Постанова

від 03.12.2024 по справі 910/6328/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2024 р. Справа№ 910/6328/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024

у справі № 910/6328/24 (суддя Т. Ю. Трофименко)

за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис»

про стягнення 72 130,15 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» (далі - ТОВ «Котрис», відповідач) про стягнення 72 130,15 грн, з яких: 59 969,32 грн основного боргу, 10 315,58 пені, 845,67 грн процентів річних та 999,58 грн інфляційних втрат, обґрунтовуючи позовні вимоги порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг №31082023/Пр-53/2309000023 від 31.08.2023 в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 59 969,32 грн основного боргу, 8 279,78 грн пені, 845,67 грн процентів річних, 999,58 грн інфляційних втрат та 2 422,40 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними доказами довів надання відповідачеві послуг згідно з Договором на загальну суму 99 969,32 грн з ПДВ, прийняття таких послуг останнім, що було підтверджено в ході розгляду спору підписаним представниками сторін Актом вартості послуг, а у зв`язку з несвоєчасною сплатою заборгованості, у позивача наявні підстави для застосування визначеної умовами договору господарської відповідальності та приписів ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, 27.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, вказуючи на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою, скаржник наголошує на тому, що оскаржуване рішення мотивоване довіреністю, яка була подана позивачем з порушенням строку, встановленого статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, неправильним застосуванням статті 129 ГПК України, а також статей 530, 901, 903 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, враховуючи ті обставини, що датою закінчення надання послуг виконавцем вважається дата їхнього прийняття замовником, в порядку, передбаченому п.4.1. Договору, втім, на момент пред`явлення позову послуги позивачем були надані частково, адже послуги стосовно станції №4 позивачем не виконані, відтак вимога про сплату коштів до підписання сторонами акту приймання-передачі послуг за договором є безпідставною, оскільки строк оплати не настав.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6328/24, питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "«Котрис» відкладено до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

09.09.2024 матеріали справи №910/6328/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/6328/24; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; позивачеві встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 07.10.2024.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, надав 07.10.2024 через підсистему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, підкреслюючи, що ним вчасно, разом із відповіддю на відзив, яка є заявою по суті справи у розумінні ч.2 ст.161 ГПК України, було подано копію нотаріально посвідченої довіреності на підтвердження повноважень підписанта акту вартості послуг №2/1М від 11.12.2023; доводи апелянта про ненастання у нього обов`язку з оплати акту вартості послуг №2/1М від 11.12.2023 базуються виключно на його припущеннях, оскільки умови договору не містять поняття складання та підписання «єдиного акту» приймання-передачі наданих послуг по закінченню надання всіх послуг.

Згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до норм статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наведене нижче.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Котрис» (замовник) та Акціонерним товариством «Укртрансгаз» (виконавець) укладено договір про надання послуг № 31082023/Пр-53/2309000023 (надалі - Договір), за яким позивач зобов`язався за завданням замовника та у встановлені цим договором строки надати послуги з демонтажу/монтажу частин вузлів ГПА для доступу до місць встановлення давачів системи контролю вібрації ГПА ГТН-6 КС Гребінківська (ст. №2, ст. №4) (надалі - послуги), а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги (п. 1.1. Договору).

Обсяг, місце, вимоги та інші умови надання послуг визначаються за взаємною згодою сторін та зазначені у додатку № 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною (п. 1.2. Договору).

Ціна Договору визначається на підставі Кошторисного розрахунку вартості послуг (додаток № 2), що є невід`ємною частиною цього Договору та може бути змінена за взаємною згодою сторін, про що сторони укладають додаткову угоду (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 2.3. Договору ціна договору становить 199 938,65 грн, в тому числі ПДВ 20% - 33 323,11 грн.

В п. 2.4. Договору погоджено, що оплата здійснюється замовником шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок виконавця, вказаний в договорі, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з п. 3.1. Договору замовник письмовим розпорядженням (дозволом) повідомляє виконавця про дату початку надання послуг, яка повинна розпочинатись не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання виконавцем письмового повідомлення замовника та не пізніше 30 календарних днів до закінчення строку Договору.

Приймання послуг, наданих виконавцем, оформляється актом приймання-передачі наданих послуг, підписаним уповноваженими представниками сторін (п. 4.1. Договору).

Виконавець зобов`язаний надати замовнику послуги, якість яких відповідає чинним в Україні державним стандартам, нормам і правилам, зазначеним у Додатку № 1 до Договору (п. 4.7.).

Умовами пунктів 4.8.-4.10. Договору передбачено, що у випадку виявлення недоліків в оформленні документів, а саме акта приймання-передачі наданих послуг, замовник має право не підписувати даний документ до усунення виявлених недоліків, про що надсилає виконавцю письмове повідомлення. Кожна із сторін несе відповідальність за правильність та повноту оформлення акта приймання-передачі наданих послуг, а також за наявність у своїх представників необхідних повноважень для складання і підписання цього акта. Підписанням цього Договору сторони встановлюють, що особи, які будуть підписувати акт приймання-передачі наданих послуг та інші документи, які стосуються виконання цього договору, повинні мати відповідні повноваження на таке підписання.

Пунктом 5.2.1. Договору визначено обов`язок замовника прийняти та оплатити послуги у розмірі, порядку та строки, передбачені Договором.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє по 31.12.2023 (а в частині розрахунків - до повного їх виконання).

Позивач зазначив, що на виконання Договору ним, як виконавцем було надано послуги на суму 99 969,32 грн, про що сторонами 11.12.2023 було підписано акт вартості послуг № 2/1 М від 11.12.2023, у зв`язку з чим відповідач за умовами п. 2.4. Договору мав розрахуватися за надані послуги у строк до 25.12.2023 (включно). Втім, останній в порушення умов Договору, лише частково та з порушенням строку оплатив надані послуги на суму 40 000,00 грн, а тому за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 59 969,32 грн, яка ним у добровільному порядку не погашена. Враховуючи дані обставини, позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку вказану суму основної заборгованості за Договором, а також 10 315,58 грн пені, 845,67 грн процентів річних та 999,58 грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

З огляду на те, що відповідачем обов`язку з оплати товару належним чином виконано не було, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору про надання послуг, за яким, у відповідності до ч.1 статті 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, укладення між Акціонерним товариством «Укртрансгаз» та ТОВ «Котрис» договору про надання послуг від 31.08.2023 №31082023/Пр-53/2309000023 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати за погодженою у договорі ціною.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог, зазначаючи про ненадання позивачем у повному обсязі послуг за Договором, що слугувало б обов`язком для відповідача щодо оплати послуг. Також відповідач посилався на підписання акту вартості послуг № 2/1 М від 11.12.2023 неуповноваженою особою з боку позивача.

Втім, за приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам правомірно встановив, що позивачем за умовами Договору надано відповідачеві послуги на загальну суму 99 969,32 грн з ПДВ, що підтверджується підписаним представниками сторін Актом вартості послуг №2/1 М від 11.12.2023. Зі сторони відповідача цей акт підписано директором - М.Торховим, а зі сторони позивача (філії «Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз») - начальником Центрального управління ВРТП «Укргазенергосервіс» - Розгоном О.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач до відповіді на відзив долучив копію нотаріально посвідченої довіреності від 23.12.2022, виданої директором філії «Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» (код відокремленого підрозділу - 00156127) Терещенком Р.В. начальнику Центрального управління філії «Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» Розгону Олександру Миколайовичу зі строком дії до 14.12.2023.

Вказаною довіреністю Розгону О.М. надано право представляти інтереси АТ «Укртрансгаз» при вирішенні будь-яких питань, пов`язаних з діяльністю товариства та/або філії «Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» при реалізації повноважень, функцій, обов`язків, передбачених Статутом АТ «Укртрансгаз», Положенням про Філію, наказами, розпорядженнями, іншими внутрішніми актами АТ «Укртрансгаз», а також чинним законодавством України. Зокрема, вказану особу уповноважено на підписання актів приймання-передачі виконаних робіт, наданих послуг, товарів (майна).

Як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі відповідач стверджував, що особа, яка підписала Акт вартості послуг №2/1 М від 11.12.2023 зі сторони позивача, не мала на те відповідних повноважень, а тому цей акт є неналежним та недопустимим доказом у справі.

Відповідач, доводячи у скарзі свої твердження про неправомірність прийняття судом першої інстанції в якості належного доказу долучену позивачем до відповіді на відзив копію довіреності, яка підтверджує повноваження підписанта акту, зазначає про порушення ним статті 80 ГПК України з огляду на те, що такий доказ мав бути поданий разом із позовною заявою, а у разі неможливості подання такого доказу у встановлений законом або судом строк. Позивач у даному випадку не обґрунтував причин поважності причин неможливості своєчасного подання доказу.

З такими доводами суд апеляційної інстанції не погоджується, оскільки наведене апелянтом спростовується нижченаведеним.

У відповідності до статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Стаття 166 ГПК України визначає, що у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу. Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що відзив на позовну заяву був поданий відповідачем через підсистему «Електронний суд» 12.06.2024, відповідно позивач, реалізуючи своє процесуальне право на подання відповіді на відзив, подав суду таку заяву 17.06.2024, тобто в межах строку, встановленого ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2024.

Зважаючи на викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо підписання Акту вартості послуг № 2/1 М від 11.12.2023 неуповноваженою особою з боку позивача, оскільки вони є безпідставними та спростовуються поданими позивачем доказами.

Водночас, як правильно зауважив суд першої інстанції, відповідач, вказуючи про підписання Акту вартості послуг № 2/1 М від 11.12.2023 неуповноваженою особою зі сторони позивача, сплачував частково існуючу за ним заборгованість, тобто вчиняв дії, які свідчать про схвалення ним правочину, вчиненого представником позивача, не заявляючи при цьому жодних зауважень до обсягу та якості наданих послуг позивачем.

Дана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 06.02.2024, яка вказує на часткову сплату відповідачем вартості послуг за Договором на суму 40 000,00 грн.

Хоча платіжний документ не містить прямого посилання на Акт вартості послуг № 2/1 М від 11.12.2023, однак в ньому зазначається укладений сторонами Договір.

Враховуючи, що інших доказів виконання Договору (складення інших актів) сторонами подано не було, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кошти, які були сплачені відповідачем за платіжною інструкцією від 06.02.2024 були сплачені саме в рахунок погашення заборгованості за згаданим актом. В свою чергу, відповідач не заперечував, що кошти в сумі 40 000,00 грн були сплачені саме по акту вартості послуг № 2/1 М від 11.12.2023.

Таким чином, враховуючи часткову сплату боргу відповідачем, залишок заборгованості за актом вартості послуг № 2/1 М від 11.12.2023, яка підлягає сплаті на користь позивача, склав 59 969,32 грн.

З огляду на положення п. 2.4. Договору, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що на дату підписання акту (11.12.2023) обов`язок відповідача зі сплати коштів у розмірі 59 969,32 грн на користь позивача є таким, що настав.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні та надумані доводи скаржника про настання у нього зобов`язання з оплати коштів за надані послуги лише після надання повного обсягу таких послуг та підписання єдиного акту приймання-передачі послуг по закінченню всіх робіт, оскільки Договір не містить умов щодо складення «єдиного акту приймання-передачі послуг», в той час як п. 3.7. Додатку № 1 до Договору визначає, що здавання-приймання наданих послуг після їх закінчення по кожному ГПА здійснюється у відповідності з чинним порядком і оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг після завершення монтажу частин вузлів кожного ГПА.

Отже відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами обов`язку із оплати наданих позивачем за Договором послуг, як і не надано доказів сплати наявної заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначалось вище у постанові, відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, не здійснивши оплати наданих послуг у визначений Договором строк, що свідчить про невиконанян своїх зобов`язань належним чином, відтак колегія суддів погоджується з висновкм місцевого господарського суду про наявну у відповідача заборгованість перед позивачем у розмірі 59 969,32 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача, відповідно позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

За порушення строків оплати послуг за Договором позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 10 315,58 грн пені, 845,67 грн процентів річних та 999,58 грн інфляційних втрат за період прострочення з 26.12.2023 по 17.05.2024.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов`язань є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

У п. 7.4. Договору сторони передбачили, що при несвоєчасній оплаті наданих послуг за цим Договором замовник сплачує на користь виконавця пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідач мав розрахуватися за надані згідно з Актом вартості послуг № 2/1 М від 11.12.2023 послуги до 25.12.2023 (включно), втім, здійснив часткову оплату лише 06.02.2024, чим допустив прострочення грошового зобов`язання.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість такого нарахування позивачем, адже розрахунок останнім було здійснено у розмірі 0,1% від простроченої суми, що перевищувало подвійну облікову ставку Національного банку України. Таким чином, правильна сума пені за період прострочення з 26.12.2023-17.05.2024 складає 8 279,78 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо обґрунтованості заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Перевіривши нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та арифметичну правильність їх розміру, у зв`язку з чим заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 999,58 грн та 3% річних у розмірі 845,67 грн є правомірними та такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Ще одним з доводів апеляційної скарги, на переконання відповідача, є порушення судом першої інстанції приписів статті 129 ГПК України, з посиланням на ту обставину, що суд, задовольнивши позовні вимоги частково, не здійснив розподілу судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнув судовий збір у повному обсязі - 2 422,40 грн.

Відхиляючи дані твердження, суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на приписи ч.9 ст.129 ГПК України, у відповідності до якої у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, здійснюючи розподіл судових витрат, керувався саме наведеною вище нормою, та вказав, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, наслідком чому стало покладення витрат по сплаті судового збору у повному обсязі на відповдіача.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, з огляду на викладене зазначає, що скаржникові, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і за наслідками апеляційного провадження надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Колегія суддів також приймає доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/6328/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/6328/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6328/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир