Рішення

від 22.10.2024 по справі 183/8059/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/8059/24

№ 2/183/3576/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 року м. Самар

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

в с т а н о в и в :

02 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтування позову з урахуванням уточнених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 01 вересня 1994року вона була прийнята на роботу до Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика».

Наказом № 25 від 10 червня 2024 року її було звільнено за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

На момент звільнення позивача Придніпровська геофізична розвідувальна експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» має заборгованість по заробітній платі перед позивачем, яка станом на 11 червня 2024 року складала 120 957,76 грн.

Відповідачем частково було сплачено заборгованість у загальному розмірі 27 772,57 грн., тому заборгованість по заробітній платі складає 93 185,19 грн.

На чисельні звернення позивача з приводу виплати заборгованості по заробітної платі, роботодавець розрахунку не здійснив.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 93 185,19 грн.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. В частині пред`явлених вимог до Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» відмовлено у відкритті провадження у справі.

Таким чином, судом розглядались позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника позивача останній просив розглядати справу за його відсутності, уточні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи те, що відповідачбув належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані стороною позивача докази, приходить до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що згідно наказу № 32 від 01 вересня 1994 року позивача ОСОБА_1 з 01 вересня 1994 року було прийнято на роботу до Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Наказом (розпорядженням) Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «УКРГЕОФІЗИКА» № 25 від 11 червня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника головного бухгалтера АУП за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі поданої заяви.

Згідно з довідки Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» № 131 від 11 червня 2024 року, підписаної начальником Придніпровської ГРЕ, ОСОБА_1 дійсно працювала в Придніпровській ГРЕ на посаді заступника головного бухгалтера Придніпровської ГРЕ та заборгованість Придніпровської ГРЕ по заробітній платі перед нею станом на 11 червня 2024 року становить 120 957,76 грн.

Встановлено та сторонами не заперечується, що відповідачем Державним геофізичним підприємством «УКРГЕОФІЗИКА» під час розгляду даної справи позивачу ОСОБА_1 було сплачено заборгованість по заробітні платі у загальному розмірі 27 772,57 грн.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці».

Положеннями статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: угода сторін.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст. 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ст. 47 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

В свою чергу, приписами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, лежить на працедавцеві.

Як вже встановлено, згідно довідки Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» № 131 від 11 червня 2024 року заборгованість Придніпровської ГРЕ по заробітній платі перед позивачем станом на 11 червня 2024 року становить 120 957,76 грн., при цьому під час розгляду відповідачем було сплачено заборгованість по заробітні платі у загальному розмірі 27 772,57 грн., а тому розмір заборгованості складає 93 185,19 грн.

Оцінюючи доводи відповідача, про те, що саме на роботодавця покладається обов`язок провести розрахунок, суд виходить з наступного.

Так, приписами ст. 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Приписами ст. 95 ЦК України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно з п. 1.6 Положення про Придніпровську геофізичну розвідувальну експедицію Державного підприємства «Укргеофізика», Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція Державного підприємства «Укргеофізика» не є юридичною особою, представляє інтереси Державного підприємства «Укргеофізика» і здійснює його функції або їх частину, що пов`язана з діяльністю Експедиції, та наділена самостійно при здійсненні фінансово-господарської діяльності в межах, визначених цим Положенням, рішенням керівника Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», довіреністю, виданої Підприємством начальнику Експедиції.

П. 1.9 зазначеного Положення визначено, що експедиція має окремий баланс, який входить складовою частиною в єдиний баланс Підприємства. Експедиція має право відкривати від імені та в інтересах Підприємства поточні рахунки в установах банків. Експедиція також має печатку із своїм найменуванням.

Згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція є відокремленим підрозділом Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика».

Філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.

Оскільки Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція Державного підприємства «Укргеофізика», в силу ст. 95 ЦК України є відокремленим підрозділом Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» та не є юридичною особою, не наділена цивільною-процесуальною дієздатністю, у зв`язку з чим не може виступати стороною у цивільному процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19.

Отже, саме з відповідача ДГП «Укргеофізика» на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі у зазначеному вище розмірі.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Як зазначалося вище, відповідно до вимог ст. 13 ч.ч. 1 та 2 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з тим, що позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у сумі 1 211,20 грн.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 274, 276, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - задовольнити.

Стягнути з Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 93 185,19 грн. (дев`яносто три тисячі сто вісімдесят п`ять грн. 19 коп.).

Стягнути з Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на користь держави судові витрати в розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Державне геофізичне підприємство «Укргеофізика», код ЄДРПОУ 01432761, місцезнаходження за адресою: 03057, м. Київ, вул. Мірошніченко Євгенії , буд. 10.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне судове рішення складене 22 жовтня 2024 року.

Суддя Д.І. Городецький