Рішення

від 26.11.2024 по справі 910/8630/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2024Справа № 910/8630/24За позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС-ЕНЕРГО»,

2) Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Некрасов О.С.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС-ЕНЕРГО» (надалі - відповідач-1), 2) Печерської районної у місті Києві державної адміністрації (надалі - відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати припиненими трудові відносини, корпоративні відносини та правовідносини з управління між відповідачем-1 та позивачем у зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України, з моменту набрання законної сили з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом виключення відомостей про позивача, як керівника відповідача;

- зобов`язати відповідача-2 виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про позивача, як керівника відповідача-1.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.43 Конституції України, ст.38 Кодексу законів про працю України, ст.31, 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст.15, 99 Цивільного кодексу України, ст.9, 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», обґрунтовані бездіяльністю учасника відповідача-1 щодо вирішення питання про звільнення позивача з посади директора за власним бажанням, що є порушенням його прав на припинення трудових відносин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/8630/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.09.2024.

У підготовче засідання 03.09.2024 з`явився представник позивача, представники відповідачів 1-2 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 (надалі - третя особа). Також суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував у позивача і відповідача-2 докази. Крім цього, суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 відкладено підготовче засідання на 01.10.2024.

11.09.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, разом із клопотанням про долучення їх до матеріалів справи.

У підготовче засідання 01.10.2024 з`явився представник позивача, представники відповідачів 1-2 та третьої особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника позивача та долучив подані 11.09.2024 додаткові пояснення до матеріалів справи. Також суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України повторно витребував у відповідача-2 копію реєстраційної справи відповідача-1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 відкладено підготовче засідання на 29.10.2024.

18.10.2024 від відповідача-2 надійшла копія реєстраційної справи відповідача-1 та відзив на позов, у якому останній вказує, що не порушував прав позивача, а також розгляд справи просить здійснювати за відсутності представника відповідача-2.

У підготовче засідання 29.10.2024 з`явився представник позивача, представники відповідачів 1-2 та третьої особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.11.2024.

У судовому засіданні 26.11.2024 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити. Представники відповідачів 1, 2 та третя особа в засідання не з`явилися про день та час розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 26.11.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення загальних зборів учасників відповідача-1, що оформлене протоколом №1/14 від 26.05.2014, згідно наказу відповідача-1 №1/14-к від 27.05.2014 «про призначення директора» ОСОБА_1 (позивач) приступив до виконання обов`язків директора відповідача-1 з 27.05.2014, за сумісництвом.

Відповідно до реєстраційної справи відповідача-1 та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником відповідача-1 з 27.05.2014 є позивач, а єдиним засновником відповідача-1 є ОСОБА_2 (третя особа).

09.04.2024 позивач звернувся до загальних зборів відповідача-1 із заявою про звільнення його з посади директора за власним бажанням згідно із ст. 38 Кодексу законів про працю України з 24.05.2024.

Також 09.04.2024 позивач звернувся до відповідача-1 та учасника товариства - третьої особи, із повідомленням про необхідність проведення 24.05.2024 об 11:00 год. загальних зборів учасників відповідача-1 для розгляду його заяви про звільнення.

Заява про звільнення позивача від 09.04.2024 та повідомлення про скликання загальних зборів від 09.04.2024 направлені позивачем відповідачу-1 та третій особі 16.04.2024, що підтверджується описами вкладення в цінні листи, накладними №0103284535654, №0103284535662 та фіскальними чеками від 16.04.2024 АТ «Укрпошта».

24.05.2024 загальні збори учасників відповідача-1 не відбулися, оскільки єдиний учасник відповідача-1 (третя особа) на них не з`явився, що підтверджується складеним позивачем, як директором відповідача-1, рішенням одноосібного учасника відповідача-1 та актом від 24.05.2024.

Позивач стверджує, що станом на день подання позову відповідного рішення про звільнення його з посади директора відповідача-1 не було прийнято, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як установлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожен суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За приписами частини 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Аналогічне положення закріплено в пункті 11.2. статуту відповідача-1.

Відповідно до п.11.9. статуту виконавчим органом товариства є директор товариства.

Згідно з ч.ч.1, 2 та 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до ч.ч.1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Згідно з пп.4 п.11.4. статуту до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить призначення та звільнення директора товариства.

Отже, питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів учасників відповідача-1, а позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

У пункті п.11.8. статуту вказано, що порядок скликання і проведення чергових і позачергових загальних зборів учасників порядок прийняття ними рішень, а також прийняття учасниками рішень методом опитування, регламентується чинним законодавством України.

Згідно ст.32 Закону України Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін. Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників. Будь-який учасник має право внести пропозиції щодо включення питань до порядку денного загальних зборів учасників. Пропозиції учасника або учасників товариства, які в сукупності володіють 5 або більше відсотками статутного капіталу товариства, підлягають обов`язковому включенню до порядку денного загальних зборів учасників. Таке питання вважається автоматично включеним до порядку денного загальних зборів учасників. Після надсилання повідомлення, передбаченого частиною третьою цієї статті, забороняється внесення змін до порядку денного загальних зборів учасників, крім включення нових питань відповідно до частини сьомої цієї статті. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства про внесення змін до порядку денного не менше ніж за 10 днів до запланованої дати загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства, відповідно до частини четвертої цієї статті. До порядку денного можуть бути внесені будь-які зміни за згодою всіх учасників товариства. У такому разі положення частин восьмої і дев`ятої цієї статті не застосовуються. Виконавчий орган товариства зобов`язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.

09.04.2024 позивач звернувся до загальних зборів відповідача-1 із заявою про звільнення його з посади директора за власним бажанням згідно із ст. 38 Кодексу законів про працю України з 24.05.2024.

Також 09.04.2024 позивач звернувся до відповідача-1 та учасника товариства - третьої особи, із повідомленням про необхідність проведення 24.05.2024 об 11:00 год. загальних зборів учасників відповідача-1 для розгляду його заяви про звільнення.

Заява про звільнення позивача та повідомлення про скликання загальних зборів направлені позивачем відповідачу-1 та третій особі 16.04.2024, що підтверджується описами вкладення в цінні листи, накладними №0103284535654, №0103284535662 та фіскальними чеками від 16.04.2024 АТ «Укрпошта».

Однак, 24.05.2024 загальні збори учасників відповідача-1 не відбулися, оскільки єдиний учасник відповідача-1 (третя особа) на них не з`явився, що підтверджується складеним позивачем, як директором відповідача-1, рішенням одноосібного учасника відповідача-1 та актом від 24.05.2024.

Процедура звільнення за ініціативою працівника визначена ст. 38 Кодексу законів про працю України, ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до яких праву директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Разом з тим, до цього часу заява позивача про звільнення загальними зборами учасників відповідача-1 у встановленому порядку не розглянута, рішення про звільнення не прийнято.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано приписи законодавства щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, що передбачено статтею 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статутом, а також порядку звільнення з посади за власним бажанням, що передбачений статтею 38 Кодексу законів про працю України.

Крім того, судом враховано, що оскільки питання щодо звільнення директора відповідача-1 вирішується тільки за рішенням загальних зборів відповідно до статуту відповідача-1, ст.30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", діючого на час виникнення спірних обставин, то сам директор який є відповідальною особою, яка користується правом підпису в товаристві, має печатку товариства, та має право користуватись рахунками та коштами товариства в межах своєї компетенції, згідно зі статутом товариства, не міг самостійно себе звільнити.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 №14-рп/2004, від 16.10.2007 №8-рп/2007 та від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Отже, неявка учасників товариства, в даному випадку це єдиний учасник - ОСОБА_2 , на загальні збори для розгляду питання щодо звільнення позивача фактично нівелює положення закону щодо письмового попередження керівником учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає, хоча згідно ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Судом також враховано, що перебування на посаді керівника товариства особи поза волею цієї особи покладає на неї правовий тягар, оскільки така особа має певні обов`язки як керівник (наприклад, з подання податкової звітності тощо) та обмежена у певних своїх правах (наприклад, не може влаштуватись на державну службу тощо).

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24.05.2019 у справі №758/1861/18).

Також у випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20).

Уповноважений на звільнення директора орган відповідача-1 проігнорував повідомлення позивача про його звільнення і не розглянув по суті заяву позивача про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього статутом обов`язків.

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві. Комплексний аналіз законодавства дає можливість дійти висновку, що частка у статутному капіталі товариства є майном учасника.

Згідно статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася в не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача в межах статутної діяльності товариства, відповідачем-1 були порушені трудові права позивача, зокрема, його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Докази звільнення позивача з посади директора відповідача-1 та відповідно прийняття рішення загальними зборами учасників товариства та внесення змін до відомостей про юридичну особу про зміну керівника, у тому числі станом на час звернення до суду та розгляду справи по суті Господарським судом міста Києва, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

На підставі викладеного, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права в частині визнання трудових відносин з відповідачем-1 припиненими є цілком правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин з товариством.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання припиненими корпоративних відносин та правовідносини з управління між відповідачем-1 та позивачем, оскільки як установлено судом вище між відповідачем-1 та позивачем виникли саме трудові відносини і саме їх суд визнає припиненими.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача-2 виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про позивача, як керівника відповідача-1, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №914/393/19 викладено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Згідно пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону №755-IV суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її переконання, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Так, у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зроблено, серед іншого, висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує з моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, суд вважає, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись внесенням відповідного запису (виключення директора) що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З огляду на прийняття судом рішення щодо припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем-1, суд дійшов висновку про те, що вимога щодо зобов`язання відповідача-2 виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про позивача, як керівника відповідача-1, є належним і ефективним способом захисту прав позивача та забезпечить відновлення його порушених прав, у зв`язку з чим така позовна вимога підлягає задоволенню.

За таких обставин враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачами не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, судовий збір покладається на відповідача-1 з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями останнього.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю «МКС-ЕНЕРГО» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 13, ідентифікаційний код 34577735) у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС-ЕНЕРГО» за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України, з моменту набрання рішенням законної сили, із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей.

3. Зобов`язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію (01010, місто Київ, вулиця Михайла Омельяновича-Павленка, будинок 15, ідентифікаційний код 37401206) внести відповідний запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС-ЕНЕРГО» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 13, ідентифікаційний код 34577735).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС-ЕНЕРГО» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 13, ідентифікаційний код 34577735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

7. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 04.12.2024.

Суддя Я.А.Карабань