Постанова

від 26.11.2024 по справі 907/257/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2024 р. Справа №907/257/23 (907/929/23)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяПанова І.Ю.,

СуддіЗварич О.В.,

Якімець Г.Г.,

Секретар судового засідання: Фарина Х.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Маміч Я.С.;

від відповідача: Куценко О.В.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" б/н від 10.10.2024 (вх. №01-05/2859/24 від 11.10.2024)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2024 (повний текст складено 24.09.2024)

у справі №907/257/23 (907/929/23) (суддя Лучко Р.М.,)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж Альянс", код ЄДРПОУ - 39529398, 89412, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Оноківці, вул. Центральна, буд. 10,

до відповідача: Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д,

про стягнення 1 400 000,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви та рішення попередніх судів.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.08.2023 за заявою АТ КБ Приватбанк відкрито провадження у справі № 907/257/23 про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю Стронг Брідж Альянс, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю Стронг Брідж Альянс звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк Приватбанк про стягнення 1 400 000,00 грн сплачених лізингових платежів за розірваним договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23.09.2020 Банк в односторонньому порядку розірвав договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01.07.2016, внаслідок чого позивач повернув банку об`єкти лізингу. Вказані обставини встановлено у рішенні Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19. Відтак, з посиланням на положення частини 2 статті 693 ЦК України зазначає про існуванням права вимоги до Банку щодо повернення частини сплачених лізингових платежів (викупної вартості майна) за неотримане в майбутньому майно (об`єкти лізингу).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ Стронг Брідж Альянс.

Постановою від 03.04.2024 Західного апеляційного господарського суду змінено мотивувальну частину вказаного рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 та викладено її в редакції, наведеній у мотивувальній частині цієї постанови. В решті рішення залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 червня 2024 року в цій справі рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова мотивована тим, що поза увагою господарських судів, зокрема суду апеляційної інстанції, який хоч і послався на постанову Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, але в повній мірі не застосував її, залишивши поза увагою висновки Верховного Суду, про припинення в разі розірвання договору лізингу не лише обов`язку лізингодавця з передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача, а й обов`язку лізингоодержувача із відшкодування вартості такого об`єкту, що свідчить про відсутність підстав для отримання та збереження лізингодавцем коштів, сплачених йому лізингоодержувачем у рахунок відшкодування вартості такого об`єкта лізингу (якщо інше не передбачено законом чи договором). З огляду на викладене, твердження господарського суду апеляційної інстанції в цій справі про відсутність правових і фактичних обставин виконання сторонами договору, які б надавали боржнику право вимагати повернення сплачених лізингових платежів та, відповідно, покладали на Банк зобов`язання їх повернути, Верховний Суд вважає передчасним. Верховний Суд вважав за необхідне звернути увагу на викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 висновок про те, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів. Наведена правова позиція щодо необхідності з`ясування умов договору лізингу та структури лізингових платежів підлягає врахуванню також і при вирішенні питання щодо правомірності утримання лізингодавцем вже сплаченого лізингоодержувачем у структурі лізингових платежів відшкодування вартості об`єкта лізингу, адже правові наслідки розірвання договору лізингу не можуть бути більш сприятливими для лізингоодержувача, який не здійснив відшкодування вартості об`єкту лізингу у складі лізингових платежів, порівняно з тим, який здійснив таке відшкодування частково.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23) задоволено позов. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Стронг Брідж Альянс 1 400 000,00 грн в повернення сплачених лізингових платежів та 21 000,00 грн в повернення сплаченого судового збору.

Рішення мотивовано тим, що сплачені позивачем лізингові платежі в сумі 9 106 279,08 грн є частиною викупної вартості предмета лізингу за Договором фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01.07.2016 та частина яких в заявленій до стягнення сумі 1 400 000,00 грн підлягає стягненню з Банку, як з Лізингодавця за правилами ч. 2 ст. 693 ЦК України на користь Лізингоодержувача у зв`язку з розірванням договору фінансового лізингу, а відтак позовні вимоги позивача підлягають до задоволення судом.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу суду 11.10.2024. В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23) та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ СТРОНГ БРІДЖ АЛЬЯНС до АТ КБ ПриватБанк про стягнення грошових коштів.

Зазначає, що для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів та звертає увагу на те, що умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу передбачені дії, що вчиняються сторонами у випадку його розірвання, а саме лізингоодержувач зобов`язується сплатити лізингові платежі на дату розірвання, що за позицією відповідача вказує на те, що не може одночасно існувати обов`язок у Боржника сплатити лізингові платежі, а у Банку - обов`язок повернути ці ж самі лізингові платежі Боржнику та це положення договору дає право Банку вимагати сплати лізингових платежів (включаючи викупну вартість) по день розірвання договору.

Вказує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 року у справі № 910/4183/19 було задоволено зустрічний позов АТ КБ Приватбанк та стягнуто з ТОВ Стронг Брідж Альянс заборгованість, в тому числі, й за лізинговими платежами у формі викупної вартості майна.

23.10.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж Альянс" надійшов відзив б/н від 22.10.2024 (вх. №01-04/7087/24) на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що за укладеним між сторонами Договором фінансового лізингу № 4С16033ЛИ передбачалося два види лізингових платежів, що вбачається у п. 1.4. Договору, а саме:

- лізингові платежів в рахунок сплати вартості предмета лізингу (які надалі за текстом договору називаються скороченою назвою лізингові платежі);

- лізингові платежів в рахунок сплати винагороди за лізингом за користування майном- відсоткова винагорода (які надалі за текстом договору називаються відсоткова винагорода за користування Майном).

Звертає увагу, що зазначені види платежів є двома різними, самостійними грошовими зобов`язаннями, які ніколи не об`єднувалися у один платіж, здійснювалися Лізингоодержувачем за різними рахунками та мали відмінний порядок розрахунку, зокрема, лізингові платежі мали чітку періодичну фіксовану суму їх сплати (Додаток №2 до Договору), а відсоткова винагорода мала індивідуальну форму нарахування, яка залежала від встановленого в договорі відсоткового розміру винагороди, залишку несплаченої вартості майна або залишку несплаченої вчасно частини вартості майна та фактичної кількості днів

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" б/н від 10.10.2024 (вх. №01-05/2859/24 від 11.10.2024) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23).

Ухвалою суду від 01.11.2024 призначено розгляд справи на 26.11.2024.

В судовому засіданні 26.11.2024 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній. Представник позивача заперечив щодо доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:

01 липня 2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк, як Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю Стронг Брідж Альянс, як Лізингоодорежувачем укладено договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ (надалі Договір), відповідно до п. 1.1. якого Банк є власником нерухомого майна (переліченого у додатку №1 до договору) та передає Лізингоодержувачу майно, а Лізингоодержувач, в свою чергу, приймає майно від Банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.2. Договору на дату його укладення вартість майна становить - 320 118 679,00 грн.

У додатку № 1 до Договору перелічено найменування нерухомого майна (предмету фінансового лізингу) загальною вартістю 320 118 679,00 грн.

Відповідно до акту №1 прийому-передачі майна від 01.07.2016 (Додаток №3 до Договору) Банк на праві власності передав, а Лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування предмет фінансового лізингу (нерухоме майно, згідно з Додатком №1 до Договору).

Розділом 2 Договору передбачено структуру лізингових платежів. Зокрема:

-в п.п. 2.1., 2.2. Договору визначено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2; лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений в п. 1.4. цього Договору - №20714050000840;

-згідно з п. 2.3. Договору Лізингоодержувач сплачує Банку винагороди на рахунок, зазначений в п. 1.4. цього Договору - №20784050002298;

За змістом п.п. 2.3.1., 2.3.2., 2.3.4. Договору Лізингоодержувач сплачує банку наступні винагороди:

- винагорода за відкриття рахунку у розмірі 500,00 грн. у день укладення договору;

- відсоткова винагорода за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном;

- у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2;

- винагорода за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається відповідно до формули, вказаної у договорі.

Згідно пункту 4.1. договору, протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю Банка. Майно переходить у власність Лізингоодержувача за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором (п.4.3. Договору).

За змістом п. 5.2.1. Договору Банк зобов`язується передати майно в платне користування Лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність Лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.

Відповідно до п.5.1.3. договору Банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо Лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови Банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

Банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо Лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом 3 місяців підряд. У разі відмови Банку від договору, договір є розірваним з дати визначеної Банком у повідомленні про відмову від договору (п. 5.1.8 Договору).

Згідно з п. 6.2.4. Договору Лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору. Лізингоодержувач зобов`язаний усунути погіршення майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення майна банк має право відшкодування завданих йому збитків.

Положеннями п. 6.2.11. Договору визначено обов`язки Лізингоодержувача сплачувати банку, зокрема:

- винагороду за відкриття рахунку Фінансовий лізинг (оренда);

- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна);

- відсоткову винагороду за користування майном;

- винагороду за користування майном отриманим в лізинг;

- інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Відповідно до п. 7.9. Договору строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

За змістом п. 9.1. Договору встановлено строк дії Договору з дати його підписання і до 25 червня 2036 року.

Відповідно до п.8.2.3. Договору цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за 3 (три) дні, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше, ніж 30 (тридцять) днів.

Додатком № 2 до Договору сторонами договору встановлено графік лізингових платежів у рахунок викупу майна з 25.07.2016 до 25.06.2036 шляхом щомісячної сплати в період з 25.07.2016 до 25.06.2031 грошових коштів в сумі 266 765,57 грн, а з 25.07.2031 до 25.06.2036 щомісячний платіж становить 4 535 014,62 грн.

Під час нового розгляду даної справи судом встановлено, що відповідно до укладеної 05.08.2016 Додаткової угоди до Договору сторони внесли зміни в п. 9.1. Договору, визначивши строк дії Договору до 25.06.2026 та, у зв`язку з наведеним, Додаток №2 до Договору (Графік лізингових платежів графік відшкодування вартості майна) викладено в новій редакції, за якою встановлено графік щомісячних платежів протягом строку дії Договору в розмірі 2 961 591,79 грн (а в строк до 25.07.2016 266 766,00 грн).

Крім того, відповідно до укладеної 04.10.2016 Додаткової угоди до Договору сторонами внесено зміни в п. 1.4. Договору та визначено, що для здійснення Лізингоодержувачем платежів за цим Договором Банк відкриває наступні рахунки:

-рахунок для сплати вартості предмета лізингу №20714050000840;

-рахунок для сплати відсоткової винагороди за лізингом №20784050002298;

-рахунок для сплати винагороди за користування майном отриманим в лізинг №20789057001855.

Згідно з долученими до позовної заяви копіями платіжних доручень №177 від 25.07.2017 на суму 2 936 868,61 грн; №197 від 23.08.2017 на суму 125 610,47 грн; №196 від 23.08.2017 на суму 2 811 300,00 грн; №226 від 28.09.2017 на суму 300 600,00 грн; №247 від 31.10.2017 на суму 302 500,00 грн; №269 від 30.11.2017 на суму 380 000,00 грн; №307 від 16.01.2018 на суму 200 000,00 грн; №316 від 31.01.2018 на суму 119 000,00 грн.; №343 від 28.02.2018 на суму 100 000,00 грн; №342 від 28.02.2018 на суму 209 000,00 грн; №364 від 30.03.2018 на суму 270 000,00 грн; №396 від 27.04.2018 на суму 250 000,00 грн; №422 від 31.05.2018 на суму 293 000,00 грн; №461 від 04.07.2018 на суму 116 000,00 грн; №484 від 31.07.2018 на суму 72 000,00 грн; №508 від 31.08.2018 на суму 122 400,00 грн; №537 від 28.09.2018 на суму 98 400,00 грн; №562 від 31.10.2018 на суму 120 000,00 грн; №588 від 30.11.2018 на суму 102 000,00 грн; №616 від 28.12.2018 на суму 100 800,00 грн; №636 від 31.01.2019 на суму 76 800,00 грн вбачається, що протягом строку дії Договору позивачем на виконання умов Договору було сплачено лізингові платежі на загальну суму 9 106 279,08 грн. У призначеннях платежів за означеними платіжними дорученнями зазначено оплата вартості предмета лізингу.

Окрім того, за встановленими у рішенні Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 у справі № 910/4183/19 за позовом ТОВ Стронг Брідж Альянс до АТ КБ ПриватБанк про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом АТ КБ ПриватБанк до ТзОВ Стронг Брідж Альянс про стягнення 118 647 832,49 грн обставинами, що мають преюдиційне значення для сторін цієї справи:

- додатковою угодою від 03.11.2016 до Договору сторони погодили з 07 листопада 2016 року внести зміни у п.п.2.3.2 та п.п.2.3.3 Розділу 2 Лізингові платежі договору та викласти його в наступній редакції: Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2.

- умовами п. 2.3.4. Договору в редакції Додаткової угоди від 22.08.2016 сторони погодили, що Лізингоодержувач сплачує банку на відповідний рахунок, зазначений у п.1.4. цього договору, винагороду за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за наведеною формулою. Розрахунок, нарахування та сплата винагороди здійснюється у термін/дату згідно п. 1.3., п. 9.1. Договору, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.

Вказаним рішенням суду в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ Стронг Брідж Альянс на користь АТ КБ ПриватБанк 46 694 224,07 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 49 613 064,87 грн простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 22 340 543,55 грн пені за порушення грошового зобов`язання та 672 350,00 грн. судового збору.

За встановленими у справі обставинами, 08.09.2020 Банк надіслав Лізингоодержувачу повідомлення про розірвання Договору фінансового лізингу від 01 липня 2016 року за № 4С16033ЛИ із зазначенням дати розірвання з 23.09.2020. Також, в повідомленні вказано, що станом на 07.09.2020 прострочена більше ніж на 30 днів заборгованість складає 216 314 627,18 грн., з яких лізинговий платіж - 102 494 727,66 грн.; відсоткова винагорода за користування майном 113 819 899,52 грн.

В подальшому протягом 02.12.2020 - 03.12.2020 предмет лізингу за договором фінансового лізингу від 01 липня 2016 року за № 4С16033ЛИ було повернуто Банку від Лізингоодержувача за актами передачі майна, зазначеного у виконавчому документі в межах ВП №637504429, копії яких долучено до позовної заяви в даній справі.

У зв`язку з поверненням Банку предмету лізингу 20.09.2023 Лізингоодержувач (позивач в даній справі) направив Банку (відповідачу у справі) на його офіційну електронну пошту та за юридичною адресою місцезнаходження Банку вимогу № 05.2.11/20, у якій просив з урахуванням ч. 2 ст. 693 ЦК України перерахувати на його користь 12 043 148,13 грн сплачених лізингових платежів.

Означену вимогу залишено Банком без задоволення, що слугувало підставою звернення за даним позовом до суду.

Скасовуючи судові рішення у даній справі та направляючи справу №907/257/23 (907/929/23) на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний суд в постанові від 12.06.2024 зазначив, що для вирішення спору, який виник між Лізингодавцем і Лізингоодержувачем щодо відшкодування вартості об`єкта лізингу у складі лізингових платежів, необхідно виходити з умов відповідного договору лізингу та структури таких платежів та, у зв`язку з наведеним, необхідність встановлення у спірних правовідносинах наступних обставин:

- дійсної структури лізингових платежів;

- визначення обумовлених сторонами платежів за договором, співвідношення їх з дозволеними платежами за законом та встановлення домовленостей між сторонами щодо подальшої долі цих платежів (заборгованості за ними) при настанні відповідних обставин (зокрема, у випадку розірвання договору);

- чи відповідає заявлена до стягнення сума дійсному розміру сплаченого боржником відшкодування вартості майна у складі лізингових платежів, виходячи з їх структури, узгодженої сторонами договору;

- врегулювання сторонами в договорі наслідків його розірвання, з наданням належної правової оцінки правовідносинам сторін з урахуванням положень п. 6.2.4. Договору, структури лізингових платежів та правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах.

Також Верховний суд в постанові від 12.06.2024 у даній справі звернув увагу, що під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, з урахуванням висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

На виконання означених вказівок Верховного суду Господарським судом Закарпатської області за зазначеними вище та дослідженими додатково обставинами встановлено, що положеннями п.п. 2.1., 2.3., 2.3.1.-2.3.4., 6.2.11. Договору фінансового лізингу від 01 липня 2016 року за № 4С16033ЛИ сторонами договору визначену структуру платежів за Договором, до якої входять:

- винагорода за відкриття рахунку Фінансовий лізинг (оренда), яка відповідно до п. 2.3.1. Договору становить 500,00 грн та сплачується Лізингоодержувачем в день укладення Договору;

- лізинговий платіж (викупна вартість предмета лізинг), розмір якої відповідно до п. 2.1. Договору визначається відповідно до Додатку №2 до Договору та становить у внесеній Додатковою угодою від 05.08.2016 до Договору суму щомісячного платежу в розмірі 2 961 591,79 грн, починаючи з 25.07.2017 та до 25.06.2026;

- відсоткова винагорода за користування майном, розмір якої відповідно до п. 2.3.2. Договору становить 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна (зі зміненою відсотковою ставкою до 10,5% річних відповідно до Додаткової угоди від 03.11.2016 до Договору), виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця та зі збільшенням вдвічі відповідної відсоткової ставки винагороди у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань зі сплати лізингових платежів, про що зазначено в п. 2.3.3. Договору;

- винагорода за користування майном, отриманим в лізинг, розмір якої визначається за зазначеною в п. 2.3.4. Договору формулою (з урахуванням зміни даного пункту договору відповідно до Додаткової угоди від 24.10.2016 до Договору) та з вказівкою, що при від`ємному її значенні сума винагороди сплаті не підлягає.

Господарський суд дійшов висновку, що про відмінність означених вище платежів за Договором переконливо свідчать як їх різна правова природа та встановлення в Договорі для Лізингоодержувача окремо сплачувати лізингові платежі в розмірах, що визначені Додатком №2 до Договору й винагороду за встановленими в розділі 2 Договору ставками, так і редакції п. 1.4. Договору, за якими для сплати лізингових платежів, відсоткової винагороди за лізингом та винагороди за користування майном отриманим в лізинг здійснюється Лізингоодержувачем на різні рахунки, відкриті Банком для здійснення окремих платежів за Договором фінансового лізингу від 01 липня 2016 року за № 4С16033ЛИ.

При цьому, з наданих позивачем платіжних доручень №177 від 25.07.2017, №197 від 23.08.2017, №196 від 23.08.2017, №226 від 28.09.2017, №247 від 31.10.2017, №269 від 30.11.2017, №307 від 16.01.2018, №316 від 31.01.2018, №343 від 28.02.2018, №342 від 28.02.2018, №364 від 30.03.2018, №396 від 27.04.2018, №422 від 31.05.2018, №461 від 04.07.2018, №484 від 31.07.2018, №508 від 31.08.2018, №537 від 28.09.2018, №562 від 31.10.2018, №588 від 30.11.2018, №616 від 28.12.2018, №636 від 31.01.2019 вбачається сплата Лізингоодержувачем грошових коштів в загальній сумі 9 106 279,08 грн на рахунок №20714050000840, який відповідно до п. 1.4. Договору (в редакції Додаткової угоди від 04.10.2016) відкрито Банком для сплати Лізингоодержувачем вартості предмета лізингу із зазначенням призначення відповідних платежів: оплата вартості предмета лізингу по Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 р..

Оплата означених грошових коштів Лізингоодержувачем та прийняття їх Банком саме в якості лізингових платежів (відшкодування вартості Майна відповідно до Додатку №2 до Договору) не заперечується і представником відповідача в судових засіданнях у даній справі.

Господарським судом встановлено, що Лізингоодержувачем, окрім лізингових платежів, відповідно до п. 2.3.2. Договору здійснювалася сплата на користь Банку й відсоткової винагороди за користування майном, зокрема відповідно до платіжних доручень №24 від 31.01.2017, №42 від 28.02.2017, №78 від 30.03.2017, №104 від 27.04.2017, №131 від 31.05.2017, №159 від 30.06.2017, №178 від 27.07.2017, №204 від 30.08.2017, №225 від 28.09.2017, №246 від 31.10.2017, №268 від 30.11.2017, №306 від 16.01.2018, №315 від 31.01.2018, №338 від 28.02.2018, №363 від 30.03.2018, №395 від 27.04.2018, №423 від 31.05.2018, №460 від 04.07.2018, №485 від 31.07.2018, №509 від 31.08.2018, №536 від 28.09.2018, №563 від 31.10.2018, №587 від 30.11.2018, №615 від 28.12.2018 та №635 від 31.01.2019 Лізингоодержувачем сплачено на зазначений в п. 1.4. Договору (в редакції Додаткової угоди від 04.10.2016) рахунок для сплати відсоткової винагороди за лізингом грошові кошти в загальній сумі 23 676 421,75 грн з призначенням платежу: оплата % по Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 р. за період з січня 2017 року по січень 2019 року включно.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016.

Частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» порядок та умови набуття лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу у власність визначаються договором фінансового лізингу або зазначеним у такому договорі окремим договором купівлі-продажу (викупу) об`єкта фінансового лізингу, або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу. Лізингоодержувач має право набути у власність об`єкт фінансового лізингу, за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань, за договором фінансового лізингу, у тому числі із сплати лізингових та інших платежів, а також (у разі виникнення) неустойки (штрафу, пені), якщо інше не передбачено таким договором.

Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг маи?на.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупноі? плати за надання маи?на в маи?бутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати маи?но (товар) у власність другіи? стороні (покупцеві), а покупець прии?має або зобов`язується прии?няти маи?но (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК Украі?ни). Оскільки в силу особливостеи? регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг маи?но залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другоі? статті 7 Закону Украі?ни «Про фінансовии? лізинг» є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу в маи?бутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

У справі, що розглядається, лізингоодержувач не виконував зобов`язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв`язку із чим позивач скористався своі?м правом на відмову від договору та просив погасити заборгованість за договором і повернути предмет лізингу відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здіи?снення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

Згідно із матеріалами справи вбачається, що укладений між сторонами Договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року розірвано з 23.09.2020 з ініціативи Лізингодавця (Банку), а відповідно до поданих позивачем платіжних доручень №177 від 25.07.2017, №197 від 23.08.2017, №196 від 23.08.2017, №226 від 28.09.2017, №247 від 31.10.2017, №269 від 30.11.2017, №307 від 16.01.2018, №316 від 31.01.2018, №343 від 28.02.2018, №342 від 28.02.2018, №364 від 30.03.2018, №396 від 27.04.2018, №422 від 31.05.2018, №461 від 04.07.2018, №484 від 31.07.2018, №508 від 31.08.2018, №537 від 28.09.2018, №562 від 31.10.2018, №588 від 30.11.2018, №616 від 28.12.2018, №636 від 31.01.2019 підтверджується сплата Лізингоодержувачем протягом строку чинності Договору грошових коштів в загальній сумі 9 106 279,08 грн в рахунок сплати лізингових платежів, правова природа яких за Додатком №2 до Договору визначена як відшкодування вартості Майна, що по своїй суті є викупною вартістю предмета лізингу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Господарським судом також встановлено, що умовами укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою Лізингодавця (Банку) сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі будуть вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що Банк як Лізингодавець має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно та у свою чергу зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняються.

Щодо посилань скаржника на положення п. 6.2.4. Договору № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року, за яким Лізингоодержувач зобов`язався повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору колегія суддів зазначає, що умови п. 6.2.4. Договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01 липня 2016 року не враховують положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України за тих обставин, що предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу, а отже, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на відповідні положення п. 6.2.4. Договору як на ймовірну підставу для звільнення від обов`язку повернути сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі за Договором.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суд першої інстанції, що сплачені позивачем лізингові платежі в сумі 9 106 279,08 грн є частиною викупної вартості предмета лізингу за Договором фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01.07.2016 та частина яких в заявленій до стягнення сумі 1 400 000,00 грн підлягає стягненню з Банку, як з Лізингодавця на користь Лізингоодержувача у зв`язку з розірванням договору фінансового лізингу, а відтак позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2024 у справі №907/257/23(907/929/23) ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстави для його скасування відсутні, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути достатньою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" б/н від 10.10.2024 (вх. №01-05/2859/24 від 11.10.2024) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23) - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено та підписано 03.12.2024.

Головуючий суддяПанова І.Ю.,

СуддіЗварич О.В.,

Якімець Г.Г.