Рішення від 04.12.2024 по справі 488/4250/24

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/4250/24

Провадження № 2-а/488/42/24 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

04.12.2024 року м.Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Селіщевої Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказав, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 за № 304/2024 від 16.09.2024 р. він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за якою на нього був накладений штраф у розмірі 17000 грн.

Постанова мотивована тим, що 11.09.2024 року у приміщенні мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено, що позивач ОСОБА_1 відмовився від призову на службу під час загальної мобілізації (направлення до військової частини), чим порушив вимоги п. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 р.

Вказану постанову позивач вважає безпідставною і такою, що була винесена з порушенням діючого законодавства через те, що згідно отриманої ним повістки на відправку, він мав з`явитися 12.09.2024 р. о 08 год. 30 хв., а протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, був складений передчасно, 11.09.2024 р., тому у його діях відсутні подія та склад вказаного адмінправопорушення.

Також позивач посилається на те, що в оскаржуваній ним постанові міститься посилання на неіснуючий пункт 5 невідомої частини статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не конкретизоване вчинене ним порушення.

Крім цього,позивач посилавсяна те,що вінне відмовлявсявід виконаннявійськового обов`язку,але просивйого замінитина альтернативну(невійськову)службу,оскільки вінналежить дорелігійної організації«Релігійний центрСвідків Єговив Україні», віровчення якоїне допускаєкористування зброєю, і є присвяченим охрещеним священослужителем (дияконом) збору «Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні». Дані обставини позивач неодноразово письмово повідомляв відповідача, проте відповідач безпідставно ігнорував ці звернення.

Посилаючись на таке, позивач просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення № 304/2024 від 16.09.2024 р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача сплачений при подачі даного позову судовий збір.

Ухвалою судді від 17.10.2024 р. було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

Копія ухвали про відкриття провадження разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, була направлена відповідачу та роз`яснено його право подати відзив та заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач у своєму відзиві заперечував проти позову через його безпідставність і необґрунтованість та зазначив, що альтернативна служба згідно діючого законодавства може бути запроваджена лише замість проходження строкової військової служби. Натомість, в умовах оголошеної в Україні загальної мобілізації через введення у країні військового стану, можуть бути встановлені окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної (невійськової) служби, тому відмова позивача від призову на військову службу під час мобілізації є неправомірною.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій посилається на помилкове тлумачення відповідачем діючого законодавства.

В судове засідання сторони не викликалися, у зв`язку з чим у відповідності з ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши надані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом тощо.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.

У статті 1 Конституції України, Україна проголошується правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних і справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплено як основоположні принципи вКонституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до положень ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст. 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.

Основним національним нормативно-правовим актом у сфері свободи віросповідання є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якого видаються інші вітчизняні законодавчі документи.

Стаття 3 даного Закону гарантує кожному громадянину в Україні право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Згідно з положеннями ст. 4 ч. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 р. "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24.02.2022 р., оголошується та проводиться загальна мобілізація (в подальшому Указами Президента воєнний стан та строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено та вони продовжують існувати на час розгляду даної справи).

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Відповідно ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством.

Поряд з цим, 18 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 11.04.2024 року № 3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", яким було внесено зміни до ч. 6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», і зокрема, було виключено строкову військову службу, як один із видів військової служби.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», видами військової служби є:

-базова військова служба;

-військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

-військова служба за контрактом осіб рядового складу;

-військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

-військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

-військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

-військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

-військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Таким чином, виходячи із викладеного, суд робить висновок, що заміна військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну службу, діючим законодавством не передбачена.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені у відповідності до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя (ч.7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. за № 154, ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює, зокрема, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ч. 3 ст.1 даного Закону, - військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, визначено, зокрема, процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби, а також визначено форму та зміст повісток (Додаток 1 до Порядку).

Згідно наявної у справі копії повістки на відправку № 1187 (а.с. 13) позивач мав з`явитися 12.09.2024 року о 08 год. 30 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_2 з речами та документами за визначеним переліком.

Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП визначено порушення за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України " Про оборону України", особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з Указом Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 р. «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.

Відповідно Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП.

Відповідно до положень ч.ч. 1,3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

З аналізу вищезазначених норм вбачається обов`язок громадян з`явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 за № 304/2024 від 16.09.2024 р. позивач ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Вказана постанова мотивована тим, що 11.09.2024 року у приміщенні мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено, що він відмовився від призову на службу під час загальної мобілізації (направлення до військової частини), чим порушив вимоги п. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 р.

З метою фіксації адміністративного правопорушення, 11.09.2024 року уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 , офіцером мобілізаційного відділення капітаном ОСОБА_3 відносно позивача та у його присутності, був складений протокол про адміністративне правопорушення № 304/2024 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. У протоколі позивачеві було повідомлено про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення призначений на 16.09.2024 року на 15 год. 00 хв. та вручено копію протоколу.

У своїх поясненнях до протоколу позивач висловив свою незгоду з протоколом, та в окремій заяві від 11.09.2024 р. (а.с. 17) пояснив, що він з 2014 року є Свідком Єгови, тому згідно ч. 4 ст. 35 Конституції України, просить замінити йому військову службу на альтернативну (невійськову) службу, оскільки його віросповідання не дозволяє йому виконувати будь-яку військову діяльність. Також у цій заяві позивач висловив відмову їхати у військову частину.

Аналогічного змісту заява від 07.05.2024 року була направлена позивачем на адресу відповідача (а.с. 18).

Зі змісту оспорюваної позивачем постанови вбачається, що розгляд справи відбувся у його присутності 16.09.2024 р., і копія постанови була ним отримана.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).

Докази, надані сторонами по справі, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивач був правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки його релігійне віросповідання згідно діючого законодавства, не є законною підставою для відмови від призову на військову службу під час мобілізації. За такого, оспорювана ним постанова відповідає вимогам законодавства, оскільки винесена уповноваженою на те посадовою особою, з дотриманням процедури притягнення до адміністративної відповідальності, містить усі елементи, що повинні міститися в постанові відповідно до ст. 283 КУпАП, тому підстав для її скасування суд не вбачає.

Доводи позивача про те, що згідно повістки він мав прибути до відповідача 12.09.2024 р., а протокол про адмінправопорушення був складений посадовою особою відповідача передчасно, тобто 11.09.2024 р., суд знаходить безпідставними і до уваги не приймає, оскільки у своїй заяві як від 11.09.2024 р. так і від 07.05.2024 р. позивач висловлював відмову від проходження військової служби. До того ж, розгляд справи відбувся 16.09.2024 р., тобто після 12.09.2024 р. і доказів того, що позивач з`явився у призначений час чи надав докази поважності свого неприбуття, матеріали справи не містять.

Інші доводи позивача,зокрема, щодо некоректного зазначення у постанові нормативних актів, суд знаходить такими, що не мають правового значення по суті справи і не впливають на правомірність винесеної постанови.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС Україниза наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

-- залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

-- скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

-- скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

- змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

На підставі ст. 139 КАС України позивачеві не відшкодовуються понесені ним судові витрати через відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 5-6; 8-9, 11, 241 - 245, 250, 293, 295 КАС України, -

В и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови про адміністративне правопорушення відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Суддя Л.І.Селіщева