Рішення

від 03.12.2024 по справі 910/11286/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.12.2024Справа № 910/11286/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421)

до Житлово-будівельного кооперативу "Працівник охорони здоров`я" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 14/14, ідентифікаційний код 22886406)

про стягнення 305 229,27 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Працівник охорони здоров`я» про стягнення заборгованості за спожиту послугу з централізованого постачання гарячої води за період з серпня 2021 по жовтень 2021 у розмірі 51 509,17 грн, 18 171,97 грн інфляційних втрат та 4 119,56 грн трьох відсотків річних; за період з листопада 2021 по вересень 2022 у розмірі 176 061,76 грн, 44 022,93 грн інфляційних втрат та 11 343,88 грн трьох відсотків річних за договором № 824206540000100 від 19.02.2019 про надання послуги з централізованого постачання гарячої води.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

01.10.2024 від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання про розгляд справи в порядку (за правилами) загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у задоволенні клопотання Житлово-будівельного кооперативу "Працівник охорони здоров`я" про розгляд справи №910/11286/24 за правилами загального позовного провадження та за присутності представників сторін відмовлено.

18.10.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

30.10.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подані письмові пояснення у справі.

07.11.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подані письмові пояснення у справі.

27.11.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подані додаткові письмові пояснення у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.

Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

19.02.2019 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП «Київтеплоенерго», позивач) та Житлово-будівельним кооперативом «Працівник охорони здоров`я» (далі - відповідач, споживач) було укладено договір №824206540000100 про надання послуг з централізованого постачання гарячої води (далі - договір).

Пунктом 2.2.11 договору встановлено, що споживач забезпечує своєчасну, не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату за послугу з централізованого постачання гарячої води.

Відповідно до п.3.3.2. договору споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість спожитої послуги з централізованого постачання гарячої води.

Позивач у позовній заяві зазначає, що факт надання послуг з централізованого постачання гарячої води підтверджується актами розподілу фактичного обсягу споживання послуги з централізованого постачання гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 13/14.

Проте, за твердженнями позивача, порушуючи положення укладеного договору, відповідач своєчасно не вносив плату за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води, в результаті чого за період з серпня 2021 року по травень 2024 року (фактичні нарахування з серпня 2021 року по жовтень 2021 року включно) утворилась заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 51 509,17 грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням строків оплати за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води позивачем заявлено до стягнення з відповідача 18 171,97 грн втрат від інфляції та 3 % річних від простроченої у розмірі 4 119,56 грн.

30.09.2021 року позивачем на офіційному веб-сайті КП «Київтеплоенерго» (https://kte.kmda.gov.ua/) було опубліковано текст Договору про надання послуги з постачання гарячої води за формою, встановленими Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 року №1022.

Відповідач, який є власником зазначених вище нежитлових приміщень, після публікування позивачем тексту договору про надання послуги з постачання гарячої води за формою, встановленими Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 року №1022 не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав з виконавцем комунальної послуги (Позивачем) відповідний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Позивачем було розміщено повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг в приміщеннях ЦОК.

Таким чином, позивач зазначає, що договір про надання послуги з постачання гарячої води між КП «Київтеплоенерго» та ЖБК «Працівник охорони здоров`я» є укладеним.

На підставі п. 31 договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової, енергії.

Положеннями п. 32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця.

Відповідно до п. 34 договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Крім того, постачальником отримано від споживача заяву від 01.09.2022 про прийняте рішення щодо відключення гарячого водопостачання.

Таким чино, позивач зазначає, що нарахування за послуги з постачання гарячої води здійснювалось до вересня 2022 року.

Разом з тим, позивач стверджує, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі, та не сплатив вартість отриманої послуги з постачання гарячої води.

Позивачем було сформовано розрахунок заборгованості за послуги з постачання гарячої води за період 11.2021-05.2024 (фактичні нарахування з листопада 2021 року по вересень 2022 року включно); акт звіряння взаєморозрахунків за послуги з постачання гарячої води за період 11.2021-05.2024 року.

Згідно з розрахунком заборгованості позивача за послуги з постачання відповідачу гарячої води заборгованість станом на 31.05.2024 року становить 176 061,76 грн.

Також відповідно до положень чинного законодавства України, за порушення умов договору, позивачем здійснено нарахування інфляційної складової боргу у розмірі 44 022,93 грн та 3 % річних у розмірі 11 343,88 грн.

Таким чином, загальна сума позовних вимог позивача становить 305 229,27 грн та складається з суми заборгованості за послугу з централізованого постачання гарячої води за період з серпня 2021 року по жовтень 2021 року у розмірі 51 509,17 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 18 171,97 грн, 3% річних у розмірі 4 119,56 грн; суми заборгованості за послугу з постачання гарячої води за період з листопада 2021 року по вересень 2022 року у розмірі 176 061,76 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 44 022,93 грн та 3% річних у розмірі 11 343,88 грн

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №824206540000100 від 19.02.2019 про надання послуг з централізованого постачання гарячої води у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №824206540000100 від 19.02.2019 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, у період з серпня 2021 року по травень 2024 року (фактичні нарахування з серпня 2021 року по жовтень 2021 року включно) Житлово-будівельним кооперативом "Працівник охорони здоров`я" було спожито послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі суму 51 509,17 грн.

Факт надання послуг з централізованого постачання гарячої води підтверджується актами розподілу фактичного обсягу споживання послуги з централізованого постачання гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 13/14.

Вказані обставини підтверджуються наданими до матеріалів справи документами, а саме: актами надання послуг з постачання гарячої води, рахунками на оплату заборгованості за послуги централізованого постачання гарячої води, актами розподілу фактичного обсягу споживання послуги з центрального постачання гарячої води.

Отже, порушуючи положення укладеного договору, відповідач своєчасно не вносив плату за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води, в результаті чого за період з серпня 2021 року по травень 2024 року (фактичні нарахування з серпня 2021 року по жовтень 2021 року включно) утворилась заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 51 509, 17 грн.

Також 30.09.2021 року позивачем на офіційному веб-сайті КП «Київтеплоенерго» (https://kte.kmda.gov.ua/) було опубліковано текст договору про надання послуги з постачання гарячої води за формою, встановленими Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 року №1022.

В силу вимог ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово комунальні послуги» такий договір вважається укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Відповідач, який є власником зазначених вище нежитлових приміщень, після публікування позивачем тексту договору про надання послуги з постачання гарячої води за формою, встановленими Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 року №1022 не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав з виконавцем комунальної послуги (Позивачем) відповідний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Позивачем було розміщено повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг в приміщеннях ЦОК.

З огляду на наведені обставини, договір про надання послуги з постачання гарячої води між КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» та ЖБК «Працівник охорони здоров`я» є укладеним.

На підставі п. 31 договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової, енергії.

Положеннями п. 32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця.

Відповідно до п. 34 договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Також судом враховано, що відповідачем було прийнято рішення щодо відключення гарячого водопостачання, що підтверджується наявною і матеріалах справи копією заяви відповідача від 01.09.2022 та протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку.

Таким чином, судом встановлено, що нарахування за послуги з постачання гарячої води здійснювалось до вересня 2022 року.

Водночас, відповідач не виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі та не сплатив вартість отриманої послуги з постачання гарячої води.

Позивачем сформовано розрахунок заборгованості за послуги з постачання гарячої води за період 11.2021-05.2024 (фактичні нарахування з листопада 2021 року по вересень 2022 року включно).

Згідно з розрахунком заборгованості за послуги з постачання відповідачу гарячої води заборгованість станом на 31.05.2024 року становить 176 061,76 грн.

Крім того, як вбачається із наданого розрахунку заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води, відповідачем здійснювались часткові платежі за договором. Тобто, отримуючи розрахункові документи відповідача погоджується із здійсненими розрахунками.

Враховуючи викладене, нарахування за надані послуги здійснені відповідно до умов укладеного договору та положень чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, відповідач свої зобов`язання перед позивачем в повному обсязі не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість з постачання відповідачу гарячої води за період з серпня 2021 року по жовтень 2021 року у розмірі 51 509,17 грн, та за період з листопада 2021 року по вересень 2022 року у розмірі 176 061,76 грн.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основним обов`язком споживача теплової енергії є в тому числі додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії у гарячій воді, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Працівник охорони здоров`я" в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 227 570,93 грн підлягають задоволенню.

Щодо наданих відповідачем копій листів від 13.06.2019 №30/1/1/287/8242065 та від 26.07.2019 №30/1/1/1667, суд зазначає наступне.

Як вбачається із наданого відповідачем листа від 13.06.2019, в останньому йде мова про договір на постачання теплової енергії №8242065, тоді як стягнення заборгованості у даній справі стосується невиконання відповідачем умов договору №824206540000100 про надання послуг з централізованого постачання гарячої води.

Тобто, направляючи відповідачу листа від 13.06.2019, КП «Київтеплоенерго» повідомляло про зміну дати заняття показників приладів обліку теплової енергії, що використовується на потреби опалення житлового будинку.

Крім того, наданий лист від 26.07.2019 стосується здійснення перерахунку за період з жовтня 2018 по березень 2019 років, в той час як період заборгованості, що розглядається у даній справі, з серпня 2021 року по жовтень 2021 року включно та з листопада 2021 року по вересень 2022 року.

Судом також враховано, що за період з березня 2019 року по серпень 2021 року, згідно з наданою відповідачем інформацією, перерахунки не здійснювались. Тобто, нарахування здійснювалось відповідно до умов укладеного договору про надання послуг з централізованого постачання гарячої води та відповідачем частково оплачувались.

Враховуючи викладене, нарахування за надані послуги здійснені відповідно до умов укладеного договору та положень чинного законодавства України.

Таким чином, доводи відповідача є безпідставними та недоведеними в цій частині.

Щодо наданого відповідачем Акту звіряння взаєморозрахунків за послуги з централізованого постачання гарячої води за період 01.2021 - 09.2021, суд зазначає наступне.

Відповідачем до пояснень у справі надано копію Акту звіряння взаєморозрахунків за послуги з централізованого постачання гарячої води за період 01.2021 - 09.2021.

Судом встановлено, що вказаний Акт складений 09.09.2021 та підписаний обома сторонами.

Відповідно до наданого відповідачем Акту звіряння у серпні 2021 нараховано 16 669,80 грн, сплачено 2 720,09 грн (сума, що нарахована за липень 2021), вихідне сальдо станом на 09.09.2021 становить 16 669,80 грн. Враховуючи те, що Акт складено 09.09.2021 нарахування за вересень 2021 не відображені.

Тобто, підписавши Акт звіряння, відповідач підтверджує, що станом на 09.09.2021 заборгованість становить 16 669,80 грн та погоджується із здійсненими нарахуваннями.

Позивачем до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 08.2021 по 05.2024 (фактичні нарахування з 08.2021 по 10.2021), з якого вбачається, що позивачем здійснені наступні нарахування та відповідачем здійснені часткові оплати:

- за серпень 2021 нараховано 16 669,80 грн, як і у підписаному обома сторонами Акті звіряння станом на 09.09.2021; оплати відсутні;

- за вересень 2021 нараховано 19 139,40 грн; здійснена оплата у розмірі 2 000,00 грн;

- за жовтень 2021 нараховано 17 904,60 грн, оплати відсутні.

Таким чином, відповідач обізнаний про здійснені нарахування, погоджується із здійсненими нарахуваннями та здійснює часткові платежі.

Більше того, оскільки житловий будинок по вул. Теліги, 13/14 не оснащено будинковим засобом обліку гарячої води нарахування за послугу з централізованого постачання гарячої води по вищезазначеному будинку здійснюються відповідно до п.2.1.2.3. договору згідно з нормативним добовим споживанням послуги всіх тарифних груп зазначених в п.7 додатку 1 до договору та з врахуванням кількості діб надання послуги в розрахунковому періоді.

Наявність або відсутність бойлерів та/або індивідуальних засобів обліку постачання гарячої води встановлених у квартирах мешканців вищезазначеного будинку жодним чином не впливає на нарахування за послугу з централізованого постачання гарячої води по будинку, тобто додаток 8 до договору (на який посилається відповідач у відзиві на позовну заяву) не може враховуватись при здійсненні нарахувань оскільки позивач не є виконавцем послуг для мешканців вищезазначеного будинку.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача є обґрунтовані, належним чином доведені та відповідачем не спростовані.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати за спожиту теплову енергію, позивач нараховує 18 171,97 грн інфляційних втрат, 4 119,56 грн 3% річних за період з 01.09.2021 по 31.05.2024 та 44 022,93 грн інфляційних втрат, 11 343,88 грн 3% річних за період з 01.12.2021 по 31.05.2024.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2019 №910/12604/18.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Судом перевірено розрахунок позивача 3 % річних та інфляційні втрати, враховуючи відсутність контррозрахунку відповідача, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 15 463,44 грн та інфляційних втрат в розмірі 62 194,90 грн.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Щодо клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору з Державного бюджету України, суд зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У зв`язку з надмірно сплаченим судовим збором та клопотанням позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору, суд дійшов до висновку про повернення надмірно сплаченого судового збору позивачу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Працівник охорони здоров`я" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 14/14, ідентифікаційний код 22886406) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) заборгованість у розмірі 227 570 (двісті двадцять сім тисяч п`ятсот сімдесят) грн 93 коп., 3% річних у розмірі 15 463 (п`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят три) грн 44 коп., інфляційних втрат у розмірі 62 194 (шістдесят дві тисячі сто дев`яносто чотири) 90 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 578 (чотири тисячі п`ятсот сімдесят вісім) грн 44 коп.

Повернути Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого судового збору в розмірі 1 400 (одна тисяча чотириста) грн 57 коп., сплачену згідно з платіжною інструкцією №21912 від 02.08.2024 року.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України. Повний текст рішення складено 03.12.2024

Суддя І.О. Андреїшина