не передбачено лікування військовослужбовців в приватних закладах охорони здоров`я.

Відповідно до статті 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя визначений Порядком надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 року №1923 (далі Порядок №1923)

Відповідно до пункту 3-2 Порядку № 1923, що був внесений на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.2022 № 458 та набрав чинності 19.04.2022, на період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в України воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб у подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до тепер. Окрім того цим Указом Кабінет Міністрів (зобов`язано) невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Враховуючи викладене Кабінет Міністрів України на період дії воєнного стану визначив, що витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.

Як встановлено судом, молодший сержант ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.11.2022 року був зарахований до складу військової частини НОМЕР_2 .

З 06.12.2022 року по 27.12.2022 року перебував на стаціонарному лікуванні в АТ «Укрзалізниця Філія «Центр Охорони Здоров`я» м.Дніпро з діагнозом: Остеохондроз поперекового відділу хребта з вертеброгенною люмбоішалгією, хронічний рецидивуючий перебіг. Застарілий розрив внутрішнього меніска лівого колінного суглобу, синовіїт.

Після лікування з 28.12.2022 пішов у відпустку за висновком ВЛК на 30 діб.

10.02.2023 року військовослужбовця було направлено на консультацію до ЛСБ Новомиколаївка з діагнозом: Ускладнений остеохондроз шийного та крижового відділів хребта.

26.06.2023 року позивач лікувався амбулаторно в КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» смт Козелець Чернігівська область з діагнозом: «Остеохондроз переважно поперекового відділу хребта, ускладнений дорсальною протрузією міжхребцевого диску L3-L4, відносний стеноз хребтового каналу, біфомеральна протрузія міжхребцевого диску L4-L5. Дорсальна протрузія міжхребцевого диску L5-S1. Ретролістез L3 до 2 мм, м`язово-тонічний синдром, стійкий больовий синдром.

20.09.2023 (перебуваючи у щорічній відпустці з 06.09.2023 по 22.09.2023) позивач звернувся до медичного пункту військової частини НОМЕР_2 за направленням на лікування до травматологічного відділення ДУ ІПХС ім професора М.І.Ситенка м.Харків (за місцем проживання військовослужбовця).

З 20.09.2023 по 03.11.2023 перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ ІПХС ім професора М.І.Ситенка м.Харків з діагнозом: Стан після видалення грижі м/хдиску L4-L5, задньої транспедикулярної фіксації L3-L4-L5 конструкцією «NX Medical» (від 10.10.2023) з приводу, остеохондрозу, спондилоартрозу поперекового відділу хребта. Нестабільності сегментів L3-L4, L4-L5. Грижі м/х диску L4-L5, протрузії L3-L4. Компресійно корінцевого синдрому L4,L5 зліва, лівобічної невропатії малогомілкового нерва з парезом м`язів розгиначів лівої стопи (до 3б). Тимчасове порушення функції поперекового відділу хребта та правої нижньої кінцівки. Люмбалгія.

Після лікування з 04.11.2023 позивач перебував у відпустці за висновком ВЛК на 30 діб. Після чого знаходився на стаціонарному лікуванні з 06.12.2023 по 16.12.2023 у військовому госпіталі НОМЕР_4 АДРЕСА_3 з діагнозом: Остеохондроз між хребцевих дисків поперекового відділу хребта. Наслідки дискектомії в сегментах L3-L4-L5, заднього транспедикулярного корпородезу L3-L4-L5 конструкцією «NX Medical» з приводу остеохондрозу, спондилоартрозу, поперекового відділу хребта, нестабільності в сегменті L3-L4-L5, грижі диску в сегментах L4-L5, компресійно корінцевого синдрому L4,L5 зліва, з помірним парезом лівої стопи до 3б, люмбалгія. Дегенеративне пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу СПО(15.12.22), парціальна резекція заднього рогу медіального меніску у вигляді помірного больового синдрому без порушення функції. Змішаний астигматизм ст. 1.0 D обох очей при гостроті зору з корекцією 1.0 на обидва ока. Пресбіопія обох очей.

Під час лікування, за направленням з військової частини НОМЕР_2 військовослужбовцю ОСОБА_1 було проведено медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до військової служби (16.12.2023 року свідоцтво про хворобу №1196), яким молодшого сержанта ОСОБА_1 було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 64-а графи 2 розкладу хвороб. Травма пов`язана з проходженням військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №17 від 17.01.2024, на підставі витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 15 січня 2024 року №5-РС позивача було звільнено з лав Збройних Сил України у відставку з виключенням з військового обліку.

12.04.2024 року молодший сержант ОСОБА_1 пройшов ВЛК в 20 регіональній військово-лікарській комісії (протокол №1482). Рішенням комісії скасовано причинний зв`язок захворювання у свідоцтві про хворобу №1196 ВЛК в/ч НОМЕР_4 від 16.12.2023 і захворювання хребта визначають, як пов`язані із захистом Батьківщини.

Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється відповідно до норм Закону України «України Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України № 2232-XIІ)

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України № 2232-XIІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.1-2 Закону України № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Право військовослужбовців на охорону здоров`я та медичну допомогу регулюється статтею 11 Закону України № 2011-XII , за приписами частини першої якої, військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи. За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров`я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Відповідно до статті 23 Закону України № 2011-XII, фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

До складу Міноборони входить Військово-медичний департамент, який є структурним підрозділом апарату Міністерства оборони України, який призначений для формування та реалізації державної політики в галузі охорони здоров`я військовослужбовців та ветеранів військової служби, членів їх сімей, ветеранів війни та інших категорій громадян, яким згідно законодавства України може надаватися медична допомога в закладах охорони здоров`я Збройних Сил України.

Одним із завдань Військово-медичного департаменту Міноборони є забезпечення реалізації права на охорону здоров`я та медичну допомогу, визначення порядку санаторно-курортного лікування військовослужбовців та ветеранів військової служби, членів їх сімей, ветеранів війни, працівників Збройних Сил України та інших категорій громадян, яким законодавчо надано право користування закладами охорони здоров`я Міністерства оборони України.

Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що 10.10.2023 позивачу була проведена операція по видаленню грижі та виконано протезування, яке проведено за кошти військового.

В адміністративному позові позивач просить стягнути на його користь суму у розмірі 50600 грн., яка складається з вартості транспедикулярної системи - 50100 грн. та банківської комісії за прийнятий платіж - 501 грн., на підтвердження чого до матеріалів справи надано копії квитанцій до платіжної інструкції на переказ готівки № 67272932 та № 67272933 від 05.10.2024.

Разом з тим, зазначена сума вартості транспедикулярної системи у розмірі 50100 грн. була сплачена позивачем фізичній особі - підприємцю Айдиноглу Угур, що підтверджується рахунком-фактурою № м-00000002 від 04 жовтня 2023 р., що суперечить положенням абз. 4 пункту 1 ст. 11 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Суд зазначає, що оплата вартості транспедикулярної системи фізичній особі-підприємцю свідчить про те, що лікування та закупівля медичного обладнання були здійснені позивачем поза межами передбаченого законодавством порядку забезпечення військовослужбовців медичною допомогою та відповідним обладнанням, оскільки відповідно до положень вищезазначеної норми права, такі витрати мали бути погоджені та забезпечені через військово-медичні заклади або інші державні програми, що у даному випадку не відбулося.

Як убачається з матеріалів справи, медична допомога позивачу була надана у Державній установі "Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України". Водночас позивачем не надано доказів на підтвердження оплати ним самої медичної допомоги, отриманої у зазначеному закладі.

Медичне забезпечення осіб із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалих у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, організовано з урахуванням Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022, статті 3 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 № 389-VIII.

Зазначеними нормативно-правовими актами встановлено, що військовим командуванням, в межах повноважень, надано право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму.

З метою визначення стратегії та основних напрямів розвитку медичного забезпечення Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями під час дії особливого періоду, надзвичайного стану та інших кризових ситуацій Кабінет Міністрів України 31.10.2018 р. затвердив Воєнно-медичну доктрину України (далі - Постанова №910).

Пунктом 7 розділу ІІ Постанови № 910 визначено основні складові (елементи) системи охорони здоров`я військовослужбовців.

Основою системи охорони здоров`я військовослужбовців є медичні служби (військово-медичні підрозділи, військові заклади охорони здоров`я та органи управління медичним забезпеченням), а також визначена кількість закладів охорони здоров`я системи охорони здоров`я цивільного населення.

До них належать медичні служби Збройних Сил, МВС, Національної гвардії, СБУ, Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, Служби зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужби.

Медичні служби утворюються відповідно до потреб Збройних Сил та інших військових формувань, мають систему управління, організаційно-штатну структуру та визначений комплект сил і засобів.

У воєнний час для надання всіх видів медичної допомоги, медичної і психологічної реабілітації поранених (хворих) утворюються функціональні об`єднання закладів охорони здоров`я Міноборони, МВС, інших військових формувань та системи охорони здоров`я цивільного населення.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 352-р "Деякі питання медичного забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських, які беруть участь в антитерористичній операції", з метою встановлення механізму організації надання військовослужбовцям вторинної (спеціалізованої) і третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та підготовки визначених цивільних закладів охорони здоров`я затверджено "Інструкцію щодо механізму організації надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям у закладах охорони здоров`я, що залучаються для надання такої допомоги" (далі - Інструкція) та "Перелік закладів охорони здоров`я та державних установ НАМН, що залучаються для надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів, особам рядового і начальницького складу та поліцейським, які беруть участь в антитерористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану" (далі - Перелік закладів).

Пунктом 1 Інструкції визначено механізм організації надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів, особам рядового і начальницького складу та поліцейським, які беруть участь в антитерористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану (далі - військовослужбовці), в закладах охорони здоров`я адміністративно-територіальних одиниць (далі - заклади охорони здоров`я) та державних установах Національної академії медичних наук України (далі - НАМН).

Пункт 4 Інструкції визначає основні завдання закладів охорони здоров`я та державних установ НАМН, що залучаються для надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям:

прийом, реєстрація та облік щодо кількості поранених (хворих) військовослужбовців;

надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги і лікування поранених (хворих) військовослужбовців;

проведення медичної та фізичної реабілітації поранених (хворих).

У відповідності д абз. 1 пункту 7 Інструкції організація надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги пораненим (хворим) військовослужбовцям в закладах охорони здоров`я, що залучаються для надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям, покладається на МОЗ спільно з Міноборони.

Абзацом 1 пункту 9 Інструкції визначено, що надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям здійснюється медичними працівниками закладів охорони здоров`я та державних установ НАМН, що залучаються для надання такої медичної допомоги.

Суд зазначає, що фізична особа-підприємець - Айдиноглу Угур не відноситься до переліку осіб, що залучаються для надання медичної допомоги військовослужбовцям, визначених вказаною Інструкцією.

Окрім того, згідно наказів Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 № 379 "Щодо надання медичної допомоги в умовах: воєнного стану військовослужбовцям, які беруть участь в операції Об`єднаних сил" та від 16.03.2022 № 495 "Про організацію надання відновного лікування та реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я військовослужбовцям сил оборони", для надання медичної допомоги постраждалим і пораненим військовослужбовцям, залучаються заклади охорони здоров`я, які перебувають у сфері управління Міністерства охорони здоров`я України. Надання медичної допомоги потерпілим військовослужбовцям здійснюється на безоплатних засадах у цілодобовому режимі безвідмовно.

Таким чином, придбання військовослужбовцем медичного обладнання у фізичних осіб або приватних підприємців, з подальшим відшкодуванням витрачених коштів за рахунок державного бюджету, діючими нормативно-правовими актами України не передбачено.

Суд також звертає увагу на те, що позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема, посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2018 по справі № 808/887/17.

Однак, слід зазначити, що обставини цієї справи істотно відрізняються від тих, які розглядалися Верховним Судом у справі № 808/887/17. Зокрема, предметом розгляду вказаної справи не було питання компенсації витрат на придбання медичного обладнання у фізичної особи-підприємця. Висновки, викладені у вказаній постанові, стосувалися інших правовідносин та були сформовані з урахуванням нормативно-правових актів, які діяли на той час.

У даній справі предметом спору є компенсація витрат, понесених позивачем на придбання медичного обладнання у фізичної особи-підприємця, що не узгоджується з положеннями чинного законодавства та порядку, встановленого для медичного забезпечення військовослужбовців.

Таким чином, посилання позивача на зазначену постанову Верховного Суду є необґрунтованим, оскільки позивачем не враховано відмінності у фактичних обставинах та правовому регулюванні цих справ.

Аналізуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення вартості медичного обладнання, придбаного у фізичної особи-підприємця, не підлягають задоволенню. Відповідно до норм чинного законодавства України, забезпечення військовослужбовців необхідними медичними послугами та обладнанням здійснюється через військово-медичні заклади або інші заклади охорони здоров`я, що діють у межах державних програм медичного забезпечення.

Оплата ж позивачем вартості транспедикулярної системи фізичній особі-підприємцю без дотримання встановлених процедур суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки не узгоджується з порядком, передбаченим для фінансування таких витрат за рахунок державного бюджету.

Додатково, суд зазначає, що медична допомога, надана позивачу в Державній установі "Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка", здійснювалася в межах державних гарантій і була безоплатною, що підтверджується відсутністю доказів з боку позивача щодо здійснення ним будь-яких витрат на оплату медичних послуг саме у цій медичній установі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо відмови у виплаті вартості лікування позивача та стягнення витрат на лікування останнього в розмірі 50600,00 грн.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині, також відсутні підстави для стягнення з відповідачів моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн., які є похідними від позовних вимог, в задоволенні яких судовим рішенням відмовлено.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168) Військової частини НОМЕР_2 , треті особи: Державна установа «Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України» (61024, Харківська обл., м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 80, код ЄДРПОУ 02012214), фізична особа-підприємець - Айдиноглу Угур ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03 грудня 2024 року.

СуддяН.А. Полях