Рішення

від 02.12.2024 по справі 909/806/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.12.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/806/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. , секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Надвірнянське лісове господарство", вул. Соборна, буд. 163, м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область,78400

до відповідача: Приватна фірма "Юляна" вул. Василишина, буд. 17/3, м. Івано-Франківськ, 76000

про: стягнення заборгованості за договором в сумі 38 522 грн 71 коп.

представники сторін не з"явились

ВСТАНОВИВ:

29.08.2024 Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Надвірнянське лісове господарство" подало до Господарського суду Івано-Франківської області позовну заяву із вимогами про стягнення Приватної фірми "Юляна" заборгованості у розмірі 38522,72грн.

Ухвалою суду від 02.09.2024 позовна заява залишена без руху, у якій зазначено, що в порушення приписів ст. 164 ГПК України до позовної заяви не додано товаро-транспортних накладних щодо поставки товару, видаткових накладних, доказів часткової оплати заборгованості.

06.09.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області 06.09.2024, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 909/806/24; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження . призначено розгляд по суті на 15.10.2024, встановлено процесуальні строки. Розгляд по суті відкладено на 03.12.2024 .

В судове засідання позивач не з"явився, будь яких клопотань не подав.

В судові засідання відповідач явки повноважного представника не забезпечив, відповідач правом на подання відзиву в даній справі не скористався.

Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Причини неявки, не подання відзиву чи доказів не повідомлено, хоча судом належно виконано обов`язок, щодо повідомлення усіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, зокрема відповідача, за адресою зазначеною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань

Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження не поступало.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17 отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалу суду від 06.09.2024 р. надіслано відповідачу поштовою рекомендованою кореспонденцією та повернуто на адресу суду 25.09.2024р. із довідкою про причини повернення/досилання ф.20 «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання»,

Отже, судом виконані всі необхідні та можливі заходи, щодо сповіщення усіх учасників справи про час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 9 ст.165, ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. З врахуванням належного виконання обов`язку суду, щодо повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх учасників судового процесу, судом забезпечено учасникам судового процесу рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, та те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду спору по суті, а також враховуючи вимоги ст. 202 ГПК України, та строки розгляду спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача та за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між державним підприємством «Надвірянське лісове господарство» (далі ДП «Надвірнянське ЛГ", заявник, продавець, лісгосп) та приватною фірмою «Юляна» (далі ПФ «Юляна», боржник, покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 07-4/152 від 29 березня 2022 року (далі Договір).

Позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання зазначеного договору ДП "Надвірнянське ЛГ" поставило круглі лісоматеріали типу ялина у квітні 2022р., що підтверджується наступними товарно-транспортною накладною (далі ТТН-ліс), а саме серія ІФВ №482730 від 18.05.2022року , ІФГ №510027 від 30.05.2022 року та ІФГ №510028 від 31.05.2022 року на загальну суму 73 768.93 грн. без ПДВ.

Згідно п. 1.1. вказаного Договору, Продавець зобов`язується по замовленню покупця передати у власність товар з верхнього складу ДП «Надвірнянський лісгосп», а Покупець оплатити його на умовах, передбачених даним договором. Поставка продукції здійснюється на протязі терміну вказаного в Договорі.

Позивач зазначає, що станом на момент звернення до суду із даною заявою - розмір заборгованості за Договором № 07-4/152 від 29 березня 2022 року товар становить 38 522.71 грн.

ДП «Надвірнянське ЛГ» надсилало на адресу ПФ «Юляна» претензію щодо досудового врегулювання спору про сплату заборгованості, однак зворотньої відповіді не отримало.

Згідно з пунктом першим частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а покупець зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.(ч.2 ст.9 вказаного Закону).

Суд наголошує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.

Так, матеріали справи не містять доказів здійснення поставки, копії видаткових накладних на які посилається позивач у позовній заяві у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд вважає недоведеним факт належного виконання позивачем зобов`язань з поставки товару.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 03.12.2024.

Суддя Шкіндер П.А.