Ухвала

від 04.12.2024 по справі 336/11957/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/11957/24

Провадження №: 1-кс/336/1154/2024

УХВАЛА

Іменем України

04 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши клопотання т.в.о. заступника начальника СВ відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_3 , по кримінальному провадженню № 12024082080001817 від 28.11.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого за ч.4 ст. 185 КК України про арешт майна, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий звернувся до суду з вище вказаним клопотанням в якому просить накласти арешт на майно, з метою збереження речових доказів, вилучене 28.11.2024, в ході проведення огляду місця події, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Донецьке Шосе, 4 а саме: оригінал товарно-транспортної накладної №0047 від 27.11.2024; завірена копія договору №334-ТРП від 17.10.2024; завірена копія акту прийому-передачі металобрухту до договору поставки №334-ТРП; копія специфікації №1 до договору поставки №334-ТРП; транспортний засіб автомобіль «Mersedes-Benz 210D» в кузові білого кольору з д.н.з. НОМЕР_1 ; брухт кольорового металу вагою 3750 кг; ключ запалювання від автомобіля «Mersedes-Benz 210D» в кузові білого кольору з д.н.з. НОМЕР_1 .

Клопотання обґрунтовано тим, що у провадженні СВ відділу поліції №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області перебувають матеріали кримінального провадження №12024082080001817, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.11.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

27.11.2024 о 20:50 годині до чергової частини ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надійшло повідомлення, про те що на посту 3-15, який розташований по вул. Донецьке Шосе в м.Запоріжжі, було зупинено транспортний засіб «Mersedes-Benz 210D» в кузові білого кольору з д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , 1978 р.н., який в кузові автомобіля перевозив брухт кольорового металу, приблизною вагою 3750 кг., згідно наданої товарно-транспортної накладної № 0047 від 27.11.2024.

Згідно наданої водієм товарно-транспортної накладної № 0047 від 27.11.2024, зазначено, що вантажовідправником є ТОВ «ІНВЕСТ ОЙЛ» 61057, м.Харків, вул. Донця-Захаржевського, 6/8, офіс 203, ЄРДПОУ 45279865, а вантажоодержувачем та замовником являється ТОВ «Балкер», 25006, Кіровоградська область, м.Кропивницький, вул. Кропивницького, б.139, ЄРДПОУ 32508612. Відповідно до зазначеної ТТН пункт навантаження: Донецька область, м.Курахове вул. Енергетиків, б.34, пункт розвантаження АДРЕСА_1 .

Крім того, водієм ОСОБА_4 було надано документи, щодо походження вказаного брухту кольорових металів, а саме: специфікація та акт прийому-передачі металобрухту до договору поставки №334-ТРП від 17.10.2024 та безпосередньо договір поставки №334-ТРП від 17.10.2024 між ТОВ «ТЕХРЕМПОСТАВКА» та ТОВ «ІНВЕСТ ОЙЛ». Згідно тексту вказаного договору, предметом договору є брухт чорних металів.

Під час проведення досудового слідства ОСОБА_4 пояснив, що 27.11.2024 в якості заробітку йому запропонували перевезти брухт металу, на що він погодився. Далі він на автомобілі свого знайомого «Mersedes-Benz 210D» в кузові білого кольору з д.н.з. НОМЕР_1 направився в АДРЕСА_2 , де на Курахівській ТЕС йому в автомобіль завантажили брухт металу та надали для перевезення товарно-транспортну накладну №0047, згідно якої було потрібно перевезти брухт кольорового металу до м. Харків, а саме розташування ТОВ «ІНВЕСТ ОЙЛ». Під час переїзду блокпосту № З-15 у м.Запоріжжі його автомобіль було зупинено співробітниками поліції, яким він надав вказані документи.

Під час проведення досудового слідства було встановлено, що надані документи мають суттєві розбіжності, а саме товарно-транспортна накладна №0047 та договір №334-ТРП мають розбіжності у типі металобрухту (кольоровий та чорний), назви фірм між якими укладено договір та інше.

Зазначені документи та обставини викликають сумніви походження брухту кольорового металу, який перевозив водій ОСОБА_4 з м.Курахово, Донецької області у м.Харків. Є підстави вважати, що вказаний металобрухт було викрадено невстановленими особами, у період воєнного стану, з території Курахівської ТЕС, яка на теперішній час знаходиться на лінії бойового зіткнення.

Далі, 28.11.2024 у період часу з 00:04 години по 00:09 години, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення під час проведення огляду місця події на посту З-15 по АДРЕСА_3 , було виявлено та вилучено:

- оригінал товарно-транспортної накладної №0047 від 27.11.2024;

- завірена копія договору №334-ТРП від 17.10.2024;

- завірена копія акту прийому-передачі металобрухту до договору поставки №334-ТРП;

- копія специфікації №1 до договору поставки №334-ТРП;

- транспортний засіб автомобіль «Mersedes-Benz 210D» в кузові білого кольору з д.н.з. НОМЕР_1 ;

- брухт кольорового металу вагою 3750 кг;

- ключ запалювання від автомобіля «Mersedes-Benz 210D» в кузові білого кольору з д.н.з. НОМЕР_1 .

Вказані вилучені предмети були визнані речовими доказами та на теперішній час перебувають у СВ відділу поліції № 3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль «Mersedes-Benz 210D» в кузові білого кольору з д.н.з. НОМЕР_1 , належить ПП «Фірма Продмаркет».

В судове засідання слідчий не з`явився, подав клопотання про проведення судового засідання без його участі.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про відмову у його задоволенні.

Судом встановлено, що 28.11.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (кримінальне провадження № 12024082080001817).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Відповідно до ч. 1 статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди,завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 2 ст. 170 КПК України).

Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження.

Частиною 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до абз. 2 частини 10 статті 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;

2) перелік і види майна, що належить арештувати;

3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;

4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Слідчим не доведено, що особа, зокрема власник або будь-які інші особи можуть приховати, пошкодити, псувати, знищити, відчужити тощо визначені слідчим речові докази, про арешт яких просить останній.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно з ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, якими є запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати положення ч. 2 ст. 173 КПК України, а саме правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (у разі арешту майна з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.170 КПК України).

Слідчим не доведено можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні.

Завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності.

Відповідно до вимог ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

Слідчий суддя вважає, що наведені слідчим доводи щодо необхідності арешту майна є сумнівними за своєю суттю, а наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України), адже, у даному випадку, відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

В судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам законодавства, тобто не містить законних правових підстав для арешту майна. Слідчим не доведено, що захід забезпечення кримінального провадження зазначений в клопотанні відповідає розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, є пропорційним. Захід забезпечення кримінального провадження зазначений в клопотанні не відповідає тяжкості правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Кримінальний процесуальний закон покладає обов`язок на слідчого суддю перевірити чи відповідає клопотання про арешт вимогам закону, заслухати ініціатора подання клопотання на предмет обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні.

Звертаючись до суду з клопотанням, слідчий визначив метою накладення арешту на тимчасово вилучене майно - забезпечення збереження речових доказів.

Встановленню підстави та мети накладення арешту на майно передує з`ясування питання відповідності майна, яке пропонується до арешту визначеним ст. 98 КПК України критеріям речового доказу, що пов`язано із кваліфікацією злочину, внесеного до ЄРДР.

На предмет перевірки відповідності майна поняттю речових доказів є важливим опис та інше фіксування результатів огляду речей, щоб надало можливість їх поєднати із обставинами конкретного кримінального провадження та породжувало би законні юридичні наслідки.

Слід також зазначити, що не лише приналежність майна критеріям речового доказу є обставиною, яка підлягає перевірці під час застосування передбаченого ст. 170 КПК України заходу забезпечення кримінального провадження. В цьому контексті мають значення реальна наявність ризиків стосовно пошкодження, знищення, перетворення, відчуження майна, що в даному випадку, з огляду на зміст заявленого клопотання та додані до нього документи, носить лише декларативний характер, оскільки такі доводи слідчого належним чином не підтверджуються.

Проаналізувавши вищевикладені обставини у їх сукупності, слідчий суддя приходить до висновку про те, що слідчим не наведено достатніх підстав, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий захід забезпечення кримінального провадження.

Виходячи з наведеного слідчий суддя вважає, що відсутнє будь-яке обґрунтування підстав для накладення арешту на вищезазначене майно та саме клопотання є необґрунтованим та невмотивованим.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 98, 131, 132, 170-173, 309, 369, 371, 372, 395 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання т.в.о. заступника начальника СВ відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_3 по кримінальному провадженню № 12024082080001817 від 28.11.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого за ч.4 ст. 185 КК України про арешт майна - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.

Слідчий суддя ОСОБА_1