Постанова

від 13.11.2024 по справі 910/9073/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2024 р. Справа№ 910/9073/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Виконувача обов`язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2024

у справі № 910/9073/24 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Виконувача обов`язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК"

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор, заявник) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК" (далі - відповідач) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прокуратурою встановлено факт незаконного використання та зайняття Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК" земельної ділянки комунальної власності площею 0,035 га, кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Підлісна, 1в для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі - магазину загальною площею 75,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1715812080000), а також металевих (некапітальних) конструкцій без документів, передбачених ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Одночасно з позовною заявою прокурором подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 75 кв.м за адресою: вул. Підлісна, буд. 1в у місті Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1715812080000), який на праві приватної власності зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Весняний пролісок" (код ЄДРПОУ: 42904009) до набрання рішенням законної сили;

- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам до набрання рішенням законної сили вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: вул. Підлісна, 1в у місті Києві, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1715812080000, номер відомостей про речове право: 31532471).

Подана заява обґрунтована тим, що відповідач, зайнявши земельну ділянку комунальної форми власності без правовстановлюючих документів, здійснив на ній самочинне будівництво, чим допустив протиправне втручання у вільне володіння та розпорядження територіальною громадою своїм майном (земельною ділянкою), а подальші дії відповідача щодо відчуження нерухомого майна унеможливлять виконання рішення суду у разі задоволення позову прокурора, а також унеможливлять ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/9073/24 у задоволенні заяви Виконувача обов`язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва від 22.07.2024 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Постановлюючи оскаржувану ухвалу, суд виходив з того, що прокурором не наведено у заяві обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на відчуження належного йому майна, а саме лише посилання заявника на те, що у нього є припущення про високу ймовірність відчуження цього майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Суд врахував, що останній правочин по відчуженню нерухомого майна (акт приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу від 08.04.2019) був вчинений задовго до подання позову, а тому не може свідчити про наявність обставин, що вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Посилаючись на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 18.10.2021 у справі №910/7029/21, суд в ухвалі зауважив на тому, що обставини, наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, свідчать про наявність спору між сторонами, зокрема щодо використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів, а не про наявність обставин, які б свідчили про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тоді як питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не може вирішуватися під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Не погодившись із вищезазначеною ухвалою, виконувач обов`язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким заяву про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає про неврахування судом тієї обставини, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, при цьому для відновлення своїх прав останньому необхідно буде докласти значних зусиль шляхом ініціювання нових судових спорів, що потягне за собою матеріальні витрати; виконання у майбутньому судового рішення у справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач у власності спірне майно, адже обставина вибуття такого майна із власності ТОВ «Весняний пролісок» може породити нові реєстраційні дії щодо нього, призвести до необхідності звернення до суду з новим позовом, відтак застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно безпосередньо пов`язане із предметом позову і має на меті збереження «status quo». Враховуючи недобросовісність поведінки відповідача, яка проявилася у наданні органам державної влади та місцевого самоврядування документів, інформація в яких не відповідає дійсності, з метою отримання земельної ділянки комунальної власності в оренду без проведення земельних торгів, наявні об`єктивні підстави вважати, що невжиття своєчасних заходів до забезпечення позову надасть можливість відповідачеві відчужити об`єкт самочинного будівництва.

З посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, прокурор зауважив, що місцевий господарський суд, констатуючи факт ненадання заявником жодних доказів в обґрунтування поданої заяви щодо намірів відповідача здійснити відчуження оформленого за ним нерухомого майна, застосував завищений та заздалегідь недосяжний стандарт доказування, що порушує баланс інтересів сторін та фактично нівелює інститут забезпечення позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - ОСОБА_1, судді Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9073/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Виконувача обов`язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/9073/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

15.08.2024 матеріали оскарження справи № 910/9073/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

На підставі розпорядження керівника апарата Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/484/24 від 19.09.2024 у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 10.09.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9073/24.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 апеляційну скаргу у справі № 910/9073/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконувача обов`язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/9073/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.10.2024, прокурору та учасникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

16.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до припинення перебування директора ТОВ «Весняний пролісок» ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України. До вказаного клопотання представником відповідача долучено довідку та витяг з наказу командира військової частини про виконання вищевказаною особою службових обов`язків за посадою.

16.10.2024 відповідач та інші учасники даної справи своїх повноважних представників у судове засідання не направили.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти заявленого представником відповідача клопотання, вказуючи на відсутність підстав, передбачених процесуальним законодавством для зупинення провадження.

Вислухавши думку прокурора щодо клопотання представника відповідача про зупинення провадження на підставі п.3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, порадившись, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.

Дійшовши висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого клопотання, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2, який подав вищевказане клопотання, є керівником відповідача, втім не є стороною у справі №910/9073/24. Стороною у справі є саме ТОВ «Весняний пролісок», яке є юридичною особою, а тому, зважаючи на наведені норми права, вказане виключає застосування пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України, яким визначається обов`язок суду зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.11.2024.

В судовому засіданні 13.11.2024 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову повністю.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги прокурора.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечив, вказуючи на відсутності необхідності у вжитті цих заходів з огляду на те, що заходи забезпечення позову, заявлені прокурором у вигляді арешту та заборони державним реєстраторам здійснювати реєстраційні дії щодо спірного об`єкту були вжиті органом досудового слідства в межах кримінального провадження задовго до подачі заяви прокурором у справі №910/9073/24.

13.11.2024 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи нижченаведене.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Господарський суд має враховувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Відповідно до частини другої статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Обгрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 ГПК України).

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 18.12.2018 у справі №912/1616/18 і від 26.09.2019 у справі №917/751/19.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Також колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не має вдаватися до оцінки обґрунтованості позову та вірогідності його задоволення, а повинен керуватися власним уявленням про те, чи може у даному випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, позовні вимоги у справі обґрунтовані тим, що прокуратурою виявлено факт незаконного використання та зайняття Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК" земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, площею 0,035 га, кадастровий номер 8000000000:75:100:0004 за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Підлісна, 1в для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі - магазину, загальною площею 75,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1715812080000), а також металевих (некапітальних) конструкцій без документів, передбачених ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Прокурор у заяві зазначає, що порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачем на підставі документів, які не відповідають вимогам закону, та спрямоване на подальше незаконне заволодіння комунальним майном - земельною ділянкою. Відповідач, зайнявши земельну ділянку без правовстановлюючих документів, здійснив протиправне втручання у вільне володіння та розпорядження територіальною громадою своїм майном (земельною ділянкою). З огляду на те, що самочинно збудоване нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці комунальної власності було предметом правочину, а саме правочину - акту приймання-передачі вкладу, що вносився до Статутного капіталу товариства від 08.09.2019, і стало наслідком зміни набувача цього майна, подальші дії із нерухомим майном зроблять неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову прокурора, а також завадять ефективному захисту та поновленню порушених прав та інтересів держави.

На переконання прокурора, ефективний захист порушених прав може бути забезпечений накладенням арешту на спірне майно, такий захід має логічний зв`язок з предметом позовних вимог, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки об`єкт нерухомості залишається у володінні товариства, а заборона державним реєстраторам вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно є адекватним заходом, який буде сприти уникненню реєстрації речових прав на спірне майно за іншими особами до закінчення розгляду справи, не створить труднощів при виконанні судового рішення і убезпечить позивача від подачі нових позовів.

У заяві прокурор стверджує, що будівництво нежитлової будівлі загальною площею 75,0 кв.м. (реєстраційний, номер об`єкта нерухомого майна: 1715812080000) відбулось на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, без дозволів власника земельної ділянки та відповідного органу контролю за виконанням будівельних робіт.

На підтвердження наведених обставин прокурор надав листи Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 16.05.2023 за вих.№0570202/2-6318 та від 25.07.2023 за вих.№0570202/2-9783.

Як вбачається з матеріалів оскарження, а саме з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, рішенням державного реєстратора Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» Цимбаліста Володимира Віталійовича від 14.05.2019 внесено до Реєстру відомості про право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК" (код ЄДРПОУ: 42904009) на нежитлову будівлю загальною площею 75 кв.м за адресою: вул. Підлісна, буд. 1в у місті Києві (реєстраційний, номер об`єкта нерухомого майна: 1715812080000). При цьому у графі Документи, що подані для державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі вкладу, що вноситься до Статутного капіталу, серія та номер: б/н, виданий 08.04.2019, видавник: сторони ОСОБА_3 та ТОВ "ВЕСНЯНИЙ ПРОЛІСОК".

Водночас, із цієї ж Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що первинна державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний, номер об`єкта нерухомого майна: 1715812080000) була проведена за ОСОБА_3 , на підставі довідки №501 від 02.10.2018, виданої ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс» та технічного паспорту №1115 від 02.10.2018.

Прокурор у заяві наголошує на тому, що така реєстрація за ОСОБА_3 відбулася за відсутності правовстановлюючих документів, на підставі недійсних довідки та технічного паспорту, оскільки згідно показів ОСОБА_3 , наданих ним в межах кримінального провадження №42023102080000044 від 08.05.2023, останній не набував у власність спірний об`єкт нерухомого майна. Разом з тим, в межах цього ж кримінального провадження з показів гр. ОСОБА_4 , який є директором ТОВ «Експертно-юридичне бюро «Гривна-Плюс» відомо, що вказаним товариством технічна інвентаризація спірного об`єкту нерухомого майна площею 75 кв.м. по АДРЕСА_1 не проводилася, довідок та технічного паспорту за результатами інвентаризації не виготовлялось та не видавалось, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями протоколів допиту свідка.

Отже, за твердженням прокурора, державна реєстрація речового права власності на спірний об`єкт нерухомого майна здійснена всупереч вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок), невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади міста Києва, зокрема реально та безперешкодно реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки комунальної власності.

Оцінюючи подані прокурором докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з ухвалою місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, а доводи прокурора вважає частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Як вже зазначалося у постанові, Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах Ради з позовом до ТОВ «Весняний пролісок» в якій просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

В силу приписів ст.14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За змістом ст.ст. 116, 124, 125, 126 Земельного кодексу України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду), отримання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та держану реєстрацію відповідного права.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває прав власності на нього (частини 1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України).

Враховуючи ті обставини, що за ТОВ «Весняний пролісок» на даний час зареєстровано право власності на житловий будинок, з правомірністю набуття якого на даний час прокурор не погоджується, виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, за умови задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від того чи матиме товариство спірне нерухоме майно у власності, з яким юридично буде пов`язана і доля земельної ділянки, на якій будинок розташований. Таким чином, дії відповідача, як власника майна, у разі його відчуження на користь третіх осіб зумовить нові реєстраційні дії відносно такого об`єкту нерухомості, що призведе, у свою чергу, до необхідності звернення з новим позовом. Отже, застосування заходу забезпечення позову у вигляді заборони державним реєстраторам та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна є обгрунтованим прокурором.

Колегія суддів погоджується з апеляційними доводами прокурора, що відсутність на даний час будь-яких доказів, які б підтверджували наміри відповідача здійснити відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна, не спростовує наявності у останнього можливості відчужити нерухоме майно у будь-який час, якщо не вжити заходи забезпечення позову.

Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошував на тому, що можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, зазначаючи, що заявником не надано жодних доказів в обґрунтування поданої заяви, помилково застосував вищенаведений касаційною інстанцією стандарт доказування, що впливає на баланс інтересів сторін.

В силу приписів ч.1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що вжиття заборони на проведення реєстраційних дій є достатнім для того, щоб запобігти діям відповідача, які можуть бути спрямованими у майбутньому на відчуження об`єкту нерухомого майна на користь третіх осіб. Таким чином, заявлений прокурором захід забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно є у даному випадку неефективним, оскільки охоплюється вищезаявленим заходом.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що заявником належним чином обґрунтовано, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову порушить його права та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Прокурора про забезпечення позову.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі, не беруться судом до уваги, оскільки не впливають на вирішення питання про наявність підстав для часткового забезпечення позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для забезпечення позову у даній справі лише в частині заборони третім особам вчиняти будь-які дії щодо спірного об`єкта нерухомості, зокрема вчиняти реєстраційні дії, а тому визнає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви Прокурора у зазначеній частині помилковим.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1, 3 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Зважаючи на встановлене вище, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, нез`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/9073/24 - частковому скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення заяви Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову.

Судові витрати за перегляд ухвали судом апеляційної інстанції у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, мають бути вирішені судом першої інстанції, за результатом розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 140, 253-255, 269, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Виконувача обов`язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/9073/24 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 у справі №910/9073/24 скасувати частково.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким заяву Виконувача обов`язків керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову у справі №910/9073/24 задовольнити частково.

4. Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам до набрання рішенням у справі №910/9073/24 законної сили вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 75 кв. м за адресою: вул. Підлісна, 1в у місті Києві, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1715812080000, номер відомостей про речове право: 31532471).

5. В іншій частині заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

6. Стягувач: Київська міська прокуратура (03148, місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9; ідентифікаційний код 02910019).

7. Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Весняний пролісок» (04060, місто Київ, вулиця Сальського Володимира (колишня назва вул. Котовського), будинок 21, кв.19; ідентифікаційний код 42904009).

8. Постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її ухвалення незалежно від її оскарження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили, тобто до 14.11.2027.

9. Матеріали оскарження ухвали від 24.07.2024 у справі №910/9073/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.12.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

І.М. Скрипка