Постанова

від 03.12.2024 по справі 204/6602/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10975/24 Справа № 204/6602/24 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кірсанова Сергія Івановича, стягувач ОСОБА_2 , в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою на дії державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кірсанова Сергія Івановича, стягувач ОСОБА_2 .

Скарга обґрунтовувалась тим, що постановою державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кірсанова С.І. від 16 травня 2024року відкрито виконавче провадження № 75047051 з примусового виконання судового наказу № 204/4034/24, виданого 09 травня 2024року Красногвардійським районнимсудом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 22 квітня 2024року і до досягнення дитиною повноліття.

Зазначав, що державним виконавцем було встановлено щомісячний розмір аліментів в сумі 3 620,00грн, виходячи з розміру середньої місячної плати по місту Дніпро і станом на 25 червня 2024року заборгованість скаржника складає 8 598,00грн.

На даний час він не працевлаштований, стабільного доходу не має і згідно судового наказу має платити 1/4 розміру доходу, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Посилається на статтю 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024рік» та вказує, що мінімальний розмір прожиткового мінімуму на дитину від 6 до 18 років становить 3 196,00грн, а тому вважав, що його синові Марку 7 років і гарантований мінімальний розмір аліментів має бути не меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму, тобто 1598,00грн.

24 червня 2024року він звернувся до державного виконавця з клопотанням про перегляд щомісячного розміру аліментів згідно судового наказу, проте 25 червня 2024року йому було надано відповідь і вказано, що розмір щомісячних аліментів розрахований згідно середньомісячної зарплати по Дніпропетровській області і станом на 22 квітня 2024року заборгованість ОСОБА_1 становить 8 598,00грн.

Вважав такий розмір аліментів завищеним і таким, що не відповідає судовому рішенню та має бути переглянутий.

Ураховуючи викладене, заявник виклав вимогу про зобов`язання державного виконавця встановити щомісячний розмір аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 1 598,00грн, тобто 50% від мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Ухвалою Красногвардійськогорайонного судум.Дніпропетровська від14жовтня 2024року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування ухвали та задоволення скарги.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, зробив помилковий висновок про відсутність в діях державного виконавця порушень Закону України «Про виконавче провадження». Вказує, що встановлений судовим рішенням розмір аліментів є завищеним та має бути переглянутий державним виконавцем.

У відзиві на апеляційну скаргу, стягувач ОСОБА_2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги боржника ОСОБА_1 , просить її залишити без задоволення, а ухвалу без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту ухвали, яка оскаржена, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 травня 2024року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська видано судовий наказ у справі № 204/4034/24 (провадження № 2-н/204/169/24), яким наказано стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 22 квітня 2024року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.8-9).

Постановою державного виконавця Індустріального відділудержавної виконавчоїслужби умісті ДніпріПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса) Кірсанова С.І. від 16 травня 2024року відкрито виконавче провадження № 75047051 з примусового виконання судового наказу № 204/4034/24, виданого 09 травня 2024року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська (а.с.7).

24 червня 2024 року адвокат Грачов М.С. в інтересах боржника ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця Індустріального відділудержавної виконавчоїслужби умісті ДніпріПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса) Кірсанова С.І. з клопотанням, в якому просив останнього переглянути щомісячний розмір аліментів на малолітнього сина ОСОБА_3 та встановити його в сумі 1 598,00грн (а.с.10).

Відповідно до листа начальника Індустріального відділудержавної виконавчоїслужби умісті ДніпріПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса) Півень С. № 48924 від 25 червня 2024року, адвокату Грачову М.С. було роз`яснено, що 16 травня 2024року державним виконавцем скеровано запити до Пенсійного фонду України, ДПС України та МВС, на які отримано відповіді про відсутність доходів майна боржника. У зв`язку з тим, що боржником не було надано до відділу підтверджуючі документи про офіційне працевлаштування в період з 22 квітня 2024року по теперішній час, державний виконавець відповідно до статті 195 СК України та частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця, було нараховано заборгованість за середньою заробітною платою працівника по місту Дніпро. Отже, з 22 квітня 2024року нараховано заборгованість по аліментам в розмірі 8 598,00грн станом на теперішній час (а.с.13-14).

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з відсутності у діях державного виконавцяІндустріального відділудержавної виконавчоїслужби умісті ДніпріПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса)Кірсанова С.І. ознак протиправної поведінки, а саме неправомірної бездіяльності.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

За статтею 14ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Так, у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом

Частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Висновок суду першої інстанцій про відсутність у діях державного виконавцяІндустріального відділудержавної виконавчоїслужби умісті ДніпріПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса)Кірсанова С.І.ознак протиправної поведінки, а саме неправомірної бездіяльності, є правильними, оскільки судом не встановлено дій (бездіяльності), яка призвела чи могла б призвести до порушення прав ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні.

У частині третій та восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.

Отже, стаття 71 Закону України «Про виконавче провадження» та стаття 195 СК України регламентують, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у виконавчому документі визначено стягнення аліментів в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, у той же час у поданій скарзі ОСОБА_1 просить визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 1 598,00грн, що є різними способами стягнення аліментів.

Апеляційний суд звертає увагу, що заявник не позбавлений права, у разі існування спору щодо розміру заборгованості по сплаті аліментів та наявності правових підстав, звернутися у передбаченому законом порядку з вимогою про зміну способу стягнення аліментів.

Фактично доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Красногвардійськогорайонного судум.Дніпропетровська від14жовтня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 грудня 2024року.

Судді: